О Хомова - Художні шукання в неореалістичній драматургії анатолія крима нелегалка, жага екстрему, євангеліє від івана - страница 1

Страницы:
1  2 

Олена Хомова, асп. (Київ)

ББК 83.3 (4УКР) УДК 82-312.1.

Художні шукання в неореалістичній драматургії Анатолія Крима («Нелегалка», «Жага екстрему», «Євангеліє від Івана»

У статті висвітлено характер естетичних шукань відомого письменника Анатолія Крима в його драматургії. Докладно аналізуються п'єси «Нелегалка», «Жага екстрему», «Євангеліє від Івана», присвячені сучасним проблемам життя, художній дискурс яких розгортається в річищі неореалістичної поетики.

Ключові слова: Анатолій Крим, драматургія, естетичні шукання, конфлікт, герой, проблематика.

Olena Khomova Artistic pursuits in Anatoly Crym's neorealistic drama ("Nelehalka ", "Zhaha ekstremu ", "Yevangelie vidIvana").

The article highlights the nature of aesthetic pursuit of Anatoly Crym, famous writer, in drama. Here is detailed analysis of the plays "Nelehalka", "Zhaha ekstremu", "Yevangelie vid Ivana", devoted to the problems of modern life, the artistic discourse of which develops in neorealic poetics trend.

Key words: Anatoly Crym, drama, aesthetic pursuits, conflict, character, problems.

 

А. І. Крим увійшов у літературу в 80-ті - одночасно як прозаїк, автор романів «Вибір» (1979), «Межа дощу», (1982), «В чеканні месії» (1984); збірок оповідань «Пахощі соснової смоли», (1980), «Чакона» (1983), «Заручники готелю «Європа» (1983) - і драматург. До драми письменник вперше звернувся ще на початку 70-х років. Привернули увагу критики і театру до Крима-драматурга вже перші його п'єси «Довга дорога додому» (1973) та «Фіктивний шлюб» (1981). Та особливий інтерес читача (глядача) викликали твори, що увійшли до третього збірника п'єс драматурга: комедії «Нелегалка» (2002), «Жага екстрему» (2002), «Євангеліє від Івана» (трагікомедія, 2002), «Квартет для двох» (комедія, 2003), а також п'єси, в яких переосмислені «світові» сюжети й образи, літературні міфи: «Заповіт цнотливого бабія» (2004, комедія, тема Дон Жуана) та «Осінь у Вероні» (2004, трагікомедія, тема Ромео і Джульєти) [1] . Перекладені українською мовою, успішно освоєні київськими та іншими українськими театрами, вони одразу ж стали помітними явищами української культури. Що ж представляє собою цей масив літератури?

У драмі «Нелегалка» багатоаспектний сюжет, пов'язаний з сумними, а часом трагічними і комічними непривабливими суспільними, побутовими колізіями нашого часу. Тут і жіноче заробітчанство (здебільшого нелегальне, що засвідчує назва п' єси) за кордоном, і пов' язана з ним сексуальна залежність жінки, інколи - справжнє сексуальне рабство у хазяїна-роботодавця.

Події у частині першій розгортаються в Італії: ми знайомимося з головною героїнею драми українкою Ніною - «симпатичною, стрункою жінкою років тридцяти». На питання когось із дійових осіб про освіту жінка відповідає, що вдома вона «працювала вчителькою, викладала історію». Тут, в Італії, вона домашня робітниця - повинна працювати по господарству, прати, прибирати... Та всі ці обов'язки супроводжуються іншими («Ніна. ...Кожен намагається задерти тобі спідницю, а потім маю проблеми з вашими дружинами»).

Саме через таку ситуацію роботодавець Ніни Маріо приводить жінку до приятеля Чезаре, якого вважає за імпотента, і лишає «на деякий час», приховуючи від гніву дружини. Досить відверто і цинічно приятелі обговорюють умови тимчасової (як наполягає Маріо) передачі жінки з рук у руки («у ліжку вона чудова»), але в кінці дії у торг включається сама Ніна і ставить свої вимоги («Тисячу зелених на місяць і поїхали, бамбіно! Я тебе вилікую! Від усіх хвороб!..»). Обзиваючи себе брудним словом, готова на все за «зелені», Ніна, проте,добре розуміє, ким вона стала у цих обставинах («Я - річ. Тварина! Викликайте поліцію»), і навіть зберігає сором перед матір'ю:

Ніна. ...Яроботу собі знайшла. Нову. (Пошепки.) Тисяча на місяць, уявляєш?.. Мамо, як тобі не соромно? Який бордель, які чоловіки?.. Я на ферму влаштувалася...

Несподівано пробуджене почуття Чезаре призводить до ревнощів і ворожнечі між приятелями, ножового поранення, в' язниці для Чезаре і Ніни, далі - депортації для Ніни. Без копійки (всі зароблені гроші вкрали у в' язниці) жінка повертається в Україну. Новий виток її «ходіння по муках» розпочинається вже тут, вдома. Вводяться нові дійові особи: «дивний тип» - бомж Костя, який зберіг ще людську подобу. Колишній інженер (завод закрили), людина розсудлива і охайна - навіть у підвалі, де нині мешкає, він знайшов деякий заробіток: в смітниках знаходить не зовсім зіпсовані речі, ремонтує (руки ж золоті) і продає. Навіть став «бригадиром» серед таких, як сам. Ще один герой - Михайло Несміливий, колишній офіцер міліції, якого за побиття «одного з КПЗ», та ще й синка якоїсь «шишки», перевели в налогову міліцію, де, проте, він «ходить у шестірках». Це також породження часу, хоча тип менш привабливий навіть за бомжа Костю. Крикливий «командирський» тон, вульгаризми і лайка в мовленні, авантюристичність, бажання вдавати з себе щось більше, ніж він є - ось його характерні ознаки.

Обидва персонажа - палкі прихильники нашої героїні. Так зв' язується воєдино сюжет п' єси: італійське минуле і вітчизняне сучасне. Про життя Ніни «вдома», на Україні, до її появи на сцені стає відомо таке: служить знову у «хазяїна» (торгує на базарі його товаром) і розшукує дочку, яка стала за відсутності матері наркоманкою і пішла з дому. Героїня з сумом розповідає про нові обставини життя:

Ніна. ...Поки я в Італії у в'язниці сиділа, мама вмерла, квартиру забрали... Наташку троюрідна тітка забрала до себе... Наташка втекла. Валандалася по підвалах, горищах. Я навіть не уявляла, що у нас стільки безпритульних дітей.

Костя. Що лікарі кажуть ?

Ніна. Мовчать. Наташка мене не впізнала. Адже вони перестають відчувати, дізнаватися, радіти, страждати. Усе життя підкорене одному: дістати наступну дозу. Костя. Скільки їй? П'ятнадцять?

Ніна. Чотирнадцять. Найстрашніше, Костику, плакати я не можу. От хочу - і не можу. Відморозилося все усередині. Лежить на ліжку дівчисько, у якомусь брудному ганчір 'ї, повна квартира обкурених, обколених підлітків. Звіринець!.. Дивлюся на неї - своє, рідне! - а

28

плакати не можу .

Цей моторошний, знелюднений світ не викликає уже навіть сліз - лише смертельний жах. І така реальність вимагає особливих жанрово-стильових форм. Недаремно, мабуть, автор у різних виданнях визначає по-різному жанр п' єси: трагікомедія, комедія, драма. Про змішування, контамінацію жанрових форм у сучасній драматургії як особливу її прикмету відзначають багато дослідників: Н. Корнієнко, С. Хороб, Л. Білякова, Н. Мірошниченко, О. Бондарева. О. Бондарева, зокрема, пише: «. Нова українська драматургія пропонує нові, відмінні від іноземних і попередніх, моделі реальності, еклектичність, цитування, жанрову дифузність; відсутність «чистих жанрів» і «чистих стилів», камерність, ...увагу до маргінальних ситуацій, в тому числі стильових - домінують «чорнуха» і «сюр», а простір між

29

цими двома полюсами лишається малозаповненим».[2] (Підкр. моє - О. Х.).

Проте повернімося до розглядуваного твору. Власне комедійного тут дуже мало, якщо не вважати все, що відбувається у творі, просто комедією життя, однією з часових його непривабливих гримас. Точнішими жанровими визначеннями будуть нейтральне і всеохопне драма, чи розповсюджений сьогодні певним чином «реставрований» жанр - трагікомедія.

28 Крим А. Євангеліє від Івана. П'єси. - К.: Просвіта, 2006. - С. 192 (Далі, посилаючись на це видання,
проставляємо в тексті сторінку).


Бурхливий фінал твору теж працює на синтезований жанр. В ньому буде все: трагічні й ліро-комічні моменти (зґвалтування, помста за приниження, пропозиції героїні одружитисявід трьох чоловіків - Несміливого, Кості, прибулого з Італії Чезаре). Є й філософський момент: узагальнюючі тиради-монологи світоглядного характеру: персонажі, попри весь розгардіяш свого існування, все ж прагнуть осмислити сенс життя, його світлі сторони. Найбільш трагічно, приречено звучить фінальний монолог Ніни:

Ніна. ...Мене - немає. Мене викреслили з життя! Я - ніхто! Юрба! Нас не запитують, як ми живемо, у нас крадуть наших дітей, роботу, квартири, раз у чотири роки про нас згадують, щоб вкрасти наші голоси, тому що ми - нелегали, що живуть на одному величезному смітнику і борсаються у величезній купі бруду. Ми не можемо зупинитися, не можемо без нашого смітника, тому що сморід замінив нам чисте повітря. Що ми будемо робити, якщо в світі знову з'являться доброта, чесність, порядність? Помремо! [Крим 2006: 195].

Тотальному песимізмові цих слів суперечить прикінцевий монолог Чезаре, в якому він співає хвалу, осанну українським жінкам-заробітчанкам, їх внутрішній силі і мужності, їх красі, жіночності. Адже саме вони, змучені заробітчанки-нелегалки, зробили їх світ яскравішим, кращим, емоційнішим - чому ж тут, на батьківщині, цього не помічають?

Чезаре. ...Вони вміють все - любити, прати, варити, народжувати дітей, вони вдихнули в нас життя, зробили чоловіками! Вони завжди поспішають комусь допомогти! Вони рятують цей божевільний світ! Чому ви не пишете вірші на їхню честь? [Крим 2006:

207].

Так погляд «зі сторони» повертає зневаженій героїні її справжню вартість, її замість, відкинуту в постійних злиднях і заробітках, честь, спаплюжену гордість. Нарешті, свою жіночність, красу, ніжність. Але повертають - на словах. Іронічна кінцівка п' єси показує, як троє закоханців чекають на Ніну. Завершальні слова Кості після патетичного монолога Чезаре: «Правильно, Італіє! Будемо чекати на Ніну. Знаєш, що у нас виходить найкраще? Чекати» [Крим 2006: 207].

Справді, всі герої трагікомедії чекають: роботи і нормальної платні, справедливості і порядку, іноді - крихти спокою і родинного щастя. Дехто (Несміливий) творить свій суд над потворностями життя і тими, хто їх побільшує, пророкуючи їм сумну перспективу («Тепер -посадять»). І все ж надія повернутися до людського стану, перестати бути «нелегалами» у своєму житті, своїй країні, надія здійснити свою просту, людську мрію жевріє в душі кожного з героїв п' єси.

Драматизм п' єси тримається не на «різнорідності характерів», їх протистоянні (І. Франко), - власне кажучи, драматичного конфлікту як зіткнення характерів протагоністів у п' єсі «Нелегалка» немає. Рухає дію вигадливий сюжет: все нові й нові перипетії, колізії, які калейдоскопічно виникають і змінюються в житті героїв (центральної героїні зокрема). Це -рухома панорама, за якою глядач з інтересом спостерігає, не дуже, проте, переймаючись почуттями героїні, майже їй не співпереживаючи. Чому так? Може, причина цього - деяка емоційна «безбарвність» автора?

Ми наводили вище монолог героїні, в якому вона говорить, що в її невеселому житті все нівелювалось: радощі, болі, почуття. Про нездатність, неспроможність виплакати своє горе, трагедію душі через історію з неповнолітньою дочкою-наркоманкою говорить Ніна Костеві. Його ж просить не нагадувати їй про кохання («Нудить, коли чую. Мені, як у коханні освідчаться, обов' язково якась гидота трапиться». Все чуттєве, щире, сердечне ніби випалене з людської свідомості у ході примарного, ненормального життя. Цю «буденність трагічного» драматург і передає певною сухуватістю стилю, буденністю тону, глузливо-іронічною інформативністю розповіді. Щодо цього існує ще одне пояснення: кардинальна зміна завдань театру, а відтак і драматургії. «В теоретичному корпусі переосмислюється поняття драми як «відтворювання» та «наслідування», а театру - як «засобу пропаганди». Відповідно драматургами ревізійовано статус сцени як «збільшуючого скла», - зазначає О. Бондарева. Справді, театр перестав «лагідно» чи «жорстко» повчати, перестав бути кафедрою чи «храмом священним». Життя людське змальоване таким, яким воно є, в даних часових вимірах, у даних ситуаціях, в яких постає укрупнено, розкривається в деталях, як під мікроскопом.

Розгардіяш життя представлений і через мову. У п' єсі «Нелегалка» особливо багато знижено-брутальних, жаргонних слів і виразів: «Твій лікар дебіл», «. я буду ходити з рогами», «Коли маєш таку дружину, як у Маріо, коза теж здасться жінкою!», «Чезаре, синочок, ти сьогодні пісяв?», «А ти какав?», «до бісової матері», «Кожен намагається задерти тобі спідницю», «паралізоване стерво», «Маріо казав, що від вас і у мертвого встане.», «Нас. відтрахала батьківщина, трахаєте ви і буде трахати увесь світ», «ну, стану я зараз перед твоїм носом раком», «у самих бардак вдома». Лексика - аж ніяк не літературна, пересипана вульгаризмами, грубуватим гумором, часом просто-таки непристойна. Це - жаргон сьогочасного міста, найнижчих його верств. Крізь нього прориваються часом серйозні думки, щирі й ніжні почуття. Де справжнє? Де шукати глибинну сутність зображених героїв? Лише у їхній майстерності пристосовності, виживання? Відповідь глядач має дати сам.

А. Крим ніби продовжує розвивати неореалістичні мовні експерименти В. Винниченка («все, як у житті, без прикрас»), про які писав І. Франко: «. Виринуло щось таке дуже, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш українське, московське, калічене й чисте, як срібло.»[3] Таке ж лексичне розмаїття бачимо і в драматургії одного з перших українських неореалістів - А. Крима. Сьогоднішня драма, успадкувавши все розмаїття «каліченого» і «чистого», як срібло, використовує його в мові середніх міських верств. Серед них і люди з освітою, колишня інтелігенція. Змінився весь стиль їхнього життя - змінилася, природно, і мова.

Трагікомедія драматурга А. Крима «Нелегалка» дає широку основу для роботи режисера: динамічні картини життя підказують багато різноманітних, несподіваних, нових рішень. Тож природно, що п' єса - в репертуарах театрів і неодноразово здобувала сценічний успіх.

Ще більш заплутаний, фантасмагоричний сюжетний малюнок має п'єса, названа також «трагікомедією» - «Жага екстрему»». Коли в «Нелегалці» події частково відбуваються у підвалі - «бомжатнику», то тут місце дії ще більш ексцентричне. У вступній ремарці зазначається: «Дія вистави відбувається в колишній в' язниці, яку туристична фірма «Малина-тур» використовує як оригінальний комплекс експрес-послуг» [Крим 2006: 79].

«Послуги» починаються. Відвідувачів вражають гнітючі інтер' єри, тюремні гасла на кшталт «На волю з чистою совістю», «Скоріше сядеш - скоріше вийдеш». Звуковий фон -блатні пісні у виконанні відомих співаків. Клітка з нарами. Куток судівської зали. Героїв зустрічає «екскурсовод» закладу - симпатична дівчина років 26 - Ліля. Саме сюди, жадаючи екстрему, прибувають троє чоловіків: Гаранін, керівник підприємства, і, очевидно, колись кримінальний авторитет (помічник і всі інші називають його «папою»); Моргалов, помічник Гараніна, брутальний з іншими і запобігливий з «папою» тип, пристосуванець; Олексій, колишній зек, що відбував покарання саме у цій в' язниці. Останній агітує Гараніна за дводобове перебування у в' язниці з усіма її «принадами»: «Усе життя згадувати будете», «Кайф, а не відпочинок», «Та вони тут цілу виставу влаштовують. Слідчий, прокурор, суддя. Усе натурально, аж волосся дибки», «Мене тут струмом било! Парашут - дитяча забава». Нарешті, Гаранін згоджується на дивовижну розвагу: «Вирішено. Дві доби відпочинку і ніяких справ, ніяких телефонів. Тупий, безглуздий відпочинок!» [Крим 2006: 80 -81].

Та тихого відпочинку в героїв не вийшло. Після огляду одіозних тюремних реалій -параша, воші, баланда - починається перший акт комедії, «допит» Гараніна. Ліля попереджає: за відмову від допиту «до вас можуть застосувати.   деякий фізичний вплив»:

Гаранін. (З цікавістю). Катування у вас теж практикується?

Ліля. За законом катування заборонене. Але ми намагалися відтворити нашу стандартну в' язницю. Як говориться, без ретуші і гриму. Тому дозволяємо собі іноді принизити ув' язненого, вдарити. Щоб, як у житті! [Крим 2006: 89].

Під час «допиту» Моргалова і, особливо, його помічника відкриваються досить непривабливі, навіть страшні речі: крадіжка бюджетних грошей, як наслідок - журналістське розслідування, викривальні статті і - вбивство надто проникливої журналістки. Гаранін стверджує, що це побутове вбивство, дівчину вбив із ревнощів коханець:

Гаранін. Аллу Миколаївну Шевчук, про яку ви зволили згадати, трахнули на побутовому грунті. Її співмешканець. Якщо мені не зраджує пам 'ять, суд розставив усі крапки над «і».

Слідчий. Так, обвинувачений зізнався, усе взяв на себе... [Крим 2006: 94].

Наступна брудна справа з крадіжкою бюджетних грошей, переведенням їх в офшорну зону приводить до сварки двох ділків, керівника й помічника: останній обікрав у процесі проведення операції й самого патрона - поклав гроші собі в кишеню. Обікрав Моргалов і підкупленого свідка, який взяв провину за вбивство журналістки на себе - звичайно, за гроші, - яких, проте, так і не одержав. Не одержала їх і його стара мати (як було домовлено). Ці повсякденні брехня і здирство співучасника особливо лютить Гараніна: він птах вищого польоту і любить, щоб у його широкомасштабних справах був «порядок», щоб ніхто не смів перешкоджати його намірам, «підставляти» й обкрадати.

І гротескне «щиросердне зізнання», і такий же «справедливий суд» - все це лише елементи цинічної гри, якою забавляються герої-перевертні, одержуючи свій «ковток екстрему», свій «адреналінчик».

Гра з небезпекою викриття, зривання маски «респектабельності» виявляється гострішою за розваги в «мисливському господарстві» з його свіжиною, горілкою, сауною. Недаремно так багато раз кидаються туди й назад, до викриття і до замазування своїх гріхів, Моргалов, маріонетка Олексій. Лише Гаранін тихо зловтішається ситуацією, щиро обурюючись проти крадіжок у нього самого, «папи»: «Лиха без добра не буває! - кричить він Моргалову. - Ось тебе, гниду, розкусив! Але ж довіряв!» [Крим 2006: 108].

Та ось уже відбувся «суд» (зі слідчим, адвокатом, суддею), викликано для «вистави» справжнього свідка у справі (зека із зони). Справу з'ясовано. І тут, у процесі суду, Гаранін нагадує жінці-судді, «про чесність якої легенди ходять», як він «розрахувався» був із нею: дав дочці квартиру, а суддя натомість «за недоведеністю» закрила справу Моргалова про крадіжку державних грошей. «Головне, що всі, Віро Федорівно, - пояснює він судді свій «кодекс честі», - уловили суть проблеми. Ви зрозуміли, що Моргалов - моя людина, а навіщо травмувати мене, що так чуйно й уважно поставився до вашої квартирної проблеми? Я це не забув» [Крим 2006: 119]. Так діє всюдисущий закон взаємної вигоди: я тобі, ти - мені, закон країн третього світу, де панує його величність дефіцит - грошей, квартир, совісті, а керує всевладна корупція.

У кінці п'єси постають нові несподіванки. Розіграний для екстремалів «суд» не канув у небуття. На прощання Ліля вручає Гараніну касету - «маленький сувенір». «Так, шантаж, значить, - підсумовує Гаранін. - І скільки коштує твоя «фільма»? - на що мила дівчинка спокійно відповідає: «Один відсоток вашого капіталу. Це - по-божеськи. Моргалов у вас більше украв» [Крим 2006: 142]. І запевняє: «Заплатили - і я зникла».

Справді, одержавши кредитну картку клієнта, Ліля пориває стосунки зі своїм таємним помічником Олексієм, який сподівався на «майбутнє» з дівчиною, і, одурюючи й заспокоюючи закоханого чоловіка, дзвонить іншому - коханцю, який нібито чекає на неї десь у тій самій щасливій «офшорній зоні». Але це ще один міраж, брехлива казка, в яку, виявляється, вірить і ця хитра, підступна дівчина. Коли вона, вирішивши свої проблеми, чекає на літак, за її спиною «хитнулася тінь людини в ледь освітленому виході, - і хто ця людина, ми, напевно, вже не розгледимо» [Крим 2006: 146]. Обдурюючи одне одного, злочинці, врешті-решт, обдурюють себе. Круговерть зла, отже, не завершується: обман, підступність одних породжують своїх двійників - ланцюг здається нескінченним.

Що ж комічного можна знайти в цій загалом-таки похмурій, навіть страшній трагікомедії? Сумну істину, що шахрай, злодій у іншого шахрая краде, що довколишній світ, тільки-но колупни трохи глибше - суцільне шахрайство. А правда, справедливість існують лише як далекі, майже фантастичні абстракції (адже у п'єсі нема жодного позитивного абопросто нормального героя). Всі лицедії - люди з двома обличчями, перевертні, злочинці -породження нестабільного, розкладеного світу без духовних орієнтирів, світу більших чи менших грабіжників, що моляться одному ідолу - вигоді, грошам. А всі їхні брудні і підступні вчинки служать, як це не курйозно, єдиній цілком банальній меті - стати заможною (а згодом, може, навіть порядною) людиною - десь там, в інших краях, далеко від батьківщини. Далеко від тих, хто їх знає.

Тут напрошуються певні аналогії. Так, аналізуючи творчість І. Костецького - і прозову, і драматичну, С. Павличко зазначала, що герої її - «маленькі люди» з «маленькими почуттями» (не так в соціальному, як у моральному відношенні), «маски, що вражають своєю банальністю» (йдеться про п'єсу Костецького «Близнята ще зустрінуться») [Павличко 2002: 350]. «Такими самими абсурдними, - продовжує дослідниця, - у своїй банальності були герої оповідань Костецького на сучасну тематику, «вони мали похмурий, бекетівський колорит. Автор створив неповноцінний світ, заселений неповноцінними, навіть гидкими людьми, яких він не любить і яким не співчуває». Це ж можна сказати і про п'єсу А. Крима, хоча в останнього огида до його героїв не така глобальна, і виросла вона, скоріш усього, на соціальному і політичному грунті (злочинці-перевертні, виховані дволикою державною системою).

Фантасмагоричність драматичних колізій і ситуацій - при відсутності наскрізного драматичного конфлікту - виявляється чи не найповніше і в трагікомедії А. Крима «Євангеліє від Івана» [Крим 2006], написаній у 2003 році.

Дійові особи п' єси - вчорашні колгоспники, сільська інтелігенція, хазяї-фермери (бухгалтер, ветеринар, сільський голова, фермер Іван, що «всі гроші в землю вбухав»), районне начальство (навіть банкір), інвестори - італієць і німець. Стосунки, які складаються між героями, непрості - як завжди у А. Крима, нерідко просто-таки дивні, курйозні, анекдотичні.

Після експозиційної сцени - палкої, щирої молитви Івана до ікони Архангела Михаїла з проханням допомогти («Сьогодні життя моє вирішується: бути мені на землі чи не бути, і якщо банкір не дасть кредиту, то кранти мені...») виникає перша анекдотична ситуація. Щоб підтвердити свою кредитоспроможність, Іван «позичає» у селян худобу, яку хоче продемонструвати банкірові як свою. Йому допомагає ветеринар, Петро Григорович - друг і однодумець. Ось він «доповідає» Іванові:

Петро Григорович. Половина вже в хліві (йдеться про худобу - О. Х.). З ночі зганяю. Ось, записав усе. (Дістає папірця). Сорок корів і тридцять п 'ять свиней. Видав розписки. За кожну корову по трояку за добу, а за свиню - по дві гривні. Всього виходить сто дев 'яносто.

Іван вражений («І кум гроші взяв?»). Почувши ствердну відповідь, герой дивується небаченому досі меркантилізму, що запанував серед односельців:

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О Хомова - Психологія людини у часопросторі сцени драматургія В Фольварочного

О Хомова - Художні шукання в неореалістичній драматургії анатолія крима нелегалка, жага екстрему, євангеліє від івана

О Хомова - Художні шукання в неореалістичній драматургії анатолія крима нелегалка, жага екстрему, євангеліє від івана