О К Шкодзінський, Г Я Онисько, С О Костишин - Що таке відкритий доступ рух європейських університетів за відкритий доступ - страница 1

Страницы:
1  2  3 

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

МАТЕРІАЛИ СЕМІНАРІВ З ВІДКРИТОГО ДОСТУПУ Семінар 1

Що таке «відкритий доступ»? Рух європейських університетів за відкритий доступ

 

 

 

 

 

 

 

0


Для викладачів, аспірантів,

студентів

Тернопільський державний технічний університет імені Івана

Пулюя

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МАТЕРІАЛИ СЕМІНАРІВ З ВІДКРИТОГО ДОСТУПУ

Семінар 1

Що таке «відкритий доступ»? Рух європейських університетів за відкритий

доступ

 

 

 

 

Для викладачів, аспірантів, студентів

Що таке «відкритий доступ»? Рух європейських університетів за відкритий доступ: Методичні вказівки / Шкодзінський О. К., Онисько Г. Я., Костишин С. О. -Тернопіль: ТДТУ, 2009.

 

 

 

 

 

Розробили:

Шкодзінський О. К., к. т. н., доц. каф. автоматизації технологічних процесів і виробництв.

Онисько Г. Я., директор науково-технічної бібліотеки.

Костишин С. О., аспірант каф. автоматизації технологічних процесів і виробництв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дана робота виконана за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках грантів №39091 та №39229 «Створення та забезпечення роботи репозитарію відкритого доступу Тернопільського державного технічного університету ім. І. Пулюя».

Зміст

Про це видання................................................................................................................................... 6

Вступ................................................................................................................................................... 7

Для чого потрібен відкритий доступ................................................................................................. 8

«Золотий» і «зелений» шляхи відкритого доступу.......................................................................... 9

Фінансування журналів відкритого доступу..................................................................................... 9

Ініціатива відкритих архівів та Дублінське ядро............................................................................. 11

Програмне забезпечення для репозитаріїв...................................................................................... 12

Як здійснити відкритий доступ на практиці.................................................................................... 12

Історія розвитку відкритого доступу від 2007 року....................................................................... 13

Перелік посилань.............................................................................................................................. 17

Додаток. Тексти заяв із відкритого доступу.................................................................................... 18

Будапештська ініціатива з відкритого доступу............................................................................... 18

Бетездинська заява про публікації у відкритому доступі............................................................... 21

Берлінська декларація про відкритий доступ до знань у природничих і гуманітарних науках

........... 26

Про це видання

У Тернопільському державному технічному університеті імені Івана Пулюя (ТДТУ), одному з провідних вищих технічних навчальних закладів західного регіону України, із 2008 року тривають роботи з впровадження, розвитку та популяризації інституційного репозитарію (ELARTU). Одним з етапів цього проекту є видання методичних вказівок щодо роботи з ELARTU та проведення протягом весни-літа 2009 року серії семінарів для викладачів, аспірантів, студентів та всіх зацікавлених осіб регіону.

Семінари мають на меті:

                     інформування потенційних користувачів про можливості й переваги відкритого доступу та зокрема ELARTU, проблеми захисту авторських прав при самоархівуванні наукових робіт тощо;

                     навчання роботі з інституційними репозитаріями;

                     обмін досвідом використання ELARTU;

                     збирання відгуків користувачів для адаптації програмного забезпечення, процесів управління та нормативних документів до їх реальних потреб.

Частиною інформаційної підтримки семінарів є публікація матеріалів за тематикою кожного семінару з оглядом поточної ситуації в Україні та світі. Одним із таких видань і є дана робота.

Автори висловлюють вдячність Міжнародному фонду «Відродження» за фінансову підтримку проекту впровадження інституційного репозитарію ТДТУ та видання матеріалів семінарів. У відповідності з ідеєю відкритого доступу, всі матеріали семінарів доступні безкоштовно в ELARTU на сайті http://elartu.tstu.edu.ua.

Вступ

У 1990-х роках з розповсюдженням персональних комп'ютерів та поширенням Інтернету з'явилася технічна можливість збільшення ефективності обміну науковими результатами, відмінна від традиційного способу - публікування в наукових журналах. З іншого боку, низка факторів зробила такі зміни не лише можливими, а й актуальними. Так, зростання темпів отримання наукових результатів у різних наукових областях (фізиці, інформаційних та біологічних науках) стало вимагати оперативнішого їх поширення, оскільки механізм рецензування робіт при публікації в наукових журналах в багатьох випадках не дозволяв достатньо швидко ознайомлювати наукову спільноту з новими результатами досліджень [1].

Іншим фактором стала так звана криза серійних видань [2]. Як відомо, вартість передплати провідних наукових журналів протягом кількох останніх десятиліть зростала швидше, ніж індекс інфляції, в той час як схожої закономірності в обсягах фінансування бібліотек не простежувалось. Одна з причин такого зростання -фактично монопольне становище провідних журналів у своїх галузях, що призвело до нееластичності попиту на них. Іншою причиною стали процеси консолідації ринку наукових публікацій та зосередження більшості відомих наукових журналів у руках невеликої кількості комерційних видавництв.

Одним зі способів вирішення цих проблем став відкритий доступ (open access) -розміщення наукових робіт в Інтернеті з можливістю вільного і безкоштовного доступу до них. При цьому в відкритому доступі можна розміщувати не тільки вже опубліковані роботи, а й ті, що прийняті чи тільки надіслані в журнали (препринти). Звичайно, це не замінює публікацію робіт у науково визнаних виданнях, однак допомагає поширити нові результати досліджень практично одразу після їх отримання і оформлення, в той же час закріплюючи пріоритет автора. Одним із перших і найвідоміших на сьогодні прикладів журналів відкритого доступу є arXiv -архів електронних препринтів наукових праць із математики, фізики, комп'ютерних наук, біології та статистики. ArXiv запущено в 1991 році в Лос-Аламоській національній лабораторії (США), а в 2008 році він подолав позначку в 500 тис. розміщених статтей.

Для чого потрібен відкритий доступ

На сьогодні в світі видається близько 25 тис. реферованих журналів, які публікують біля 2,5 млн. статтей щороку. Зрозуміло, що через обмеженість бюджету наукові бібліотеки передплачують тільки невелику частину журналів, які видаються у відповідних галузях. Ця проблема поглиблюється вже згаданою стійкою тенденцією до зростання вартості передплати журналів. Внаслідок цього значна частина потенційного впливу, який могла справити та чи інша опублікована стаття на наукову думку, фактично втрачається, що не вигідно ні науково-освітнім закладам, ні науковцям.

За [3], можна виділити три мети, які переслідують світові університети при прийнятті рішень щодо обов'язкового розміщення результатів їх наукової діяльності у відкритому доступі:

                     Для збільшення відомості, використання та впливу наукових результатів ВНЗ.

                     Для  вимірювання  впливу  дослідницьких результатів  окремих  авторів і підрозділів та їх порівняння.

                     Для демонстрації якості та впливу наукових результатів ВНЗ.

В [4, 5] проведено порівняння цитованості статтей в одних і тих же журналах, що були представлені у відкритому доступі автором, з тими, які не були. Зокрема, в [5] враховувались біля 1,3 млн. статтей із різних дисциплін, опубліковані із 1992 по 2003 роки. Дослідження виявили статистично значуще зростання цитованості статтей у всіх дисциплінах: від близько 40% у статтях біологічної тематики до 250% - у статтях з фізики.

Протягом останніх років прийнята значна кількість заяв та закликів до відкритого доступу, в яких часто викладаються його переваги для різних категорій учасників науково-освітнього процесу. Повні тексти трьох заяв, що відіграли і продовжують відігравати важливу роль у формулюванні принципів відкритого доступу та стимулюванні його розвитку, - Будапештської (2002), Бетездинської (2003) та Берлінської (2003) - наведені в додатку.

«Золотий» і «зелений» шляхи відкритого доступу

Відкритий доступ може реалізовуватись одним із двох способів: публікацією в журналах відкритого доступу (журналах, що не стягують оплати за ознайомлення зі всіма чи частиною статтей) та самоархівуванням (самостійним розміщенням автором роботи в спеціальних репозитаріях). Перший спосіб ще називають «золотим шляхом» до вільно доступу, другий - «зеленим шляхом».

За останні роки кількість журналів відкритого доступу в світі стрімко зростає і на даний час перевищує 14% від їх загального обсягу. Окремі з них є провідними у своїх наукових областях. Так, за даними компанії Thomson Reuters, журнал Journal of Medical Internet Research є одним зі світових лідерів серед журналів, присвячених медичній інформатиці. Існують видавництва, ціла низка журналів яких відіграють значну роль у поширенні наукової інформації. Так, BioMed Central (BMC), комерційне видавництво наукової літератури, що спеціалізується на публікаціях у відкритому доступі, видає близько 180 журналів. Більшість із них, включаючи найвідоміші Journal of Biology, Molecular Cancer, Journal of Negative Results in BioMedicine, BMC Biology та BMC Medicine, повністю знаходяться у відкритому доступі.

Попри наведені приклади слід сказати, що роль журналів відкритого доступу у світовій науці загалом, хоч і постійно зростає, на даний час не є визначальною. Саме тому важливим є «зелений шлях» відкритого доступу - самоархівування авторами робіт, що публікуються в традиційних журналах. За даними [6], біля 79% наукових журналів дозволяють надання відкритого доступу до публікованих у них праць з ініціативи авторів.

Автори можуть самоархівувати свої наукові роботи в галузевих, інституційних чи інших репозитаріях - спеціальних сайтах, покликаних забезпечити тривале гарантоване збереження цих робіт та вільний доступ до них.

 

 

Фінансування журналів відкритого доступу

Як відомо, більшість досліджень проводиться за рахунок платників податків, і їх результати потрапляють до видавців наукових журналів безкоштовно. Журнали з виданими статтями потім передплачуються іншими вченими, їх дослідницькимиустановами, бібліотеками, які також утримуються за гроші платників податків. При цьому вартість передплати деяких журналів складає тисячі доларів. Частина цієї суми йде на покриття витрат, що є неминучими при підготовці журналу: рецензування, редагування, підготовку до видання тощо. Однак, як свідчить «криза серійних видань», у структурі вартості передплати провідних журналів значну частку займає і прибуток комерційних видавців.

Зрозуміло, що тут криється значний потенціал для альтернативних журналів, які можуть, пропонуючи видані праці безкоштовно у відкритому доступі, все ж отримувати доходи, що частково чи повністю компенсують вартість підготовки статтей до видання. Протягом останніх років отримала розвиток і практичне застосування низка моделей такого фінансування. Розглянемо основні з них.

Журнали відкритого доступу - це журнали, що не стягують оплати за ознайомлення зі всіма чи частиною публікованих у них статтей. Такі журнали можуть фінансуватись за рахунок грантів, реклами або вимагати плату за публікацію робіт (на відміну від традиційних журналів, у яких не автори оплачують публікацію робіт, а читачі - їх передплату).

Журнали гібридного відкритого доступу дозволяють автору оплатити можливість безкоштовного доступу читачів до публікованої роботи. Таким чином, з одного боку, автори можуть забезпечити відкритий доступ до своїх робіт, з іншого -читачі повинні будуть оплачувати доступ до всіх інших робіт. Ця модель прийнята багатьма видавництвами і може навіть збільшити їх прибуток, у той же час мало впливаючи на ціноутворення друкованих версій журналів.

Журнали відкритого доступу з затримкою - традиційні журнали, що пропонують відкритий доступ до праць після закінчення певного періоду (періоду ембарго) з моменту публікації. Ці журнали можуть також розміщувати публікації у відкритих репозитаріях. Ця модель підвищує доступність наукової літератури, у той же час зберігаючи певний рівень прибутковості видавничої діяльності, і тому прийнята багатьма комерційними видавництвами.

Ініціатива відкритих архівів та Дублінське ядро

Ініціатива відкритих архівів (Open Archives Initiative, OAI) - ініціативна група, що має на меті розробку та поширення технічних стандартів, які сприяли б ефективному розповсюдженню наукових праць та інших матеріалів. На даний час основним результатом роботи OAI є розробка протоколу збирання метаданих (Protocol for Metadata Harvesting, AOI-PMH). Цей протокол дозволяє автоматизовано отримувати дані про матеріали, розміщені в сумісних репозитаріях, для наступного агрегування та обробки.

Метадані, якими обмінюються програми за протоколом AOI-PMH, відповідають стандарту Дублінського ядра (Dublin Core). Цей стандарт (ISO 15836:2009) є набором елементів метаданих описів публікацій, незалежний від тематики публікацій та включає два рівні: простий (Simple Dublin Core) і кваліфікований (Qualified Dublin Core). Перший з них включає п'ятнадцять елементів метаданих (назва, автор, опис, дата, формат, мова тощо), другий додає ще три елементи та групу уточнювачів (кваліфікаторів), що уточнюють семантику елементів для підвищення ефективності пошуку.

Значна кількість сучасних програм для створення електронних репозитаріїв підтримує як AOI-PMH, так і Dublin Core, що дозволяє спеціалізованим пошуковим машинам автоматично отримувати повну інформацію про розміщені в таких репозитаріях об'єкти та агрегувати її в єдину базу даних. За умови правильного заповнення відповідних полів при розміщенні праць в репозитаріях це уможливлює простий централізований пошук будь-якої публікації в світі. Оскільки програмне забезпечення для створення репозитаріїв володіє також більш звичним HTML-інтерфейсом, пошук у них може здійснюватись і будь-якими пошуковими машинами загального призначення, які не підтримують AOI-PMH.

Існують десятки пошукових машин, що працюють за протоколом OAI-PMH. Найпопулярніші з них - OpenDOAR (http://www.opendoar.org/), ROAR (http://roar.eprints.org/) та OAIster (http://www.oaister.org/). В Україні існує власна пошукова система, http://oai.org.ua/. Пошукові машини загального призначення, зокрема, Google, останнім часом теж вводять підтримку OAI-PMH, відображаючи дані, отримані за цим протоколом, у результатах пошуку.

Програмне забезпечення для репозитаріїв

На сьогодні існує значна кількість програмних платформ для створення електронних репозитаріїв. Серед них найпопулярніші DSpace, що з 2002 року підтримується Масачусетським технологічним інститутом та Hewlett-Packard, і EPrints, створена в 2000 році в Університеті Саутгемптона. Цікаво, що основним автором перших версій обох програмних продуктів є Роберт Тенслі (Robert Tansley). Іншими популярними платформами, за даними ROAR, є Bepress, OPUS, ETD-db. Найпопулярніше програмне забезпечення є вільним, підтримує OAI-PMH і Dublin Core.

 

 

Як здійснити відкритий доступ на практиці

Як було показано раніше, проблема якісного збільшення частки наукових праць, що розміщуються в відкритому доступі, непроста і включає науковий, практичний та макроекономічний аспекти, а тому не може бути вирішена силами одного ВНЗ чи спільноти ВНЗ. Однак окремі організації цілком можуть скористатися можливостями відкритого доступу у власних інтересах, у той же час зробивши внесок у його поширення в світі. Мова йде, в першу чергу, про створення інституційних репозитаріїв та розміщення у них авторами, що працюють у даній установі, результатів своєї наукової роботи шляхом самоархівування.

Низка університетів та науково-дослідних установ прийняла документи, які рекомендують авторам або зобов'язують їх розміщувати публіковані ними наукові праці в інституційних репозитаріях. Часто такі документи регламентують, коли праця повинна бути самоархівована (напр., одразу після її прийняття до друку, протягом місяця після публікації тощо). Кількість університетів, що прийняли такі політики, у світі безперервно зростає.

Встановлення програмного забезпечення та налагодження стабільної роботи сервера інституційного репозитарію є відносно простим завданням, яке може бути виконане протягом короткого терміну. На практиці значно складнішим є донесення до потенційних користувачів інформації про переваги відкритого доступу, їх навчання та налагодження процесу якісного та вчасного самоархівування. Для цього потрібне проведення семінарів, тренінгів, круглих столів, організація підтримкикористувачів як через безпосереднє спілкування, так і за допомогою електронних засобів.

 

 

Історія розвитку відкритого доступу від 2007 року

Останніми роками поширення відкритого доступу все частіше супроводжується подіями, в центрі яких перебувають провідні світові вищі навчальні заклади, видавництва та міжнародні організації. Нижче наведено перелік основних таких подій, складений на основі [7]. Він відображає поширення ідеї відкритого доступу від початку 2007 року і до теперішнього часу та ілюструє рівень, на якому триває суспільне обговорення цієї проблематики.

05.01.2007 Видавництво Emerald запустило програму Emerald Assets - програму відкритого доступу до технічних журналів видавництва.

09.01.2007 Журнал Open Access Research став першим журналом у відкритому доступі, основним об'єктом дослідження якого є сам відкритий доступ.

10.01.2007 European Research Advisory Board, дорадчий орган Європейської комісії зі стратегічних питань, пов'язаних з науковими дослідженнями, рекомендувала обов'язкову політику відкритого доступу для досліджень, що фінансуються Євросоюзом.

24.01.2007 Журнал Nature оприлюднив дані про те, що Асоціація американських видавців найняла спеціаліста із кризового менеджменту та зв'язків із громадськістю Еріка Дезенхола (Eric Dezenhall) для здійснення кампанії проти відкритого доступу. Сума піврічного проекту складала, за різними даними, від 300 до 500 тисяч доларів.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

О К Шкодзінський, Г Я Онисько, С О Костишин - Що таке відкритий доступ рух європейських університетів за відкритий доступ

О К Шкодзінський, Г Я Онисько, С О Костишин - Робота з інституційним репозитарієм методичні рекомендації