О Ю Михалечко - Філософський аналіз проблеми співвідношення організму та середовища - страница 1

Страницы:
1  2 

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І. І. МЕЧНИКОВА

 

 

 

 

 

 

 

МИХАЛЕЧКО     ОЛЕНА ЮРІЇВНА

 


 

 

 

УДК: 130.123.1:574.2

 

 

 

ФІЛОСОФСЬКИЙ   АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ОРГАНІЗМУ ТА СЕРЕДОВИЩА

 

 

09.00.02 - діалектика та методологія пізнання

 

 

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

 

 

 

 

 

 

 

Одеса - 2004

Дисертацією є рукопис.


1

 

 

 

Робота виконана в Одеському національному університеті їм. 1.1. Мечникова

 

Науковий керівник:    кандидат філософських наук, доцент ДЬЯКОВ    Вадим Анатолійович,

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

 

Офщшш опоненти:    доктор філософських наук, професор ІВАКШ   Олексій Аркадійович,

Одеська державна юридична академія, завідувач кафедрою філософії

 

кандидат філософських наук, доцент СТАРОВОЙТОВА     Ірина Іванівна,

Одеська національна академія зв'язку ім. О. С. Попова

 

Провідна установа:    Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, м. Київ

 

 

 

Захист відбудеться "_                                                                       2004 р. о_________ годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 41.051.09 в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова за адресою: 650 16, м. Одеса, вул. Новосельського 64.

 

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська 24.

 

Автореферат розісланий                                                                                             2004 р

 

 

 

 

ІЧЄНКО  І. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. При аналізі будь-якої проблеми не можливо повністю її розкрити. Послідовне вивчення неминуче веде до загального світогляду. Зараз як ніколи раніше в біології постала необхідність в філософії та її методах, щоб проаналізувати та узагальнити багаторічні наукові дослідження.

При взаємодії філософії та науки відбувається їх взаємне збагачення. Філософські дослідження набувають наукове значення на основі та у зв'язку з природознавством. Руйнування цього зв'язку може привести до умоглядних висновків в галузі філософії. Саме тому важливим моментом при формуванні об'єктивного погляду на світ постає "співробітництво" науки та філософії. В цьому процесі здійснюється накопичення та аналіз емпіричного матеріалу, а також філософський аналіз та узагальнення наукових досліджень.

В процесі історичного розвитку пізнання рішення проблеми співвідношення організму та середовища здійснювалось різними шляхами. Уявлення відносно даної проблеми поступово удосконалювались, уточнювались та поглиблювалися. Початкове вчення виключно про форми переростає в морфології у розгляд форми як елемента складного взаємовідношення. Філософами XVIII-XIX ст. проблема співвідношення організму та середовища розглядалася в плані їх відношень. Але починаючи з XX ст. класичне уявлення про співвідношення організму та середовища постає об'єктом критики: на зміну категорії "відношення", яка характеризує взаємозалежність елементів будь-якої системи, приходить таке поняття, як "взаємовідношення", що відображає процеси діяння об'єктів один до одного. Однак, класична парадигма не усувається повністю. Вона присутня в біології XX ст., хоча не описує цілий ряд явищ.

Актуальність теми дослідження. Однією з актуальних проблем сучасного життя постає проблема взаємодії людини, суспільства та навколишнього середовища, а антропогенний вплив на біосферу є значним екологічним фактором. Використання суспільством всіх видів природних ресурсів неминуче супроводиться перетворенням навколишнього середовища, зміною його основних природних властивостей, руйнуванням зв'язків, які існували до втручання та виникненням нових зовнішніх та внутрішніх зв'язків і процесів. Порушення зв'язків, поставлених природним шляхом, тягне за собою конфліктні положення, які у деяких випадках можуть привести до екологічних криз. Тому за останній час у центрі уваги постала проблема змін основних властивостей навколишнього середовища під впливомдіяльності людини та суспільства. В основі рішення цієї проблеми постає проблема співвідношення організму та середовища, яка немає спеціальних ґрунтових досліджень в філософії.

У даної дисертаційної роботі ця проблема розглядається нами не в плані "природно" (добре) - "неприродно" (погано), а в плані взаємного проникнення взаємодіючих сутей (організму та середовища) та їх перетворень, які викликані в однієї з контактуючих сторін другою стороною. Саме тому під час наступних досліджень, коли доведеться стикатись з дією різноманітних екологічних ресурсів та чинників і брати до уваги їх взаємовідношення з людством, ми будемо мати справу не з еволюційною морфологією, а з екологічною морфологією.

Для того, щоб взаємовідношення між організмом та середовищем не приймалось дослідниками лише як поняття, а приймалось як категорія необхідно не тільки науковий аналіз емпіричного матеріалу, але й потрібно ще його філософське осмислення.

Об'єктом дослідження виступають біоекологічні взаємовідношення організму та середовища в еволюційному процесі.

Предметом дослідження є особливості проявлення категорії "взаємовідношення" у біологічних процесах.

Мета і задачі дослідження. Основною метою роботи є проведення аналізу співвідношення організму та його середовища. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

розкрити форми розуміння категорії "взаємовідношення";

-        виявити роль категорії "взаємовідношення" в сучасному підході до проблеми співвідношення організму та середовища.

Для рішення першого завдання необхідно:

розкрити становлення категорії "взаємовідношення", "середовище","організм" в процесі зміни характеру мислення відносно проблеми співвідношення організму та середовища; проаналізувати специфічні риси сучасного підходу до проблеми співвідношення організму та середовища та виявити специфіку категорії "взаємовідношення" в сучасній біології. Для рішення другого завдання необхідно:

виявити основу, яка визначає специфіку підходу до проблеми "організм та середовище";

-        провести аналіз ролі категорії "взаємовідношення" у розглянутому матеріалі.

Концепція: Еволюція здійснюється в процесі взаємовідношення, який існує між організмом та середовищем.

Методи дослідження. Дослідження здійснене на основі категоріального аналізу методології робот в галузі морфології та екології, а також аналізу змісту робот філософів та біологів відносно проблеми співвідношення організму та середовища.

В ході дослідження використано філософськи роботи відносно проблеми співвідношення організму та середовища, праці вітчизняних та іноземних авторів, присвячених морфології та екології.

Наукова новизна одержаних результатів. Найсуттєвіші нові наукові результати, які автор одержав особисто, це:

вперше експлікується категорія "взаємовідношення" застосовано до

біологічних процесів співвідношення організму та середовища;

розкрито становлення категорії "взаємовідношення", "середовище",

"організм" в історії біології;

показана роль категорії "взаємовідношення" в сучасному підході до проблеми "організм - середовище";

виявлені підстави, які визначають специфіку сучасного підходу до проблеми "організм - середовище";

на основі аналізу емпіричних даних встановлено, що процес диференціації живої організації проходить у взаємодії її розвитку та структурування;

-        вперше  обгрунтован взаємозв'язок розвитку та структурування живої організації на прикладі риб відмінних екологічних груп та підтверджен діалектичний принцип єдності нового та старого; вперше з'ясовано механізм зміни стану взаємодіючих сторін;

-        розкрито поняття категорії "взаємовідношення" та виявлена різниця між категоріями "відношення" та "взаємовідношення";

-        встановлено, що сучасне біологічне дослідження вносить в уявлення про еволюцію певні особливості не тільки екологічного, але і морфологічного характеру, тобто розвивається як еволюційна екологія, так і екологічна морфологія.

Практичне значення отриманих результатів. З позицій біоекологічного взаємовідношення результати, які викладені в даній роботі, уточнюють та поглиблюють сучасні знання про взаємодію організму та його навколишнього середовища. Висновки дисертаційної роботи можуть широко використатися всією системою наукового дослідження сутності живої матерії та специфіки її функціонування. Тут міститься обґрунтування конкретних комплексних досліджень систем екологічної безпеки, якої треба дотримуватися під час емпіричних досліджень та екологічного прогнозування.

Також результати роботи можливо використати при організації навчального процесу вузів при викладанні курсу з філософії, з екології, з охорони природного середовища.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені у чотирьох наукових публікаціях автора. Спільно з керівником укладай навчально-методологічний посібник з сучасної філософії, в який включені деякі матеріали дисертаційної роботи. Посібник проходить апробацію на лекціях та семінарських заняттях у біологів-магістрів на п'ятому курсі біологічного факультету ОНУ.

Положення дисертації були доповідні на конференції молодих вчених (місто Севастополь, весна 2003 p.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (232 найменування). Повний обсяг роботи становить 175 сторінок.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається сучасний стан наукової проблеми, формулюються мета і задачі дослідження, визначено об'єкт і предмет дослідження, його наукову новизну, концепцію, теоретичну і практичну значимість, відображається апробація роботи та її структура.

У першому розділі - "Становлення категорії "взаємовідношення" в історії біології" - показано зміну стилів та характер мислення відносно проблеми співвідношення організму та середовища, розкривається становлення категорій "взаємовідношення", "середовище", "організм" в історії біології.

Історія морфології показує характер зміни мислення відносно проблеми співвідношення організму та середовища. По своїй суті вона є історією розвитку уявлень від "незмінних форм" живих організмів до форм, які згідні змінюватися під впливом умов середовища, від категорії "субстанція" до категорії "відношення" та далі - "взаємовідношення".

Історія європейської науки традиційно зводить свій початок до стародавньої Греції. Початок біології взагалі (та в тому ж числі морфології як галузі біології) можливо побачити в філософії Емпедокла (V ст. до н. е.). Він розглядав окремі форми, котрі виступали як окремі органи, повільно з'єднані під дією універсальної сили - Любові, та роз'єднані під дією протилежної сили - Ворожнечі. Звісно, вчення Емпедокла ще далеко від вчення про чисті форми чи про форми взагалі. Але нам важливо відділити той факт, що описуючи космос, натурфілософ підкреслює його різноманітність. Таке поняття природи неминуче приводить Емпедокла до розглядання форми.

Найсуттєвим на розвиток морфології є вплив двох античних філософських систем: Платона та Аристотеля. Для нас постає важливим той факт, що Платон розглядав ідеї як особистого роду тіла, в першу чергу, з сторони їх форми. У Аристотеля його концепція матерії та форми була необхідна для пояснювання різноманіття живих істот. При цьому форма живої істоти являється не тільки зовнішністю, але і всією цілком її життєдіяльністю. Функціональне поняття форми та структури дозволило Аристотелю наблизитися до ідеї єдності форми та функції, яка актуальна і по сей час.

Починаючи з XVII ст. організм вже розглядається відносно свого навколишнього середовища. Його характерні риси зв'язуються з умовами життя. Форма живого організму розглядається в її динаміці, в плані перетворення однієї форми в іншу. При цьому не заперечувалася роль чинників навколишнього середовища, або оточення, як говорили в ті часи. Про вплив чинників на організм писав французький філософ Е.Б. де Кондільяк в "Трактаті про тварин". Так, наприклад, національний характер людей залежить, на його думку, від клімату та форми керування. В певному сенсі соціальні взаємовідношення з повною мірою можливо віднести до "середовища", або до біотичних умов середовища. Також саме, як і Аристотель, він не розділяє форму та функції. Але у Кондільяка функція визначає форму, а не навпаки, як це розглядав Аристотель.

Розвиток морфології, тобто вчення про форму організмів та їх органів, у другої половині XVIII ст. зв'язано з розвитком анатомії, яка привнесла нові знання про форму. Тепер організм розглядається не як просторово обмежена одиниця, яка має лише зовнішню форму, а як складна організація або єднання елементів.

Уявлення про єдиний план будови ствердилися лише після того, як функціональній анатомії була протиставлена анатомія, основу якої складали морфологічні порівняння, запропоновані німецьким поетом, філософом та дослідником І.В. Гете. Завдяки своєму інтересу до проблеми співвідношення організму та середовища німецький філософ поставив два основних запитання: про зв'язок з середовищем та закон організації. За думкою філософа, зв'язок організму з середовищем полягає в тому, що форма органу залежить від чинника середовища та відповідає цьому чиннику, а також тому, що структура та функція являються взаємозалежними елементами. Гете розглядає зміну вихідної форми рослини: на прикладі взаємопереходу одних органів в інші, який відтворюється при зміні функції органів.

Основою анатомічних порівнянь було для Гете просторове відношення частин організму та їх вплив один на одного. Це привелойого до формулювання закону кореляції або співвідношення в розвитку окремих частин організму. Отже, Гете один з перших пропонував розглядати відношення організму та середовища в плані перетворення однієї форми в іншу. Але ж основною причиною такого перетворення були властивості організму; чинникам середовища німецький філософ приділяв невелику роль. Такої ж самої думки про зміну форм організмів тримався Ж.Б. Ламарк. Згідно з ним, зміни організму здійснюються завдяки тому, що тварина тренує або не тренує частини свого тіла. Але першопричиною будь-яких змін являються чинники середовища, які, згідно Ламарку, мають прямий вплив на організм. Умовою ціх змін є час, тобто час та середовище виявляються факторами еволюції.

Ламарк також розглядав вплив організму на середовище (він показав, що нежива природа сформулювалася, дякуючи діяльності живих істот), але ми не можемо казати про те, що французький філософ вирішував проблему співвідношення організму та середовища з точки зору їх взаємовідношення. Бо взаємовідношення припускає взаємоперехід та породження одного об'єкту другим. В теорії Ламарка основна роль змін, які відбуваються в організмі, належить самому організму. Отже проблема співвідношення організму та середовища розглядається Ламарком все ж таки в плані їх відношення.

Інша позиція в цьому напрямку належить Е. Жоффруа Сент-Ілеру. За його думкою, зміни організму залежать від чинників оточення. Такий погляд відрізняється від стверджень про зміни форм Гете та Ламарка. Але ж в загалі організм розглядається Жоффруа Сент-Ілером в плані його відношення з середовищем. Він також саме як Ламарк вказує на прямий вплив чинників середовища на організм і також саме як Гете розглядає кореляції в органах тварин, але не вказує тих зв'язків з середовищем, які обумовлюють ці кореляції.

Інше поняття проблеми "організм - середовище" зв'язано з іменем Чарльза Дарвіна. Він розглядав зміну форми живої організації шляхом посереднього впливу чинників середовища. Такий вплив існується на незначних змінах в ознаках окремих організмів. Еволюційна теорія Дарвіна сприяла тому, що з другої половини XIX ст. в біології виникла необхідність переглянути класичні погляди відносно даної проблеми. Відтоді та до цього часу організм та його навколишнє середовище розглядаються разом як одне ціле. При цьому між організмом та середовищем існує особливого роду відношення - взаємовідношення, в результаті дії якого зміни відбуваються водночас в організмі та середовищі.

Про взаємозв'язок живих істот з умовами їх існування говорив на своїх лекціях К.Ф. Рульє, який припускав причину залежність еволюції живих форм від зміни їх навколишнього середовища. Вчений розвивав ідею про дослідження організмів у всій сукупності їх проявлення в певних умовах.

Подалі розвиток уявлень про співвідношення організму та середовище в XX ст. призводить до розуміння взаємодії організму та середовища не як простого збігу взаємодіючих сторін, але як їх оптимальної відповідності у системі єдиного цілого, в якому зберігається специфіка взаємодіючих компонентів цього цілого. Дана проблема вирішувалася школою двох радянських вчених: О.М. Северцова та 1.1. Шмальгаузена. Морфологічні закономірності еволюції живої організації, які розроблялися цією школою, сприяли виникненню та розвитку нової науки, тобто еволюційної морфології. Для Северцова основною задачею дослідження було з'ясування шляхів еволюційних змін тварин та засобів, за допомогою яких здійснюється перетворення форми та функції в зв'язку з умовами існування. Вперше розглядаючи проблему перетворення в цілому та визнаючи принципи філогенетичної зміни органів, Северцов прийшов до висновку, що еволюційне значення принципів перетворення зростає якщо тварина змінює своє місце проживання, тобто умови середовища. І.І. Шмальгаузен в своїх роботах підкреслював залежність фізіологічних та функціональних критеріїв підвищення живої організації від екологічних факторів. Водночас еволюційна морфологія сприяє виникненню екологічної морфології, яка вивчає аналогії морфологічних адаптацій організмів.

Проведений в першому розділі аналіз дозволяє зробити узагальнення про те, що проблема співвідношення організму та середовища, яка існує здавна, в різні часи вирішувалась різними шляхами. Спочатку, в часи стародавньої Греції це були уявлення про незмінні форми. Подалі, з розвитком науки ця проблема вирішувалася з точки зору відношення організму та середовища. Починаючи з середини XIX ст. та й по сей час організм розглядається вже в взаємовідношенні з середовищем, хоча в сучасній біології категорія "взаємовідношення" лише мається на думці.

У другому розділі - "Сучасний підхід до проблеми співвідношення організму та середовища в біології" - розглядається роль категорії "взаємовідношення" в сучасному підходу до проблеми "організм -середовище", виявляються підстави, котрі визначають специфіку сучасного підходу до цієї проблеми.

Підставами для сучасного підходу в біології до проблеми співвідношення організму та середовища, в першу чергу, було виникнення та розвиток нових біологічних дисциплін (молекулярна біологія та інші), завдяки яким стало можливим простежити зв'язки з середовищем, а також,

І

 

на нашу думку, концепція І.І. Шмальгаузена про організм як ціле в індивідуальному та історичному розвитку, в основі якої лежить теорія кореляцій. Отже, якщо існує просторовий механізм цілісності (а це було доведено рядом авторів), то існує й взаємовідношення між елементами системи. Організм при цьому проявляється як система органів. В організмі цілісність здійснюється за допомогою спеціальних апаратів регуляції. З другої половини XIX ст. в біології організм та його навколишнє середовище розглядаються разом як одне ціле, як комплекс. Але ж для того, щоб зрозуміти яким чином функціонує цей комплекс, в першу чергу необхідно визначити відношення, які мають місце в цьому комплексі. В цьому й є відголоси класичного погляду на проблему співвідношення організму та середовища.

Розглядаючи організм та його середовище, ми можемо побачити взаємний перехід об'єктів. Так, морфофізіологічні адаптації організму є відповіддю на будь-який чинник, або чинники, тобто адаптація є матеріальним виявленням взаємовідношення організму та середовища. Таким чином, при взаємодії організму та середовища відношення переходять в речі та властивості, які закріплені у генотипі організму. Водночас вплив на характер морфофізіологічних ознак організму з сторони середовища та самого організму (його програми розвитку) вказують, в будь якому разі, на дуже тісну їх взаємодію. З іншого боку, організм, коли набуває будь-яку адаптацію, тим самим змінює своє навколишнє середовище. На рівні організму постійно діє самооновлення відкритої живої системи. Традиційне уявлення про живу систему, яка обмінюється з середовищем лише енергією та речовиною є недостатньою тому, що вона відповідає тільки метаболічно активним живим системам. Метаболічно неактивний стан при цьому не розглядався.

Взаємодія організму з середовищем виводиться з серії обмінів речовиною та енергією, а також з серії інформації, накопичення та обробка якої являється необхідною умовою для реалізації власної програми розвитку живої системи. Потоки від організму та від середовища діють одночасно як один потік інформації, енергії та речовини, при якому здійснюється зміна стану двох сторін (організму та середовища). Тому правомірно говорити про взаємовідношення між організмом та середовищем.

Категорія "взаємовідношення" за своєю суттю є ідентичною філософської категорії "взаємодія". Традиційно взаємодія визначається як категорія, яка відображає процеси дії різних об'єктів один на одного, їх взаємну обумовленість, зміну становища, взаємоперехід, а також породження одного об'єкта другим. Однак, механізм зміни становища взаємодіючих сторін не вказується в цьому визначенні. Розгляд розвитку та структурування живої організації дозволив розкрити цей механізм. В організмі одночасно взаємодіють взаємовиключні протилежності, прикладом яких можливо вказати асиміляцію та дисиміляцію, а також взаємодоповнюючи протилежності - розвиток та структурування. Нова структура має бути тільки в об'єднані та спільної дії структурування та розвитку. Розвиток та структурування в цьому випадку складають процес взаємовідношення організму та середовища, в той час коли морфофункціональні ознаки являються результатом цього процесу. Аналіз розвитку та структурування живої організації показав, що будь-яке взаємовідношення відбувається за дією взаємовиключних та взаємодоповнюючих протилежностей. З точки зору цілісності структура та розвиток існують разом та не породжуються один другим.

Будь-яка жива істота залежить від середовища, без якого не можливе її існування. Але ж організм ніколи не підкоряється пасивно впливу чинників навколишнього середовища. Він постійно протидіє цим чинникам. В основі такої дії лежать морфофізіологічні реакції організму, які регулюють процеси його життєдіяльності. Вплив організму на середовище виявляється в різноманітних формах його життєвої активності. В першу чергу вона проявляється в здобутті життєвих засобів та є строго специфічною для кожного виду організмів.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О Ю Михалечко - Філософський аналіз проблеми співвідношення організму та середовища