як найкращі народні пісні 140-річчя від дня народження володимира гнатюка і василя стефаника - Його новели - страница 1

Страницы:
1 

Остап Черемшинський, директор Літературно-меморіального музею В.Гнатюка

«Його новели - як найкращі народні пісні»

(140-річчя від дня народження Володимира Гнатюка і Василя

Стефаника)

У статті розглядається дружба і плідна праця Василя Стефаника та Володимира Гнатюка, який доклав багато зусиль для опублікування новел Стефаника у часописах Львова та Києва.

Ключові слова: Василь Стефаник, Володимир Гнатюк, творчі взаємини, журнал, збірка, листування.

Cheremshynskiy Ostap «His novels as the best people's songs» (140 years from the birthday of Volodymyr Gnatyuk and Vasyl Stephanyk)

This article deals with the friendship and fruitful work of Vasyl Stephanyk and Volodymyr Gnatyuk, the last one did a lot to publish Vasyl Stephanyk's novels in Lviv andKyiv magazines.

Key words: Vasyl Stephanyk, Volodymyr Gnatyuk, creative relations, magazine, collection and correspondence.

Щира дружба і плідна праця єднали Володимира Гнатюка з великим українським новелістом Василем Стефаником: це засвідчують часте листування між ними, видання вченим його творів. За порадою Федора Вовка та Василя Стефаника Володимир Гнатюк перейшов від принагідних записів до вичерпного опису якоїсь етнографічної теми або запису всього репертуару якогось визначного носія фольклору. Зокрема, у січні 1895 року він записав від свого батька Михайла детальну розповідь про ткацький промисел, яка згодом стала основою його праці «Ткацтво в Східній Галичині» (Львів, 1900).

Володимир Гнатюк зі Львова 1 січня 1900 року пише Василю Стефанику до Русова, що пересилає йому листа Бориса Грінченка. Запитує його, чи має він для «Літературно-наукового вісника» нові твори, які б можна оприлюднити в часописі, а 3 травня 1900 року Володимир Гнатюк повідомляє в Києві редактора «Літературно-наукового вісника», що Стефаникові дав 10 злотих як частину гонорару за його  майбутні  твори:   «Стефаник хотів,властиво, 100 злотих, а за те обіцяв нам дати новелу, яку тепер пише (йдеться про новелу «Палій» - О. Ч.) і кілька коротких оповідань». Василь Стефаник 13 травня 1900 року сповістив Володимирові Гнатюкові, що виїжджає з Кракова, а тому просить сюди не присилати йому книжки (невідомо які саме - О.Ч.), оскільки буде у Львові і сам забере їх.

Щедре листування В.Гнатюка - характерна ознака літературного процесу доби, що розкриває його ретельну працю на ниві книгодрукування. Так, у цей час Леся Українка з Києва 17 жовтня 1900 року повідомляє сестру Ольгу, що попросить Володимира Гнатюка надіслати зі Львова твори Кобилянської та Василя Стефаника, які Ольга мала намір перекласти російською мовою. Згодом Гнатюк написав замітку «Переклади українських творів», в якій йдеться про переклади творів Василя Стефаника, Марка Кропивницького, Олександра Кониського іноземними мовами, що побачила світ у «Літературно-науковому віснику» (Львів, 1900, Т. 12, Кн. 12, розділ «Хроніка і бібліографія», с. 184). 22 листопада 1900 року Володимир Гнатюк у листі до новеліста повідомляє письменника, що стурбований його хворобою і хоче, щоб Василь Стефаник прислав коректур своєї збірки «Дорога» та ще декілька творів, а саме: «Люту зиму», «Янку» і «Фросину» (доля цих творів письменника невідома - О. Ч.). «Тоді певно вийшло б на 8 арк., коли між ними є яка так завелика, як «Клен [ові] листки». Якщо Василь Стефаник не додасть нових творів, збірка вийде без них. Книжка повинна вийти наступного тижня. І просить Володимир Гнатюк письменника прислати «... щось із лірики».

На початку грудня 1900 року Василь Стефаник пише Володимиру Гнатюку, що в сигнальному примірнику його збірки «Дорога» на с. 16 в новелі «Вістуни» випадково пропущено кілька рядків між словами «з новим» і «не знати» хибує цілий уступ сеї новели. Просить, щоб після останньої сторінки книжки зробити вставку, навести пропущені рядки або, в крайньому разі, сповістити читачів про помилки через «Літературно-науковий вісник», надрукувавши в цьому журналі й той уривок, що випав.

У кінці липня 1901 року Іван Франко, Володимир Гнатюк, Лесь Мартович та інші знайомі Василя Стефаника надіслали йому до Піщан привітання - гумористичну поштову картку. Невідомою рукою на картці написано: «Мартович з розпуки за Вами дві ночіне спить, лиш ганяє по Городку». Володимир Гнатюк пише замітку «Sonntagblatt» про переклад Іваном Франком новели «Скін» Василя Стефаника німецькою мовою, опублікувавши її в «Літературно-науковому віснику» (Львів, 1901 Т. 16, Кн. 10, розділ «Хроніка і бібліографія», с. 3). Володимир Гнатюк як відповідальний редактор «Українсько-руської видавничої спілки» в її першій серії «Літературно-наукова бібліотека», Ч. 26, у 1901 році видає збірку новел «Дорога» Василя Стефаника.

5 травня 1903 року з Русова Василь Стефаник пише листа Михайлові Мочульському і просить його переказати Володимирові Гнатюкові, що незабаром вишле «Українсько-руській видавничій спілці» твори для нової збірки. Володимир Гнатюк написав замітку «Відчит», присвячену доповіді у Кракові Богдана Лепкого про Василя Стефаника, і оприлюднив її в «Літературно-науковому віснику» (Львів, 1903, Т. 22, Кн. 5, розділ «Хроніка і бібліографія», с. 152). Незабаром учений знову пише замітку «Переклади з української мови», в якій йдеться про переклади творів Василя Стефаника словацькою мовою, публікує її в «Літературно-науковому віснику» (Львів, 1903, Т. 22, Кн. 6, розділ «Хроніка і бібліографія», с. 230). В «Літературно-науковому віснику» (Львів, 1904, Т. 28, Кн. 12, розділ «Хроніка і бібліографія», с. 225) вчений оприявнив свою замітку «Переклади з української мови», в якій йдеться про переклади творів Тараса Шевченка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника іноземними мовами. Побратими були запрошені на весілля Василя Стефаника з Ольгою Гаморак, яке відбулося 26 січня 1904 року в Львові. Іван Франко був весільними батьком (єдиний раз у житті!).

У листі від 29 січня 1905 року із села Стецева Василь Стефаник звертається до Володимира Гнатюка прийняти його на посаду бібліотекаря в бібліотеці Наукового товариства імені Шевченка у Львові: «. бажав би приступити до роботи 1 квітня або навіть 1 березня» (з невідомих причин Василь Стефаник не влаштувався на цю посаду - О. Ч.). У «Літературно-науковому віснику» (Львів, 1905, Т. 30, Кн. 4, с. 95) Володимир Гнатюк представив свою рецензію на збірку оповідань «Моє слово», яку видав у Першій серії, Ч. 86, «Українсько-руської видавничої спілки». Назвавши усі твори, що ввійшли до збірки, критик писав: «Дві збірки оповідань Василя Стефаника «Синя книжечка» і

 «Камінний хрест» давно вже розійшлися в продажу. Супроти того «Видавнича спілка, піднялася нового їх накладу разом в отцій книжці на прегарному папері, з портретом автора, збільшивши їх іще оповіданням «Моє слово», друкованим у «Літературно-науковому віснику» та новим оповіданням під назвою «Суд». Оповідання уложені в такім порядку, як повставали, що важно знати всім дослідникам творчості автора».

25 червня 1908 року з Відня Василь Стефаник сповіщає Володимира Гнатюка, що 25 червня цього року він вніс у парламент інтерпеляцію з приводу конфіскації львівським прокурором статей у «ЛНВ». Урядовий комісар парламенту обіцяв оголосити інтерпеляцію на сесії парламенту 26 червня. Пише, що зайде в редакцію (очевидно «ЛНВ» - О. Ч.) й обміркує справу про друкування своїх новел. Михайло Коцюбинський в листі 25 грудня 1908 року з Чернігова просить Володимира Гнатюка подати йому адресу Василя Стефаника.

17 листопада 1909 року Михайло Коцюбинський повідомляє Володимира Гнатюка про свої справи і запитує, чому мовчить Василь Стефаник. «Хвалився мені, що восени видасть нову збірку оповідань, а тим часом нічого не чути. А жаль...». Володимир Гнатюк 18 грудня 1909 року, відповідаючи зі Львова на його лист, повідомляє, що Василь Стефаник не друкує нічого, що він «дуже добрий і милий чоловік у розмові», але радить старатися «з дуже великою обережністю» до його обіцянки видати нову збірку новел. Навіть, коли б він написав нові твори, то роздумував би, чи подати їх до друку. В р. 1913 минає сорок літ, як виступив на літературне поле найбільший письменник Галицької України Іван Франко», яку надрукувала львівська газета «Діло» (1912, № 33, 10 лютого (28 січня), с. 3), котру підписала група українських письменників, діячів науки і культури до громадськості обох частин України із закликом зібрати гроші на ювілейний дарунок Іванові Франкові з нагоди 40-річчя його літературної праці. Під зверненням стоять підписи Володимира Гнатюка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Івана Труша та інших.

Василь Стефаник, вражений смертю Михайла Коцюбинського, 25 квітня 1913 року надіслав до Чернігова родині покійного   письменника  співчутливого  листа.   Київська газета

 «Рада» 6 травня 1913 року (№ 92, с. 3) подала інформацію, що рідні покійного письменника Михайла Коцюбинського надіслали співчутливі листи Володимир Гнатюк, Марко Черемшина, Василь Стефаник та інші українські діячі Галичини.

Друге видання збірки новел «Синя книжечка» Василя Стефаника побачило світ у київському видавництві «Відродження» (1914, № 22, с. 56) з портретом автора, біографічною довідкою і короткою статтею Володимира Гнатюка «Кілька уваг про мову творів В. Стефаника» (с. 5-9). До цієї збірки ввійшли всі твори письменника, за винятком новели «Портрет». В кінці книжки подано «Поясненнє менше зрозумілих слів» (оригінал цієї збірки від 1 вересня 1968 року експонується в експозиції третьої кімнати господи вченого у Велеснівському літературно-меморіальному музеї Володимира Гнатюка - О. Ч.). У біографічній довідці збірки наводиться уривок із статті невідомого автора, в якій про Стефаника говориться: «Про його твори не може бути двох осудів. Як психолог мужицької душі, він не має собі рівного в нашій літературі, він випередив чи не всіх, хто тільки писав про село. Взявши в основу текст першої збірки новел «Синя книжечка» Василя Стефаника, В.Гнатюк як упорядник і редактор другої збірки вніс у мову творів деякі мовні поправки, які були зроблені у збірці новел Василя Стефаника «Моє слово» (Львів, 1905), що вийшла за його участю в «Українсько-руській видавничій спілці». З цих нотаток Володимира Гнатюка про мову письменника видно, що вміщені в кінці збірки «Поясненнє менше зрозумілих слів» належить йому.

У листі зі Львова 23 березня 1922 року Володимир Гнатюк до Василя Стефаника запрошує його надіслати свої твори до «Літературно-наукового вісника», зокрема до травневого числа (письменник надіслав оповідання «Сини» - О. Ч.), водночас просить дати дозвіл на вміщення в журналі його прізвище серед авторів. «Програма журналу така, як давня і проспект будуть надруковані в часописах і розіслані всім співробітникам», - писав В. Гнатюк. Редакція «ЛНВ» платитиме Василю Стефаникові за його твори гонорар. 31 березня Володимир Гнатюк повідомляє Василеві Стефанику, що те оповідання, яке він читав йому, не може ввійти до календаря, що готується до друку у Львові, бо надіслане запізно. Тому радить передати цей твір до «Літературно­наукового вісника». Тут оповідання (йдеться про «Сини» - О. Ч.) надруковано ще цього року, бо хто знає, чи виходитиме «ЛНВ» наступного року - зростає дефіцит, а покривати нема кому. Дуже хотів би почути думку Василя Стефаника про наш «ЛНВ».

Дослідники по-різному пояснюють кільканадцятилітню перерву у творчості Стефаника. Одні казали, що він виписався, інші шукали причини в тому, що письменник «відхорував кожен акт своєї творчості». Влітку 1922 року Василь Стефаник привіз для одного львівського журналу своє оповідання «Сини» і в хаті Володимира Гнатюка прочитав його в присутності чотирьох осіб. Один із присутніх написав, що такого читання йому ще ніколи в житті не доводилося чути. Він писав: «Це, сказав би я, було якесь несамовите видовище, своєю страшною експресією, своєю трагіком: Стефаник валив кулаком у стіл, дер волосся на голові, гукав, тяжко переживаючи те, що читав. Годі просто описати ту цікаву, зворушливу, незвичайну картину. Скінчив видимо перемучений. Ми були ще довго під сильним враженням його читання. Тоді-то й розповів нам Стефаник, чому він так мало пише, але ми вже з читання знали чому. Він при творенні страшенно переживає кожну річ, він терпить разом із своїми персонажами. Пишучи, роздирає-кривавить Стефаник своє серце й, скінчивши, мусить від хорувати кожну свою річ».

Василь Стефаник з Русова 7 вересня 1922 року повідомляє Володимира Гнатюка, що надішле йому для публікації в «Літературно-науковому віснику» оповідання, коли для цього не знайдеться місця в календарі (очевидно «Громада» - О. Ч.), куди він його передав до друку. «Літературно-науковий вісник», як для нього, «презентується добре, хоча трохи хаотично. Замало в нім праць з великої України», тобто з Радянської. Пише, що дехто обвинувачує його в тому, що друкує свої твори в «Літературно-науковому віснику». Він сам не вдоволений з того, що своїми творами, опублікованими в цьому виданні, дає підстави для неприємних для нього розмов». «. Пускати в слизьку мряку сплетень мої твори - мені досить тяжко. Тим більше, що поки вони в мене, то я не бачу в них хиб.».

17 вересня 1923 року з Праги чеський письменник Рудольф Гулка повідомляє Володимира Гнатюка, що має намір видати в перекладі «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, збіркиновел Василя Стефаника «Синя книжечка», «Дорога» та «Нечитальник» Леся Мартовича. 15 жовтня 1923 року з Праги Рудольф Гулка повідомляє Володимира Гнатюка, що має нові переклади новел Василя Стефаника із збірки «Синя книжечка» і «Дорога», висловлює жаль, що не зміг дістати збірки «Моє слово».

Рудольф Гулка з Праги 13 листопада 1923 року написав Василю Стефаникові до Русова, що зараз перекладає його твори чеською мовою. Вже переклав збірку «Синя книжечка», а також деякі новели із збірки «Дорога». Він попросив дати письмовий дозвіл на видання цих перекладів, а також порадити, як йому роздобути збірку «Моє слово», бо її немає. «Берусь до сеї праці не із матеріальних користей, а лише, щоб познайомити наше громадянство з визначними творами української літератури». Перекладач зауважив, що вийшла в його перекладі збірка Гната Хоткевича «Гірські акварелі», що готує переклади творів Леся Мартовича й Марка Черемшини. Листується з цього приводу з Володимиром Гнатюком, з допомогою якого «дістав багато матеріалу».

1 грудня 1925 року Володимир Гнатюк зі Львова сповіщає Василя Стефаника, що він випадково довідався про підготовку до друку нової збірки його творів, до якої увійшли три нові, досі не опубліковані нариси. Запитує, чи не погодиться Василь Стефаник передати один нарис до «Літературно-наукового вісника», звідкіля його можна буде передрукувати в збірці. Нагадує, що Василь Стефаник вже давно не був у Львові, варто б приїхати. Василь Стефаник 12 грудня 1925 року з Коломиї повідомляє Володимира Гнатюка щодо першого номера «Літературно-наукового вісника» (1926 року - О. Ч.) нічого не встигне надіслати, зате надішле до лютневого номера. Гадає, що скоро побачиться з побратимом.

25 березня 1926 року з Києва критик Михайло Могилянський дякує Володимирові Гнатюку за книжку Василя Стефаника («Земля» - О. Ч.). «Стефаника так у нас поважає і любить читач, що 1-2 тисячі примірників пройшли б дуже легко, але вислати сюди таку кількість львівського накладу - це операція нездійснима. Про нове видання Стефаникових творів у Харкові нічого не чув, але в журналі «Червоний шлях» вичитав, що вже вийшла книжечка Василя Стефаника «Оповідання». Він повідомив адресата, що кілька днів тому дійшла до них неясна звістка проважкий матеріальний стан Василя Стефаника, вживаються заходи, щоб допомогти йому. 2 червня 1926 року з Києва Михайло Могилянський пише Володимиру Гнатюкові про літературний вечір, присвячений Стефаникові. «Після моєї коротенької доповіді читали з «Землі» - Косинка та Д. Тась (Мій син)».

Література: Стефаник В. Синя книжечка. - К.: Відродженнє, 1914.; Гнатюк В. Кілька уваг про мову творів В. Стефаника // Стефаник В. «Синя книжечка. Образки». - К.: Відродженнє, 1914. - С. 5 - 9.; Василь Стефаник у критиці та спогадах: Статті, висловлювання, мемуари. - К.: Дніпро, 1970.; Жук Н. «Його новели - як найкращі народні пісні» (До 100-річчя від дня народження Василя Стефаника). - К.: Знання, 1971.; Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості Василя Стефаника. - К.: Дніпро, 1980.; Лесин В. Василь Стефаник: Нарис життя і творчості. К.: Дніпро, 1981.; Мушинка М. Володимир Гнатюк: Життя та його діяльність у галузі фольклористики, літературознавства та мовознавства. - Париж -Нью-Йорк - Сідней - Торонто: НТШ, 1987.; Мушинка М. Володимир Гнатюк: Бібліографія друкованих праць. - Едмунтон: КІУС-АУ, 1987.; Погребенник Ф. Без цензурних купюр (Пам'яті синів Стефаника Семена, Кирила, Юрка - присвячує автор) // «Вітчизна». - 1991, № 5. - С. 149 -166.; Мороз М., Мушинка М. Володимир Гнатюк (1871 - 1991): Бібліографічний покажчик. - Львів: НТШ, 1992. Володимир Гнатюк: Документи і матеріали (1871 - 1989). - Львів: ЦДІА - НТШ, 1998.; Петраш Б., Пандус Б. Стефаник Василь Семенович. // Тернопільський Енциклопедичний словник. - Тернопіль: Збруч, 2008. - Т. 3.

В статье рассматривается дружба и творческое сотрудничество Василия Стефаника и Владимира Гнатюка, который сделал много усилий, напечатав новеллы Стефаника в журналах Львова и Києва.

Ключевые слова: Василь Стефаник, Володимир Гнатюк, творческие взаимоотношения, журнал, сборник, письма.

Страницы:
1 


Похожие статьи

як найкращі народні пісні 140-річчя від дня народження володимира гнатюка і василя стефаника - Його новели