Г Б Соколова - Функції економічної культури в системі соціальної регуляції підприЄмницької діяльності - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 330.163.14

 

Соколова Г.Б.

ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Розглянуті питання економічної культури в сукупній системі соціальної регуляції підприємницької діяльності, функції мотивації господарської активності; духовної і етичної легітимізації економічного успіху, формування на інституційному рівні відносин між суспільством і підприємництвом. Дж. 10.

Реформування українського суспільства є надзвичайно складним і багатоаспектним процесом. Сучасна Україна переходить до принципово нового типу соціально-економічного і політичного розвитку, будівництва громадянського суспільства і правової держави. Зміни, що відбуваються в українському суспільстві - це соціокультурні трансформації. Змінюються всі типи культури - інтелектуальна, політична, економічна, побутова.

Актуальність розгляду питання стану економічної культури як чинника соціальної регуляції підприємницької діяльності полягає в протиріччі між низькою економічною культурою підприємців і невеликою кількістю наукових розробок з виховання економічної культури у молоді, що входить в трудове життя. Вивченням даної проблематики займаються багато науковців, зокрема, Пилипенко В.Є., Сур'як А.В,. Богиня Д., Майструк І.М., Рогова П.І. та інші.

Мета даної роботи - розгляд і визначення основних функцій, що виконує економічна культура у системі регуляції підприємницької діяльності.

Вельми актуальною на етапі переходу до ринкового соціального господарства бачиться проблема легітимізації підприємництва в українському суспільстві. У першу чергу мова йде про соціокультурні бар'єри на шляху розвитку підприємництва і ринку. Відомий науковець Пилипенко В.Є. у своїх працях велику увагу привертає дослідженню питань економічних, соціокультурних і політичних чинників розвитку підприємництва [1, с. 20].

У рамках структурно-функціонального аналізу, що одержав ґрунтовну розробку в працях Т. Парсонса і потім Р. Мертона, кожен вид конкретної дії пов'язаний з прийнятими в даному культурному полі цінностями і нормами. Культура в цілому, з погляду Т. Парсонса, виконує функцію накопичення і підтримки цінностей, норм, сенсів, символів, її комунікацій, надаючи соціальній дії впорядкований і несуперечливий характер [2, с.278].

Економічна культура як система цінностей, норм, сенсів, пов'язаних з господарською діяльністю, з одного боку «обслуговує» цю сторону життя суспільства, а з іншого - взаємодіє з іншими компонентами загальної культури. У сукупній системі соціальної регуляції економічна культура багатоаспектна, і найбільш істотне значення тут мають приватні функції мотивації, легітимізації і внутрішньої регуляції.

Перш ніж звернутися до історичного аналізу визначимо термін «економічна культура». В сучасній науковій літературі існує безліч варіантів визначення даного терміну, як робоче пропонується використовувати наступне: економічна культура - це сукупність соціальних норм та цінностей, які регулюють економічну поведінку; це сукупність професійних знань і навичок, необхідних для самоідентифікації і виконання господарчих ролей [3, с.87].

У сучасному ринковому виробництві самостійним підприємництвом займаються не більше 15 % активного населення, а досягають значних успіхів, створюють крупні підприємства і володіють великими капіталами одиниці [4]. Для того, щоб суспільство з таким істотним майновим розшаруванням і нерівністю господарських ролей розвивалося стабільно, необхідно, щоб успіхи активної меншини виглядали етично виправданими в очах співгромадян. Економічна культура формулює ціннісні принципи, які роблять успіх набагато прийнятним для більшості, - виконує функцію легітимізації господарської і підприємницької активності.

У культурах традиційних суспільств підприємницька активність була практично маргінальна: вона порушувала встановлений баланс міжособових відносин. В той же час, майнова нерівність була легітимною, якщо вона відповідала соціальному статусу. Криза легітимності наступала тоді, коли, або порушувалася міра нерівності, або будь-хто привласнював більше, ніж це відповідало статусу, і виходив на неналежний рівень (простолюдин, який став багатієм - ставав маргіналом і залишався їм до тих пір, поки йому або його нащадкам не вдавалося інтегруватися в новий соціальний осередок, наприклад, в купецьку гільдію).

Особистісний рівень соціокультурної легітимізації можна розглянути на прикладі успіху протестантської етики в затвердженні «духу капіталізму», який ґрунтувався не тільки на проголошеній нею вищій духовній мотивації підприємницької діяльності сучасного типу, але і на затвердженні безумовної правомірності підприємницької активності і її етичному самовиправданні, на ухваленні більшістю суспільства успіхів активної меншини.

Істотним ціннісним компонентом для господарської етики протестантизму стала мирська аскеза, яка забезпечила відділення капіталу від споживання і його переорієнтацію на виробничі цілі.

Із становленням капіталізму на Заході пов'язана справжня революція сенсів: відтепер багатство перестає служити престижному споживанню і бути передумовою «благородного неробства», воно стає умовою і засобом свого подальшого зростання і вимагає від володаря самовідданої праці.

На відміну від етично невиправданого авантюрного користолюбства, культура буржуазного підприємництва наголошує на методичному, стабільному характеру діяльності, постійності зусиль, які раціонально сплановані, у протилежність «вибуховій» активності авантюриста. І саме методичний раціоналізм і постійність праці підприємця ріднять його з постійною працею робочого.

Строго обмеживши, звівши до мінімуму невиробничі витрати, строго обмеживши споживання і звівши ощадливість в ранг найважливішої чесноти, мирська аскеза зрівнює спосіб життя підприємців і робочих, ліквідує ті принципові статусні відмінності в стандарті споживання, які в традиційному суспільстві служать засобом соціальної диференціації, а в умовах його реформування складають одну з основних причин соціальної нестабільності.

Важливим структурним компонентом буржуазної підприємницької культури стало відношення індивіда до своєї роботи незалежно від конкретної професії, як до покликання. Разом з тим протестантська мирська аскеза проголошує покликання і прагнення до наживи, прирівнює підприємницьку активність і накопичення до праці інших професіоналів: «Відношення до праці як до покликання стало для сучасного робочого таким же характерним, як і аналогічне відношення підприємця до наживи» [5, с.48 ].

Найважливішим наслідком цього стала етична легітимізація підприємницької діяльності, коли більшість населення, не зайнята безпосередньо підприємництвом, визнає виправданою і законною збагачення активної меншини на тій підставі, що воно також працює, прагнучи успіху як благословення Божого, і веде такий же, як і всі, помірний і нормативно - впорядкований спосіб життя.

В умовах реформування соціально-економічної системи, найважливішим компонентом політико-ідеологічної регуляції є забезпечення легітимності нового вигляду господарської діяльності, її виправдання в очах традиційної більшості. Добре відомо, що швидкі темпи і високий рівень модернізації в післявоєнній Японії були досягнуті у великій мірі завдяки збереженню суспільством свого самобутнього соціокультурного надбання, що включає стійкі структури міжособистісних відносин, орієнтації на групову солідарність і працьовитість. Успіх тут сприймається не як суто особиста справа, а як результат старанної праці на загальне благо, особисте і індивідуальне в господарському підприємництві не протиставляється, а органічно співіснує.

Розглядаючи інституційний рівень легітимізації, найважливішим проявом легітимізації господарського і підприємницького успіху, який виконує економічна культура, є легітимізація бізнесу як соціального інституту, тобто формування відносин «бізнес-суспільство».

Проблематику взаємодії інститутів підприємництва і суспільства не слід змішувати з проблематикою духовної легітимізації капіталістичного підприємництва як процесом визрівання в культурі специфічних ціннісних орієнтації, норм, поведінкових стереотипів, які дозволяють прийняти цю діяльність як гідну і етичну. Взаємодія бізнесу і суспільства стосується інституту підприємництва, тоді як його духовна легітимізація відбувається на особистісному рівні. Природно, що інституційний і особистісний рівні легітимізації капіталістичного підприємництва взаємопов'язані: чим більш стійкі духовні передумови підприємницької діяльності індивіда, тим швидше організується гармонійна взаємодія між інститутом бізнесу і суспільством.

Розвиток капіталістичного підприємництва і втягування в його орбіту все більшої кількості людей різних професій, національностей, конфесій, класів і станів (втягування в ринок, разом з «третім станом», дворянства, селян, зростання промислового пролетаріату за рахунок аутсайдерів інших соціальних груп) зумовило його перетворення на могутню соціальну силу. В той же час, сфера економіки стала набувати все більш значущої ролі в суспільному житті в цілому. Господарська діяльність з сфери життєзабезпечення суспільства, що займає периферійне, підлегле місце в системі ціннісної ієрархії, перетворилася на самодостатню і самоцінну область, яка все більш помітно впливає на політику і державний устрій, на суспільне життя, наукову і суспільну думку, художню культуру. В період становлення зрілого індустріального капіталізму в другій половині XIX ст. виникла проблема його відносин зі суспільством - легітимізації інституційних основ капіталістичного підприємництва, завоювання довіри і престижу, оптимізації взаємодії з державними, соціальними, політичними інститутами.

У формуванні системи відносин між інститутом підприємництва і суспільством визначальну роль відіграє соціокультурна традиція: вона визначає місце підприємництва за шкалою соціально значущих цінностей, статус економічної діяльності, співвідношення між індивідуальними орієнтаціями на досягнення і цінностями солідарності і служіння суспільному благу і т.ін. Динаміка розвитку всіх цих цінностей і норм і визначає форми взаємовідношення між бізнесом як соціально-культурною підсистемою і суспільством в цілому. Так слов'янська традиція зумовила специфічні складні відносини між підприємництвом і суспільством і такі особливості їх регуляції, як, наприклад, безпрецедентний розвиток купецького меценатства.

Характер взаємодії інституту бізнесу і суспільства змінювався на різних етапах розвитку капіталізму. Відомий американський соціолог Р. Бендикс виділив два етапи формування відносин між інститутом бізнесу і суспільством [6, с.21].

На першому етапі розвитку промислового капіталістичного виробництва основною ідеологічною і етичною проблемою було його виправдання, легітимізація в очах суспільства. На цьому етапі визначальною була ідеологія «служіння підприємництва суспільству».

На другому етапі, коли підприємництво достатньо затвердилося в суспільстві і придбало необхідний престиж, відбувається перехід від його «самовиправдання» до розробки проблем «Public relations» і формування уявлень про соціальну відповідальність бізнесу.

Таким чином, легітимізація, етичне виправдання в очах суспільства, у тому числі і самих працівників, було основною соціокультурною проблемою капіталістичної підприємницької діяльності і самого індустріального розвитку на першому етапі їх становлення. Причому наголошується наростаюча зацікавленість підприємництва в етичній легітимізації його діяльності.

В Україні, де історично не склалися стійкі духовні передумови капіталістичного підприємництва на особистісному рівні, інститут підприємництва також стикався зі складними проблемами у відносинах з суспільством. В інтелігентських колах підприємці сприймалися як експлуататори, що накопичують свої капітали на стражданнях і лихах народу. Бюрократія не могла прийняти прагнення до самостійності, і відмовлялася побачити в ділових колах самостійну суспільну силу. Не дивлячись на економічний потенціал, що зростав, підприємництво залишалося дійсно «третім» прошарком. Прагнення підприємницького класу підвищити свій соціальний статус і престиж знайшло вираз в його активній соціальній діяльності. Периферійне місце господарського успіху в системі цінностей примушувало охочих увічнити своє ім'я і заслужити пошану і вдячність сучасників і нащадків, проявити себе в інших, більш престижних сферах діяльності.

Економічна культура в радянському суспільстві принципово відрізнялася від форм, що склалися в царській Росії до революції або що існують в західних і східних країнах з іншим типом економіки. Це пов'язано з тим, що в радянський період української історії було відсутнє вільне підприємництво (принаймні, легальне). Радянська економічна культура знаходилася під сильним впливом держави, що планувала і контролювала розвиток економіки. В цілому господарський розвиток був підпорядкований не власне економічній доцільності, а політичному курсу, що визначав його пріоритети і темпи. Найважливішим аспектом державного контролю було постійне втручання політичних інститутів - партійних організацій КПРС в управління економікою, а часто і підміна професійного керівництва політичним.

У радянській економічній культурі був відсутній такий ціннісний стрижень, як орієнтація на прибуток. Він частково замінювався орієнтацією на ефективність і розвиток виробництва, яке строго регламентувалося і спускалося зверху і мало силу закону. Тому бюрократизація економічної культури, яка на рівні індустріального виробництва існує на Заході, в СРСР стала її домінуючою ознакою. Вільна ініціатива, індивідуальні настанови на досягнення, ризик і творчий пошук були жорстко підпорядковані бюрократичній адміністративно-командній системі, а вихід за її межі нерідко приводив до переходу зі сфери легального народного господарства у сферу тіньової економіки.

Радянській економічній культурі був властивий директивний характер. Оскільки, все господарське життя регламентувалося планами рознарядками і т.ін., в основі економічної культури повинні були лежати цінності старанності і відповідальності. В екстремальних ситуаціях - під час війни, відновлення господарства, коли цінності і прагнення народу співпадали з політикою держави, старанність і відповідальність ставали глибокими внутрішніми цінностями і сприяли ефективності функціонування господарської системи. Проте в період застою в 70-80-ті рр. стали все більше виявлятися розбіжності з реальним життям, старанність обернулася байдужістю і безініціативністю, а відповідальність прийняла формальний, зовнішній по відношенню до особи характер.

Детальне планування виявилося ненадійним засобом для уникнення диспропорцій і невизначеності в економіці, оскільки «Централізоване планування нав'язувало рамки, в які реальність не вміщувалася і жила по-своєму. Паралельно існували два мири: умовний і дійсний. Роздвоєння вносило невизначеність до соціального порядку. Наприклад, виробничі плани були досить строгими, освітлювалися авторитетом закону, рішеннями пленумів ЦК КПРС, контролювалися Держпланом. Але вони ж найчастіше і не виконувалися, бо були нездійсненими: з єдиного центру неможливо передбачити гігантську різноманітність практичних ситуацій. Фактично існувала інша економіка, що діє за іншими правилами» [7, с.111]. В економіці домінували вертикальні зв'язки, і відносини між її суб'єктами будувалися часто на особистісних неформальних (і що не оформляються офіційно) зв'язках і угодах між керівниками. Фактична відповідальність конкретного працівника часто не співпадала з посадовими інструкціями, а визначалася ситуативно, залежно від традицій і обставин.

Сучасні уявлення про права найнятих працівників, а також потреба суспільства, що розвивається, у відвертості і вільній інформації вимагає перегляду традиційних поглядів на етичнізобов'язання співробітників перед фірмами. При незмінній вимозі лояльності і дисципліни все більше визнається право найнятих працівників на відносну етичну незалежність від компанії і лінію поведінки, яка переслідує власні етичні ідеали. Сучасний етичний ідеал припускає ведення бізнесу, який забезпечує дотримання моральних норм підприємцями і найнятими працівниками, навіть якщо це йде всупереч з інтересами фірми і визнає необхідність захисту прав найнятих працівників на незалежну етичну поведінку.

Економічна культура здійснює етичну регуляцію усередині сфери підприємництва, формуючи ділову етику. Під діловою етикою розуміється етичний аспект відносин між учасниками ділового підприємництва. Сюди входять відносини між підприємцями в контексті горизонтальних ринкових зв'язків, тобто між партнерами, акціонерами, продавцями і покупцями, виробниками товарів і послуг і їх клієнтами і т.ін., а також вертикальних зв'язків між працедавцями, менеджерами і найнятими працівниками. Специфіка ділової етики полягає в тому, що її суб'єктом виступають не тільки окремі індивіди (як в етиці, що класично розуміється), але і цілі фірми, дії яких можуть розглядатися з погляду моральності. Таким чином, суб'єкт етики бізнесу може бути колективним.

Услід за визначенням основних проблем етики, зокрема при веденні бізнесу, постає проблема можливості і засобів її підтримки. Питання полягає в тому, чи здатний діловий світ підтримувати етику на високому рівні, або його власні принципи постійно провокують її порушення; і яким чином може бути забезпечене стійке включення етичного вимірювання в ділову практику.

Часто зустрічається точка зору, що вільний ринок як саморегульована система здатний сам підтримувати етичну поведінку на належному рівні, бо ті, хто порушує правила ринкової гри, відступають від норм чесності, сумлінності, справедливості, зрештою втрачають довіру партнерів і клієнтів і терплять поразку в конкурентній боротьбі. Як підкреслює відомий американський соціолог А. Етціоні, взаємодія між суб'єктами легального ринку ґрунтується на розгалуженій мережі довірчих відносин, що сприймаються як моральний обов'язок. Довіра і чесність, надійність у виконанні договорів полегшують і здешевлюють ділові взаємозв'язки, там, де надійність і довіра слабкі, доводиться вдаватися до юридичного оформлення договорів, контролю за їх виконанням, або навіть до допомоги спеціальних служб, які здійснюють такий контроль. Вільний ринок, на думку Етціоні, процвітає там, де етичні і соціальні цінності достатньо сильні, щоб обмежувати і присікати аморальну і асоціальну ділову практику, але, в той же час, не перекривають здорові орієнтації на досягнення.

Проте, з іншого боку, необхідні для розвитку вільної конкуренції цінності, орієнтації на досягнення успіху, збагачення, кар'єру, суперництво, що часто виходить за рамки «мирного змагання» роблять сферу бізнесу зоною «морального ризику», сприяють постійному відтворенню різноманітних порушень етичних норм. Тому багато практиків і теоретиків бізнесу вважають, що ділова етика потребує свідомої підтримки.

Багато фірм приймають внутрішні етичні кодекси, виписуючи певні норми і правила поведінки, прихильність певним цінностям і обов'язкам для дотримання всіма службовцями. Етичні кодекси призначені для того, щоб зробити певні норми ділової етики не просто предметом вільного вибору службовців, а додати їм інституційний характер.

Наприклад, етичний кодекс компанії «Кока-кола» має силу закону, який є строго обов'язковим для всіх службовців в будь-якій країні, де є філіали компанії. В основі цього кодексу лежить принцип чесності і цілісності, яким повинні керуватися всі службовці. Їм наказано поважати закони і традиції будь-якої країни, але дотримуватись при цьому вимог єдності і цілісності компанії, виказувати абсолютну лояльність до неї. Службовцям строго забороняється мати свій приватний інтерес в справах постачальників, клієнтів або конкурентів. Іншою необхідною вимогою до службовців є чесність і відвертість інформації про стан справ: строго карається надання необ'єктивної картини у фінансовій і маркетинговій звітності, навіть якщо в ній не було злого або корисливого наміру [8, с.76].

Зовнішнім засобом контролю за дотриманням загальних норм ділової етики є стихійні або організовані санкції підприємницьких кіл і широкої громадськості у разі їх порушення: словесне або друкарське схвалення або несхвалення, доброзичливі або недоброзичливі чутки, поліпшення або погіршення репутації і т.ін.

Практика показує, що включення етичного вимірювання в ділове життя визначається прагматичними мотивами: коли воно корисне для справи і вигідне, тоді прихильність етичним цінностям утілюється в її практиці, а коли ні - етика залишається порожньою декларацією. І забезпечення високого етичного рівня ділового життя залежить не тільки від самих підприємців (тобто людей, орієнтованих, перш за все прагматично), але і від рівня моральності в суспільстві в цілому. Практично скрізь існує нелегальний кримінальний і напівкримінальний бізнес, не тільки аморальний, але і злочинний, проте та соціально-економічна ніша, яку він займає, його частка в підприємницькому співтоваристві в цілому визначається станом суспільства. В умовах економічної і політичної стабільності, добробуту народу, стійкої системи цінностей і норм поведінки, етика ділового світу також підтримується на високому рівні. У кризові і переломні моменти історії, коли економіка знаходиться в стані занепаду, маси народу бідують, система цінностей підірвана,орієнтири зміщені - тоді в діловому світі, як і скрізь, етичне вимірювання спотворюється і не включається в ухвалення рішень.

Економічна культура як чинник регуляції і розвитку підприємницької діяльності виявляється також і в тому, що через неї здійснюється трансляція стереотипів господарювання і зразків поведінки, пов'язаної з економічною діяльністю, - традиції працьовитості, взаємодопомоги, старанності і т.ін., а також стереотипи розподілу, стандарти споживання матеріальних благ. Таким чином, економічна культура здійснює історичну спадкоємність форм господарської діяльності і господарських орієнтацій.

Через економічну культуру відбувається накопичення зразків, традицій, норм господарської діяльності. Здійснюється функція історичної пам'яті, яка зберігає як навички, технології (народних ремесел, адаптації до природних умов), так і традиції і цінності. Так, старовинна традиція «допомоги» в сільській громаді узгоджувалася з традицією спільної безвідплатної праці на будівництві (побудованого за один день храму) згодом втілилася в спільну працю общини з будівництва шкіл, лікарень і т.ін. Ця надзвичайно багата в слов'янській культурі традиція безвідплатної спільної праці заради загальної користі і в ім'я високої загальної ідеї була використана комуністами і в радянський період придбала форму суботника.

Накопичені традиції можуть актуалізуватися в економічній культурі, передаватися з покоління в покоління, можуть поступово втрачатися при зміні умов господарювання і загального соціокультурного середовища. Як справедливо відзначають Заславська Т.І. і Р.В.Ривкіна, в економічній культурі відбувається відбір цінностей і норм, необхідних для виживання і успішного функціонування господарської системи [9, с.3]. Не все з обширного досвіду господарювання приживається: так в центральній царській Росії в дореволюційний період досвід фермерського (хуторського) сільського господарства не витримував конкуренції із звичним, глибоко вкоріненим в соціокультурній традиції громадським господарством, історичний досвід кооперативного руху 20-х років став інтенсивно затребуватися в період «перебудови» наприкінці 80-х - самому початку 90-х років XX ст. Потім, проте, від нього відмовилися на користь індивідуалістичних моделей підприємництва.

У структурно неоднорідному господарському житті завжди існують різноманітні тенденції, випробовуються нові організаційні форми, інститути, моделі. Проте «приживаються», тобто відбираються історичною пам'яттю ті з них, які не тільки найбільш ефективні економічно, але і органічно поєднуються з рештою елементів соціокультурної системи. Приведемо один приклад. Російське дореволюційне підприємництво в цілому не було орієнтоване на ліберальні політичні і економічні моделі в західному, особливо американському сенсі (поняття «ліберал» в російській політичній культурі відносилося скоріше до вимоги буржуазних свобод). Воно було в набагато більшому ступені орієнтовано на зразки європейського корпоративного капіталізму, особливо на Англію. Така ціннісна орієнтація в цілому відповідала політичній і правовій культурі суспільства, його базовим цінностям, загальній орієнтації на традицію, династію, корпорацію.

На початку радянського періоду історії, особливо в 20-ті роки, під час індустріалізації орієнтації різко змінилися: народному господарству була потрібна не глибока традиція (яку свідомо знищили), а енергія самородків і самоучок, не обтяжених минулим досвідом, початківців з нуля, які визнають лише утилітарний розрахунок. Соціокультурним зразком для господарюючої людини став не освічений представник підприємницької династії, яка складалась протягом багатьох років, вірний традиції і вписаний в соціокультурне середовище, а self-made man, обдарований вискочка, людина без коріння і навіть без освіти, якими реально і були нові керівники народного господарства. Відбулася переорієнтація з європейської моделі на американську: «...американізм повинен характеризуватися... перш за все, невідбутною енергією. Всі великі винахідники і ділки зовсім не були людьми, що здобули вищу або навіть середню освіту. Вони були енергійними самородками, які могли в будь-якому кинутому вагоні або ж просто в пустирі зробити винахід, - і з його допомогою перемогти. Очевидно, той тип людини, яку нам належить створювати в унісон з господарством, що розвивається, характеризуватиметься не тими рисами, які цікавили стару російську (українську), -начитану інтелігенцію... Сама культура в нашому розумінні є не що інше, як технічна і соціальна вправність» [10, с.96]. Вочевидь, з 20-х років нинішнього століття соціокультурним зразком як для українського, так і для російського господарства були США. У перебудовний період ця орієнтація збереглася, оскільки у «дикого» нового українського капіталізму, що народжувався практично не було традиції, на яку можна було б орієнтуватися, а існували ультраліберальні зразки вільного незалежного індивіда, який переслідує виключно приватні інтереси.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Г Б Соколова - Функції економічної культури в системі соціальної регуляції підприЄмницької діяльності

Г Б Соколова - Функції економічної культури в системі соціальної регуляції підприЄмницької діяльності