В П Фещенко - Стратегічне управління природокористуванням на підприємствах в умовах сталого розвитку - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 65.290

 

СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ НА ПІДПРИЄМСТВАХ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

 

В.П. Фещенко

 

Постановка проблеми. Ефективна реалізація концепції сталого розвитку вимагає відповідних змін у теорії і практиці управління підприємством на усіх рівнях.

Одним з сучасних підходів до управління, який декілька десятиліть у практиці зарубіжних фірм визнається пріоритетним, є стратегічний підхід. Світовий досвід підтверджує вирішальне значення стратегічного управління для успішного функціонування та забезпечення конкурентоспроможності в довгостроковому періоді підприємствам в умовах динамічного, мінливого і невизначеного зовнішнього оточення. Враховуючи, що кількість і темпи змін у сучасних умовах функціонування підприємств зростають, система управління ними повинна мати у своєму розпорядженні не меншу різноманітність реакцій, ніж можлива кількість і складність змін у середовищі. Лише за таких умов існуюча система управління може постійно і своєчасно адаптувати підприємства до мінливого зовнішнього середовища.

Аналіз попередніх досліджень. Термін «стратегічне управління» почав використовуватися теоретиками і практиками на рубежі 60-70-х років ХХ ст. для того, щоб розділити управління, яке здійснюється на вищому рівні, від поточного, оперативного управління на рівні виробництва. Необхідність проведення такого поділу викликана, в першу чергу, змінами умов здійснення бізнесу, швидкими змінами навколишнього ділового середовища. Основною ідеєю, що відображває сутність переходу від оперативного управління до стратегічного, є ідея необхідності переносу центра уваги керівництва на оточення для того, щоб вчасно й відповідним чином реагувати на зміни, що відбуваються в ньому, вчасно відповідати на виклик зовнішнього середовища [1].

В останні десятиліття таким викликом стало загострення екологічних проблем в усьому світі, і у відповідь на цей виклик підприємства стали перебудовувати свою діяльність, включаючи менеджмент, що й привело до необхідності включення до системи стратегічного управління підприємством таку складову як управління природокористуванням у процесі виробничої діяльності.

Сьогодні вчені акцентують особливу увагу на необхідності врахування у діяльності підприємства законів екогармонії реального світу для забезпечення та розширення ділової активності підприємства в умовах нестабільності зовнішнього середовища на основі впровадження концепції «підприємство - слуга суспільства», виходячи з того, що бізнес існує заради служіння суспільству [2. с. 44-46]. Техногенна концепція розвитку, в основу якої покладено необмежений розвиток вільного ринку, орієнтація на суто економічне зростання, можливості науково-технічного прогресу при нещадній експлуатації природних ресурсів, за своєю суттю не передбачає врахування зовнішніх довгострокових екологічних наслідків від діяльності підприємств. Оскільки існуюча економічна концепція не враховує екологічні і природоохоронні аспекти виробництва, то економіка розвивається у відсутності гармонії з природою.

Виклад основного матеріалу. Екологічний потенціал об'єктів природи неспроможний регулювати техногенне навантаження, через що сучасний стан розвитку промислового виробництва характеризується значною конфліктністю з навколишнім природним середовищем.

Внаслідок порушення відповідності між економічним розвитком та реальною можливістю природи до самовідтворення свого середовища і його складових, якнеобхідної умови діяльності та розвитку людини як її продукту, виникло багато екологічних проблем, під тиском яких світове співтовариство змушене було дійти висновку про необхідність визнання пріоритету екології. Усвідомлення цього факту стало початком переходу до сталого розвитку як ідеології життєдіяльності підприємства, в основу якої покладено принцип природоохоронної діяльності. Тому в основу концепції розвитку підприємств на сучасному етапі має бути покладений еколого-економічний підхід до економічного зростання. Це зумовило появу у науковій літературі терміну «стійке підприємство».

Концепція стійкого підприємства, яка ґрунтується на принципі сталого розвитку, на сучасному етапі набула поширення в США. На думку П. Шриваства і С. Харта, стійке підприємство ліквідує причини багатьох криз, тому що його економічний розвиток пов'язується з розв'язанням проблем навколишнього середовища. Автори зазначають, що створення такого підприємства можливе лише за визнання системної взаємодії між екологічними, економічними й організаційними аспектами його діяльності [3. с. 110-122].

Якщо виходити з таких позицій, то основним принципом діяльності стійкого підприємства є принцип екогармонійності, суть якого полягає у здійсненні економічних дій з використання обмежених ресурсів при гармонійній реконструкції внутрішніх структур цілісних систем у період їх адаптації до зміни динамічно нестабільного стану навколишнього оточення [4, с. 19]. Екогармонійність економічної системи передбачає досягнення такого її стану, який не буде негативно впливати на навколишнє середовище. В умовах глобалізації бізнесу, прискорення темпів змін у навколишньому середовищі, зростання конкуренції за ресурси принцип екогармонійності стає одним з основних принципів стратегічного управління підприємством. Зважаючи на зміни в сучасній системі управління, появу нових рис стратегічного управління під впливом зростання значення функції маркетингу, соціальної відповідальності підприємства, екологічного фактора зовнішнього середовища, доцільно виділити етап розвитку концепції стратегічного управління кінця 90-х років ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Управління природокористуванням в умовах ринкової економіки слід розглядати як важливу складову стратегічного управління компанією. Якщо виходити з того, що стратегічне управління є діяльністю, що ґрунтується на стратегічній орієнтації як компоненті філософії підприємництва та має спрямованість на досягнення цільових орієнтирів з забезпеченню конкурентоспроможності, стійкості конкурентних позицій та довготривалого успіху підприємства [5, с. 12], тоді зміст концепції управління природокористуванням, з точки зору її практичного використання, полягає у відповіді на питання: як необхідно здійснювати управління підприємством в умовах динамічності і невизначеності зовнішнього середовища, щоб забезпечити раціональне (ефективне) природокористування та успішну природоохоронну діяльність?

Відповідь на це питання полягає, перш за все, у тому, що необхідно забезпечувати стратегічну гнучкість підприємства, тобто його здатність до здійснення превентивних управлінських заходів щодо швидкого реагування на зовнішні зміни для підтримки відповідності між характером діяльності підприємства та його зовнішнім природним середовищем, щоб не порушити екологічну рівновагу. Трансформація економічного простору, прискорення науково-технічних нововведень, скорочення періодів стабільності, збільшення ступеня невизначеності зумовили наповнення концепції стратегічного управління новим змістом. У системі стратегічного управління зростає значущість аналізу зовнішнього середовища, забезпечення певного стабільного стану підприємства у конкурентному середовищі, що потребує розробки стратегії взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем.

Динамічно мінливе зовнішнє середовище підприємства через необхідність вирішення ним багатьох екологічних проблем, які виникають у процесі виробничоїдіяльності, стимулює підприємницькі структури змінювати багато пріоритетів. Екологічні вимоги зацікавлених груп (споживач, держава, постачальники тощо), що формують зовнішнє середовище підприємства, примушують його корегувати підприємницьку політику. Прагнення вижити у жорсткій конкурентній боротьбі зумовлює необхідність висувати як першочергові підприємницькі цілі охорону навколишнього природного середовища, а, відповідно, і формування відповідної управлінської структури, здатної ефективно вирішувати економічні питання фірми без шкоди для навколишнього середовища [6].

Ступінь врахування екологічного питання на нормативному рівні залежить від системи цінностей керівника та міри важливості для нього екологічної проблеми. Нормативний рівень виражається в екологічній політиці підприємства. її зміст та здійснення залежить від того, як взаємодіє підприємство із зовнішнім природним середовищем, від здатності керівництва формулювати екологічні цілі та аналізувати інформацію про навколишнє природне середовище.

Згідно із визначенням, наведеним у ДСТУ ISO 14001, екологічна політика на рівні промислового підприємства - це заява підприємства про власні наміри і принципи щодо його загальних екологічних характеристик [7]. В такому контексті екологічна політика є загальними принципами взаємодії підприємства з навколишнім середовищем, які не суперечать державним екологічним нормам та міжнародним стандартам. Тобто на рівні промислового підприємства екологічна політика - це задокументовані зобов'язання вищого керівництва компанії щодо екологічного управління. Вона розробляється у формі генерального припису і затверджує принципи загального управління природокористуванням як складової еколого-стратегічного управління.

Екологічна політика дає змогу менеджменту правильно визначати цілі управління природокористуванням на підприємстві в умовах сталого розвитку, усвідомлення відповідальності перед суспільством щодо нанесення шкоди навколишньому природному середовищу. На думку українських науковців, зокрема А. Садекова, екологічна політика впливає не тільки на екостратегії і програми, але в узгодженні з останніми впливає на виробничу структуру і поведінку співробітників [6].

Стратегія раціонального природокористування та ресурсозбереження підтримується культурою, що ґрунтується на екологічній свідомості, ощадливості, дисципліні, прискіпливості й патріотичності. Саме тому, невід'ємною складовою екологічної політики підприємства, як складової системи стратегічного управління природокористуванням в умовах сталого розвитку, є екологічна культура. В найзагальнішому розумінні екологічна культура - це цілеспрямована діяльність людини та її наслідки, спрямовані на організацію та трансформацію природного світу відповідно до власних потреб і намірів. Це своєрідний світоглядний «образ світу», в якому відображено стан соціоприродних залежностей, ступінь освоєння людиною навколишнього природного середовища.

На нашу думку, формування високого рівня екологічної свідомості та культури на підприємстві є запорукою успішної реалізації стратегії управління природокористуванням як засобу природоохоронної діяльності.

Стратегічне управління природокористуванням передбачає реалізацію екологічних цілей та завдань підприємства з використанням таких технологій, виробництв, кінцевої продукції, що враховують її природоохоронну діяльність. Адже будь-який процес управління пов'язаний із досягненням цілей, визначених програмою його розвитку в умовах динамічних змін зовнішнього середовища. Головне тут полягає у здатності своєчасно передбачати та реагувати на зміни у зовнішньому, передусім природному, середовищі підприємства за допомогою екологічно спрямованих стратегій. Екологічно спрямовані стратегії розробляються на основіспівставлення потенційних шансів і ризиків для підприємства або його окремих заходів щодо зменшення навантаження на навколишнє середовище. В цьому плані дослідники виділяють такі екологічні стратегії1: скорочення споживання ресурсів; циклічної замкненості використання матеріалів і енергії у виробничому процесі; використання екологічно чистих технологій і екологічно нешкідливої продуктової політики; уникнення, усунення та зниження забруднення за допомогою розвитку відповідної природоохоронної техніки; пошуку нових можливостей задоволення потреб споживачів [7, с. 75-91].

Оскільки підприємство є багатофункціональною системою, цілі якого мають ієрархію, їм властива множинність, розмаїтість і певна кореляція, то стратегічні цілі деякими авторами класифікуються за різними ознаками. На наш погляд, найбільш оптимальною є запропонована С. Заутер-Закс [8, с. 110-116] класифікація цілей, яка перебуває у відповідності до концепції сталого розвитку та сучасної європейської моделі превалювання в бізнесі, розробленої Європейським Фондом Управління Якістю (EFQM). Так, С. Заутер-Закс за змістом розрізняє три групи цілей: економічні, що мають першочергове значення для підприємства (виробничі, фінансові, ринкові); суспільні, що відповідають запитам персоналу підприємства і представникам зовнішніх груп - клієнтам та суспільству; екологічні, що звичайно охоплюють ресурсозбереження, обмеження шкідливих викидів і зменшення ризику забруднення навколишнього середовища [8, с. 116].

Екологічні цілі згідно з національним аналогом ISO 14001 - це загальні цілі, які визначені чи зумовлені екологічною політикою організації і в більшості випадків можуть мати кількісну оцінку. Екологічна мета за вимогами стандарту ISO 14001 має володіти низкою ознак. По-перше, вона повинна мати зв'язок з екологічною політикою та зобов'язаннями підприємства. По-друге, мета має належати до певної сфери екологічної діяльності підприємства, бути доступною і зрозумілою для керівництва, персоналу, зовнішніх зацікавлених осіб та сторін. По-третє, вона повинна піддаватись вимірюванню, тобто мати певні критерії та показники (де можливо, кількісні), які дають змогу оцінювати результати, поставлені в рамках мети. По-четверте, мета має бути досяжною, що означає наявність необхідних ресурсів для реалізації завдань в рамках поставленої мети. По-п'яте, кожна мета має бути мотивованою для керівництва підприємства, персоналу і пов'язаною із отриманням певних вигод і переваг. По-шосте, мета повинна бути орієнтованою в часі, тобто давати можливість постановки і виконання завдань на певний запланований період часу. І, нарешті, цілі мають бути взаємопідтримуваними, оскільки вони об'єднані екологічною політикою і обов'язками підприємства, а реалізація кожної із цих цілей залежить від досягнення інших цілей [7].

За умов поглиблення екологічних проблем в їх різнобічному прояві сьогодні значно підвищуються вимоги по забезпеченню екологічності виробництв на українських підприємствах. Такі вимоги пред'являють іноземні партнери, суспільні організації та інші стейк-холдери (зацікавлені особи). Працюючи на сучасному ринку продукції, передусім, зовнішньому, підприємству необхідно бути готовим до впровадження екологічних інновацій. Сьогодні у світовій практиці діють єдині екологічні вимоги до всієї продукції, що пропонується на світових ринках. Західні фірми вже завершують сертифікацію своїх дочірніх підприємств за новими, більш жорсткими стандартами відповідності. По завершенні найближчим часом цієї сертифікації закордонними компаніями такі стандарти стануть обов'язковими для впровадження в системи державного регулювання виробництв та всіх підприємств

 

Екологічні стратегії - це ті стратегії, які спрямовані безпосередньо на покращення екології за рахунок діяльності підприємства, а не природокористування. На наш погляд, термін «екологічні стратегії» для промислових підприємств, що виробляють продукцію, послуги, не точний, адже їхні дії, як правило, спрямовані на зменшення негативного впливу на «екологію», тому більш точним є термін «екологічно спрямовані стратегії».світу. Це стане ще одним приводом назвати продукцію несертифікованих підприємств-конкурентів небезпечною для здоров'я людей.

Тому сьогодні вже не дискутується питання про необхідність врахування екологічних вимог у системі прийняття і реалізації управлінських рішень. Динамічні зміни зовнішнього середовища ставлять українські підприємства перед необхідністю вносити відповідні корективи в підприємницьку політику. Уже сьогодні, в коли Україна стала членом Світової організації торгівлі, багато українських підприємств підпадають піж жорсткий контроль з боку іноземних організацій на предмет якості продукції та відповідності її екологічним стандартам (наприклад, щодо того, в якому приміщенні зберігається, на якому обладнанні виготовляється тощо). Відмова і небажання окремих підприємств впроваджувати сучасні міжнародні екологічні стандарти у виробництво означатиме їх низьку конкурентоспроможність, яку сучасний ринок не вибачить.

Саме тому вітчизняні підприємства змушені активізувати свою діяльність щодо впровадження системи природно-ресурсного менеджменту та сертифікації ISO 14001. Однак, ті підприємства, які ще не долучилися до цього процесу, мають усвідомити, що сертифікація виробництва і продукції за міжнародними стандартами - це засіб досягнення довіри, елемент усунення екологічних бар'єрів у торгівлі не лише на регіональному, але й на національному та, що більш важливо, міжнародному рівні.

Головними принципами стандартів є періодичний моніторинг діючої системи виробництва і аналіз ефективності менеджменту для досягнення по мірі можливості постійного поліпшення природно-ресурсного потенціалу.

Слід відзначити, що сьогодні сертифікація підприємств на відповідність світовим стандартам в Україні є справою добровільною, а тому реалізується дуже повільно. А тому, не підлягає сумніву, що цей процес необхідно прискорити. На нашу думку, зробити це в адміністративному порядку теоретично можливо, але менш ефективно. Доцільнішими є методи стимулювання, у тому числі інформування підприємств через відповідні асоціації, засоби масової інформації тощо про переваги стандартизації і сертифікації відповідно до норм міжнародних стандартів.

Своєчасна сертифікації всіх товарів і послуг сприятиме захисту людей і довкілля від потенційно небезпечної продукції і послуг, а для підприємства вигода полягає у підвищенні конкурентоспроможності. З погляду підприємства, підвищення конкурентоспроможності і є однією із головних цілей його діяльності в умовах глобалізації світової економіки та інтернаціоналізації бізнесу, а одним із інструментів її досягнення слід розглядати підвищення якості продукції на основі відповідності її екологічним стандартам; зменшення собівартості в частині скорочення ресурсних витрат тощо. Саме тому частина українських підприємств, прагнучи підвищити власну конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках, намагаються впровадити у свої організаційні структури системи екологічного менеджменту і отримати сертифікат відповідності вимогам відповідних міжнародних стандартів - ISO-1400, EMAS та інші. Ще раз нагадаємо, що остання вимога є однією з найважливіших в успішній реалізації маркетингу продукції на зовнішніх ринках.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В П Фещенко - Стратегічне управління природокористуванням на підприємствах в умовах сталого розвитку

В П Фещенко - Стратегічне управління природокористуванням на підприємствах в умовах сталого розвитку