О Г Шостак - Ідеологема національної свідомості у творчості письменників індіанського походження - страница 1

Страницы:
1  2 

Шостак О.Г. к. філол. н., доцент Національний авіаційний університет

 

ІДЕОЛОГЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ У ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКІВ ІНДІАНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

 

У свідомості пересічного громадянина США прагнення до гомогенності завжди співіснувало із тяжінням до власної індивідуалізації та самодостатності, така амбівалентність відбивається і на культурологічних сутичках, у яких поруч із доцентровою силою «плавильного казана» завжди наявні маргінальні, але в той же час надзвичайно вагомі культурні та естетичні явища, серед яких чільне місце посідає літературна традиція американських індіанців.

Література цієї етнічної групи американського суспільства є своєрідним викликом такому явищу як мультикультуралізм, індіанці у своїй культурній традиції протистоять розповсюдженому твердженню Г. Стайн про те, що американець не сягає в історію далі своїх прадідів. Існування кількох культур в межах однієї країни є передумовою для виникнення непростих відносин між ними. Зазвичай ці стосунки мають діапазон від емпатично-продуктивних до відверто конфліктних. Симптоматично, що паралельно процесу зближення культур спостерігається народження культурно-світоглядного протистояння, зростання непримиренності до чужих культурних цінностей, чужих духовних переваг. Апріорно хибним є уявлення, ніби політичне чи економічне домінування певної нації або прошарку населення в державі автоматично переводить у розряд домінуючих і культурні цінності, котрі вони представляють. Так, якщо за твердженням французького дипломата 18 ст. Сент-Джона де Кревкера, американцем стає той, «хто залишив позаду всі колишні переконання та вірування, а натомість отримує нові, відповідні тому новому способу життя, який він обрав...» [Crevecoeur 1994, 666], то для того, щоб бути американським індіанцем потрібно народитися на цій землі серед людей, що споконвіку жили на цих просторах. Як зазначає сучасна американська поетеса Лінда Хоган, яка походить з племені Чікасо, що «всі елементи нашої суті і нашого світу більші за просто слова, якими це можна передати; це знаходиться поза нашим усвідомленням» [Hogan 2001, 150].

В той же час визначний американський письменник Джералд Візенор у своєму інтерв'ю 2004 року сказав, що не варто поділяти літературу на нативіську і не-нативіську за авторством. На його думку, існує так звана комерційна і справжня нативіська література, кожна з яких виконує своє завдання.  Так завдання першої ­репрезентувати індіанців відповідно до рівня очікування читача, а формувався цей рівень ще у 19 ст. завдяки творам Дж.Ф.Купера, де індіанець представлений як трагічна жертва обставин. Завдання справжньої ж нативіської літератури Візенор бачить у «звільненні минулого від домінування літургійності і культурного детермінізму» [Purdy 2005, 214]. Візенор несхвально відгукується про утопію у сучасній індіанській літературі, підкреслюючи, що при занадто прямолінійному її прочитанні складається враження, що якщо ти живеш за правильними законами, то ти тим самим обов'язково притягуєш добру духовну енергію, а якщо не, то на тебе очікує розплата. Письменник висловлює незгоду щодо традиційного трактування індіанської історії у літературних творах, тому він високо цінує роман Хола Борланда «Бик, що гуляє по Монтані», незважаючи на те, що його автор не є індіанцем за походженням, більше того, як викладач одного з американських університетів, Візенор використовував цей твір у курсі викладання нативіської літератури. Письменник підкреслює, що ця людина є індіанцем за своєю уявою та спроможністю вжитися і уявити себе у реаліях індіанської культури. Як відзначають дослідники, своєю творчістю Джеральд Візенор руйнує один з найбільш сталих стереотипів американської (та і загалом всесвітньої) літератури - червоношкірий з гранітним обличчям. [Carreiro 2003, 240].

Таким чином можна стверджувати, що Візенор є яскравим прикладом теорії гібридності, яка набула популярності у американському літературознавстві у 80-х роках ХХ сторіччя після перекладу англійською мовою творів М.Бахтіка. Гібридизацію слід характеризувати як «зустріч на рівні речення між двома різними лінгвістичними свідомостями, які відмежовані одна від одної епохою, соціальною різницею або іншими факторами» [Bakhtin 1981, 358].

Цікаво відзначити, що Візенор заперечує таке явище як ренесанс письменників індіанського походження, вбачаючи у цьому терміні наслідування європейським зразкам, вважаючи що все, що було опубліковано за останні десятиліття, існувало в індіанській культурі споконвіку, а зараз воно просто стало доступним широкому загалу [Purdy 2005, 213]. Цьому твердженню Візенора протистоїть інший визначний сучасний письменник Джеймс Велч, який переконаний, що індіанський ренесанс розпочався біля тридцяти років тому з публікацією роману «Будинок, зроблений із світанку» Н.С. Момадея. І тому це явище слід пов'язувати з такими іменами як Момадей, Сілко. Ортіз, Харіо і Велч [Lupton 2005, 202].

Джеймс Велч так само як і Візенор, прагне показати індіанське суспільство широкому читацькому загалу, радіючи будь-якій можливості провести аналогії і викликати асоціації у читача з йоговласною культурою. У своєму інтерв'ю 2001 року, говорячи про свій роман «Смерть Джіма Лоней», він підкреслює, що «люди інших етнічних груп будуть зацікавлені найти щось таке, що дозволить їм ідентифікуватися з моєю книгою» [Lupton 2005, 202]. Така відкритість протистоїть традиціоналіському погляду індіанців, які не бажають ділитися своїми культурними надбаннями і прагнуть у будь-який спосіб не ідентифікуватися з представниками інших етнічних груп.

Слід відзначити, що таке вкрай негативне ставлення до представників будь-яких етнічних груп викликане не тільки прагненням зберегти свою духовну єдність за будь-яких умов, але і політичними прагненнями повернути і відстояти свою територію, яка належала конкретному племені. Серед найбільш показових випадків індіанської історії є подія 1831 року, коли плем'я Черокі рішенням суду досягло визнання себе як іноземної для американців нації з метою розпочати судову справу проти уряду США про незаконне захоплення їхніх земель. Індіанці є єдиною етнічною групою США, для яких створені закони, згідно яким передбачається не індивідуальна, а групова відповідальність племені, що відповідає ментальності представників корінних жителів США [Cheyfitz 2002,

409].

Привертає до себе увагу і той факт, що терміни плем 'я і нація є для індіанців швидше поступками політичного характеру, ніж словами притаманними для їх мови і менталітету. Так індіанська письменниця Елізабет Кук-Лінн наголошує, що «постколоніальна непослідовність демонструє себе у «космополітичному» або «гібридному» ставленні до індіанської літератури, яка витікає з поняття «нація», яке трактується не у його європейському значенні, але як тубільна племінна община, що має коріння у специфічному географічному середовищі» [Cook-Lynn 1996, 88]. І хоча у процитованому уривку слово тубільне (indigenous) має швидше негативну конотацію, сучасні американські критики індіанського (а часом і не індіанського) походження, саме йому надають перевагу, коли говорять про індіанську націю і її літературу.

Так Арнольд Крупат пише, про те, що слід означити терміном національна література «суму місцевих (традиційних, індіанських) тубільних (indigenous) змішаних, можливо «етнічних» і домінуючих творів на території кожного окремо взятого національного формування. Будь-який національний канон, створений із вибраних текстів і таким чином розглянутий як гетеродокс, є колективною автобіографією тих, хто бажає мати конкретну національну ідентичність» [Krupat 1989, 215]. Позиція Крупата близька до тієї, що задекларована у інтерв'ю Дж. Візенором. Крупат пропонує використовувати   термін   «тубільна   література»   для означеннялітератури, що сформована завдяки взаємозв'язкам місцевих, внутрішніх, традиційних, племінних «індіанських» форм з домінуючими літературними формами різноманітних національних проявів. «Тубільна література - це тип письмової творчості, коли автор субальтернативної культурної ідентифікації спромігся успішно влитися у форми, які є непритаманними його культурі, зберігаючи свої внутрішні культурні особливості, і навіть прагнучи подавити домінуючу культуру собою» [Krupat 1989, 214].

У цьому випадку мова йде про своєрідну асиміляцію або адаптування національної літератури вимогам американського загальнолітературного канону. В той час як абсолютно інша думка репрезентована видатною нативіською поетесою і журналісткою Елізабет Кук-Лінн, яка вважає зневагою національної гідності індіанців «цинічне розчинення у правильному котлі», прагматичне включення в канон і мимовільну уніфікацію себе як один з голосів американської літератури» [Cook-Lynn 1996, 96]. Вона настоює на тому, що «скотитися до такого інтелектуального стану - це все одно, що відрізати себе як письменника-нативіста від ефективних політичних дій. Це розриває зв'язки людини не тільки з минулим, але і з теперішнім пошуком національних патріотів, які прагнуть здобуття законного статусу Першої Нації» [Cook-Lynn 1996, 96].

Як відзначає дослідник творчості Кук-Лінн Джеймс Рупперт з самого початку своєї літературної кар'єри поетеса бачила свою творчість як своєрідний виклик загальноприйнятим канонам, «як акт, що допомагає вижити і не піддаватися репресіям» [Ruppert 1996, 407]. Тому висуваючи вимоги до поетів і письменників індіанського походження, вона говорить про те, що така людина повинна «присвячувати себе історії і подіям, виживанню, радощам і скорбутам, значимості наших предків і тих, хто ще не народився» [Cook-Lynn 1987, 59]. І тільки у такий спосіб, вважає письменниця, сучасні письменники можуть підтримувати законність, що закладена ще їхіми предками. Її перша книга «Після того Борсук сказав таке» (1977) є мультижанровою ілюстрацією зіставлення поезії, міфології, особистого життя і культурної історії свого народу.

Не менш радикально звучить тема національної ідентичності і у роботах індіанського правозахисника і культурного діяча Вейна Делоріа, який розглядає такий популярний концепт для протестантської Америки як гріх і грішність, підкреслюючи, що грішниками є ті, хто вкрали і десакралізували священну для індіанської нації землю, і список цих грішників в американській історії очолює не хто інший як генерал Джордж Вашингтон, який підвів під це законодавчу базу, тому для індіанців він є уособленням алчності, агресивності і обману. Делоріа підкреслює зв'язок міжнаціональною ідентичністю індіанців і землею, яку вони населяють, посилаючись на Карла Юнга, він підкреслює, що чужу землю неможливо завоювати, оскільки на ній живуть духовні оболонки предків, які перевтілюють себе у нові покоління тих, хто буде жити на цій землі, тому чужа земля асимілює своїх завойовників. У своїй роботі «Бог є червоним» (1973) Делоріа пише про ефект який земля має на людську особистість, як кожне специфічне місце форматує конкретний тип особистості, попереджаючи про загрозу, яка таїться у тому становищі, коли людина у суспільстві не має власного коріння. У підтвердження своєї концепції Делоріа наводить слова Керлея, вождя племені Кроу, який відмовився у 1912 році віддавати землі на вимогу федеральних властей: «Земля, яку ви бачите, - не звичайна земля - це пил крові, плоті і кісток наших предків. Ми боролися, спливаючи кров'ю, вмирали, щоб вона не дісталась іншим індіанцям, і ми боролися, спливаючи кров'ю, вмирали, допомагаючи білим. Вам доведеться копати вглиб від цієї поверхні перш ніж ви знайдете землю, створену природою, тому що верхня її частина - це Кроу. Земля такою як вона є це моя кров і мої діла; вона освячена, і я не хочу віддавати ні п'яді її» [Deloria 1973, 166-167].

У книзі «Нація зсередини: минуле і майбутнє суверенітету американських індіанців» (1983) створеній у співавторстві з адвокатом і фахівцем з політичних студій Кліффордом Литл, Делоріа наголошує на останньому глибокому перегляді індіанської культури, яке повинно адресуватися питання індіанської ідентичності у сучасному світі. Як зазначає Роджер Дунсмор поза вирішенням суто політичних питань індіанських прав і національного суверенітету, Делоріа піднімає питання про глибинний розкол між духовними «володарями» землі, індіанцями, і політичними власниками цієї землі, білими, «цей розкол викликає очевидний бунт у політичному, моральному і психічному житті нації» [Dunsmore 1996, 414]. Делоріа глибоко переконаний, що допоки не буде досягнуто примирення між цими двома, суспільство буде перебувати у дуже нестабільному і навіть небезпечному стані. Він відзначає, що фундаментальний вибір цього століття знаходиться між історією і природою, між ідеями прогресу і еволюції та священністю місця кожної нації у всесвіті. Моральність, правильність дії, етнічна зрілість - це питання вкоріненості, глибоких знань і зв'язку з землею, здатністю встановити такий зв'язок навіть тоді, коли хтось змушений поїхати зі своєї території.

Слід відзначити, що географія творів письменників-нативістів зазвичай обмежена рідною територією або виїздом до одного з великих міст Америки. Винятком є останній роман Дж. Велча «Сердечна пісня Навантаженого Лося» (2000), герой якого втікає з

Монтани, щоб не потрапити в полон, приєднується до Шоу Баффало Біл і губиться на дорогах південної Франції, де він змушений виживати, не знаючи ні мови, ні культури країни, у якій опинився.

Проблеми відновлення взаємозв'язку індіанців з духовною сутністю землі цікавлять не тільки письменників і дослідників нативіського походження, так цій проблемі, наприклад, присвячена книга Артура Верслуіса «Священна земля: Духовний краєвид нативіської Америки» (1992), де він пише, що через «безжальне переслідування білими корінних людей, яке продовжується до сьогоднішнього дня, обдуману руйнацію національних традицій, настільки розірвали духовні зв'язки, що це стає неймовірно важким завданням досягти контакту з духовними істотами, котрі їх оточують» [Versluis 1992, 16].

Джеймс Валкер, записуючи висловлювання представників племені Лакота, фіксує це таким чином: «Білі люди прогнали духів. Духи білих людей знаходяться дуже далеко. Вони не приходять, коли їх кличуть. Їх не можна купити за допомогою подарунків. Вони не турбуються про живих. Немає землі духів білих людей» [Walker 1980,

72-73].

Інший дослідник літератури корінних жителів Америки Пол Бікман Тейлор підкреслює, що «перенесення артефактів і сказань з їх традиційного контексту, так само як і переміщення індіанців із земель їхніх предків, розриває священні зв'язки між людиною і оточенням» [Taylor 1999, 25]. Привласнення артефактів для музейних чи бібліотечних колекцій - це суто европоцентриський спосіб збереження, котрий ні в якій мірі не може бути перейнятий корінними американцями. Для них подібні зазіхання є прямою загрозою для їхньої національної ідентичності, тому вони ладні краще назавжди втратити свої цінності, ніж зберігати їх у такий спосіб. На початку роману «Церемонія» (1977) Леслі Мармон Сілко пояснює, що втрата, це саме те, чого добиваються білі, «тому вони прагнуть зруйнувати оповіді, для того, щоб вони були переплутаними і позабутими» [Silko 1986, 2].

Жанна Секвойа підкреслює, що за контекстом їхнього існування ці оповіді будуть переплутані у своєму значенні з комунальним і таким чином позабуті, тому що у мирському середовищі ці оповіді перетворюються на «розвагу» [Sequoya 1993, 460]. Дослідниця наголошує, що для того щоб індіанці змогли вижити як нація, їх «оповіді повинні зберегти свою зцілюючу функцію виживання» [Sequoya 1993, 467].

Цікаве пояснення появи білих людей на континенті і їхнім завойовницьким діям теж знаходимо у романі «Церемонія» Сілко. За

її версією весь хід появи білих - це лише наслідки злого чаклунства червоношкірих шаманів.

Вони відділяються від землі

А потім вони відділяються від сонця

потім вони відділяються від рослин і тварин.

 

Потім вони не бачать життя

Коли вони дивляться навкруги

вони бачать тільки об'єкти.

Світ - для них є тільки мертвим предметом

дерева і ріки - не живі

гори і каміння - не живі.

Олень і ведмідь лише об'єкти

Вони не бачать життя.

 

Вони бояться

Вони бояться світу.

Вони руйнують те, чого вони бояться.

Вони бояться себе.

 

Вітер перенесе їх через океан

їх тисячі у величезних човнах

де вони будуть юрмитися як личинки

у розворушеному мурашнику.

 

Вони принесуть об'єкти котрі принесуть смерть швидше ніж око може бачити.

 

Вони будуть вбивати все, чого вони бояться всіх тварин

люди будуть голодувати.

 

Вони отруять воду вони випустять воду і буде засуха люди будуть голодувати.

 

Вони будуть боятися того, що знайдуть Вони будуть боятися людей

Вони вбивають те, чого бояться ... [Silko 1986, 135-136].

Слід сказати, що всі наведені у романі «Церемонія» закликання і оповіді мають автентичний характер і належать культурній традиції племені Лагуна Пуебло, за виключенням саме цієї, вона створена Л.М. Сілко і відображає точку зору сучасних індіанців на післяколумбівську історію Америки. Безперечно, що у сюжеті цього міфу можна знайти напластування міфів попередніх епох і племен континенту, відголоски різних подій історії, контамінацію сюжетних образів і сказань американських індіанців, що утворюють надзвичайно складний конгломерат - сучасний міф американських індіанців. Відокремленість традиційних структур для трансформації у різні культурно-історичні епохи виявляється по різному і зумовлена специфікою духовного середовища реципієнта. Така відкритість широко реалізується у другій половині ХХ ст. письменниками-нативістами США через своєрідний аксіолочний вакуум, що створися в наслідок історичних умов, у яких індіанці опинилися як нація, і пошук нового морального підґрунтя як вихід із кризової ситуації. Такий шлях еволюції актуалізує в реалізованій моделі міфу мотиви національного самозбереження і нівелює все інше, що може цьому процесу зашкодити. У конкретному випадку роль міфотворення, яку перебрала на себе романістика, допомагає читачеві-індіанцеві перебороти страх і відчай, який породжений століттями руйнації національної самосвідомості. Читач-реципієнт налаштовується на протистояння чорному чаклунству, яке викликало нещастя. Надалі роман демонструє одну з моделей такого протистояння у образі протагоніста Тайо, який використовує позитивну магію свого племені для зцілення себе і членів свого племені.

У контексті роману «Церемонія» «пам'ять» міфу є універсальною за своєю суттю, свідомо протипоставляється письменницею ерозії конкретно-історичної пам'яті цивілізації, завдяки чому остання звільняється від повсякчасної приземленості і в ній починають домінувати загальнозначимі аксиологічні характеристики.

Сілко була звинувачена у десакралізації священних традицій у цьому романі. «Оскільки вона виросла у значно більшій близькості до Лагуна ніж я, їй повинні були сказати те, що говорили мені, що ми не розповідаємо подібні історії поза межами племені. ... Історія, яку вона розповідає у романі, - є історією клану, тому вона не може бути розказана поза його межами» [Allen 1986, 95-96]. «Використовуючи усні традиції безпосередньо вона порушила національну етику» [Allen 1990, 379]. Тема збереження національної ідентичності була і залишається однією з найголовніших у творчості Л.М. Сілко, тому у наступному своєму романі «Сади в дюнах» (1999) вона розповідає історію маленької дівчинки Індиго, яка не тільки змогла зберегтисвою національну свідомість у католицькій школі, куди вона примусово була відправлена федеральними властями, але і зуміла навернути на індіанський шлях свою названу матір, заможну білу жінку. Наративна структура цього роману значно відрізняється від «Церемонії», це роман - подорож, героїня увесь час рухається, при чому як бачимо у кінці - це рух по колу, улюблений прийом письменників-нативістів. Сприйнявши застереження своїх критиків, Сілко не переповідає у цьому романі сакральних історій свого народу, але ідея, яку вона прагне донести до читача на сторінках свого роману залишається тією ж, що і у попередньому романі: національну ідентичність можна зберегти тільки повернувшись до землі предків.

Підводячи підсумок, хотілося ще раз наголосити: концепція національної ідентичності є надзвичайно плідною для розвитку літературної творчості сучасних письменників індіанського походження, які прагнуть віднайти і сформувати місце і роль корінних жителів Америки у сучасному світі. У їх творчості принципово переосмислюється роль і функції художньої літератури як сфери випробування розповідних структур, якими людина користується для опису національного досвіду. У більшості творів письменників нативістів національні цінності є рушієм поведінки герої, формою їх взаємодії зі світом.

 

 

Література

 

1. Allen. Paula Gunn. The Sacred Hoop. Boston: Beacon Press, 1986. - 300 p. 2. Allen, Paula Gunn. Special Problems in Teaching Leslie Marmon Silko's «Ceremony» // American Indian Quarterly - 1990 - Volume 15 - P. 379 - 386. 3. Bakhtin M.M. The Dialogic Imagination. - Texas: University of Texas Press, 1981. - P. 334-359. 4. Carreiro, Flavia. Vizenor's "Harold of Orange: a screenplay" // Explicator. - Summer 2003 - Vol. 4, Issue 4. - P. 240-242. 5. Cheyfitz, Eric. The (Post) Colonial Predicament of Native American Studies // Interventions. - 2002. - Vol. 4 (3). - P.405-427. 6. Cook-Lynn, Elizabeth. Why I Can't read Wallace Stegner and Other Essays. - Madison: University of Wisconsin Press, 1996 - 120 p. 7. Cook-Lynn, Elizabeth. You May Consider Speaking About Your Art // I Tell You Now: Autobiographical Essays by Native American Writers. - Lincoln: University of Nebraska Press, 1987. - P. 55-63. 8. Crevecoeur, J.Hector St Jean. Letters from an American Farmer // The Norton Anthology of American Literature. - N.Y.: Norton Company, 1994. - Vol. 1. - P. 656­680. 9. Deloria, Vine, Jr. God is Red. - New York: Grosset and Dunlap, 1973. - 230 p. 10. Dunsmore, Roger. Vine Deloria, Jr. // Dictionary of Native American Literature. -Library of Congress Cataloging-in-Publication Data, 1996. -P.411-415. 11. Hogan Linda. The Woman Who Watched Over the World. - N.Y.: W.W. Norton, 2001. - P. 14-16. 12. Krupat, Arnold. The Voice in the Margin: Native American Literature and the Canon. - Berkeley: University of California Press, 1989. - 230 p. 13. Lupton, Mary Jane. Interview with James Welch (1940-2003) // American Indian Quarterly. - Winter and Spring 2005. - Vol. 29, Nos. 1&2. - P. 198-211. 14. Purdy, John; Hausman Blake.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

О Г Шостак - Навчальний посібникдля студентів ІІ—IV курсів спеціальність 6 120100 дизайн архітектурного середовища

О Г Шостак - Архетипи аніми та анімуса у романі н скотта мамадея древня дитина

О Г Шостак - Архетипологія роману леслі мармон сілко сади в дюнах

О Г Шостак - Мова та історія

О Г Шостак - Проблеми національної ідентичності у творчості письменників індіанського ренесансу сша