Б Чуловський - Художня своєрідність класичних драм фрідріха шиллера - страница 1

Страницы:
1  2 

Богдан Чуловський, доц. (Тернопіль)

ББК 83.3 4(Нім) УДК 82.436 - 31

Художня своєрідність класичних драм Фрідріха Шиллера

У статті аналізуються класичні драми Ф.Шіллера, характер їх конфліктів, сюжетно-композиційна організація, система образів і мистецтво їх моделювання, а також жанрова природа п'єс драматурга. Ключові слова: драма, трагедія, сюжет, композиція, художній світ, класика, класицизм, романтизм.

 

Bohdan Chulovsky Artistic originality of the classic dramas by Friedrich Schiller.

The article examines the classic drama by F. Schiller, the nature of their conflicts, plot-compositional organization, the system of images and art of modeling, as well as drama genre nature of the playwright. Key words: drama, tragedy, story, song, art world, classical, classicism, romanticism.

 

Десятиліття, що пройшли від часу написання «Дона Карлоса» до виходу «Валенштейна» (1787 - 1797), стало для Ф. Шиллера часом творчої зрілості. Подібно до Гете, котрий пережив справжнє духовне перевтілення у Веймарі та під час подорожі до Італії, Ф. Шиллер спрямував свою творчість у нове русло під враженням від вивчення історії в Єні та кантівської філософії, що надали його драмам нової теоретичної основи та збагатили необхідними фактичними матеріалами. Ф. Шиллер також навчався і в Гете. У своїх творах періоду «Бурі і натиску» він хоче власноруч творити, переконувати і доводити. В класичних драмах Ф.Шиллер прагнув до об'єктивності, подолання життєвих труднощів через мистецтво. Своїм завданням драматург бачить вразити і зачепити читачів та глядачів за живе.

У «Слуханні» в 1797 році Ф. Шиллер опублікував працю «Про поезію, розмір складів і мову», де висловив думку, що загалом трагедія і поезія пов' язані з ритмом і розміром вірша. Тому драматург свої твори пише п' ятирядковим ямбічним віршем, починаючи із «Дон

Кіхота» (1784).

Задум написати драму про Валенштейна виник вже у 1791 році при вивченні «Історії Тридцятилітньої війни», але роботу над твором Ф.Шиллер почав лише через п'ять років. Джерелом для твору слугувала праця Муртса «Внески в історію Тридцятилітньої війни». У 1797 році був створений втуп до драми, де розроблялася мотивація образу головного героя. Пізніше драматург деякі прозові сцени переписав ямбічним віршем. П' ятиактна драма «Валенштейн» була закінчена 1798 р., а через два роки вийшла друком. Її постановка на сцені відбулася ще до відкриття Веймарського театру 12 жовтня 1798 року.

За формою «Валенштейн» є трилогією, але насправді це десятиактна драма зі вступом, котра з технічних міркувань була розділена на дві п' ятиактних частини і вступ. У художньому дискурсі твору автор змальовує події, що відбуваються в оточенні полководця. Спочатку в таборі панує спокій, але страта в Пільзепі та інформація кайзерівських делегатів наштовхує вахмістра і трубача на думку, що проти Валенштейна щось назріває. Поступово життя в таборі жвавішає, рудокопи танцюють під музику. Перелом викликає проповідь монаха, котрий виступає проти шанованого воєначальника і котрого солдати не підтримують. Кірасири приносять звістку, що вісім полків повинні відправити в Нідерланди, а це ослабить владу Валенштейна. Тому солдати відкрито протестують проти цього.

У «Піколомні» полководець наказує прибути в табір до Пільзепу молодшому командирові, дружині і дочці Теклі. Він хоче припинити війну і зайняти місце кайзера у країні. Тому Віденський двір недарма підозрює і боїться, що Валенштейн може використати вірні йому війська для державного перевороту. Але Октавіо Піколоміні, начальник, котрий стоїть на боці кайзера, ужив усіх заходів, щоб знешкодити Веленштейна при найменшій спробі того вчинити державний переворот. Його син, Макс Піколоміні, за власним бажанням перейшов на сторону бунтівного воєначальника, дочку якого Теклю кохає.

Проте Валенштейн надто довіряє зіркам і своєму астрологові Зені, що змушує його вагатися перед прийняттям важливого рішення. Він знає, що потрапив у немилість Віденського двору, але під впливом своїх генералів - Терцкі та Ільо - поквапився укластиугоду зі шведами. Валенштейн укладає її для того, щоб проти волі кайзера утримувати в своїх руках «долю Європи». Вимагаючи присяги у вірності від своїх генералів, полководець робить хитрий маневр: під прикриттям свята і бенкету підмінити цей документ зміненою копією. Але Макс Піколоміні розкриває обман, а Октавіо просвітлює його щодо наміру Валенштейна, намагається показати того як зрадника, котрий веде подвійну гру. Але ідеаліст Макс ніяк не може повірити у лицемірство Валенштейна, навіть тоді, коли посередника воєначальника Сесіна упіймали і посадили за ґрати. Син не хоче вірити своєму батькові, доки не почує правду від самого Валенштейна.

У «Смерті Валенштайна» полководець все ще не наважується сам прийняти остаточне рішення, знову ж таки під впливом зірок. Тому шведський посередник Врангеля виклав йому головний план. Валенштейн мусить іти до кінця, адже він сам спланував цю зраду. Не останню роль у цьому відіграла графиня Терцкі, котра почала докоряти йому боягузтвом і хвалькуватістю. Тоді Валенштейн доручає Октавіо Піколоміні завдання - заручитися підтримкою кайзерівських генералів, а сам розповів Максу про свою зраду і свій союз зі шведами. Від цього часу все пішло не так. Полк Терцкі та драгуни Бутлера залишаються з воєначальником. Макс розчарувався у своїй вірі в полководця, повів воїнів проти шведів і поліг у бою. Валенштейн відступає до Егера, де чекає на шведські війська. Розуміючи, що тоді вже нічого не змінити, Бутлер приймає рішення вбити Валенштейна. Послані ним убивці проникають у палатку до сплячого полководця і заколюють його кинджалом. Октавіо, хоча й отримав титул князя за смерть Валенштейна, шокований, бо втратив сина і принизився сам.

Драма Ф. Шиллера «Валенштейн» - вершина його творчості. Насиченість подіями зберігає вражаючу повноту матеріалу: історичні факти, що відбулися з 5 січня по 25 лютого 1634 р., автор умістив лише у чотирьох днях і показав їх у двох місцях (8 дій проходять у Пільзепі і 2 дії - в Егері).

Вступ до «Табору Валенштейна» - грандіозна експозиція, що задає настрій усій драмі. «Піколоміні» підводить усі події до кульмінації, а «Смерть Валенштейна» зображує розв' язку, крах усіх сподівань і загибель головного героя. Валенштейн є кумиром усієї армії. Він обережний у вчинках, мужній, енергійний, терплячий, гордий, честолюбний. Хоча він і вважає себе чоловіком, який знає людей, проте з Октавіо він зазнає поразки, бо не зміг побачити його справжню натуру. Проте це можна пояснити особливостями його характеру, адже чоловік із таким почуттям честі і прагненням до влади мусить щось вибрати між злочином і малозначимістю. Валенштейн Ф. Шиллера дуже близький до свого історичного прототипу. І як значну особистість його оточували різні люди.

Драматург змальовує широкий типаж героїв. Октавіо Піколоміні - реаліст, як і Валенштейн. Він став зрадником зрадника, оскільки завжди досягає своєї мети поганими засобами. Те, що він не хоче стати проти кайзера на бік зрадників - благородно, але те, що він вдає із себе друга Валенштейна і готовий діяти проти нього - недостойно. Бутлер -слухняний кар' єрист, з міцним характером без комплексів. Ільо та Терцкі - сліпі прибічники Валенштейна. Ізолані - кінний генерал, котрий б' ється за того, хто йому платить. Макс, Текля - вигадані автором персонажі, у яких обов' язок завжди перемагає над почуттями. Графиня Терцкі, сестра Валенштейна керується лише власним і політичним честолюбством. Лише Валенштейнова дружина не виступає проти нього.

Солдати з «табору» по-різному характеризують своїх генералів: канцлер - смішний, точнісінька мініатюра Валенштейна, кірасири схожі на відкритого благородного Макса, драгуни - до потішного Бутлера, аркебузири - до вірного кайзеру Тіфенбаха, краяти - до поганого найманця Ізолані. Мисливець служив так, як і його генерал Гольк, - різним панам. Монах зображений за зразком Абрагіма Санта Клара. Досконалими є сюжетно-композиційна організація твору, мистецтво змалювання картини світу: драмі передує пролог, який «повертає» читачів до часів високої драми. «Табір Валенштейна» написаний віршами, «Піколоміні» і «Смерть Валенштейна» - п'ятирядковими ямбами, однак мова усюди є зрозумілою і майстерною.

З появою «Валенштейна» дослідники пов'язують створення великої німецької класичної історичної драми. Твір завдяки ідеї і характерам виходить далеко за межіісторичного джерела, створює універсально змальовану картину сили і влади. Літературознавці в усі часи й епохи вивчали драми, починаючи з дня виникнення, та розкривали, як і в «Фаусті», нові горизонти її осмислення. Важливо, що Ф. Шиллер свої важкозрозумілі пояснення світу і мистецтва, які робив не без впливу вчення І. Канта, в «Валенштейні» спробував ввести у світ живих людей. Автор, як і Гете, вважав, що зі світу ідей треба перейти до дійсності, котру він ставить на вищий рівень.

Драму «Марія Стюарт» Ф. Шиллер писав з квітня 1799 р. по червень 1800 р. Вже п'ятьма днями пізніше у Веймарі відбулася прем'єра п'єси, а у 1801 році вона була надрукована. До цього часу вже існувало декілька драм про Марію Стюарт, через це матеріал був в загальному відомим. Джерелами для твору Ф. Шиллера були «Історія Шотландії» Гобертсона і «Історія Англії» Гуме, котрі він використовує без жодних посилань. Хоча Шиллер і змальовує історичну ситуацію та боротьбу за політичну владу, але власне об'єктом драми є доля страждаючої королеви і її дорога до внутрішньої свободи.

Марія Стюарт, королева Шотландії, перед повстанням утекла до Англії, сподіваючись від королеви Елізабет притулку і допомоги. Оскільки вона була для англійської королеви суперницею на англійський трон і опорою партії католиків, то Елізабет ув'язнила Марію, а згодом засудила її до смерті, звинувативши Марію у важкому вбивстві - смерті її чоловіка. Спроба Елізабет таємно вбити Стюарт була невдалою через суворий контроль її тюремщика Паулета.

Марію намагаються врятувати двоє: юний, страждаючий від кохання Мортімер, посланий з Гиму, котрий для виду вступає на службу до королеви Елізабет, щоб визволити Марію; і «підозрілий» граф Лайкестер, котрий видав себе за прихильника Елізабет і таємного коханця Марії. Він розуміє, що для Елізабет головне виграти бажану зустріч з Марією. Саме ця неісторична бесіда вирішує остаточний хід подій для шотландської королеви. Адже Марія для Елізабет більше, ніж суперниця на трон, вона також красива, шанована жінка, до котрої англійська королева відчуває лише ревнощі.

Мортімер переконує Марію у тому, що від Лайкестера користі ніякої, після сварки дорога до помилування закрита, тому єдиною надією Марії є він, Мортімер. Проте його план порятунку жорстокий і кривавий, і для неї неприйнятний. Водночас він намагається оволодіння Марією. Під впливом своєї наростаючої пристрасті він дедалі більше робить жахливі речі.

Після невдалого замаху на Елізабет, зривається встановлений план дій щодо визволення Марії. Наслідками замаху є виселення французьких посланців з двору, припинення відносин з Францією і плану щодо одруження. Лайкестер, як таємний союзник Мортімера, також опинився під загрозою. Проте він рятується, тоді як Мортімер закінчує життя самогубством. З його смертю зникає остання надія Марії. Елізабет одразу ж підписує смертний вирок і передає доручення на його здійснення державному секретареві Дивізіону.

Перед обличчям смерті Марія демонструє справді королівську стійкість. Вона прощається зі своїми вірними слугами, сповідує свої гріхи перед Богом. Мельвін вислуховує її сповідь, її попередню вину, через котру вона хоче піти на незаслужену смерть. Марія приймає прощення гріхів і причастя. Попросивши здійснити її останнє бажання, вона спокійно помирає, без жалю і злоби до своїх ворогів, до Лайкестера, котрий її зрадив. Останній, будучи свідком її смерті, розуміє, що він пусте місце.

Бурлайг доповідає королеві про здійснення вироку. Елізабет, бажаючи скинути з себе всю вину, проганяє Бурлайга, змушує Дівізіона постати перед судом і хоче вибрати собі за порадника благородного Тальбота. Після запитань поставлених Лайкестеру, королева дізнається, що останній з її вірних слуг залишив її і вирушив до Франції.

Сюжет обертається навколо мотиву долі, що породжує інтригу для засудженої Марії: чи підпише Елізабет смертний вирок, чи ні? Усі спроби Марії врятуватися лише наближають її загибель. Ворожі табори чітко відділені один від одного: Марія з її вірними слугами та Елізабет з її такими різними порадниками.

Події відбуваються протягом трьох днів - 6,7,8-го лютого 1587 р. Обидві королеви є суперницями не лише в політиці, а також в любові. Тому автор зображує шотландськуправительку молодшою. Юна Марія змушена взяти на себе важку вину у злочині, через який вона засуджена до смерті (співучасть у вбивстві її жорстокого чоловіка Дарнлея). Лише після того, як вона щиро покаялася, королева може спокійно померти.

«Марія Стюарт» - перша жіноча драма Ф. Шиллера, де протиставлено обох королівн. Марія постає стражденною, відкритою, її слабості і хиби згладжуються покаянням. Елізабет, навпаки, виставляє напоказ горду, холодну, примхливу натуру, тому вкінці і пожинає плоди свого лицемірства. Ззовні тріумфуючи, всередині вона усвідомлює свою поразку. Драма, як і попередній твір, написана ямбічним віршованим розміром, що частково переходить у римовані строфи.

Драма «Юна діва з Орлеону» (1801) складається із прологу і п'яти дій. Задум написати твір виник у Ф.Шиллера після вивчення першоджерел. Над драмою він почав працювати у вересні 1800 р., а закінчив у квітні 1801 р. У Берліні, Гамбурзі постановка п'єси викликала бурхливе захоплення. У Лейпцигу прем'єра відбулася у вересні 1801р.

Джерелами для написання твору Ф. Шиллером були ті ж, що він використовував для написання «Марії Стюарт», а також матеріали судової справи, «Дивні випадки з судової практики» Пітавіля, шекспірівський «Генріх VI» і вольтерівський «Ла Пукеле».

Образ Жанни Д'Арк до Шиллера мало знайшов різні втілення. Наприклад, у «Генріху VI» (1591) В. Шекспіра все, що Жанна виконує, робить за допомогою чорта. Французи й англійці її зневажали, вважаючи особою легкої поведінки і брехункою. У «Ла Пукеле» (1762) Вольтера Жанна - єдина дівчина серед багатьох солдатів з низьким походженням. Тут автор хоче змалювати віру в чудеса смішного.

Шиллерова Жанна, навпаки, не лише виправдовує національне захоплення, а й наділена надприродними силами. Вона чудотворна, а не лише релігійна фанатка. Події твору Ф. Шиллера відбуваються у ХV ст. в Франції. Завдяки розмові Тібаута з його дочками та їхніми нареченими ми дізнаємося про важке становище в Франції. Англійці вдерлися в країну, і вже стоять під Орлеаном. Жанна, дочка Тібаута, проста сільська дівчина з Домремо, покликана божественними голосами піти на війну і визволити батьківщину. Умовою успіху є те, що вона мусить відректися від любові.

Король і країна знаходяться в дедалі важчому становищі. Суворому почуттю обов'язку мужнього Дунеїса протиставляється нерозумність безвладного короля. Члени муніципалітету Орлеану змушені без надії відійти вбік. Агнес Сорель, коханка короля, хоче пожертвувати свої прикраси, щоб допомогти королю і батьківщині. Переговори з герцогом Бургундії зазнали поразки. Карл скинутий з трону, натомість Генріх VI коронований королем Англії і Франції. Тут Гауль робить доповідь про перемогу, котру вони отримали внаслідок прийняття Жанною рішучих дій. Повідомленням про своє божественне покликання і своїми надприродними знаннями вона доказує своє «божественне» появлення (завдяки Богу) і стає на чолі армії. Жанна визволяє Орлеан. Другий успіх подарований долею. Вона звільняє від полону герцога Бургундії для служби королю і примирює їх обох.

На вимогу Дунеїса і Ла Гіра Жанна вирушає назад. Вона ще має здійснити великі подвиги, зумовлені її божественною місією. Із захопленням дівчина вітає будь-яке покликання до боротьби. Перед Раймсом англійці потерпіли цілковиту поразку, в бою гине їхній хоробрий полководець Табольт. А Жанна - на вершині успіху. Але застережливий голос чорного лицаря, котрий хоче віддалити її від місії, наповнює серце героїні тривожними передчуттями. У битві вона зустрічається з ненависним їй Ліонелем. Жанна перемагає його і вже піднімає руку, щоб вбити його, та раптом відчуває співчуття і любов до красивого лицаря-ворога. Вона дарує йому життя, але цим зраджує своїй божественній місії.

Вже при коронуванні, коли Жанна повинна нести прапор, її вина постає перед нею так яскраво, що вона не може себе не звинувачувати. За цим ідуть «страшні» звинувачення її батька. Але Жанна не пробує захистити себе і йде. У вигнанні її супроводжує лише вірний Раймонд, земляк дівчини. Тоді, як битва розгортається по-новому, Жанна йде через ліс, але помиляється і потрапляє у руки жителів лісу, котрі зневажають її як відьму, а потім передають у неволю до англійців. Посаджена у в'язницю, вона чує повідомлення про битву, що розгорілася вже з новою силою. Під впливом почутого Жанна розриває ланцюг, атакує вбитві, визволяє короля і здобуває перемогу. Проте за перемогу юна діва мусить заплатити власним життям. Завдяки її великому зусиллю над собою «переступити вину», вона визнається людьми як чиста, свята, як небесне перевтілення.

Багатство матеріалу змусило поета відмовитися від закінченої форми драми і наблизитися до шекспірівської Жанни. Центральне місце у творі посідає конфлікт між обов'язком та любов'ю, де обов'язок виступає переможцем (Кант). Шиллерова Жанна, на відміну від шекспірівської і вольтерівської, ідеалізована. Вона дотримується своєї божественної місії, чинить чудеса, повністю віддана своєму небесному покликанню, ставить своїх рідних нижче нього і немилосердно вбиває кожного ворога. Але при цьому вона -слабка жінка, котра може підкоритися людському почуттю. Проте Жанна успішно перемагає свою слабість і гучно закінчує своє геройське життя. За автором, вона помирає не на вогні для спалення єретиків, як історична Жанна, а гине в битві. Король Карл VI також піднісся до ідеалу героя. Слабак стає мрійником, котрий може вступити у битву, поки ще Жанна не пристала до прапору французів. Твір ще більше, ніж «Марія Стюарт», насичений різнобарвністю мови, п'ятистопні ямби знову і знову переходять у римовані строфи.

Вплив романтизму відчутний не лише у лірично-романтичні формі строф і монологах в стансах, а також у зображенні середньовічного світу лицарства, церковної розкоші, чудес і відмови від суворих класичних форм при вільних почуттях і національному пафосі та етиці.

У 1802 р. почалася робота над драмою «Наречена з Месіни», а в лютому 1803 р. п'єса була закінчена. Її прем'єра відбулася у Веймарі у березні 1803 р. Цього разу автор не спирався на різні історичні та літературні джерела. Сюжет твору вигаданий. Мануель і Цезар, сини князя Месіни, з дитинства ворогують між собою. І от князю явився сон, що його дочку вбили сини і що його цілий рід знищений. Він розказав свій сон, сподіваючись, що сварливий норов синів об'єднається в любов, але його надіям не дано було здійснитися. Коли у князя народилась дочка, матір одразу віддала її в монастир на виховання. Після смерті правителя сини знову стали ворогувати між собою, розділивши країну на два табори. На зібранні матері вдалося примирити синів і як новину для них повідомила їм про наявність сестри, і що вона вже послала за нею. Сини виступали проти, кажучи, що матір може вибрати для кожного з них дружину.

Мануель в саду при монастирі познайомився з дівчиною, своєю сестрою Беатріче, не впізнавши її. Але Цезар також побачив Незнайомку на похоронах свого батька і закохався в неї. З купцем, котрий знову побачив дівчину в місті, він поспішає до неї, представляє їй себе як князя Месіни і залишає охорону для її захисту.

Раптом повертається старий Дієго із звісткою, що корсари викрали Беатріче. Обоє братів поспішають на пошуки, щоб визволити сестру. Дон Мануель починає вже здогадуватися про зв'язок між свою сестрою і коханою. Тому він поспішає до коханої, шукаючи пояснень. Але дон Цезар помічає свою кохану в руках Мануеля, вбиває його і поспішає геть, щоб знайти сестру. Слабку, без свідомості Беатріче він звелів принести до княгині. Радість матері перетворюється на сум, коли приносять труп Мануеля. Мало-помалу відкривається таємниця родинного зв'язку. Беатріче впізнає в своїй матері княгиню Месіни, у вбитому коханому і його вбивці - своїх братів. Дон Цезар впізнає в коханій сестру і зізнається у вбивстві брата. Проклятий матір'ю і відкинутий сестрою, він вбиває сам себе, розплачуючись за свій вчинок.

Драма містить ідею долі. Зразком до цього є софоклів «Цар Едіп». Спільною рисою в обох династіях є прокляття, що збувається вкінці. У Софокла - це двозмістове передбачення, у Шиллера - дві протилежні мрії. Здійснення прокляття полягає у любові рідних. Новим у Шиллера є те, що він вводить у твір мотив ворогуючих братів.

За формою драма є аналітичною трагедією (як «Валенштейн» і «Марія Стюарт»). Остаточний поділ на дії відбувся у 1869 р. Кількість місць, де відбуваються події, і кількість персонажів невелика. У творі також використовується античний хор, котрий поділяється на дві частини і звичайно змальовується як похоронна процесія обох братів. Його завдання полягає у зізнанні обох сторін, пояснення подій і висновку про основний смисл твору. Метрична форма твору змінюється з п'ятистопний ямб. У майбутньому ідея шиллеровоготвору була підхоплена Захаріясом, Вернером, Адольфом Мюльнером і Францом Грільпарцером.

Романтичними барвами позначена драма «Вільгельм Тель» (1804). Джерелами твору були: «Гельветська хроніка» 1570 р. Чудіса, «Історія швейцарської конфедерації» Йогана Мюллера. Сюжет уже був опрацьований в епічному та драматичному вигляді. Ніколи не бувши в Швейцарії, Ф.Шиллер зумів змалював країну і її людей своєрідно та достовірно.

Основним мотивом п'єси є протест проти тиранії і витівок габсбурзьких кайзерівських намісників. Завдяки долі Телль рятується на озері. Коли швейцарці мучаться в ярмі, Вернер Штауффахер виступає як рятівник з біди. Найгірше становище в Урі, де жителі мусять самі будувати замок. У князя Вальтера Мельхталь почував себе ніяково, адже його батько був осліплений людьми намісника. Але Ульріх Гуденц, племінник із стародавніх дворян, це заперечує і приєднується до поневолювачів своєї країни, щоб Берта з Брунеска здобула спадок Геслера.

На Потлі (гора в Швейцарії) зібралися представники трьох кантонів: Урі, Унтервальдену і Швіцу та поклялися зруйнувати нестерпний замок силою зброї. Напад повинен відбутися на Різдво. Та тут з'являється рятівник - Вільгельм Телль. Коли він не вклонився капелюху Геслера на площі базару в Альтдорфі, він змушений збити яблуко з голови його дитини, і не дивлячись на обіцянку подарувати йому волю, взятий в полон і приведений до Кюснахту. Під час бурану Телль дістає змогу врятуватися, схоплює намісника і вбиває його. Вчинене ним вбивство Геслера він виправдовує як необхідну самооборону. Цей вчинок стрілою несеться до побратимів на Потлі і закликає до дії. Гуденц з Бертою, які є спадкоємцями Геслера також приєднуються до земляків. Тиранія Урі зруйнована, Варненський замок Гуденц Вільгельм Тель взяв штурмом, а Берту врятував з полум'я, звільнені від ярма люди пішли до будинку Телля, щоб прославити їхнього рятівника. Вбивцю кайзера Йогана Парікуду Телль відправляє до Риму. Він не ставить себе на один рівень з ним: вбивство, здійснене ним, він оцінює як вчинок задля свободи, а вбивство Парікіди - вбивство родича. Берта простягає руку Гуденцу, дворянство і народ об'єднуються на правах волі.

Події твору можна чітко поділити на три складові частини: 1). Загальне повстання швейцарів проти їх поневолювачів (дія швейцарів); 2). Особиста війна Телля проти Геслера (вчинок Телля); 3). Романтичний епізод (вчинок Гуденца). Тривалість дії п'єси - 4 дні (у жовтні і листопаді 1307 р). Зображені характери надзвичайно чітко відповідають віку і стану. Телль - людина дії, а не поради. Геслер - суворий тиран, який не знає співчуття і жалості. Князь Вальтер і Штауффахер - це два обранці народу, з міцним характером, Мельхталь уособлює палку молоду діяльну особу, Гуденц проникає зі «світу селян» у двірську пишноту, поки не дізнається про своє походження і земляків. Берта - дворянка, котра змушує нареченого стати на бік народу. П'єса була прийнята глядачами із захопленням і була популярнішою, ніж будь-який інший твір Шиллера.

П'єса «Димитрій» (фрагменти) має історичне підґрунтя. Дмитро Іванович (Демитрій), наймолодший син царя Івана IV Грозного, був замордований 1591 р. за наказом князя Бориса Годунова, котрий прагнув стати царем. Невпевненість у його смерті призвела до того, що багато осіб видавали себе за Демитрія. Перший самозваний Демитрій з'явився в 1603 р. З польською підтримкою він переміг царя Бориса Годунова, увійшов у Москву, вступив на трон, але через його недостатню владу як царя і через одруження з польською католичкою, був убитий в 1605 році. У 1607 р. з'являється другий самозваний Демитрій. Третій Демитрій-самозванець був страчений у Москві 1613 р. Ф. Шиллер зобразив долю першого самозваного Демитрія.

Події твору розгортаються бурхливо. Польський сейм. Демитрій вимагає підтримки Польщі у своїй претензії на російський трон. Король Сигізмунд сватає його з честолюбною дочкою воєводи, Маріною. Марія, вдова царя, не може повірити, що її син живий, але все ж скликає для нього збори. Незаконний цар приймає отруту, коли підходить Демитрій.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Б Чуловський - Художня своєрідність класичних драм фрідріха шиллера

Б Чуловський - Художня своєрідність класичних драм фрідріха шиллера