М Данилевич, Л Вашків - Шевченківський код презентації національної дійсності та білоруська література початку ХХ століття - страница 1

Страницы:
1 

Марія Данилевич, доц. (Тернопіль) Леся Вашків, доц. (Тернопіль) Шевченківський код презентації національної дійсності та білоруська література початку ХХ століття

 

(ШаладонаваЖ.С. Духоуныя спектры агню. Тарас Шаучэнка і беларуская літаратура пачатку ХХ ст.: Манаграфія. - Мінск: Беларуская навука, 2009. - 191 с. (При   посиланні   на   це   видання  у   тексті статті вказуватимемо лише сторінку).

 

Тарас Шевченко - це постать, яка не лише привертає увагу читачів уже третє століття поспіль, але й об'єднує навколо себе дослідників. Особливо відрадно, що число останніх суттєво побільшується іменами літературознавців сусідніх європейських держав. Так, старший науковий співробітник Інституту білоруської мови та літератури імені Янки Купали та Якуба Коласа АН Білорусі Жанна Шаладонова опублікувала у 2009 році працю зі знаковою назвою «Духоуныя спектры агню. Тарас Шаучзнка і беларуская література пачатку ХХ ст.», у якій синтезувала багаторічні пошуки у царині українсько-білоруських літературних зв'язків, позначених впливом творчості Кобзаря.

Інтенсивний розвиток білоруського письменства на межі ХІХ і ХХ століть прочитаний у дослідженні під кутом «скерованості літератури до національного, етнічного і універсального під впливом силового поля традицій геніїв всесвітнього масштабу, духовних пророків, таких як Данте, Шекспір, Пушкін, Міцкевич, Шевченко» [с. 4].

Перший розділ дослідження - це актуальна, вельми інформативно насичена літературна карта, на якій позначено і прокоментовано (що особливо прикметно!) взаємини Шевченка і Білорусі та Білорусі і Шевченка. Той паритет, якого вдалося досягти дослідниці у цій частині праці вражає, а з' ясована історія питання становить своєрідний енциклопедичний довідник, важливий для подальших досліджень, і засвідчує наукову сумлінність і компетенцію авторки.

У другому розділі («Мастацкі экскурс у ХІХ ст.») п. Шаладонова Ж. аналізує вплив творчості Шевченка на становлення національного білоруського літературного дискурсув ХІХ столітті. У зазначеному контексті цінність поезії Кобзаря дослідниця вбачає у змісті його «ідейних заповітів», естетичних принципах і мистецьких уроках, а шевченківський досвід характеризує як національно самобутній і водночас універсальний. Авторка монографії абсолютно переконливо і аргументовано виокремлює сутнісні особливості літературного діалогу кожного з білоруських письменників зі «славним українським попередником». До прикладу, відзначає, що Уладислав Сиракомля, котрий добре знав поезію Шевченка, перекладав його вірші і поеми польською мовою, найбільше захоплювався шевченківською традицією сакралізації національного буття, оспівування високих моральних рис і доброчестя простого народу. Типологічна близькість виявляється і в культивуванні обидвома поетами непроминальної вартості «правди і науки», утвердженні концепції національної духовності. Проте білоруський письменник польського походження закономірно не сприймав бунтівного стилю шевченківських поем.

Спільність сповідуваних моральних засад, близькість звичаєво-побутового устрою українців і білорусів простежуються також при зіставленні творів Тараса Шевченка та Вінцента Дуніна-Марцинкевича. Стильова домінанта творчості білоруського письменника - наявність чистого народного елементу - зближує його творчість з письмом Шевченка. Як відомо, реалії історичного буття українців і білорусів «диктували народний образ непривабливим у своїй реалістичній відвертості і конкретиці». На переконання дослідниці, заслугою обидвох митців було моделювання такого народного типу, який викликав симпатію, утверджував у прагненні до кращого, презентував світові «багатий духовний, емоційно-почуттєвий світ, мораль і життєву філософію, особливості світовідчування», стверджував «цілісність, самобутність народної культури і матеріальних цінностей» [с.25].

Цікавим також є потрактування мотиву сирітства (сирітство як факт біографії і сирітство як поетична метафора) у контексті типологічного зіставлення творчості Шевченка і Вінцеся Каратинскаго, що живилося реальними фактами доль обидвох митців та особливостями сповідуваного творчого методу - романтизму. До переваг дослідження Ж. Шаладонової належитьі принагідне залучення до зіставлення літературних фактів з історії європейського письменства (творчість Дж.Г.Байрона, М.Лєрмонтова, А.Міцкевича та ін.). Такий підхід разом із вдумливим і детальним аналізом окремих поетичних творів дозволяє робити глибокі і переконливі висновки про особливості національної самоідентифікації білорусів і українців, виокремити найважливіші елементи етносвідомості.

У розділі «Янка Купала і Тарас Шаучзнка» дослідниця відштовхується від думки Максима Горького про те, що останній «не знає іншого поета, окрім Янки Купали, який так повно і проникливо засвоїв би творчі принципи українського Кобзаря» [с. 38]. Одним із творчих принципів Шевченка (швидше інтуїтивних, аніж свідомих) була опора на народнопоетичну словесність. Ця ж риса є визначальною і в художньому світі Янки Купали. Прикметно, що український дослідник професор Львівського університету І.О.Денисюк ще на початку 80-х років минулого століття стверджував: «Фольклоризм творчості Янки Купали - дуже цікаве, своєрідне явище у світовій художній культурі, проблема, що потребує сучасних наукових рішень. Вивчення цієї проблеми пов' язане ще з одним важливим питанням - взаємодії фольклору і літератури слов' янських народів, особливо українського і білоруського» [Денисюк І., 2005: 144]. Таким чином, маємо усі підстави констатувати, що рецензована праця у найвищий науковий спосіб реалізує означений напрямок досліджень.

В особах Тараса Шевченка і Янки Купали взаємодію української і білоруської літератур простежено на предмет їх ролі у творенні національних концепцій минулого обидвох народів (ІІІ розділ дослідження). Не вдаючись до виразної історичної конкретики, спочатку Шевченко, а вслід за ним і Янка Купала «сакралізують минуле», наділяють твори «виразним місцевим колоритом» - і в такий спосіб актуалізують «почуття національного болю, загострену тугу за колишньою славою, величчю, незалежністю і втраченою державністю» [с. 43].

Дослідниця віднаходить у поетичних текстах ключові образи «могил і курганів», інтерпретуючи їх свіжо і цікаво. Коли для істориків/історіографів численні кургани і могили - символи «мертвого і зниклого» у плині часу, то в обидвох поетів вони «найбезпосереднішим   чином   пов'язуються   із воскресіннямпомерлої реальності» [с. 52]. Таку відмінність у тлумаченні п. Шаладонова Ж. трактує на користь поетів, бо їхня версія була вітальною для національного духу підневільних народів.

У третьому розділі монографії є також підрозділи, в яких йдеться про поета і його духовний статус, типологію романтичного героя, естетичні концепції національного життя. Так, до цікавих спостережень авторки належить теза про реанімацію або «воскресіння сто років назад похованого» (за М. Багдановічем) романтизму, що відбулася в білоруському письменстві під пером Янки Купали. Таке явище було, на переконання дослідниці, ситуативно доречним і художньо виправданим, бо саме романтизм як творчий метод дозволив Янці Купалі реалізувати концепцію поета як пісняра, духовного лідера і національного пророка (що спостерігаємо й у Тараса Шевченка за півстоліття до цього).

Дослідниця через порівняльний аналіз образів Шевченкового Перебенді і Купалового Гусляра на предмет їх реально-життєвого наповнення (зазвичай сліпий мандрівний старець) і метафізичного змісту (вогонь і слава) висловлює думку, що «креативно-енергетичний прорив поетичного слова в духовно-метафізичний простір відкриває повноту високого призначення творця» [с. 61]. Має рацію п. Шаладонова Ж., завершуючи розділ твердженням: «Творці покладали великі надії на здатність поетичного слова обновити, возвисити і прикрасити життя. Метафорично розгорнуті полотна їх поетичних шедеврів фіксують справжній тріумф волі, слова, розуму, а також кохання і краси, розкривають невичерпний потенціал духовності у людському бутті» [с. 99].

Продуманість структури аналізованого розділу, концептуальність бачення, логіка викладу викликають у читача, «отруєного (за Лесею Українкою) професійною хворобою аналізу», щире захоплення і намір наслідування.

Власне гармонізуючий чинник поліфонічної творчості Шевченка, на думку дослідниці, мав найбільший вплив на розвиток білоруської літератури і ширше - культури. Ця цікава гіпотеза по-науковому докладно обґрунтовується у процесі аналізу типологічної подібності творчості Шевченка і Якуба Коласа (IV розділ). Спостережено, що обидва поети, бувши далекими   від   захопленого   сприйняття   реальності,   все жвідштовхувалися від сентиментально-релігійного архетипу біблійного Лазаря (риса, притаманна багатьом слов' янським літературам). «Розкриття внутрішніх суперечностей об'єктивного світу через їх глибоке філософське «переживання» визначило становчо-позитивний рух художнього мислення Якуба Коласа, тривалу діалектику оптимізму в його творчості, її ідейно-естетичну еволюцію» [с. 103].

Як ще одну об' єднавчу рису Шаладонова Ж. називає еволюцію художнього мислення від романтизму до реалізму. Цікаво також прокоментовано спільність підходу обидвох митців до творення метафори державності: поети-реалісти бачили образ хати (Шевченко), образ нової землі (Колас) як відшукування Батьківщини, як спосіб національної самоідентифікації, як пошук гармонії, синтезу полярних сторін дійсності. Звідси випливає «єдність мистецької інтерпретації основних образних констант» [ с. 118]. Аналіз епічності мислення Якуба Коласа (і Тараса Шевченка) дав дослідниці підстави говорити про обидвох поетів як основоположників творення національного білоруського і українського образу світу.

Початок ХХ ст., як метафорично висловився проф. Денисюк І.О., «переорює облоги білорущини». У літературу приходять численні таланти на чолі з Янкою Купалою та Якубом Коласом. Перед письменниками початку віку постає завдання за який десяток років наздогнати європейські літератури, засвоїти культурні здобутки світових літератур і зробити власний внесок у світову культурну скарбницю. Під таким гаслом проходить творчість Максіма Багдановіча. І саме під таким кутом зору й розглядає авторка монографії літературні взаємини Т.Шевченка і «володаря «зачарованого царства» (І.Денисюк), «художника-синтетика» (М. Драй-Хмара), класика білоруського письменства Максіма Багдановіча.

Невеликий обсяг розділу «Максім Багдановіч і Тарас Шаучзнка» пояснюється приналежністю митців до різних часів і різних мистецьких парадигм. Попри те рецепція Шевченка Максімом Багдановічем, як доводить Ж.Шаладонова, містить ознаки типологічної єдності. Найперше «типологічна близькість віршів Тараса Шевченка і Максіма Багдановіча виникає із загальної тенденції творчого засвоєння ними елементів фольклорної поетики.. , але Багдановіч насамперед звернув увагуна «персонажні», «суб' єктні» твори Кобзаря, сполучив досвід, завдання їх створення і ідейно-мистецькі функції з білоруським фольклорним матеріалом» [с. 182]. У білоруському фольклорі Максім Багдановіч вбачав поетичний світ душі білоруса, форму його тисячолітнього образного мислення, його філософію природи. Як вважає автор монографії, типологічна подібність творів «у народному дусі» Багдановіча і Шевченка віддзеркалює діалектичний зв' язок літератури і фольклору. Ця подібність простежується і на рівні жанрово-образної структури: «у єдності любовної чи соціально-драматизованої тематики, відповідної сконденсованої форми ліричного монологу-сповіді; наявності психологічно виразних образів, численних народно-гумористичних елементів, музикальності вірша тощо» [с. 174].

Літературознавець Ж.Шаладонова не оминула увагою і постать М.Багдановіча-критика. Дослідження мистецької спадщини Тараса Шевченка - окрема сторінка творчої біографії білоруського митця. Вона засвідчує іманентну потребу цього письменника осмислити феномен Тараса Шевченка як виразно національного і водночас універсального письменника.

Опубліковані у 1914 році (до 100-річного ювілею Шевченка) дві статті про нього («Краса і сила», «Пам' яті Т. Г. Шевченка») становлять золотий фонд світового шевченкознавства, не втратили своєї актуальності у плині літ, відкрили нові шляхи дослідження спадщини Шевченка. На противагу представницькому колу дослідників, що шанували у творах Кобзаря зміст (ідею!), Максім Багдановіч чи не вперше показав його перед світом як великого майстра форми. Усе це з належною пильністю і науковою ґрунтовністю доводить п. Ж. Шаладонова у своїй монографії.

Маємо усі підстави констатувати, що рецензоване дослідження назагал і кожна його структурна частина зосібна об' єднані концептуальністю наукового підходу, методології та шляхів аналізу. Попри те, що окремі задекларовані проблеми були уже предметом наукового розгляду, Ж. Шаладонова зуміла подивитись на них по-новому, врахувавши вимоги сучасної компаративістики - вистежувати не поодинокі збіги, а сутнісні характеристики творчих взаємоконтактів різних літератур. До того ж дослідження білоруського літературознавця Ж. Шаладонової свідомо підтверджує актуальність творчості поета

Тараса Шевченка на всіх етапах літературної еволюції: від романтизму - через реалізм - до модернізму, чим вкотре засвідчує непроминальність генія.

 

Література: І.Денисюк І.О., 2005: Денисюк І.О. К проблеме жанровой трансформации (на матереале позмы Янки Купалы «Бандароуна» // Денисюк І.О. Літературознавчі та фольклористичні праці: У 3 томах, 4 книгах. - Т. 3. - Львів, 2005,

- С. 144 - 147.

Страницы:
1 


Похожие статьи

М Данилевич, Л Вашків - Шевченківський код презентації національної дійсності та білоруська література початку ХХ століття