І О Кочергін - Капіталістичні дворянські господарства катеринославської губернії пореформеного періоду - страница 1

Страницы:
1  2  3 

I

X

I

о.

О

/. О. Кочергін

Капіталістичні

дворянські...

І.О. КОЧЕРГІН

УДК 94 (477.7)

КАПІТАЛІСТИЧНІ ДВОРЯНСЬКІ ГОСПОДАРСТВА КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ПОРЕФОРМЕНОГО ПЕРІОДУ

В статті аналізується розвиток дворянських маєтків, які базувалися на капіталістичних методах господарювання у другій половині ХІХ ст. - початку ХХ ст.

В статье анализируется развитие дворянских имений, которые базировались на капиталистических методах хозяйствования во второй половине ХІХ в. - в начале ХХ в.

There is analysis of development of the noble estates, which based on the capitalist methods of management in the second part of ХІХ c. - on the beginning of XX c. in this article

Ключові слова: дворянин, маєток, поміщицьке господарство, землевласник, Катеринославська губернія

Ключевые слова: дворянин, имение, хозяйство, землевладелец, Екатеринославская губерния

Keywords: noble, estate, economy, landowner, Katerinoslav region

16

В радянській історіографії дворянського питання склався стійкий стереотип про те, що дворяни-землевласники до 1861 р. утримували свої господарства переважно за рахунок праці кріпаків. Ця думка була навіяна радянським історикам тезою В.І.Леніна, що поміщицьке господарство переважно трималося на кріпосній кабальній праці, а не капіталістичних засадах господарювання [23, с. 249].

Відомий дослідник історії Селянської реформи 1861 р. П.А.Зайончковський, підтверджуючи тезу В.І.Леніна, зазначав, що в поміщицьких господарствах превалював екстенсивний метод, оскільки більшість поміщиків господарювало по старому, шляхом збільшення експлуатації кріпаків, а не за рахунок покращення методів господарювання [17, с. 11].

Цієї ж думки дотримувався і дніпропетровський історик Д.П.Пойда. Аналізуючи процес підготовки і впровадження Селянської реформи 1861 р. на Катеринославщині, він вказував, що товарно-грошові відносини втягували поміщицьке господарство в ринкові відносини і руйнували натуральний характер. Це вимагало від поміщиків підвищувати продуктивність і це вони робили за рахунок збільшення експлуатації кріпаків [37, с. 83].

На переконання Ю.Б.Соловйова дворяни не змогли пристосуватися до нових капіталістичних умов і після втілення в життя Селянської реформи [51, с. 199]. З ним погоджувалась американська дослідниця Р.Т.Менінг. Вона вважала, що після 1861 р. пристосування дворянства до нових економічних реалій було повільним і болісним. Серед причин називала ігнорування дворянами-землевласники елементарної сільськогосподарськоїтехніки, відсутність систематичної передачі сільськогосподарських знань від батька до сина [62, p. 4, 5, 6].

Схожою є позиція сучасної української дослідниці Н. Р. Темірової, яка вважає, що переважна більшість «старих поміщиків»

І

и О О <

України після реформ 60-х рр. ХІХ ст. не сприймала землю як засіб виробництва або як об'єкт особистого господарювання; лише інколи поміщики контролювали процес виробництва, не стимулюючи його розвиток новими капіталовкладеннями [55, с. 133].

Російський історик В.А.Шаповалов вважає, що переведення господарств на капіталістичні засади залежало не лише від бажання дворян. Взаємовідносини поміщик-селянин, де останній перебував у залежності від першого, а також застаріла агротехнічна база не дозволяли збільшити надлишковий продукт. Лише реформа 1861 р. змусила дворян реорганізовувати свої господарства [59, с. 57, 117, 136].

Втім, попри існуючий стереотип, частина вище згаданих істориків погоджувалась із тим, що капіталістичні методи господарювання все ж були притаманні деяким (небагатьом) дворянам-землевласникам. П.А.Зайончковський писав про прагнення окремих поміщиків перейти від трипілля до багатопілля та намагання збільшити в поміщицьких маєтках посіви технічних культур [17, с. 7, 8]. Ю.Б.Соловйов зазначав, що частина дворянської верстви після 1861 р. все ж змогла перейти у світ капіталістичних відносин [51, с. 199].

Спробуємо з'ясувати наскільки дворяни-землевласники Катеринославщини були спроможні чи не спроможні вести свої господарства на капіталістичних засадах. Для цього проаналізуємо відомі поміщицькі господарства пореформеного періоду, в яких широко використовувалися капіталістичні методи господарювання.

Відразу відзначимо такий характерний нюанс. На думку А.П.Кореліна південні регіоні Російської імперії на відміну від чорноземних та центрально-чорноземних губерній швидше переходили до капіталістичних форм господарювання. Серед головних причин такої відмінності історик називав ширше застосування найманої робочої сили і використання

дворянством.

Що стосується самих катеринославських дворян-землевласників, то їх думки щодо ставлення своїх «співбратів» до ведення господарства різнилися.

Поміщик Олександрівського повіту відомий освітянин Д.Т.Гнедін у спогадах умовно поділів поміщиків, на таких, які мали систему ведення господарства, а також таких, які «господарювали» безсистемно, в основному за рахунок селян [9, с. 15].

У передмові до спогадів верхньодніпровського поміщика В.Ф.Крупянського, виданих у 1912 р. автор передмови маршалок Катеринославського губернського дворянства М.П.Урусов (1863­1918) не погоджувався з твердженням про не здатність дворян господарювати на землі. Він писав: «Тепер постійно доводиться чути, що заборгованість і розорення поміщиків-дворян є наслідком їх безгосподарності і марнотратства ... Заборгованість була результатомстихійного лиха» [6, с. IV]. Отже, М .П .Урусов серед причин розорення дворян бачив переважно об'єктивні обставини, такі як, наприклад, неврожай.

о

і 1

■о І

X Х<

сільськогосподарської техніки поміщиками =; південних губерній [22, с. 72]. 6

Загалом господарювання на землі р вважалося однією з чеснот російського £ дворянства. Дослідник історії дворянства 'їй ХІХ ст. В.Ярмонкін був переконаний, що ^ «земля для дворянина складала природну основну економічну опору життя» [60, с. 25]. По суті, земля поруч із державною службою, виокремлювала дворянство в окремий стан. «Дворянин без землі, - вважав А. І. Єлішев, - | в більшості випадків втрачав свій зв'язок з Ё дворянською верствою» [14, с. 107].

Автор брошури «Дворянское землевладение в святи с местной реформой» вважав, що, навіть за своїм характером дворянство було аграрно консервативним. Через те Селянська реформа 1861 р. найболючіше вдарила саме по дворянству [7, с. 4].

Отже, сучасники тісно пов'язували господарювання на землі саме із

17

/.О.Кочерг н

Кап і тал істичн і

дворянськ ...

х

X

I

о.

18

Не погоджувався з думкою про те, що розорення дворянства було спричинене лише скасуванням кріпацтва автор брошури «Отчего поместное дворянство разорилось и оскудело» М.О.Абаза. У своїй брошурі він наполягав на тому, що поміщицьке о  господарство було тісно пов'язане з Sj.   селянським. Після 1861 р. цей зв'язок ™   урвався, що й призвело до кризи, при чому □    не лише поміщицьких маєтків [1, с. 6-7]. §        Більш критично характеризував ^    поміщиків      маршалок дворян Новомосковського повіту М.Б.Герсеванов (1809-1872). Визнаючи, що дворяни не вміли правильно розпорядитися викупними платежами, наданими поміщикам внаслідок реформи 1861 р., він виправдовував їх невміння тим, що великим землевласникам важко було розстатися зі звичкою жити комфортно. На думку М. Б. Герсеванова, ця риса їх характеру часто призводила до не ефективного витрачання коштів [8, с. 4].

З М. Б. Герсевановим погоджувався ще один маршалок дворянства Катеринославської губернії А.П.Струков (1851-1922). У своїй записці складеній для спеціальної комісії, яку очолював міністр землеробства і державного майна О.С.Єрмолов, А.П.Струков писав: «Часто недосвідченість юного власника, який не звик до труднощів і несподіванок сільського господарства, компрометуєйого (сільського господарства - І.К.) міцні підвалини, іноді ж піддає маєтки всім випробуванням, які є наслідком широти слов'янської натури» [51,

с. 347].

Отже, самі дворяни зізнавалися у своїй неспроможності стабільного ведення господарства не капіталістичних засадах. Однак причини цього вони намагалися пояснити переважно об' єктивними обставинами: як-то недосвідченість, деякі риси характеру дворян, вплив природних чинників, а також невдала, на переконання землевласників, політика російського уряду.

Попри критичну оцінку здатності дворян господарювати на землі, яку висловлювали деякі представники дворянської верстви, а також історики ХІХ ст. і ХХ ст., значна кількість господарств дворян-землевласників , які базувалися на капіталістичних засадах брали свій початок у дореформений період. До них належали маєтки Савицьких і Христофорових, які знаходились у Катеринославському повіті, Полів і Деконських у Верхньодніпровському повіті, Канкріних - в Олександрівському повіті та інші.

Ще у 1840-х роках набув відомості маєток Деконських біля с. Красний Кут у Верхньодніпровському повіті, який славився породистою українською рогатою худобою. Багато господарств Півдня Росії черпали тут племінний матеріал [10, с. 3].

Тривалу історію мав завод племінної рогатої худобі поміщиків

Верхньодніпровського повіту Полів. На кінець 1880-х років він налічував майже 100 років [25, с. 119].

Відомим був завод з розведення овець, який тримали поміщики Канкріни в Олександрівському повіті. В своїй брошурі про вівчарство у Катеринославській губернії, виданій у 1868 р. Олександр Єгорович Канкрін писав, що його досвід роботи у вівчарстві складав 20 років [19, с. 54]. Відомий мандрівник О.С.Афанасьєв-Чужбинський подорожуючи через Катеринославську губернію згадував маєток Канкріних у с. Конському (Григорівці) як приклад раціонального степового господарства [3, с.

166].

Ще у кінці 1790- х років у Катеринославському повіті Олексієм Олексійовичем Савицьким (1753-1822) була заснована Бутовичівська економія, яку його онук Олексій Олексійович (1835-1901) перетворив на зразкове господарство [2, с.

133].

У Катеринославському повіті своїм зразковим станом славився маєток Миклашевських у с. Біленькому. «Господарство його є зразковим в цій (Катеринославській - І.К.) губернії», - писав про маєток в с. Біленькому губернатор П.І. фон Берг. У першій чверті ХІХ ст. власникмаєтку М. П. Миклашевський широко застосовував нововведення, розводив елітарні породи худоби, зокрема іспанських овець [20, с. 113].

Новаторські принципи господарювання широко застосовував у своєму маєтку в с. Лошкарівка Катеринославського повіту В.Г.Христофоров. Він нерідко зам винаходив або удосконалював технічні засоби, використовуючи їх як у своєму маєтку так і пропагуючи винайдені ним знаряддя праці серед своїх селян і сусідніх поміщиків. «Завдяки пізнанням і твердій волі Христофорова довести розпочату справу до кінця, - зазначалося в описі одного з винаходів В.Г.Христофорова, - не жаліючи ні витрат для дослідів, які проводились, ні зусиль для переконання селян у вигоді винайденого знаряддя, цілком можливо зробити багато вдосконалень в сільськогосподарській механіці» [26, с. 13].

У 1859 р. в «Земледельческой газете» В.Г.Христофоров вмістив матеріал, в якому виставив на суд читачів, які переважно належали до дворянського стану, граблі власної конструкції з їх детальним описом. «Важливість грабель і ті недоліки, писав він, - змусили мене зайнятися конструюванням грабель, які підходять для наших степів і значних за площею сінокосів. Представляю граблі моєї конструкції на суд читачів, після роботи в моєму маєтку Лошкарівка Катеринославського повіту, де вісьмома граблями зібрано сіна на площі 1800 десятин [57, с. 826].

Використання техніки в поміщицьких господарствах до 1861 р. було, як не дивно, доволі поширеним явищем. При чому поміщики часто впроваджували новітні зразки техніки з власної ініціативи. Наприклад, у 1840-х р. у Слов'яносербському повіті серед дворян-землевласників поширеною стала молотарка російського інженера Е.П.Шумана. її використовували у своєму господарстві маршалок дворянства Слов'яносербського повіту М.О.Сомов, поміщики М. Сабо і полковникПознанський [36 с.3, 4; 46, с. 174].

Поширення серед дворян-землевласників потягу до занять сільським господарством напередодні Селянської реформи відзначив історик П.І.Савельєв. «Погляди поміщиків на проблему організації господарства і його управління у 40-50-х роках (ХІХ ст. - І.К.) почали стрімко мінятися, - писав він. У свідомості помісного дворянства все більше вкорінялась та думка, що краще особисто вести своє господарство» [47, с. 27, 28].

Причини цієї зміни, можливо, слід шукати у підвищенні освітнього рівня дворян, а також певній зміні пріоритетів, коли молоді дворяни віддавали перевагу власним господарствам перед цивільною чи військовою службою. Не дивно, що на середину ХІХ ст. чимало катеринославських поміщиків були членами різного роду сільськогосподарських товариств (в тому числі й іноземних), але найбільше їх було в складі Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії, організованого в м. Одеса у 1828 р..

Попри наявність значної кількості господарств з добре налагодженою системою господарювання, переважна більшість дворян-землевласників до Селянської реформи утримували свої господарства за рахунок праці кріпаків. Тому після 1861 р. господарства поміщиків зазнали серйозного удару. Особливо сильного удару зазнали дрібні і середні господарства, площа яких не доходила до 1000 десятин землі. Капіталізація не значних за площею маєтків була мало реальною, тому в більшості їх власники після 1861 р. не рідко продавали чи віддавали свої маєтки в оренду заможним селянам або великим землевласникам, а, отже, не вели самостійне господарство. Про це зазначалося у статистичному описі по Бахмутському повіті, виданому у 1886 р. [56, с. 18].

Про кризу дворянського землеволодіння як наслідок Селянської реформи вказувалося і в нарисі про сільськогосподарську промисловість, вміщеному в «Памятной книжке» за 1889 рік [34, с. 131-132].

■ 19о.

їо

І. О. Кочерг і н

Кап і тал істичн і

дворянськ і...

20

Водночас були й такі дворяни, яким вдалося прилаштувати свої господарства до нових умов. Застосовуючи вільнонайману праці, раціональне ведення господарства з використанням техніки, такі маєтки в перші десять років після Селянської реформи змогли утримати землеробство, скотарство, вівчарство тощо в тих розмірах, яке вони мали до скасування кріпацтва. Так вважали автори нарису про господарство приватних землевласників у Бахмутському повіті. На думку авторів цього нарису, ці роки були найкращими в історії великих поміщицьких господарств пореформенного періоду. Однак згодом і у великих маєтках дворяни визнали, що вести самостійне господарство не вигідно [56, с. 18]. Ця теза, гадаю, є до певної міри, вірною і для поміщиків з інших повітів.

З виникненням земств, до складу яких входили переважно дворяни, питання підтримки дворянських маєтків стало чи не найактуальнішим . У 1869 р. Катеринославське губернська земська управа від імені губернського земства клопоталася перед міністром державного майна про дозвіл проводили повітові сільськогосподарські з' їзди, на яких би досвідчені землевласники ділилися своїм досвідом і методами правильного ведення господарства з менш вдалими господарями [40, с. 493]. У своєму клопотанні губернська управа вказувала причини, які призводили до розорення багатьох господарств: 1) неврожаї, 2) способи обробітку ланів, 3) знищення посівів комахами і гризунами. Міністр державного майна дав дозвіл на проведення подібних з'їздів. Щоправда, перед відкриттям кожного з' їзду, земство мало просити про дозвіл на його проведення у міністра внутрішніх справ, а після завершення з' їзду доповідати міністру державного майна про результати [40, с. 493].

Для нас важливим є факт наявності поміщиків, чиї господарства, не зважаючи на реформу 1861 р. залишалися прибутковими. Саме на них покладалося Катеринославське губернське земство у справі покращення ситуації в системі господарювання землевласників.

Серед відомих господарств, які можна віднести до так званих «передових» можна віднести такі: у Верхньодніпровському повіті маєтки Деконських, Полів, Гротто-Слепіковських, Петровських, Лаппо-Данилевських, Кочубеїв, Харіних, Харченків; Катеринославського -Савицьких, Христофорових, Миклашевських; Павлоградському -Коротовцевих; Новомосковського -Алексєєвих, Родзянків, Ностиців, Ілляшенків, Пчелкіних; Слов'яносербського - Голубів; Олександрівському - Канкріних та інших.

Одним з найвідоміших господарств Катеринославського повіту за методами господарювання та за технічним оснащенням був маєток Василя Григоровича Христофорова в с. Лошкарівка. Свої винаходи він на раз представляв на різного роду виставках. У 1867 р. В.Г.Христофоров виставив свої винаходи під час роботі Всесвітньої виставки у Парижі. Англійські та французькі фахівці у галузі сільськогосподарської техніки і землеробства схвально відгукнулися про ці винаходи В.Г.Христофоров отримав премію «Societe de sciences industielles, arts et belles lettres de Paris», золоту медаль і звання почесного члена товариства [24, с. 151-152].

В Росії його теж не забули. У грудні 1868 р. за винайдену універсальну машину для обробки ґрунту, представлену імператору В. Г. Христофоров отримав орден Св. Володимира 3 ступеню [44, л. 36] «за корисне винайдення снаряду для обробки землі і за заслуги, виявлені на поприщі сільського господарства» [39, с. 386].

У 1860-х роках одним з найбільш господарств, де розводились вівці вважався маєток Олександра Єгоровича Канкріна (1822-1891). Справа була поставлена на наукову основу: розрахунки норми годування, норми отримання шерсті, приплоду, кількість і вартість робітників (пастухи, робітники, які здійснювали

І

и О О <стрижку овець) тощо. В своїй брошурі «Овцеводство в Екатеринославской губернии» О.Є.Канкрін скаржився, що під тиском низьких тарифів на закордонну шерсть його та інші господарства зазнають збитків. Врешті, він змушений був констатувати, що вівчарство на Катеринославщині відходило в історію [19, с. ІІІ, 54].

Показовим в сенсі пояснення ситуації, яка склалася з дворянськими прибутковими господарствами після 1861 р., є маєток відомого на Катеринославщині діяча Олександра Миколайовича Поля (1832­1890). Придбавши у 1857 році маєток, О.М.Поль перетворив його на прибутковий. Тут була сучасна система рільництва за багатопільною сівозміною, заводи - кінний та рогатої худоби, винокурня тощо. У 1870-х роках господарство потрапило у несприятливі умови. Декілька неврожаїв, поїдання хліба жучками і ховрашками призвели маєток О.М.Поля, а також багатьох інших господарів Катеринославщини на край розорення. Виступаючи на 13-й черговій сесії губернського земства О.М.Поль говорив: «Низка неврожаїв (починаючи з 1874 р. - І.К.), що залежали від несприятливих кліматичних умов, знищення хліба ховрашками, дорожнеча робочих рук та їх нестача скоро вичерпали і останній капітал» [45, л. 10]. Ситуацію погіршувало те, що землероби, намагаючись заробити гроші, щоб віддати борг, фактично, за безцінь продавали свій хліб купцям, які потім перепродували його за високою ціною.

Окрім землеробства, О.М.Поль, за прикладом батька й діда розводив коней. У звіті Верхньодніпровської повітової земської управи за 1884 рік значилось, що у поміщика Олександра Поля « біля с. Олександропіль Семенівської волості 6 жеребців і 48 маток. Кавалерійські і артилерійські» [28, с. 433].

Чималих успіхів О.М.Поль досяг у заняттях скотарством. Він належав до найбільших власників великої рогатої худоби у Верхньодніпровському повіті. Його стадо нараховувало до сотні голів корів і биків

о

і 1

■о І

X Х<

степової української породи. Спочатку це було невеличке стадо, яке дісталось йому після переділу рухомого майна, що залишилось після смерті батька (так само 4 О.М.Поль розпочав і конярську справу). З Худоба давала О.М.Полю додатковий ^ прибуток до того доходу який він отримував з продажу збіжжя і коней. Він спеціально займався розведенням племінних биків, яких потім продавав або вимінював на інших. О. М .Поль також продавав продукти | скотарства: шкіри, молоко, сир. «Я маю 50 Ё корів, - повідомляв О.М.Поль на черговому засіданні Верхньодніпровського повітового земства, - збираю на рік 60 пудів сиру і продаю його за 60 копійок пуд» [38, с. 309­310].

За заводську худобу і коней О.М.Поль неодноразово одержував нагороди на місцевих (Катеринославських) сільськогосподарських виставках (1874 р., 1880 р., 1886 р.). Восени 1880 р. по відділу домашніх тварин він отримав велику срібну медаль, «за представлені ним екземпляри коней верхового сорту» [33, с. 522].

Розведення коней було одним з найпоширеніших сільськогосподарських занять дворян-землевласників. За даними, зібраними офіцерами Генерального штабу на чолі з В.Павловичем на початок 1860-х років на Катеринославщині діяло 115 кінних заводів: у Катеринославському повіті - 14, Верхньодніпровському - 32, Новомосковському - 9, Павлоградському -17, Олександрівському - 24, Бахмутському -13, Слов'яносербському - 6 [35, с. 71-78].

Майже через 40 років після ліквідації кріпацтва кількість кінних заводів, якими володіли дворяни значно зменшилося. Хоча ще на початок 1880-х років така тенденція не була помітна. Для прикладу, у Верхньодніпровському повіті у 1883 р. нараховувалося 37 кінних заводів, з яких 33 належали дворянам [27, с. 265-269]. Однак у 1890 р. дворяни мали вже 24, а на кінець ХІХ ст. - лише 11 кінних заводів [29, с. 115­119; 31, с. 73].

21о.

їо

го

І.О.Кочерг н

Кап і тал істичн і

дворянськ ...

22

Причини зменшення кількості кінних заводів як суб'єктивні - зменшення і ліквідація великих дворянських маєтків, так і об'єктивні - прокладання Катерининської залізниці.

Труднощі зачепили й інші напрямки сільського господарства. До 1861 р. Катеринославщина славилася своїм тонкорунним вівчарством. Починаючи з 1860-х років з моменту скорочення великих дворянських маєтків, змінились умови, за яких воно могло ефективно розвиватися. Згідно з даними, наведеними в «Памятной книжке» на 1889 рік вівчарством продовжувалися займатися барон Штігліц, князі Воронцов і Кочубей, Мерцалов, баронеса Франк, Синельников, Струков, Миклашевський, Павлов, Гавриленко, Абаза, Іваненко та інші [34, с. 206]. Сюди ж можна віднести заводи овець поміщиків Верхньодніпровського повіту Лаппо-Данилевських і Петровських та поміщика Новомосковського повіту Г.П.Алексєєва.

Георгій Петрович Алексєєв (1834-1914), який у 1874-1886 роках очолював Катеринославське губернське дворянство належав до великих землевласників. Якщо вірити даним, наведеними у листах Е. Колу, яка була гувернанткою доньок Г. Алексєєва Віри та Ольги, в маєтку Г.П.Алексєєва на початок1880-х років налічувалося до 11000 овець. При чому господар сам контролював процес їх стрижки, а також був присутній під час укладення угод з продажу шерсті, що зазвичай відбувалося у Полтаві [61, p. 49,

71].

Крім розведення овець в маєтку Г. П. Алексєєва тримали бджіл, діяла винокурня, на якій виготовлялися джин і бренді, було два доглянутих сади, функціонував паровий млин [61, p. 49]. Щодо пасіки Г.П. Алексєєва, то вона була однією з найдавніших в Новомосковському повіті. На початку ХХ ст. на пасіці в Котовській економії знаходився 51 вулик [42, с. 16].

Загалом особиста участь у питаннях розвитку власних господарств була притаманна фактично всім вище згаданим поміщикам. Доволі показовим в цьому сенсі є постать поміщика Верхньодніпровського повіту Анатолія Івановича Гротто-Слєпіковського Його батько Бронислав (Іван) Оттонович походив з дворян Віленської губернії. У 1894 р. він володів маєтком площею 1146 десятин [30, с. 96], мав невеличкий кінний завод [31, с. 73]. Обидва і батько й син займалися громадською діяльність, перебуваючи в складі Верхньодніпровського повітового земського зібрання [32, с. 4].

А. І. Гротто-Слєпіковський мав багаторічний досвід занять сільським господарством. При чому для господарювання на землі він використовував як теорію так і практику. Він виписував «Записки общества сельских хозяев Южной России», був в курсі нових досліджень в галузі землеробства. В його бібліотеці були передові на той час роботи князя Кудашева «О принципах сбережения почвенной влаги», П.Костичева «Обработка и удобрение чернозема», роботи члена Товариства сільського господарства Південної Росії вченого-агронома І.У Палімпсестова (1818­1902) та інші. В своєму господарстві він використовував практичні результати Полтавського дослідного поля, для обробітку ґрунту застосовував передові для свого часу технічні засоби: німецький плуг Сакка, плуг Еккерта, борони, сівалку Ельворті та інше, в рільництві користувався дев'ятипільною сівозміною [11, с. 3; 12, с. 2-3].

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

І О Кочергін - Козацький рід коростовцевих

І О Кочергін - Громадське життя у дніпропетровському гірничому інституті у 1920-30-х роках

І О Кочергін - До питання про єдність дворянської верстви на прикладі катеринославського дворянства

І О Кочергін - Капіталістичні дворянські господарства катеринославської губернії пореформеного періоду

І О Кочергін - Образ маршалка повітового дворянства доби реформ олександра іі на прикладі життя і діяльності апписьменного