Т М Дячук - І огієнко про засади творення національної термінології - страница 1

Страницы:
1 

Дячук Т. М.

 

"І.Огієнко про засади творення національної термінології" // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. праць. - К. : Університет "Україна" , 2012. - Вип. 25. - 342 с.

 

І. ОГІЄНКО ПРО ЗАСАДИ ТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ

ТЕРМІНОЛОГІЇ

 

2012 року минає 130 років від дня народження відомого у всьому світі науковця, талановитого ученого-енциклопедиста І. Огієнка. У багатьох галузях - мовознавство, літературознавство, культурологія, педагогіка, філософія, богослов'я, історія, журналістка, перекладознавство - він залишив вагомий слід.

Актуалізувати думки І. Огієнка про науковий стиль літературної мови, зокрема про засади творення національної термінології - така мета нашого дослідження. Для цього було використано ряд наукових публікацій ученого, в основному ми переглянули статті, присвячені термінологічним проблемам, що друкувалися впродовж 1933-1939рр. у науково-популярному місячникові "Рідна мова" у Варшаві.

Показником сили народу як самостійної нації, на думку вченого, є стан і розвиток науки. Допомогти поступальному розвиткові науки може вдало створена спеціальна мова. "Мова "наукова", - пише І. Огієнко, - це та ж сама соборна літературна мова, тільки без ознак "поетичної мови" [4, с. 304].

Однією з визначальних ознак наукової мови є, як відомо, уживання термінології - сукупності слів та словосполучень, що називають певні наукові поняття. Стан термінології, на думку мовознавця, свідчить про стан науки етносу в певний історичний період. "У кожного народу, що має свою історію, що має право на самостійне існування, та чи инша виробленість наукової термінології свідчить собою про його культурний зріст, про його культурне становище. Не може бути науки, раз на вислів її недостачає термінів. Не може бути гарного, культурного розвою, коли вчені марно тратимуть свій дорогий час на суперечки про форму" [3, с. 94].

Справа наукової термінології - дуже складна й важлива справа. Термінологія не виникає відразу, а "... звичайно витворюється самим життям упродовж віків духового життя, потребує державної традиції для свого усталення" [3, с. 376].

Сьогодні окремі мовознавці стверджують, що є підстави говорити про кризу чи принаймні про передкризовий стан сучасного наукового стилю [9, с. 174]. Дослідники констатують факт виникнення наукового жаргону, який від наукового стилю відрізняється низкою ознак: неясністю думки, заплутаністю викладу, ускладненим синтаксисом, небажанням чи невмінням висловитидумку лаконічно, наявністю великої кількості тавтологій тощо. Однією з причин виникнення наукоподібного стилю є прагнення авторів за складним термінологічним апаратом та ускладненою синтаксичною будовою висловлювань сховати відсутність оригінальності чи новизни. Науковий жаргон є проблемою не лише культури мови, а й моралі, адже свідчить про нещирість авторів, які в презентабельній (на їхню думку) словесній обгортці подають інформаційний продукт, зазделегідь не розрахований на розуміння. Прочитавши таку наукову працю, усвідомлюєш, що вона не варта ні часу, ні зусиль, що на неї потрачені.

Подібні проблеми хвилювали й мовознавців поч. ХХ ст., замислювався над ними зокрема й І. Огієнко: " ... маємо дуже багато й таких учених, що не вміють писати просто й ясно, для всіх розумно; такі вчені, навіть пишучи про найпростіші, зовсім "ненаукові" речі, так само висловлюються заплутано й темно, бо й думати ясно не вміють. Ця "хвороба неясного думання" просто шаліє серед наших працівників пера й інтелігенції." [7, с. 273] і ". стає в нас всенаціональним злом, бо сильно шкодить розвиткові нашої мовної і загальної культури" [7, с. 275].

У низці статей І. Огієнко наголошує, що науковий стиль, характерною ознакою якого є вживання термінів, має бути простий та зрозумілий. Не втратила своєї актуальності думка вченого, висловлена в статті "Як писати для широких мас" (липень, 1934 р.): "Ми ще не позбулися середньовічного забобону про "стиль науковий" і "стиль популярний"; нема таких стилів, -існує тільки стиль простий, ясний і стиль темний, заплутаний. Правдивий учений, що розуміє обов'язок ділитися своїм знанням і навчати маси, пише завжди просто і ясно, і всі його легко розуміють, хоч пише він про речі чисто наукові [7, с. 273].

І. Огієнко перераховує причини виникнення цього явища: "1) незнання живої народної мови та її простих способів думати; 2) чужа школа, особливо польська і німецька, накидають своїм вихованцям на ціле життя свою, від української дуже далеку, фразеологію, і 3) брак доброї школи рідної мови., бо ж без довгої і глибокої науки ніхто знати літературної мови не може" [7, с. 275].

Автор відносить себе до тих науковців, що "кохаються в популярному викладі", уважають його кориснішим за виклад "чисто науковий" [Огієнко 1934, с. 276]. У статті наведено 10 умов, за яких стиль публікацій буде простий. Наведемо деякі з них: 1. Ясний і простий стиль - то найкращий стиль. 2. Пильнуймо писати так, щоб нас усі розуміли, думайте про це, починаючи писати. 3. . . 4. "Популярний" виклад корисніший за виклад "науковий". 5. Нема стилю "наукового" й "ненаукового", - є тільки стиль ясний і неясний. 6. Хто пише неясно, той проповідує в пустині   й мало допомагає розвиткові

культури свого народу. 7................ 8.......... 9. "Інтелігентський" спосіб думати сильно

шкодить розвиткові нашої загальної культури, бо його розуміє тільки обмежений круг інтелігентних читачів. 10. Кожний працівник пера муситьдбати, щоб у його писаннях запанував тільки народній спосіб думати, цебто спосіб простий і ясний [7, с. 276].

Термінологія, вважав І. Огієнко, повинна бути по-максимальному зрозумілою. Як досягнути цього?

Створюючи українську термінологію, на думку І. Огієнка, треба дотримуватися таких трьох правил [2, с. 101]: 1. Українська термінологія не повинна бути мішаниною різних принципів - формальних, логічних та граматичних, а має будуватися на одній певній засаді; 2. Кожний термін повинен бути створений з такого кореня (незалежно від значення - чи це термін на позначення конкретного предмета чи абстрактного поняття), що існує в живій українській мові; 3. Кожний термін своєю будовою не повинен суперечити законам фонетики та морфології української мови.

Коли українська термінологія буде збудованою на підставі трьох вищезазначених принципів, тоді вона буде по-максимальному зрозумілою, а не такою, як колись писав Гр. Шашкевич у передмові до своєї граматики 1865р., що українська термінологія "лиш глузды ученикови забывае", бо вона "не більше зрозуміла нежели бы была татарска або турецка".

Термін - це зовнішній знак певного наукового поняття. Найперша вимога до кожного терміна - точність, що передбачає правильне або, у крайньому разі, не викривлене (нейтральне) лексичне відображення ознак, які характеризують поняття, що термінується. На думку І. Огієнка, кожний науковий термін мусить відповідати таким засадам: "1. Мусить бути створений на рідномовній основі; 2. Мусить найповніше віддавати вложену в нього думку; і 3. Не мусить викликати ще й іншого розуміння [4, с. 306]. Учений наголошував на такій ознаці термінів як однозначність: "Звичайно, доводиться сильно пильнувати, щоб свій науковий термін справді легко передавав укладене в нього розуміння й не викликав інших розумінь, бо власне ці розуміння все будуть згадуватись, а тим самим зменшувати ціну терміну (пор. рос. "падеж": граматичний і "падеж" скота): "неточний зміст слів, неправильно побудоване речення може довести до ворожнечі, скандалу, суду, страт" [8, с.18].

У наш час у багатьох терміносистемах склалася ситуація, коли більшість термінів має неукраїнське походження. У низці публікацій натрапляємо на міркування І. Огієнка з цього приводу, як-от: ". термінів з чужомовних слів нам краще б не вживати й зовсім" [2, с. 101]. Вживання термінів іншомовного походження можна виправдати лише в тому разі, якщо в українській мові немає відповідного слова чи словосполучення, але такі терміни потрібно пристосовувати до законів української мови. "Треба нам раз на все запам'ятати, що чужі слова - середньовічний залишок неправдивого зрозуміння науки -свідчать тільки про вбогість мови письменника та про його велике лінивство й погорду до своєї рідної мови, бо ж не хоче глибше подумати й підшукати відповідних слів", - пише вчений [7, с.278]. І як продовження цієї думка іншого сучасника І. Огієнка, який неодноразово висловлював свої думки насторінках "Рідної мови", професора С. Шелухіна: "Начиняти рідну мову механічним внесенням до неї чужих її природі елементів - це калічити живий склад мови, дух її, думання народу, його психіку, сумління, бо мова зв'язана з ними органічно. Чуже слово, його форма та вживання - то витвір чужої психіки, що з нею зв'язані означення предмета, поняття, уява, укладені в слово чужиною. Щоб те слово припасувати до чужої для нього мови, треба перевести його через лабораторію народньої психіки й зробити для неї своїм, зв'язаним із означенням предмета, з уявою, поняттям, не творивши дисгармонію" [10, с. 55].

У статті 1935 року натрапляємо на висловлювання І. Огієнка про інтернаціональну термінологію: "Уряд запроваджує в Україні, як то бачимо в Росії, головно інтернаціональну, переважно латинську термінологію. Не бачимо в тому крайньої небезпеки для розвитку нашої культури, - національна наука швидко розвивається й при інтернаціональній термінології - хоч не буде мати вона свого остаточного завершення, що надає їй своя національна термінологія [5, с.496]. Найкорисніша для народу наукова термінологія - своя рідномовна, на засади своєї мови оперта [4, с. 306 ].

На думку І. Огієнка, щоб підкласти національні основи під свою науку, потрібно створити власну наукову термінологію як закінчену систему (так роблять усі "культурні народи") [4, с. 306].

Велику увагу вчений приділяв штучному творенню термінології. І. Огієнко закликав не боятися неологізмів, особливо тих, які свідомо творяться на вимогу життя. "Правдивий письменник, дбаючи про красу своєї мови, вживає багато небуденних слів, сміливо і обіруч творить гарні новотвори. Байдуже, що ці сміливі новотвори не всі защепляться в нашій літературній мові, - новотвори, надто сміливі й удалі, завжди підносять нашого творчого духа й заохочують до дальшої творчості [3, с. 60].

Новотвори часто відлякують новизною або незвичністю. І. Огієнко з цього приводу пише: "Не забуваймо, що найгірший термін не викликає до себе нехіті, коли до нього звикнути" [6, с.189].

"Для одного народу - одна наукова термінологія", - за втілення цього гасла в життя послідовно боровся І. Огієнко. Він переконував, що одна спільна наукова термінологія приносить народові неабияку користь уже хоча б тим, що звільняє учених від важкої праці завжди виробляти терміни (що вимагає великої праці) й тим самим дає їм змогу нормально працювати в своїй науці.

Мовознавець постійно наголошував на важливості усталеності наукової термінології. Усталений термін стає спільним всенаціональним добром не тільки для вчених, але й для цілого народу. Уже тим самим він легше й глибше сприймається широкими масами, а це забезпечує зростання культури нації. Термін, що стає всенародним, має величезну культурну цінність, а тому змінювати його не корисно. Нехай термінологія й недосконала, аби тільки одна - "... користі одности покриють інші недостачі. В одності ж сила, вигода і користь"[1, с. 495]. ".    єдність наукової термінології конче необхідна длякожного народу, бо допомагає розвиткові науки й витворює корисне почуття одности народу. Єдність наукової термінології - це сильний двигун розвитку науки, а тим самим і культури народу" [4, с. 306].

"Не вільно робити так, як це маємо тепер: кожний спортовий журнал має свою термінологію. З анархією спортової термінології давно вже час покінчити. Не забуваймо, що всяка анархія - правописна, термінологічна чи мовна - тягне за собою й анархію духову, найбільшого ворога недержавного народу"[5, с. 20].

Сталість термінології, як і сталість правопису, має велике всенаціональне значення [6, с. 189].

Вдало створена національна термінологія надзвичайно корисна для науки, бо дає можливість легше працювати, а також глибше розуміти наукові праці, сприяє швидшому поширенню наукових ідей, а отже, є гарантією швидкого та поступального розвитку культури певного етносу, різних сфер його життєдіяльності. Ось чому становленню національної термінології вчений надавав великого значення.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.      Огієнко І. Для одного народу - одна наукова термінологія // Рідна мова. - Листопад, 1935.

2.      Огієнко І. Історія української граматичної термінології // Записки Українського Наукового Товариства в Київі. - Книга 1. - К., 1908.

3.      Огієнко І. Історія української літературної мови // упорядник, автор передмови і коментарів М. С. Тимошик. - 2-е вид., випр. - К. : Наша культура і наука, 2004. - 436с.

4.      Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки // Рідна мова. - Липень, 1936.

5.      Огієнко І. Наші спортові організації й рідна мова // Рідна мова. -Грудень, 1935.

6.      Огієнко І. Рідномовні замітки // Рідна мова. - Квітень, 1936.

7.      Огієнко І. Як писати для широких мас // Рідна мова. - Липень, 1934.

8.      Огієнко І. Словник правничої мови // Рідна мова.- Січень, 1933.

9.      Селігей П. О. Науковий стиль української мови: ресурси оновлення. -Мовознавство, 2006. - № 2, 3. - С.174 - 185.

 

АНОТАЦІЯ

Дячук Т. М. І. Огієнко про основні засади творення національної термінології.

У статті актуалізовані міркування І. Огієнка щодо становлення української термінології. Зокрема учений наголошував на тому, що національна термінологія має бути сформована на питомій лексичній основі, науковий стиль має бути зрозумілий широкій аудиторії читачів.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Т М Дячук - І огієнко про засади творення національної термінології