В В Левченко - Філософсько-психологічне бачення концептуальних засад прикладної екопсихологічної освіти людини - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 7.038: 159.23: 111.85

 

Левченко В.В.

 

ФІЛОСОФСЬКО-ПСИХОЛОГІЧНЕ БАЧЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД ПРИКЛАДНОЇ ЕКОПСИХОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ЛЮДИНИ

У статті розглядаються важливі чинники детермінації екологічного мислення. Серед яких: сприйняття, екологічна інформація, екологічні установки, екологічні мотиви діяльності особи в психологічному і філософському контекстах. Розкривається значення потенційних творчих можливостей мистецтва, танцю, через що людина знаходе шлях до самовираження, позбавляється від внутрішніх психічних затисків і комплексів, стає впевненіше і щасливіше, просто поліпшує здоров'я і фізичну форму. Де танець - це найбільш гармонійний і природний прояв рухової активності людини. Джерел - 9.

Ключові слова: концепція, екологічне мислення, сприйняття, інформація, установка, мотиви, діалогізм, рух,

танець.

В статье рассматриваются важные факторы детерминации экологического мышления. Среди которых: восприятие, экологическая информация, экологические установки, экологические мотивы деятельности личности в психологическом и философском контекстах. Раскрывается значение потенциальных творческих возможностей искусства, танца, благодаря чему человек находит путь к самовыражению, избавляется от внутренних психических зажимов и комплексов, становится увереннее и счастливее, просто улучшает здоровье и физическую форму. Где танец -это наиболее гармоничное и естественное проявление двигательной активности человека. Источн. - 9

Ключевые слова: концепция, экологическое мышление, восприятие, информация, установка, мотивы, диалогизм, движение, танец.

Розвиток тілесної сили і життєрадісності багато в чому залежить від веселих, живих, але безневинних ігор... Платон

Постановка проблеми. Галузь прикладної екологічної психології сьогодні є новітнім філософським баченням, і тому зміна світоглядної та культурної парадигми, способу організації людського буття, розуміння основи своєї самості вимагає створення такої світоглядної системи мислення, яка сьогодні змогла б впливати на формування ціннісних орієнтацій, норм поведінки та практичної діяльності людини. Оскільки зараз, коли людство в результаті глобальних цивілізаційних процесів зіткнулося з проблемою самозбереження та виживання, співробітництво філософських поглядів на людину з психологією, здавалося б навіть протилежних напрямків в них, є вкрай необхідним.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Попередник екзистенціалізму - український філософ Григорій Сковорода (1722-1794) вважав, що предметом філософії має стати жива людина з її ділами, думками та почуттями, а сама філософія покликана розкрити, у чому зміст щастя людського, й вказати шлях до його досягнення. Часом пізніше близькі до екзистенціалізму ідеї ми зустрічаємо в художньо-філософських творах М. Гоголя (1809-1852), П. Юркевича (1826-1874), В. Соловйова (1853-1900), а також у всесвітньо визнаних піонерів європейського екзистенціалізму М. Бердяєва (1874-1948) та Л. Шестова (1866-1938), - останні обидва - вихідці з Києва, які отримали освіту в Київському університеті. - прим. В.Л.

Знаходячи себе як екзистенцію, людина вперше знаходить і свою свободу. Згідно з філософією екзистенціоналізму свобода полягає в тому, щоб людина не виступапапала як річ, що формується під впливом природної або соціальної необхідності, а "вибирала" саму себе, формувала себе кожною своєю дією і вчинком. Тим самим вільна людина несе відповідальність за все досконале їй, а не виправдовувала себе обставинами. Відомий принцип природовідповідності (Я. Коменський, І. Песталоцці, К. Ушинський та ін.), який вимагає щоб педагогічний процес був адекватним людській природі дитини і базувався з урахуванням закономірностей її розвитку, де мислення займає центральне місце в структурі особистості, детермінує її поведінку, дає можливість пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій та виходу людини у світ культури через діяльність. Особлива потреба відчувається у розвитку екологічного мислення.

Аналізуючи теоретичні підходи Л. Виготського, С. Рубінштейна, О. Леонтьєва, П. Гальперіна, Г. Костюка, можна виділити такі загальні положення щодо тлумачення природи мислення: необхідність виділення соціального психологічного аспекту вивчення мислення; мислення динамічний процес орієнтування, розгорнутий у часі; мислення є не тільки процесом, це й сама орієнтувально-дослідницька діяльність людини; мислення розгортається в умовах розв'язування завдання.

Ідучи до прикладного розкриття екологічного мислення є психологічні поняття "значущі переживання" (Ф. Бассін), "особистісні смисли" (О. Леонтьєв), "ціннісні орієнтації" (А. Петровський), "установки" (Д. Узнадзе). Не менш важливим є питання формування суб'єктивного образу, яке займає одне з центральних місць у дослідженні екологічної свідомості у прикладному розвитку психологічно-буттевого "потенціалу духа", що має чисто практичне значення (О. Лосєв), реалізації етичних норм в бутті людини (В. Малахов), розуміння художнього образу в умовах сучасного медіа простору в його естетичному вимірі сприйняття (М. Яковенко), прикладного значення художнього мислення в його естетико-культурологічному дискурсі (О. Поліщук),

ґрунтовного знання з теорії екологічної психології (В. Скребець) [4; 5; 6; 7; 8; 9]. На сучасному етапі свого розвитку, як стверджують науковці, екологічна психологія представлена такими основними напрямками:

1.  Психологічна екологія, яка займається вивченням впливу фізичних, хімічних, радіаційних і т. п. психогенних факторів зовнішнього середовища на психічний стан людини.

2.  Психологія оточуючого середовища - досліджує психологічні аспекти взаємодії з оточуючим середовищем.

3.  Психологія екологічної свідомості, яка займається вивченням індивідуальної та групової екологічної свідомості.

4.  Екологічний підхід в психології, який пов'язують з ім'ям К. Левіна (соціо- і психодинаміка) і Дж Гібсона (екологічний підхід до зорового сприйняття).

Труднощі ж прикладної екопсихології та прикладного екологічного мислення в сучасному соціокультурному просторі пов' язані з безліччю чинників і в першу чергу з відсутністю сталої теорії та методології екопсихології. Може не визначені поле і методи прикладної екопсихології, не розроблена її стратегія, методики та критерії оцінювання результатів? Чи не досить зрозумілі складові вектора спрямованості прикладної екопсихології, не розроблені філософські підстави екопсихології? Тим більше, що й практика сьогодні не майорить прикладами, як то було в часи, коли Михайло Булгаков чи Олександр Вертинський навчалися в Імператорській 1-й Олександрівській гімназії на початку ХХ-го століття (м. Київ). Може тому, що наше бачення витікає з літературно-художніх творів, де виховання та освіта презентувалися у соціокультурному просторі, а з часом переходили в структури життєвого світу людини і не тільки через навчання, а й через рекреації та єднання з оточуючим природним середовищем? (Див. "Перлина-Київ" Михайла Врубеля і Михайла Булгакова в ретроспекції та поза сторінками підручника", "Освіта на Луганщині", 2(31), 2009 - О. Левченко). Тож, може тому Булгаков, Вертинський у своїй творчості так люб'язно та по-доброму поетично описують місто свого дитинства?

Ця стаття не претендує на розкриття суті поставлених питань, та мета статті полягає у визначенні концептуальних положень екопсихологічних чинників, їхньої репрезентації в освіти і соціокультурному просторі.

Виклад основного матеріалу з приладної проблеми передбачає бачення та розуміння не тільки природного, а й соціокультурного, штучного середовища, рефлексію до нього, причетність до екологічної дійсності, прояви екоціннісних орієнтацій та моделювання власної екологічної поведінки людини в цьому середовищі. Отже, психологія оточуючого середовища стосується взаємних відносин людини і середовища. Можна було б говорити про "екологічну психологію", але така спеціальна галузь, народившись, перебуває ще в стадії "дитячого віку". Дивлячись на екологічне мислення як пізнавальну функцію суб'єкта, можна відмітити, що воно є складовою ланкою загального психічного відображення навколишнього середовища, свого внутрішнього світу, рефлексії щодо місця і ролі людини в світі. Де сприйняття - це певна сходина чуттєвого пізнавального процесу. Розрізняють сприйняття в вузькому значенні - акти сприйняття тих об' єктів, які надані нашим почуттям, в широкому - процес, який включає акти мислення, пояснення властивостей предмета, перебування систем різних зв' язків і співвідношень в об' єкті, що сприймається, що стосується й естетичного виміру сприйняття [9, c. 214-220].

Прикладним в екопсихологічному мисленні є те, що "Єдиний для природи та людини символічний світ будується в ньому за парадигмою жіночого начала, через порівняння природи з жінкою або дівчиною-нареченою" [3, c. 11]. Тут під парадигмою (грец. paradeigma - приклад, образ) мається на увазі сукупність основних ідей, які визначають напрямок розвитку наукової думки і практики. Саме в такому аспекті й будемо розглядати феномен екологічного мислення. За характером побудови мисленевих актів і формами їхньої реалізації можна визначити образно-спрямоване та абстрактно-понятійне мислення. Поява знання, поданого у словесній формі, відповідає мисленню, що нерозривно пов' язане з мовою. Це сприяє розвитку чітко окресленому та усвідомленому мотиву діяльності або ціннісній орієнтації особистості, що зумовлює її практичні дії, теоретичні пошуки та інше. Але мислення на певних етапах опрацьовування проблеми базується передусім на безпосередніх чуттєвих сприйняттях і безпосередньому відбитті предметів, явищ об' єктивного світу.

Особливо важливого значення набуває також уява та фантазія. Знання, здобуті інтуїтивним шляхом, не завжди вербально артикулюються, а мотиви діяльності частіше мають позасвідому або неусвідомлену форму, де уява - це образи предметів, сцен та подій, що виникають на засадах їхніх спогадів чи результативної уяви. Поява такої думки обумовлена на основі образно-спрямованого мислення людини (О. Пономарьов, В. Ротенберг, І. Фейгенберг та ін.). Завдяки йому вирішується проблема, окреслене завдання через опрацьовування досвіду: оперування образами та символами. Тобто існування авербальних форм мислення може детермінуватися естетичною інформацією як одним з евристичних чинників продуктивного, творчого акту мислення [6, с. 116].

Важливим тут стає включення особистості у різні види естетичної діяльності, що розвиває у неї естетичні ціннісні орієнтації, ідеали в системі її духовного життя та освіти людини. Естетичне начало в духовній діяльності особистості формує у неї досвід фіксування, оперування образами суб' єктивної картинисвіту і багатозначними символами. Тут значним є чинник впливу на людське сприйняття, мислення і поведінку, яким є "інформаційний пошук", що безпосередньо торкається проблеми настанови.

В теорії психологічної настанови підкреслюється, що в творчості пізнавальний момент ґрунтується на процесах перероблення, опрацьовування інформації. Але Карл Роджерс стверджував, що "сама природа умов творчості така, що їхню появу неможливо зпровокувати, але їм треба сприяти". А в свою чергу, творчість нерозривно пов'язана з емотивним і конативним процесами (Т. Кенінг, Д. Узнадзе). Тобто вчинок або думка людини вважається результатом сумарно впливаючих на неї ситуативних факторів. А ведучим фактором регуляції поведінки особистості виступає настанова - схильність суб' єкта до сприйняття майбутніх подій або дій, готовність до формування певної думки, здатність дій у певному напрямі. Тож, у людини можуть сформуватися в наслідок індивідуального досвіду екологічні настанови, що будуть набувати значення важливого чинника продуктивності мислення. З них виводяться і "ціннісні орієнтації", в даному випадку -екоціннісні, які стають важливим компонентом структури особистості й водночас є регулятором її діяльності. Слід окремо підкреслити зв'язок екоціннісних орієнтацій та настанов з емоційно-почуттєвою сферою.

Вагомим чинником регуляції емоційної сфери особистості є мистецтво. Це зумовлено, з одного боку, здатністю творів мистецтва емоційно наснажувати глядача, читача, слухача, що є необхідною умовою для нормальної життєдіяльності людини, з іншого - активність особистості при сприйнятті, осмисленні ціннісного змісту мистецьких творів духовно збагачує особистість. Тут людина виступає носієм "формуючого впливу мистецтва" (Р.П. Шульга). Проте все, що вносить нові грані у взаємовідносини людини й суспільства, людини та світу, якісно впливаючи на її дії, ми можемо окреслити як формуючий вплив мистецтва".

Отже, вплив і є результатом складної взаємодії естетичного, психологічного та соціально-психологічного чинників. Розкрити всі свої потенційні творчі можливості, знайти шлях до самовираження, позбавитися від внутрішніх психічних затисків і комплексів, стати впевненіше і щасливіше і, нарешті, просто поліпшити здоров'я і фізичну форму допоможуть танці. Танець - це найбільш гармонійний і природний прояв рухової активності людини. Задовго до того, як люди навчились говорити, саме мовою тіла вони виражали свої емоції, почуття та бажання. Так, "Танцетерапія" - відносно новий термін, але по суті він не новий, оскільки повертає нас до відвічного призначення танцю. Основоположником цього методу можна назвати музу Сергія Єсеніна - знамениту Айседору Дункан. Ще задовго до появи терміна "психофізика" велика балерина стверджувала, що душевний стан людини пов'язаний з тілесними рухами. "Хай люди притиснуть руки до сердець і прислухаються до своїх душ, і вони зрозуміють, як діяти", - говорила вона. Велика Айседора була новатором: вона відмовилася від традиційного балетного одягу і навіть взуття і танцювала босоніж, в прозорій грецькій туніці. У танці вона прагнула виражати все, що відчувала в ту мить. Суть танцювальної терапії пояснив психоаналітик Вільгельм Райх... Річ у тому, що в нашому головному мозку ті дільниці, що відповідають за функції руху, перебувають поруч з тими, які контролюють мислення і почуття. Примушуючи працювати м' язи, ми стимулюємо емоції.

Доказовим психологічним чинником мистецтва можуть слугувати й результати дослідження впливу музики на особистість. Оскільки після прослуховування музикального твору спостерігається, з одного боку, гармонізація емоцій, зниження тривожності, з іншого - підвищуються показники експресивності емоцій. Отже, коли ми маємо справу з мистецтвом, ми маємо справу зі сприйняттям особливого роду - враженнями, що пов' язуються з проблемою символу. Природні об' єкти стають темою мистецтва, коли стають символами долі людини. Людина бачить себе у пейзажі стільки ж, скільки в своєму портреті.

В пейзажах І. Айвазовського долю людини репрезентує символ катастрофи корабля, але поруч завжди присутній інший образ - промінь світла, як символ надії, шляху до спасіння. Історично склалось так, що найбільш поширеним стає пейзаж. Який лірично зігрітий почуттями людини: сумний або радісний, світлий, романтичний, або той, що визиває хвилювання, неспокій. Представники такого "ліричного" напрямку в живописі - О. Саврасов, І. Левітан, М. Нестеров, А. Куїнджі, вносили своє особливе бачення, душу, дар. Але спільним було розуміння завдать пейзажного живопису, яке Левітан пояснював Шаляпіну так: "Протокольна правда нікому не потрібна. Важлива ваша пісня, в якій ви співаєте лісну або садову стежку". Дійсно, твір мистецтва, проникнутий єдиним і глибоким почуттям художника тому й визиває у нас відповідні почуття та думки. А чого варті краса поетичних і живописних пейзажів Максиміліана Волошина?

Краса в природі, її зміст і критерій є спочатку суспільними, людськими і за своїм походженням, і по суті. Дійсно, в будь-якій культурі дуже важливе місце займають цінності "роду", "рідної землі", Батьківщини. Виховане культурою відчуття у людини краси природи є її універсальна властивість, в основі якої закладено родове прагнення до гармонії та доцільності.

Вихід на рівень "повсякденної активності" (В. Скребець, 1998) особистості відбувається коли усвідомлені знання неодмінно реалізуються в діях та поступках, загалом у способі життя людини [8]. Цей рівень охоплює мотиваційну сферу, адже мотив виконує функцію своєрідного орієнтира. Будь-яка діяльність завжди визначається певним мотивом, який є, в свою чергу, результатом потреб, природної схильності, спонукальної цінності мети тощо. Особистісний смисл поєднує значення, цінності з реальністю самого життя в цьому світі, з мотивами. Таким чином, певний екологічний досвід діяльності формує певну культуру мислення,зокрема екологічне мислення, на яке спирається особистість у своїй діяльності. Але в науковому доробку сьогодні не достає стрункої концепції прикладного екопсихологічного знання.

Та перегляд соціокультурних настанов, цінностей, відношень до природи призводить до екологізації естетичної свідомості, а естетичну діяльність стали вбачати як засіб регуляції відношень між людиною і природою. На цих підставах природа усвідомлюється як естетична цінність, як необхідна складова процесу становлення духовного світу людини, її естетичних почуттів. Саме це спонукає розвитку емпатії особистості, метафоричності мислення, збагаченню "сенсорного фонду" сприйняття і. взагалі, її творчого потенціалу. Цінності виникають там, де розрив між "природою" та "свободою", "культурою" та "природою", "природою" та "особистістю", "розумом" та почуттям", "свідомими" та "безсвідомими" началами стають загрозливими. Сприйняття природи як естетичної цінності є необхідною умовою екологічного виховання, оскільки естетичне переживання трансформує екологічні знання на екологічні переконання, яким приділяється недостатня увага, а особливо - практичному значенню бачення перетворення світу під час репрезентації екологічного знання в освіті і соціокультурному просторі.

У світоглядному розумінні осягнення краси природи, з погляду платонівського бачення краси, можна зауважити, що відбувається перехід від чуттєвої конкретики, яка фіксувала естетичні форми природи, від безмежного поля їхніми споглядання, переживань, вражень, хвилювань до чогось, що перебуває поза їхніми межами. Осягнення краси природи виявляє присутність у людини здатності відчувати окриленість. Цей особливий стан окриленості відкриває людині прозору, чисту красу - красу саму по собі і повертає людину до якоїсь естетичної точки поза межами світу, де вона здатна жити в іншому ритмі. У сфері естетичних станів людини відбувається трансцендентний прорив. Це означає, що ідея прекрасного вказує на здатність людини спрямувати свої духовні зусилля до так званої божественної краси, а місцем відштовхування для трансцендентного злету души виступає сама природна краса. Отже, сприйняття - саме той початковий етап спілкування з красою дійсності. Від його повноти, яскравості та глибини залежать естетичні переживання. Тож, важливою характеристикою мислення є здатність до створення і розуміння символів та образів. Серед сучасних поглядів на теорію символів цінним є вчення О. Лосєва. Він наголошує, що сама дійсність, її освоєння та перетворення потребують певного способу мислення. "Не можна сприймати дійсність без всякої її інтерпретації і не можна переробляти дійсність, не маючи про неї ніякого ідейного уявлення" [4, с. 213]. Філософ виділяє критерії оцінки символів: 1) символ є функція дійсності, вона здатна включати нескінченну лаву членів, що можуть вступати в нескінченно різноманітні структурні об' єднання; 2) символ є сенс дійсності, тобто її віддзеркалення, що розкриває сенс відбиваного, проникає в його глибини, недоступні зовнішньо чуттєвому їх відтворенню; 3) символ є інтерпретацією дійсності, оскільки віддзеркалення відбувається в людській свідомості; 4) символ є сигніфікація (позначення), отже, символ дійсності ще й знак дійсності; 5) символ є перетворення дійсності. Але дійсність вічно рухається, творчо росте і розвивається. Отже, і символ будується як вічна зміна і творчість. Без системи реальних і дієвих символів дійсність продовжувала б бути для нас непізнаною стихією невідомо чого [там само, с. 214-215].

С. Кримський в символі вбачає не просто алегоричний іншовираз, різновид метафори, а знак із безконечним змістом, бо він є укоріненим у безмежному семантичному середовищі культури. На думку С. Аверинцева, символ має подвійний вимір. З одного боку, він - образ у функції знаку, з другого - знак у функції образу. Через знаки, як чуттєво-наочне пізнання образу, символ нібито випливає з бездонних глибин семантичного поля культури в наш предметний світ, маніфестує розмаїтість змістовного потенціалу життя. Це розмаїття утверджує алегоричні атрибути людського існування, світу живопису й літератури, релігійні символи культів, стереотипи соціальної поведінки, позначень національної самоідентифікації людей.

Висновки. Тож, можна зазначити, що зміст і форма символів гармонійно поєднуються, взаємозбагачуються і взаємодоповнюються в мові. Унікальність мови полягає в тому, що в ній відбивається суб' єктивне усвідомлення людиною світу та віддзеркалюється загальна картина світу. Отже, художній символізм відіграє важливу онтологічну роль. Символи виступають не тільки мовою культури, а й станами життєдіяльності людини. Вони утворюють особливу семіотичну фактуру буття, ментальну онтологію. Така онтологія потребує своєрідного стану духовності. Дійти до цього дуже складно, тому що багато "покровів потрібно зняти з обличчя найближчої, добре знайомої людини, покриттів, нанесених на неї випадковими життєвими положеннями, щоб побачити істинним і цілим її лице" [1, с. 8].

Важливими чинниками практичного значення в концептуальному плані розвитку, на нашу думку, мають бути ті, що зможуть вплинути на розробку програм з прикладної екологічної психології та екологічної освіти, а саме:

1.  Сама людина, яка є носієм "формуючого впливу мистецтва", що є результатом складної взаємодії естетичного, психологічного та соціально-культурного чинників.

2.  Сприйняття, як екологічна інформація, екологічні настанови, екологічні мотиви, що набувають значення важливого чинника продуктивності мислення, з яких формуються екоціннісні орієнтації.

3.  Організація в освіті визначеного образно-спрямованого мислення, яке базується передусім на безпосередніх чуттєвих сприйняттях і безпосередньому відображенні предметів, явищ об' єктивного світу.

4.  Абстрактно-понятійне мислення, що пов' язує природу і людину з мовою.

5. Теоретичні конструкти філософсько-педагогічної антропології.

Та особливу увагу в процесі концептуалізації треба звернути до змін, подібно появи природовідповідної "картини світу" - як за словами В. Вернадського, - "окремі приватні явища поєднуються разом як частини одного цілого, і в врешті-решт отримується одна картина Всесвіту, Космосу, до якої входять і рух небесних тіл, і будова найменших організмів, перетворення людських суспільств, історичних явищ, логічні закони мислення або безкінечні закони форми й числа" [7, с. 22-23], що в наш час вже є прикладним знанням до концептуалізації, репрезентації виховання та освіти у соціокультурному просторі, у структурах життєвого світу.

Література

1.  Бахтин М. Эстетика словесного творчества / М. Бахтин. [Сост. С.Г. Бочаров]. - М.: Искусство, 1979. - 424 с.

2.  Култаєва М. Сучасна західна філософсько-педагогічна антропологія / М. Култаєва // Філософська думка, 2001, № 3. - С. 29-50.

3.  Левченко В.В. Формування та розвиток почуття прекрасного в екопсихологічній природі естетики танцю / В.В. Левченко // Психолог , №48 (384), 2009. - С. 11-15.

4.  Лосев А. Дерзание духа / А. Лосев. - М. : Политиздат, 1988. - 366 с.

5.  Малахов В. Етика: Курс лекцій / В. Малахов. - К. : Либідь, 2000. - 384с.

6.  Поліщук О. Художнє мислення: естетико-культурологічний дискурс: Монографія / О. Поліщук . - К. : Вид. ПАРАПАН, 2007. - 208 с. С. 116. С

7.  Феномен Вернадского / Ноосфера: духовный мир человека [Сост. А.В. Коротян]. - Л. : Лениздат, 1989. - 240 с.

8.  Скребець В.О. Екологічна психологія: Навч. посібник / В.О. Скребець - К. : МАУП, 1998. - 144 с.: іл. [-Бібліогр.: с. 140-141. - Рос.].

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В В Левченко - Філософсько-психологічне бачення концептуальних засад прикладної екопсихологічної освіти людини

В В Левченко - Філософсько-психологічне бачення концептуальних засад прикладної екопсихологічної освіти людини

В В Левченко - Філософсько-психологічне бачення концептуальних засад прикладної екопсихологічної освіти людини