Г Гоголь, Ю Гуменюк - Євразійська трудоміграція проблеми та перспективи - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 330

Г.П. Гоголь, Ю.П. Гуменюк*

Національний університет "Львівська політехніка", Тернопільський національний економічний університет

ЄВРАЗІЙСЬКА ТРУДОМІГРАЦІЯ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

© Гоголь Г.П., Гуменюк Ю.П., 2008

Розглядаються наслідки участі населення країн Євразії у регіональній міграції робочої сили. Проаналізовано впливи міграційних процесів на стан зайнятості населення, їхній вплив на ринок праці у країнах-реципієнтах (індустріально розвинутих країнах) та країнах-донорах (країнах, що розвиваються). Окреслено перспективи євразійського ринку праці та політики зайнятості країн, розташованих на континенті, в умовах посилення глобальної конкуренції.

Consequences of participation of the population of the countries of Eurasia in regional migration of labour are considered. Influence of migratory processes on a condition of employment of the population, their influence on a labour market in countries - recipients (industrillitation the advanced countries) and countries - donors is analysed (less developed countries). Prospects of the Euroasian labour market and a policy of employment of the population of the countries placed on continent in conditions of an amplified global competition are allocated.

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими та практичними завдан­нями. Нинішня активізація інтеграційних процесів є важливим чинником формування міжнародного ринку праці. Глобалізація та інтеграція національних економік країн світу, з одного боку, повинна неодмінно посилити регіоналізацію з іншого. Одночасно із виникненням нових глобальних та регіональних міграційних потоків відбулася корінна трансформація історичної моделі міграції між Європою та Азією, еміграція населення з Європи до 60-х років ХХ ст. призупинилася під тиском нестачі трудових ресурсів на власний розвиток, з донора країни Західної та Центральної Європи трансформувалися у реципієнта праці.

Країни, розташовані на материку, різняться як за економічним, так і за культурним розвитком, проте тут зосереджені потенційно найбільші економіки світу: ЄС, Китай, Індія, РФ, основні світові запаси енергоносіїв та дві третини населення планети. Нині керівництво ЄС та РФ усвідомлює небезпеку власної демографічної ситуації, прямо протилежні завдання стоять перед Китаєм, Індією та перенаселеними країнами Південно-Східної Азії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій за проблемою. Зміни у світовій економіці пришвидшуються, зростання національних господарств Китаю та Індії вносить корективи у стратегічне бачення можливості досягнення конкурентоспроможності на найближчу перспективу. Праці видатних вчених-економістів сучасності, зокрема М. Портера, Д. Хелда, Д. Гольдблатта, Е. Макгрю, Д. Белла, П.Дж. Бюкенена потребують переосмислення у зв'язку із нинішньою геополітико-демографічною ситуацією. Ми переконуємося, що Європа у найближчому майбутньому не зможе обійтися без постійного напливу трудових іммігрантів з країн Азії.

Цілі статті. Теоретично обґрунтувати наслідки та перспективи євразійської трудової міграції, і на цій основі розробити рекомендації з формування національних стратегій розвитку ринку праці

Виклад основного матеріалу дослідження. Амстердамським договором 1997 р. проблема зайнятості в ЄС була піднята на рівень інших економічних проблем, а на засіданні Європейської Ради в Лісабоні у березні 2000 р. було поставлене завдання формування суспільства, заснованого на знаннях, яке б найбільшою мірою давало змогу використовувати потенціал трудових ресурсів.

Інноваційні процеси не можуть відбуватися без збільшення інвестицій у розвиток людського фактора, основний приріст робочих місць, досягнутий з 1995 р., припадає на високотехнологічні галузі економіки та сфери, які потребують високого освітнього рівня зайнятих. Основи європей­ської політики у сфері зайнятості становлять фундамент національного підходу до вирішення цього складного завдання кожною країною ЄС. До них належить:

1.     Оптимізація зайнятості.

2.     Розвиток підприємництва.

3.     Посилення адаптивної здатності.

4.     Формування рівних можливостей.

Саме останній принцип поза гендерною проблемою торкається ст. 13 вищезазначеного договору, де йдеться зокрема про «... відповідні заходи з боротьби з дискримінацією, основаною на статевих, расових чи етнічних, релігійних відмінностях, інвалідності, віку чи сексуальної орієнтації» [5, с. 16].

Отримуючи від експорту трудових ресурсів мільярди доларів щорічних надходжень, ці держави, цілком природно, підтримують свою експортну спеціалізацію, що стала для них не лише одним з основних джерел отримання валюти, але й способом підтримки соціальної стабільності, який, що важливо, не потребує видатків із бюджету держави. Крім того, розвиток експорту робочої сили покращує стан національної валюти. Наприклад, Туреччина і колишня Югославія змогли зробити свою валюту конвертованою значною мірою завдяки тому, що актив їхнього платіжного балансу постійно орієнтувався на поповнення за рахунок переказів коштів емігрантів з-за кордону. Хоча тут не все так просто, як видається на перший погляд.

Країни-експортери робочої сили не стали економічно розвинутими, а валютні надходження, збільшуючи сукупний попит без відповідного зростання сукупної пропозиції, призводили до росту цін. Країни-донори не перешкоджають вивезенню валюти в країни, де в обігу не вільно конвертована грошова одиниця. Оскільки іммігранти свої заощадження продовжують тримати у заробленій валюті, не довіряючи вітчизняним банкам, то незначне збільшення грошової маси, яке емісійний банк ЄС собі дозволяє задля стимулювання розвитку економіки, ніяк не впливає на загальний рівень цін. Тобто населення ЄС не відчуває інфляції, яка все ж відбувається, бо в протилежному разі ціни мусіли б знизитися. З іншого боку, важливим наслідком міжнародної міграції стало фактичне формування багатонаціональних держав у Європі (у Швеції частка іноземців у 1990 р. становила 5,6 %, у Німеччині 8,2 %) з нижчими верствами населення переважно із середовища іммігрантів [1, с. 372]. Імміграція була і залишається для Західної Європи швидше позитивним ніж негативним явищем, очевидно, що якби не було великомасштабної міграції, європейські країни у 50-60 роки відчули б дуже серйозні проблеми на ринку праці. Незвично тривалий період стійкого економічного росту, повної зайнятості та порівняно низької інфляції став можливим завдяки тому, що власне іммігранти винесли основний тягар реструктурування економік західноєвропейських країн у 80-ті роки минулого століття.

Міжнародний ринок робочої сили охоплює різноспрямовані потоки трудових ресурсів, які перетинають національні кордони. Він об'єднує національні та регіональні ринки робочої сили, іншими словами, це - форма існування трудової міграції. Міжнародний ринок праці - не просто сума національних ринків, а - новий, якісний розвиток ринку робочої сили в умовах посилення про­цесів інтернаціоналізації виробництва та тісноти контактів між народами. Вагома риса нинішнього ринку праці розвинутих країн - ріст нестандартних видів праці, як наслідок реінжинірингу виробничо-організаційного процесу конкурентної фірми. Вона знаходить вираження у зайнятості на неповний робочий день, само зайнятості осіб, які працюють як незалежні відрядники.

Національні економіки країн ЄС та РФ потрапили певною мірою у демографічну залежність від азійських країн-донорів робочої сили і нині вимушені приймати постійно зростаючу кількість іммігрантів. Вже на ринок праці РФ починає вступати порівняно нечисленна група осіб, народжених у 90-ті роки минулого сторіччя, яка не буде перекривати відплив представників старших поколінь. Далі відбудеться серйозне скорочення чисельності не лише молодих робітників, але й тих, хто навчається у коледжі, студентів ВНЗ, що, своєю чергою, повинна потребуватизалучення з-за кордону все більшої чисельності кадрів середньої та вищої кваліфікації. Необхідно зазначити, що це доведеться робити в умовах гострої конкурентної боротьби за інтелектуальні ресурси, пропонуючи вищі ставки заробітної плати [ 4, с. 108].

Ринок праці протягом всієї історії розвитку людства є одним із найпроблемніших. Саме здатність праці створювати додатковий продукт спричинила появу рабовласницького суспільства, що вилилось у непримиренний антагонізм між носіями здатності до праці та особами, які хочуть привласнити результати цієї здатності.

Цей антагонізм проявлявся у війнах, безперервній класовій боротьбі, результатом чого ставала протилежна ситуація, людські ресурси незворотно втрачалися.

Багато дослідників намагаються простежити зв' язок свого предмета з історією розвитку людства, який здебільшого доволі сумнівний. Із трудовою міграцією таких проблем немає, в Біблії ми читаємо про переселення фараонами в Єгипет іудеїв власне через їхню високопродуктивну, як для того часу, працю, царі Ассирії, з тією самою метою переселяли тих самих іудеїв та інші завойовані народи. Колонії німецьких ремісників у слов'янських містах Польщі, Чехії, Словенії, які були носіями передового способу виробництва, нині аналогічну роль у соціально-економічному розвитку відіграють ТНК, але тоді основним фактором виробництва була земля, заради володіння нею і відбувалися як військова, так і мирна колонізація, оскільки землю не можливо було перемістити. Нині старожитні райони міст зазначених країн архітектурно майже не відрізняються від аналогічних районів міст Західної Європи. Тобто ми маємо справу із культурною інтеграцією, яка упродовж віків відбувалась синхронно з економічною.

Історично склалося, що Євразія є плацдармом зіткнення двох культур, двох способів існування суспільства, європейського демократичного та азійського деспотичного. Потрібно віддати належне змаганню робітників Західної Європи за свої права і гідний дохід та розуміння ситуації під цим впливом представників бізнесу. Демократичних по-справжньому держав у світі меншість, і згода працювати за значно менше винагородження азійських іммігрантів може протягом незначного періоду звести нанівець вікові здобутки європейців. Неоліберальна концепція розвитку економіки як наріжний камінь ставить максимізацію прибутку, отже, бізнес більшою мірою зацікавлений у дешевому та лояльному азотрудоіммігранті. Коли іммігранти становлять невелику частину населення країни, що приймає, вони асимілюються, зростання попиту на жіночу працю призвело до трудоімміграції сім' ями і тут вже доцільно вести мову про національний анклав чи діаспору із властивою культурою та мовою. Відокремлення автономного краю Косово від Сербії може мати продовження будь-де в Європі. Декілька десятиліть по тому з початку еміграції в США афроазійців їхньої повної асиміляції так і не відбулося [2, с. 176] є всі підстави вважати, що в Європі цей процес буде ще менш помітним.

З історії відомо багато фактів найму на військову службу цілих племен і народів, це чи найдавніша форма міжнародної міграції праці, яку ми бачимо й понині. Останні римські імператори наймали цілі германські племена для захисту кордонів імперії, ланцнекхти у середньовічній Європі, козаки Речі Посполитої і Московського царства, і понині Ватикан охороняють швейцарські алебардисти, а у французькій армії надалі існує елітний підрозділ - іноземний легіон.

Подорожі купців були не що інше, як човникова міграція, хоча за певних умов їх можна розглядати як аналог нинішніх шоп-турів. Той факт, що подорожі середньовічних купців подають як перші туристичні поїздки, свідчить про близькість туризму і трудової міграції і доволі часто, саме завдяки туристичній візі мільйони нелегальних трудових мігрантів можуть потрапити в омріяні країни. За цивілізованого ринку праці, прибувши туди, вони могли б працевлаштуватися у компанії, які надають туристичні послуги, оскільки володіють іноземною мовою, а їхня професійна підготовка не зайняла б багато часу.

Нинішній етап розвитку людства характерний усвідомленням всіма прошарками суспільства солідарної участі у розподілі національного доходу. Тобто капітал індустріально розвинених країн свідомо прийшов до розуміння необхідності ділитися із працівниками у такій пропорції, яка б гарантувала найманим робітникам не лише прийнятні (комфортні) умови життя, а й стимулювалазростання економіки. Для економіки таких країн характерний низький рівень безробіття, а сукупний попит на працю реально переважає її пропозицію.

Системна трансформація, яка відбулася та проходить нині у колишніх соціалістичних країнах без дієвого контролю суспільства, призвела до деформації цієї пропорції у бік капіталу. В результаті оплата праці в цих країнах не задовольняє населення, яке й почало масово виїжджати в індустріально розвинені та нові індустріальні країни. Саме той факт, що вони знаходять роботу, дає підстави вважати, що попит на робочу силу там вищий від її пропозиції, незважаючи на існування певного відсотка безробітних. Це певною мірою є наслідком існування гарантованого державою мінімуму номінальної заробітної плати, оскільки приїжджі погоджуються на ще меншу, ще доцільно сюди додати розвинену систему допомоги з безробіття.

Через історичні причини комуністична ідеологія панувала протягом значного відрізку часу в країнах Євразії. Згідно з її постулатами безробіття в соціалістичній системі не існує, хоча насправді існувало протягом всього періоду у вигляді прихованого безробіття. «Залізна завіса» не давала змоги робітникам із соцкраїн брати участь у міжнародній трудоміграції. Нині вони істотно ускладнили ситуацію на ринках праці розвинених країн.

Існує обернено пропорційна залежність між рівнем економічного розвитку країни та її демографічною ситуацією, чим вона розвиненіша, тим складніша ситуація. Якщо у бідних країнах від кількості дітей, особливо чоловічої статі, залежить кількість помічників у родині, забезпечена старість батьків, то у розвинених країнах такої потреби не існує, натомість є потреба у власному професійному зростанні, на що йдуть власне репродуктивні роки життя. Збільшення тривалості життя та зменшення народжуваності призводить до збільшення частки людей пенсійного віку у структурі населення індустріально розвинутих країн, працюючі вже не можуть гарантувати отримання пенсій, за таких умов уряди низки розвинутих країн йдуть на соціально непопулярні кроки - збільшення віку виходу на заслужений відпочинок.

Підвалини західної цивілізації на руїнах Римської імперії заклали германські племена, які певною мірою увібрали та розширили її наукові надбання. Рівень знань, передові технології, військова міць живили думку про винятковість та унікальність країн Західної Європи, які будь-що намагалися не стільки відгородити себе від навколишнього світу, як панувати над ним із метрополії. Бурхливий економічний розвиток Японії наприкінці ХІХ ст. змусив засумніватися у коректності такої думки, а зміна геополітичної ситуації на початку ІІІ тисячоліття і поготів її спростувала. Перед західною цивілізацію постав виклик, від вирішення якого залежить її майбутнє. Все ХХ ст. країни Західної Європи захищали свої національні ринки праці від припливу трудоіммігрантів, остерігаючись низки проблем, які виникали внаслідок цього. Як наслідок, ринок праці залишається найменш дослідженим, особливо в контексті довгострокового періоду на євразійському соціально-економічному просторі.

Гальмом розвитку національної економічної системи є низький попит основної маси населення, тобто середнього класу та найбідніших верств, основним доходом яких є заробітна платня. Це ті особи, які майже нічого не заощаджують, формуючи сукупний попит, чим їх більше, тим він ефективніший. Коли середній клас становить більшість населення, тоді виникає потреба розширення пропозиції товарів та послуг, а отже, припливу на національний ринок праці додаткової кількості робочої сили різної кваліфікації, але, як правило, низької, для обслуговування середнього класу (сфера послуг) та високої (нанотехнології) для надання динамічності економічному зростанню.

Домінує думка, що в такий спосіб розвинені країни економлять на інвестиціях в інтелект. Маючи у своєму розпорядженні найкращі вищі навчальні заклади (У США їх більше ніж 50, 12 у Великобританії, по 4 в Німеччині, у Франції та Італії по 100), виділяючи із своїх бюджетів більше ніж 4 відсотки ВВП на розвиток науки, які у величині грошової маси більші ніж увесь бюджет більшості країн, що розвиваються, ці країни не займалися б заради сумнівної економії переманюванням інтелекту. Отже, думка, що дійсно науковою та інтелектуальною працею може займатися лише невелика частка населення і здатність ця передається спадково, має підстави. Якщо правильним є це припущення, то країни в результаті втечі інтелекту втрачають не лише інвестиції унього, а й своє майбутнє, яке нині, як ніколи, пов' язане саме із рівнем інтелектуалізації суспільства. Розвинені країни не бояться витрачати кошти на фінансування венчурного бізнесу, оскільки це шлях у майбутнє, не так давно і «Майкрософт» був венчурним бізнес-проектом. Вигода від вдалої реалізації проекту у сотні разів перевищує витрати на творчий пошук.

Внаслідок технологічних змін та впроваджень нових форм організації праці на виробництві у сфері зайнятості найрозвиненіших країн Євразії відбулися серйозні зміни. Це:

        обсяг наявної роботи;

        умови, за яких ця робота пропонується;

        доходи, які вона приносить;

        гарантії зайнятості та доходу [3, с. 38].

Скорочення циклу виробництва, його матеріаломісткості, потреба продажу морально застарілих промислових об' єктів, зниження витрат в міру зміни стратегії фірм та покращання еластичності виробництва масштабно впливає на зайнятість. Внаслідок цього скорочується значна кількість робочих місць. Якщо раніше така зміна залежала від фази економічного циклу, то нині проблеми безробіття більшою мірою стосуються тих, хто мав традиційно стабільне робоче місце з доступом до навчання та можливості кар' єрного зростання.

Конкурентоспроможність національних економік все більшою мірою залежить від рівня підготовки робочої сили і в цьому контексті доцільно її утотожнити із конкурентоспроможністю робочої сили. У 2000 р. за даними Європейської комісії із 158 млн. зайнятих, 17,5 млн. працювало у високотехнологічних секторах економіки, з них 12 млн. на виробництві, решта у сфері послуг [3, с. 35].

Бізнес завжди знайде вихід із ситуації, коли йому адміністративними методами заважатимуть отримувати максимально можливу економічну вигоду. Саме відповіддю на міграційні законодавства розвинутих країн став розвиток транснаціональних компаній у середині минулого сторіччя. Невдовзі ця конкурентна перевага втратилася, але розташування виробництва поблизу динамічних ринків стало новою стратегічною перевагою над конкурентами.

Світ змінюється на очах, протягом сторіччя людство перейшло від використання тяглової сили до енергії розщеплення ядра атома, до використання інформаційних технологій у всіх проявах суспільного життя. Змінювалися самі країни за рівнем економічного розвитку, із відсталої аграрної країни Китай став найбагатшим у світі, на черзі Індія, яка за прогнозами протягом незначного періоду наздожене США. Бурхливий соціально-економічний розвиток Сінгапуру, Індонезії, Малайзії свідчить, що за вмілої організації країни, що здавалося б, безнадійно відстали в економічному розвитку, наздоганяють і переганяють лідерів у стислі терміни. Вони також починали із того, що слугували будівельними майданчиками для філій компаній із розвинутих країн, потрібно констатувати, що ці виробництва були низькотехнологічні, орієнтовані на велику кількість низько кваліфікованої ручної праці, у такий спосіб здавалося, що з бізнесу цих країн ніколи не вийде конкурентів для країни розташування головної компанії. Характерної рисою цих країн є висока густота населення, яке готове і прагне до навчання та самовдосконалення. Отже, ТНК інвестували у інтелект конкурентів, намагаючись досягти тактичної переваги. Зрозумівши хибність такого підходу, компанії з економічно розвинутих країн різними способами намагаються залучити висококваліфікованих працівників, талановиту та обдаровану молодь. Нині країни ПСА, які динамічно розвиваються, виробляють близько половини всієї побутової техніки в світі. Створення у низці цих країн виробництва матеріальної частини та програмного забезпечення разом із використанням найновіших технологій в оброблювальній промисловості стало можливим завдяки кваліфікованому людському капіталу на національних ринках праці.

Висококваліфіковані спеціалісти виїжджають не так через низьку зарплату, як через неможливість реалізувати свій творчий і науковий потенціал. Наприклад, частка РФ на світовому ринку наукомісткої продукції становить мізерні 0,3%, це за умови, що нині Росія входить у чільну п' ятірку країн, які приймають найбільшу кількість іммігрантів. За будь-яких обставин країни-реципієнти робочої сили отримують вигоду, а втрачають країни-донори. Приклад Індії, коли її громадяни, вдосконаливши навики програмування у Силіконовій Долині, повернулися додому істворили в себе аналогічний ІТ центр, швидше виняток ніж правило. Здебільшого трудоіммігранти не повертаються, а ще й, навпаки, забирають із собою членів сім'ї.

Нині Польща, втративши значну кількість своїх людських ресурсів, які емігрували з країни, намагається поповнити втрачене за рахунок іммігрантів, надаючи перевагу вихідцям із слов' янських країн. За кількістю діаспори у світі можна робити висновок про економічний добробут батьківщини. Діаспори, як правило, існують у розвинених країнах, або там, де уряди країн-реципієнтів надавали пільги іммігрантам. Не завжди ці переїзди досягали бажаних результатів, як з боку країни, що приймає, так і з боку іммігрантів. Хоча і тут простежується певний причинно-наслідковий зв' язок. Українці в США і Аргентині: зовсім різні рівні життя, різні впливи на економічний розвиток країни, що приймає.

Російська Федерація зіштовхнулася із серйозною демографічною ситуацію, коли чисельність титульної нації невпинно зменшується, також запрошує слов' ян на ПМП та ще й виплачує підйомні.

Єдиний відомий історії приклад масової рееміграції - це повернення євреїв у Палестину, та він призвів до нескінченної війни на Близькому Сході. У зв'язку із розпадом СРСР та системною трансформацією національних економік колишніх соціалістичних країн, деякі постсоціалістичні країни прийняли норму закону, згідно з якою власність повертається власникам, які були на момент входження в СРСР, що також викликало конфлікти. Повернення переселених народів завжди породжує конфлікти і тут доволі важко знайти правих, уявимо ситуацію, що кельти захочуть повернути собі територію Західної Європи, а македонці Східне Середземномор'я. Мабуть, варто засудити злочин, якщо такий скоєний, а все залишити як є, а ринок впорається самотужки.

Нині увесь світ напружено стежить за економічним розвитком Китаю та Індії, з'явився термін про «перегрівання» їхніх економік, дійсно, якщо ці країни захочуть і зможуть досягти такого рівня доходу на душу населення, як в ЄС чи США, ціни на енергоносії досягнуть рекордних відміток, а то й взагалі їх забракне у світі. Донедавна США не переймалися тим, що неефективно використовують наявні ресурси, роблячи величезні запаси, які через певний період утилізувалися, а на їхньому місці робилися нові, що в атмосферу викидаються млрд. куб. м. шкідливих речовин. На початку ІІІ тисячоліття ситуація кардинально змінилася, ми побачили, наскільки тісним є світ і турбота про нього є справою всього світового співтовариства і передусім великого бізнесу.

Країни, розташовані в Євразії, істотно залежать одна від одної, що повинно бути використано на благо всіх. Тобто, необхідне узгодження не лише загальноекономічної, але й соціальної політики, і насамперед політики у сфері регулювання зайнятості.

Висновки та перспктиви подальших досліджень. Підсумовуючи все викладене, можемо зазначити, що територією Євразії нині пролягають трудоміграційні потоки, які в осяжному майбутньому формуватимуть правила гри на міжнародному ринку робочої сили. Постіндустрі-альний розвиток держав континенту на основі економіки знань не залишає альтернативи для їхніх урядів (особливо для ПСА) перенесення акценту у системі національної освіти на формування висококваліфікованих працівників, готових до навчання протягом всього активного періоду життя та максимально залучати їх у виробничий процес всередині країни. Внаслідок цього проблема національної ідентифікації країн-учасниць ЄС та РФ нівелюється, їм доведеться вирівнювати власну демографічну ситуацію самотужки, регіональний ринок євразійської робочої сили повинен орієнтуватися на пропозицію висококваліфікованих, унікальних спеціалістів, задля конкуренто­спроможності в глобальному масштабі.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Г Гоголь, Ю Гуменюк - Євразійська трудоміграція проблеми та перспективи