К Лук'яненко - Соціальні норма і патологія гіперрелігійності підступи до теми - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 130.2

 

Лук'яненко К.О.

СОЦІАЛЬНІ НОРМА І ПАТОЛОГІЯ ГІПЕРРЕЛІГІЙНОСТІ: ПІДСТУПИ ДО ТЕМИ

У статті зроблена спроба узагальнення різних поглядів на "гіперрелігійність". Показані можливі визначення і пояснення гіперрелігійності. Проаналізовані прояви гіперрелігійності. Посилаючись на висновки, отримані в ході аналізу гіперрелігійності було показано, що дана область мало досліджена і заслуговує подальшої уваги.

Ключові слова: релігійність, гіперрелігійність, душевна хвороба, релігійний ентузіазм.

У нескінченних просторах Інтернет мереж можна виявити численне вживання терміну "гіперрелігійність" як визначення підвищеного рівня релігійної сприйнятливості. Майже завжди під гіперрелігійністю мають на увазі "релігійний фанатизм" і нерідко ототожнюють ці два поняття. Проте, конкретного пояснення, яке могло б розкрити суть даного терміну, виявити поки не вдалося. Відомо лише те, що "гіперрелігійність" як якесь неточне позначення душевного розладу присутнє в клінічних дослідженнях західних психіатрів. Так само "гіперрелігійність" зачіпається побіжно в декількох роботах сучасних дослідників і має абсолютно різне смислове навантаження. Чим же є "гіперрелігійність" в світлі феномена релігійності, і яке її місце в культурі поки залишається неясним.

Метою статті є спроба огляду і аналізу інформації стосовно гіперрелігійності як поняття та явища.

Проблема релігії і релігійності, їх співвідношення, закономірності та роль в житті людини і суспільства досліджувалися Е. Дюркгеймом, Е. Фромом, У. Джеймсом, М. Еліаде, М. Мюллером, І. Ільїним та ін.

Релігійність - це не тільки суб'єктивна психологічна характеристика особи, але і об'єктивний соціокультурний феномен. Адже, з одного боку, суспільство складається з конкретних людей, що існують і формуються в конкретному соціокультурному середовищі, з іншого - індивідуальна релігійність впливає на особову і групову світоглядну позицію і практичну діяльність (зокрема, соціально і культурно значущу). При цьому значущість індивідуальної релігійності для суспільства може набагато перевершувати значущість інституційних релігійних організацій.

Такий прояв релігійності в черговий раз підтверджує складність дослідження проблеми гіперрелігійності.

Для того, щоб зрозуміти чим є " гіперрелігійність" у просторі не тільки релігійного буття людини, потрібно висвітлити різні сторони цього явища. Оскільки потрібного, на наш погляд, визначення поняття " гіперрелігійність" у українських і російських авторів не існує, не зайвим буде дізнатися, що означає поняття " гіпер" і як воно співвідноситься з релігійністю. А вже потім спробуємо порівняти запропоновані ознаки гіперрелігійності західними вченими з результатами, які ми отримаємо.

"Гіпер" у словнику Ожегова, ВРЕ, Єфремової, іноземних мов (від грец. hyper - над, понад) приставка, що означає: 1) те, що знаходиться вгорі; 2) те, що перевищує норму (напр., гіпертонія, протилежність -гіпо...).

У. Еко та Ж. Бодрійяр вживають "гіпер" пояснення ідеї гіперреальності, котра оцінюється сучасною постмодерністською рефлексією як одна з фундаментальних. Фактично гіперреальність може бути оцінена як реакція культури на власну тотальну симуляційність. "Hyper reality" як нова ідеологія, що творить власну міфологію: американські воскові панорами історичних подій у натуральну величину, Діснейленд і т. п. Гіперреальність фальсифікує суб'єкта як споживача, фальсифікує бажання постійної потреби щось купувати. В просторі гіперреальності бажання стають продуктом маніпуляцій, смак і стиль - результатом свого роду ідеологічної експансії соціальності в індивідуальну свідомість. За оцінкою Еко, атрибутивною характеристикою гіперреальності є те, що вона примушує повірити: саме такою і повинна бути справжня реальність [7].

До речі, сучасну епоху Ж. Бодрійяр називає " ерою гіперреальності", яку характеризує відчуття втрати реальності.

В постмодерністському ключі нові поняття пов'язані з приставкою "гіпер" дає М. Епштейн. "Гіпер" можна розкласти на значення двох приставок: " супер" і " псевдо". " Гіпер" - це такий " супер", який самим надлишком якоїсь якості переступає межу реальності і виявляється " псевдо". У новому словарі Епштейна з приставкою " гіпер" мають пояснення такі слова як гіперматеріальність, гіперсексуальність, гіперсоціальність, гіперматеріалізм, але ж "гіперрелігійності" немає [6].

Спираючись на логіку Епштейна, Ю. Рижов визначає "гіперрелігійність" як симуляцію і ілюзорну інтенсифікацію "традиційної" релігійності (гіперрелігійність, з його слів, властива епосу модерну та у теперішній час змінюється постмодерністською релігійністю, в якій (як і у випадку з теософією) " супер" переходить у "псевдо", а врешті-решт - у "пост") [3].

Аналізуючи працю Ю. Рижова, можна впевнено сказати, що пояснення значення гіперрелігійності було зроблено нашвидку. Але визначення гіперрелігійності виявляється оригінальним.

Ж. Ле Гофф в роботі "Інше середньовіччя. Час, праця і культура Заходу" говорить про гіперрелігійність як форму містичної релігійності, яка приводить до різних псевдовчень та єресей типа маніхейства [2, 97].

Підсумовуючи інформацію стосовно приставки " гіпер" ми маємо чітку уяву того, що " гіпер" відносно чогось є завжди перевищенням норми та протилежністю " гіпо". Ідея " гіпер" в контексті постмодерну для визначення гіперрелігійності нас не влаштовує, бо ми бачимо " гіперрелігійність" не як наслідок трансформації культури, а як кількісну зміну релігійності. Погляд Ле Гоффа на гіперрелігійність являється дуже серйозним.

" Гіперрелігійність" не є новим поняттям в середовищі західної нейропсихології і психіатрії, та не є конкретно закріпленим терміном. Проте його часто вживають як якусь багатозначну діагностичну категорію. Оскільки загального визначення гіперрелігійності в рамках нейропсихології не існує, нам необхідно зрозуміти, що даний термін позначає, посилаючись на короткий аналіз вчень західних представників.

Ф. Превік (Previc) є автором ідеї про активацію дофамінергічної системи як провідної нейрохімічної складової релігійної активності. У роботі " Роль екстраперсональних мозкових систем в релігійній діяльності", розповідаючи про структуру релігії з погляду нейропсихології, Ф. Превік дає наступне визначення: " Гіперрелігійність - головна особливість манії, обсесивно-компульсивного розладу, шизофренії, епілепсії тім'яної долі і інших схожих розладів, в яких дофамінергічні системи мозку високо активізовані, коли існує перебільшене відношення до того, що відбувається в екстраперсональному досвіді. Еволюція релігії зв'язується з розширенням дофамінергічних (дофамін - нейромедіатор, а також гормон) систем у людини, викликаних змінами в дієті і іншими фізіологічними діями" [12, 500].

Ф . Превік простежує зв' язок релігійності і гіперрелігійності з епілепсією, спираючись на праці учених, які особисто проводили досліди на своїх пацієнтах. Учені прийшли до різних висновків, в яких гіперрелігійність була, так або інакше, пов'язана з скроневою епілепсією [12, 523-524].

Ф . Превік намагається показати зв' язок між цими розладами і поведінковими феноменами: мріянням, галюцинаціями, релігійним досвідом і практикою, які він підкріплює прикладами з історії релігії [12, 508;524].

У статті " Тисячоліття тихої чуми або епоха Борна" мова йде про те, що з кожною годиною зростає кількість даних про зв'язок між гіперрелігійністю, гіперморалізмом, переважанням " етики" над логікою, містичними переживаннями і такими добре дослідженими психопатологічними станами, як шизофренія і, особливо, тім'яна або скронева епілепсія. Никодим (Nicodimus), автор статті, пише, що насправді не існує ніякого " нестандартного мислення" або " володіння неординарною (і в чомусь глибшою) душею". Дані стани виявляються в необоротних пошкодженнях мозку, чітко визначених вельми специфічними морфологічними, біохімічними і імунологічними ознаками, які є, на думку автора статті, проявом вірусу Борна [5].

Никодим розглядає " гіперрелігійність", як наслідок зараження вірусом Борна (інфекційним вірусним захворюванням, від якого тварини страждають на невралгічні захворювання та яке за гіпотезою, може передаватись й до людей).

Знаменитий англійський еволюціоніст і популяризатор науки, Р. Доукинз, у своїй книзі " Вірус мозку", віру порівнює з комп'ютерними вірусами, які не повинні бути помітними для жертви. Якщо віруючий уражений одним з них (вірусом), можливо, він не знає про це і навіть гнівно заперечує подібну можливість [1]. З цього виходить, що всі віруючі - інфіковані, а гіперрелігійні віруючі - більш складніше інфіковані.

У роботі "Нейрональні субстрати релігійного досвіду" Д. Сальвер (Jeffrey L. Salver) і Д. Ребін (John Rabin), кажучи про релігійний досвід, пов'язують його з епілепсією. Посилаючись на Тернера (Turner), вони погодилися з тим, що у епілептиків розвивається особливий характер, серед відмінних рис якого -релігійний ентузіазм. Значна кількість засновників головних релігій, пророків і релігійних лідерів, за їх словами, зареєстровані епілептики, або, ймовірно, ними були. До даної тези вони додають таблицю, в якій перераховують історичних релігійних осіб з підозрою на епілепсію (напр. ап. Павло, Мухаммед, Ж. Дарк, Ф. Достоєвський, І. Сведенборг, Т. Авільська і ін.) Проте, далі вони пишуть, що сучасні дослідження епілептоїдних релігійних переживань відмічені суперечностями і конфліктами [11, 500].

Д. Сальвер і Д. Ребін посилаються на Ваксмана (Waxman) і Гешвінда (Geschwind), які збудили інтерес до цієї теми, коли вони припустили, що гіперрелігійність і інтенсивні філософські (теологічні) і космологічні інтереси є відмітними характеристиками специфічного міжнападного розладу особи при епілепсії скроневої частки. Додаткові риси цього можливого синдрому це: гіперморалізм, поглиблені афекти, залежність від обставин, відсутність відчуття гумору, внутрішньоособова конфліктність, агресивна дратівливість і гиперграфія [11, 504-505].

У журналі медицини і філософії Н. Берлінгер згадує авторів статті про пророка Ієзекіля, розміщеної в психіатричному журналі. Пророкові Ієзекілю, як старозавітному персонажеві, був поставлений діагноз -темпоральна скронева епілепсія. А приклад " хвороби" пророка був запропонований студентам медикам як мнемонічна схема для запам'ятовування і виявлення симптомів подібного діагнозу [10, 691]. Симптомами хвороби, на яких був заснований діагноз Ієзекіля, були: нав'язливий говір про блудниць, і взагалі безупинний говір. (На жаль учені не знають, що книга Ієзекиля є одною з найскладніших в ДЗ, і що згадка блудниці йде тільки в 16 розділі; блудниця - метафора, під якою розуміється народ ізраїльський).

Проте в подальших дослідженнях було доведено, що " надмірні релігійні забобони" пацієнтів могли бути не пов'язані з цим або іншими неврологічними розладами. І визначення " гіперрелігійності", яка має відношення до епілепсії скроневої частки не були стійкими весь час [10, 691].

Насправді, термін " гіперрелігійність" ми не знайдемо в американському класифікаторові хвороб (DSM). Проте, не дивлячись на це він часто використовується як багатозначна діагностична категорія. На жаль, клінічне використання терміну " гіперрелігійність" може часом позначати пацієнта, який трохи більш релігійний ніж його лікар.

Релігійність може бути розглянута з погляду нейропсихології, проте даний підхід, не є вичерпним, і як ми показали, остаточно обґрунтованим.

Проблема " гіперрелігійності" якраз і полягає в тому, що немає певного критерію, який зміг би відокремити номінальну релігійність від дійсної релігійності, і, тим більше, від " гіперрелігійності".

У єдиній роботі, повністю присвяченій даній проблематиці, " Гіперрелігійність: ідентифікація і подолання прикладів релігійної дисфункції", зроблена спроба виявлення гіперрелігійності зі всієї сукупності проявів релігійності. Ця книга написана американським психологом Робертом Пірсоном (R.S. Pearson).

У прес-релізі своєї роботи Р. Пірсон дає визначення: "Гіперрелігійність - душевна хвороба, що виникає на релігійному ґрунті" [8]. Але дане визначення абсолютно не означає аналогічного розуміння гіперрелігійності як у нейропсихологів. Більш того, дане визначення є дуже об'ємним, оскільки гіперрелігійність, вірніше її хворобливість, може виявлятися в різних формах.

Гіперрелігійність - хворе сприйняття ролі релігії і Бога в особистому житті. Це нездатність, яка може приводити до вбивства заради Бога, або ізоляції від інших на честь релігії. Гіперрелігійність виникає найчастіше, коли хтось думає, що він пізнав волю Бога, або може знати всі шляхи Божі [9].

Слово "гіперрелігійний" є чимось ніби "дуже релігійний" або "ультра духовний", в тому сенсі як ми розуміємо якості супер героя. Гіперрелігійність може виникнути, коли зовнішня форма справжньої духовності спотворюється, і це духовне спотворення стає єдино вірним і головним центром віри. Замість того щоб стати людиною яка любить, допомагає іншим і яка володіє іншими позитивними якостями, які можна здобути пізнаючи Бога, люди стають підозрілими, ізолюються і знаходять абсолютно невірне сприйняття Бога, яке формується виходячи з їх власних переконань [9]. У цьому контексті гіперрелігійність служитиме як виправдання поглядів і вчинків таких людей.

Політичні лідери в історії вже не раз удавалися до пробудження гіперрелігійності у людей, в цілях виправдання військових дій. Коли ж у людини гіперрелігійність відсутня, повинні бути дуже серйозні причини, щоб виправдовувати війни, особливо для людей віруючих.

У свою ж чергу, політики розуміють під гіперрелігійністю те, як терористи використовують релігію, щоб виправдовувати вбивства і інші злочинні дії.

Гіперрелігійність породжує таку ж хворобливість, як і інші психічні розлади.

Р. Пірсон також пише, що психіатри визначають гіперрелігійність у тих людей, хто має психічні розлади або епілептичні припадки, в яких пізнається Бог. Про це ми вже говорили. Наші висновки підтверджуються його словами, що багато психіатрів і терапевтів не постійні в своїх висновках, оскільки багатьом з тих, кому слід було б поставити даний діагноз, вони не ставлять, іншим же, навпаки, ставлять.

Гіперрелігійне сприйняття може розуміти Бога як когось жахливого. Це Бог, який ховає все добре від людей і наполягає на тому, щоб люди жили заради релігії.

Людям, страждаючим гіперрелігійністю властиво зменшувати значення інших і виділяти тільки свою важливість. Гіперрелігійні відчувають інших як негідних Божого визнання, особливо коли вони були в чомусь ущемлені іншими.

Гіперрелігійність має бути зрозуміла як окрема проблема особистості. Вона не несе ніякої користі для соціуму. Р. Пірсон пише, що гіперрелігійність не є особистістю святих, та монахів. Коли гіперрелігійність вражає людину, то вона несе негатив, ось чому релігія, як ми можемо бачити на прикладі деструктивних культів, іноді робить більше шкоди, ніж користі у житті людини.

Гіперрелігійність легко помітити, коли вона виявляється екстремально і виступає проти соціальних норм. Проте гіперрелігійність може приховано знаходиться, - як пише Р. Пірсон, - в будь-якому з нас [8].

Посилаючись на це ми маємо задатись питанням: де та необхідна норма, котра визначить нам межі між релігійністю, гіпорелігійністю та гіперрелігійністю? Як відокремити дійсну релігійність від вульгарної (за словами У. Джеймса), глибинну від поверхневої і т. н.?

Аналізуючи отриманні данні стосовно гіперрелігійності, можна зробити наступні висновки:

1)  існують різні підходи до визначення гіперрелігійності, проте вони не мають кількісного вимірювання релігійності, тому використання терміну " гіпер" або " гіпо" спирається на інтуїцію тих, хто їх використовує. Необхідним є прояснення способів визначення кількісних аспектів релігійності;

2)  у західних нейропсихологічних кругах гіперрелігійність розуміють як головну особливість багатьох психічних розладів, на ґрунті яких у хворих виникають галюцинації, різноманітні бачення, польоти і так далі (необґрунтовані виводи медиків щодо релігійності, часто указують на їх релігійну некомпетентність та неможливість чіткого розмежування між релігійною нормою і патологією);

3)  гіперрелігійність приписується багатьом представникам та засновникам різних релігій (це дуже справедливий висновок, але Р. Пірсон навпаки, каже, що святі не були гіперрелігійними);

4) гіперрелігійність пропонують розуміти як симуляцію і ілюзорну інтенсифікацію " традиційних" релігій (проте надають даному визначенню лише тимчасові властивості);гіперрелігійність розглядається як форма містичної релігійності, яка веде до виникнення єресі (ми припускаємо, що гіперрелігійність є формою містичної релігійності, але вона не обов'язково є передумовою виникнення єресі);

5) гіперрелігійність може проявляти себе в різних цивілізаційних формах, які засновані на хворому релігійному досвіді (від простої заяви, що хтось не такий як всі, до релігійного фанатизму);

6) об'єднуючим чинником для всіх теорій про гіперрелігійність виступає сприйняття її як якогось повністю негативного явища.

Спираючись на узагальнений матеріал, ми бачимо, що дана проблема розглядалася в руслі практично однієї психології. Є. Торчинов, визнає, що "можно описывать религию в разных парадигмах, под разным углом зрения, как бы в разных системах координат. Можно описывать религию в социологической парадигме (вариант - в культурологической), а можно - в психологической. Результаты будут различны, но они как бы высветят два лика религии, покажут ее с разных сторон. Два (или три или "n") лика будут дополнять друг друга и способствовать пониманию религии как целостности" [4, 41]. В рамках даної парадигми ми зможемо здійснити синтез досягнень психології, соціології, культурології і говорити лише про одне, " соціокультурне", обличчя релігії. Такий підхід і є, на наш погляд найбільш прийнятним у подальшому дослідженні складного феномену " гіперрелігійності".

 

Література

1.Докинз Р. Віруси мозку / Пер. з англ. Є. Котіної // Електронна бібліотека Elementy Журнал "Химия и жизнь" — 2005. — №10. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://elementy.ru/lib/164594/164597

2. Електронна бібліотека Infolio. Енциклопедія постмодернізму [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.infoliolib.info/philos/postmod/giperreal.html

3. Ле Гофф Ж. Другое Средневековье: Время, труд и культура Запада / Пер. с франц. С. В. Чистяковой и Н. В. Шевченко под ред. В. А. Бабинцева. 2-е изд., испр.- Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 2002.- 328 с.

4. Літературно-філософський журнал "Топос". Проектний словник філософіїНові поняття і терміни — №21 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http: //topos.ru/article/2790

5. Рыжов Ю. Ignoto Deo: Новая религиозность в культуре и искусстве [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.binetti.ru/studia/ryzhov 11 2.shtml

6. Тисячоліття тихої чуми або епоха Борна./ Пер. з англ. Even [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://nnm.ru/blogs/wayck/tysyacheletiya tihoy chumy/

7. Торчинов Е.А. Религии мира: Опыт запредельного. Психотехника и трансперсональные состояния// 2-е изд., испр. - СПб., 2000. - 384 с.

8. Nancy B. Spirituality and Medicine: Idiot-Proofing the Discourse / Nancy Berlinger // Journal of Medicine and Philosophy -- 2004. -- vol. 29 (6) -- p. 681-695 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.informaworld.com/ smpp/section?content=a714017197&fulltext=713240928

9. Pearson R. S. Hyperreligiosity: Identifying and Overcoming Patterns of Religious Dysfunction Press Release / R. S. Pearson // Telical books. Books on philosophy, art, religion, psychology, and computer-aided brainstorming [Електронний ресурс] / Режим доступу:

http://www.telicalbooks.com/hyperreligiosity press release.html

10.Pearson. R. S. Hyperreligiosity: Identifying and Overcoming Patterns of Religious Dysfunction / R. S. Pearson // Telical books. Books on philosophy, art, religion, psychology, and computer-aided brainstorming. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.telicalbooks.com/hyperreligiosity.html

11.Previc F.H. The role of the extra personal brain systems in religious activity / Previc F.H. // Consciousness and Cognition. — 2006.— vol. 15 (3) — p. 500-539 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://top25.sciencedirect.com/subject/neuroscience/18/journal/consciousness-and-cognition/10538100/archive/9/

12.Saver J. L., Rabin J. The Neural Substrates of Religious Experience / Saver J. L., Rabin J. // UCLA-Reed Neurologic Research Center. American Psychiatric Press — 1997. — vol. 9 (3) — p. 498-510 [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://neuro.psychiatryonline.org/cgi/reprint/9/3/498

Лукьяненко К.А. ФОРМЫ И ЭЛЕМЕНТЫ ГИПЕРРЕЛИГИОЗНОСТИ

В статье предпринята попытка обобщения различных взглядов на "гиперрелигиозность". Показаны возможные определения и объяснения гиперрелигиозности. Проанализированы проявления гиперрелигиозности. Ссылаясь на выводы, полученные в ходе анализа гиперрелигиозности было показано, что данная область мало исследована и заслуживает дальнейшего внимания.

Ключевые слова: религиозность, гиперрелигиозность, душевная болезнь, религиозный энтузиазм.

Lukyanenko K.A. FORMS AND ELEMENTS OF HYPERRELIGIOUSNESS

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

К Лук'яненко - Соціальні норма і патологія гіперрелігійності

К Лук'яненко - Соціальні норма і патологія гіперрелігійності підступи до теми