Г В Гайович - Інтерференція і суржик як наслідки мовної взаємодії - страница 1

Страницы:
1  2 

Гайович Г.В. Інтерференція і суржик як наслідки мовної взаємодії (на прикладі українсько-російських мовних контактів)// Мовні і концептуальні картини світу. Наукове видання. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2012.-Випуск 41. - Ч. 1. - С.224-233.

 

 

Інтерференція і суржик як наслідки мовної взаємодії (на прикладі українсько-російських мовних контактів)

 

У статті розкриваються деякі аспекти українсько-російських мовних контактів. Виконано аналіз різних підходів щодо тлумачення понять інтерференція та суржик як наслідків мовної взаємодії. У ході дослідження виявлено деякі розходження та неточності в поясненнях аналізованих понять. Встановлено неможливість використання цих термінів як синонімічних. Виконана робота дозволила виділити декілька важливих напрямків досліджень з цієї теми.

Ключові слова: інтерференція, суржик, білінгвізм, взаємодія мов, мовні контакти, піджин, креольська мова.

 

В статье раскрываются некоторые аспекты украинско-русских языковых контактов. Сделано анализ разных подходов к определению понятий интерференция и суржик в качестве результатов взаимодействия языков. При проведении исследования были определены некоторые расхождения и неточности в объяснениях анализированных понятий. Установлено невозможность использования этих терминов в качестве синонимических. Выполненная работа обеспечила возможность определения нескольких важных направлений для исследования данной темы.

Ключевые слова: интерференция, суржик, билингвизм, взаимодействие языков, языковые контакты, поджин, креольский язык.

 

The article addresses some aspects of Ukrainian-Russian language contacts. The analysis of different approaches to interference and surzhik (i.e. mixed Russian-Ukrainian dialect) as a result of the two languages interaction is conducted. In the research some discrepancies and mismatches of the terms applications and explanations are defined. It is concluded that these terms can not be used as synonyms. The paper provides some important development roadmaps for the topic of the research.

Keywords: interference, surzhik (i.e. mixed Russian-Ukrainian dialect), bilingualism, language interaction, language contacts, Pidgin, creolized language

 

 

У сучасному інформаційному світі питання мовної взаємодії набувають особливого значення, оскільки саме через мову здійснюється контакт між країнами в економічній, соціальній, культурній, науковій та інших сферах. Як зазначає професор О. Чередниченко: «Сучасна мовна ситуація у світіхарактеризується суперництвом процесів мовної дивергенції та конвергенції. З одного боку, існує близько п'яти тисяч мов, якими послуговується людство на п'яти континентах... З іншого боку, спостерігаємо тенденцію до значного поширення п'яти-семи мов, які прагнуть увійти до клубу так званих світових мов ...»[Чередниченко 2010]. Все ж, світове співтовариство обстоює збереження всіх мов, які існують сьогодні в світі. Ця позиція закріплена у відомій Європейській хартії регіональних мов. Підтримка мов етнічних меншин в сучасних реаліях видається важливою. Істотною ознакою більшості сучасних суспільств є поліетнічність, яка стає причиною двомовності чи багатомовності, яка, у свою чергу, може стати причиною асиміляції й повного зникнення однієї мови під тиском іншої. Адже свідомість двомовця/багатомовця є особливою. Щодо цього влучною видається метафора французького мовознавця А. Мартіне, який назвав свідомість білінгва «полем бою різних мовних типів і мовленнєвих навичок, що конфліктують між собою, та постійним джерелом мовної інтерференції» [Мартіне 1979, с. 18]. Особливо важливою проблемою в теорії мовних контактів сьогодні є вивчення результатів взаємодії близькоспоріднених мов (як, наприклад, української і російської), оскільки така взаємодія стає грунтом для ітерферованого мовлення, утворення піджинів та креольських мов.

Зазначена проблематика в українській лінгвістиці, на наш погляд, розроблена недостатньо, хоч, наприклад, українсько-російська міжмовна взаємодія була об' єктом розгляду дисертаційних досліджень А. Карлинського [Карлинський 1980] , О. Черемської [Черемська 2002] , Г. Зимовець [Зимовець 1997] та ін.. Велику увагу питанням теоретичного регулювання мовної діяльності суспільства, зокрема логіко-лінгвістичному та культурно-семіотичному аспектам, приділила Г.М. Яворська [Яворська 2000]. Соціолінгвістичний підхід до вивчення мовної ситуації в Україні знаходимо у працях Л.Т. Масенко [Масенко 2004]. Однак, незважаючи на велику зацікавленість науковців цією проблемою, багато питань ще залишаються відкритими. У цій статті ми хочемо дослідити інтерференцію і суржик як прояви мовної взаємодії, що є характерними для українсько-російських мовних контактів, спробувати пояснити й розмежувати ці поняття.

Визначальною для мовної ситуації в Україні є українсько-російська двомовність. Оскільки білінгвізм є явищем неоднозначним, то насамперед зупинимося на деяких його аспектах. Цілком слушно більшість лінгвістів розрізняють індивідуальний та масовий білінгвізм. Американський лінгвіст У. Вайнрайх двомовністю називає практику поперемінного використання двох мов, а тих, хто нею послуговується, визначає як двомовних осіб [Вайнрайх 1979, с. 22]. Чимало дослідників білінгвізму вважають, що у переважній більшості випадків дві мови, якими володіє білінгв, перебувають у різних становищах. Цю думку підтримує і Ю. Жлуктенко [Жлуктенко 1974, с. 11-12]. Немає сумніву, що володіння на високому рівні двома чи кількомамовами збагачує людину. Кожна нація потребує таких білінгвів, бо саме вони є посередниками між своєю і чужою культурами.

На відміну від означеної вище індивідуальної двомовності, принципово протилежного звучання набуває масовий білінгвізм, який можна окреслити як двомовність у загальнонаціональному спілкуванні в межах однієї держави. Така двомовність, на нашу думку, є надлишковим і неприродним явищем, яке несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності. Масовий білінгвізм, як правило, спричиняє колоніальна залежність країни. Визначальним є те, що більшість зарубіжних соціолінгвістів трактують явище масової двомовності як перехідний етап в асиміляційному процесі витіснення однієї мови іншою. Доведено, що при такому типі контактування одна мова прагне стати домінуючою, а друга стає підлеглою. «Немає двомовних народів, - пише польський дослідник Єжи Велюнський, - так, як немає дитини, у якої було б дві біологічні матері. Раніше існування явища двомовності означало, що один народ асимілює інший . Існування цього явища у наш час не може означати нічого іншого і, звичайно, нічого іншого не означає: мета залишається тією ж, засоби її досягнення інші, у цьому вся різниця...» [ цит. за Каращук 2000, c. 25]. Цю думку підтримує також українська дослідниця проблем мови і політики Лариса Масенко [Масенко 2004].

Отже, в умовах масового білінгвізму, який став визначальною ознакою мовної ситуації в Україні, широкого розповсюдження набуло так зване інтерфероване мовлення, яке більшістю дослідників трактується як суржик. Однак, на нашу думку, інтерференцію та суржик не варто ототожнювати і сприймати, як однотипні явища. Відомо, що при вивченні другої мови з' являється внесення певних елементів системи рідної мови в мову, що вивчається. Таке явище в лінгвістичній літературі окреслюється терміном інтерференція, який був запозичений з фізики, де використовується на позначення взаємного посилення та ослаблення хвиль при їхньому накладанні одна на одну [Словник іншомовних слів 1985, с. 291]. У лінгвістику цей термін був уведений представниками празької лінгвістичної школи ще в середині ХХ століття [Гавранек 1972, с. 109]. Однак, єдиного і чіткого визначення цього поняття досі немає. Деякі дослідники вкладають у його зміст як позитивні, так і негативні впливи мов одна на одну [Жлуктенко 1966, с. 41], інші - поняття «інтерференція» розмежовують з поняттям «трансференція» [Ахунзянов 1978, с. 88], «інтеркаляція»[Селіванова 2010, с. 211], при цьому перший термін використовують для позначення тільки негативного впливу однієї мови на іншу, а другий - для відображення позитивного впливу між мовами. Частина лінгвістів трактує це поняття широко, зараховуючи сюди і явища запозичення та субстрату, інші ж - під інтерференцією розуміють лише порушення мовних норм у мовленні. Зокрема, американський лінгвіст Уриель Вайнрайх пропонує розрізняти мовну та мовленнєву інтерференцію, пояснюючи другу як будь-яке відхилення від норми у двомовних осіб [Вайнрайх 1979, с. 22]. З цим визначенням не зовсім погоджується український дослідник Ю. Жлуктенко,який підтримує думку, що інтерферентні явища виявляються насамперед на мовленнєвому рівні, однак наголошує на тому, що важко встановити норму і її порушення у діалекті, та, зрештою, і в літературній мові, якщо відхилення від встановленого правила відбуваються не під впливом інших мов, а через індивідуальні особливості розвитку людини [Жлуктенко 1966, с. 41-42].

У сучасному лінгвістичному словнику О. Селіванової знаходимо наступне визначення цього поняття: «Інтерференція (inter+ferio - торкаюсь, ударяю) - взаємне проникнення в мовлення білінгвів елементів різних рівнів двох мов, якими він володіє, що сприймається як іншомовний акцент. Інтерференція є відхиленням від стандартів рідної мови, мовленнєвою помилкою. Інтерференція може охоплювати всі рівні мови, однак особливо послідовно виявляється у фонетиці у вигляді ідеофонії.Інтерференція може виникати при засвоєнні нерідної мови індивідом або за умови існування тривалих мовних контактів» [Селіванова 2010, с. 211 ]. З цього визначення видно, що його автор поділяє думку тих мовознавців, які під інтерференцією розуміють відхилення від норм у рідній мові під впливом іншої, що виявляються насамперед у мовленні білінгвів.

О. Ткаченко також погоджується з думкою, що інтерференція виявляється у мовленні двомовної людини: «Інтерференція [від лат. ішег -між і fегепs ^rentis) той, що несе, приносить] взаємодія мовних систем при двомовності, яка виникає при мовних контактах, або при індивідуальному засвоєнні нерідної мови. Є відхиленням від норми й системи другої мови під впливом рідної мови. Інтерференція виявляється як іншомовний вплив у мовленні людини, що володіє двома мовами; цей вплив може бути стабільним (як характеристика мовлення колективу) і минущим (як чиясь індивідуальна особливість). Головне джерело інтерференції — розбіжність у системах взаємодіючих мов: різний фонемний склад, різні правила позиційної реалізації фонем, їхньої сполучуваності, різні інтонації, різний склад граматичних категорій і способів їхнього вираження тощо» [ Українська мова. Енциклопедія 2004, с. 225-226]. Однак, як бачимо, у цьому визначенні науковець пояснює це явище як відхилення від норми у мові, що вивчається, під впливом рідної мови, тоді як О. Селіванова наголошує на змінах, які відбуваються у рідній мові під впливом чужої, хоча і додає, що «У науковій літературі спостерігається протиставлення інтерференції і інтеркаляції: перша позначає вплив рідної мови на чужу, друга - навпаки» [Селіванова 2010, с.211.] У визначенні О. Ткаченка потребує аргументації, на нашу думку, також теза, в якій певною мірою автор ототожнює поняття інтерференції та суржику: «Найчастішим типом в Україні є інтерференція між українською та російською мовами, що полягає в перенесенні особливостей російської мови в українську на різних її рівнях (т. з. суржик) і, навпаки, українських особливостей у російську» [Українська мова. Енциклопедія 2004, с.225-226]. Ми вважаємо, що поняття суржику більш широке і складніше, тому ці поняття не можуть бути ідентичними чи навіть синонімічними.

Зрозуміло, що така розмаїтість у визначенні і описі одного і того ж поняття пояснюється насамперед складністю та багатоаспектністю самого явища засвоєння індивідумом чужої мови. Однак, незважаючи на всю складність цього явища, на сучасному етапі більшість вчених погоджуються, що про інтерференційні явища доцільно говорити лише при масовому білінгвізмі і лише в усному мовленні. Актуально в цьому аспекті звучить пропозиція С. Семчинського називати результати мовних контактів запозиченнями, а процес - інтерференцією [ Семчинський 1974, с. 19].

Загалом же слід відзначити, що інтерференція належить до звичайних явищ розвитку переважної більшості мов, особливо це стосується областей, що межують з іншими країнами. У таких географічних регіонах відбувається природне посилення інтенсивності міжмовних контактів, а, отже, і мовної взаємодії, головним виявом якої і є інтерференція. Проте, коли стосунки двох мов нерівноправні, безвідносно до географічного розташування тієї чи іншої території, коли одна з мов прагне до підкорення і поглинання іншої, інтерференція переростає у змішування двох мов, яке особливо яскраво проявляється в усному спілкуванні носіїв тієї мови, яка витісняється. Наслідком такого змішування мовних систем у свідомості білінгва є так звана суперінтерференція (термін вжито за В. Манакіним) [Манакін 1990, с.

82].

В умовах контактування близькоспоріднених мов, якими є українська та російська мови, виникає інтерференція особливого типу, що подекуди набуває досить специфічного характеру, оскільки її наслідки, по-перше, інколи досить складно відрізнити від діалектного мовлення, а, по-друге, інтерференційні утворення часто виявляються гібридними утвореннями, у яких інтерференція виявляється у межах окремого слова відразу на кількох рівнях. Наприклад, вплив російськомовного середовища може відбитися на якості фонетичного рівня мовлення конкретної особистості чи цілого колективу. Російська вимова українських слів позбавляє мову милозвучності, співучості, оглушує її, створює загрозу "злиття". Таке відхилення від норми на фонетичному рівні веде до зрушень на лексичному і граматичному рівні (звернімо увагу на неправильне вживання більшістю мовців прийменникових форм, відмінкових закінчень та на величезний масив калькованих слів і словосполучень). Зважаючи на такі негативні наслідки, що проявляються насамперед у мовленні, приходимо до висновку, що за неконтрольованого розвитку інтерференції виникає явище, яке, на нашу думку, можна визначити як суржик.

За визначенням, поданим у енциклопедії української мови, «Суржик -(букв. — невисокої якості суміш зерна різних культур — пшениці й жита, а також жита і ячменю, ячменю й вівса тощо; борошно з такої суміші) — поширена в Україні розмовна назва ненормативного індивідуального мовлення певної особи та соціолекту певної групи, що будуються на основі змішування, інтерференції елементів двох і більше мов. Але найчастіше під суржиком як соціолектом розуміють певний структурно-функціональний. компонент українського просторіччя з помітною домішкою русизмів, що ставрозмовною мовою і фактично основним засобом спілкування більшості україномовного населення країни внаслідок масової тривалої контактної українсько-російської двомовності в її асиметричній (диглосній) формі.» [Українська мова. Енциклопедія 2004, c. 665] . О. Селіванова називає суржик «крайнім виявом інтерференції» й пропонує під суржиком розуміти «.наявні в мовленні певної частини населення штучно й неприродно поєднані елементи двох або кількох мов, що порушують норми літературної мови...» [Селіванова 2006, с. 593].

Таким чином, мішане українсько-російське мовлення в лінгвістиці визначають як суржик. Однак, ні наведені вище, ні інші визначення цього поняття, які подаються в академічних словниках, на жаль, не дають повних і чітких пояснень щодо цього терміну, а лише визначають його як розмовну назву для позначення ненормативного мовлення. Останнім часом це специфічне мовне явище привертає все більше уваги науковців, хоча суто лінгвістичних розвідок про нього небагато. На думку переважної частини дослідників, суржик є негативним і навіть «небезпечним» явищем у мові, оскільки  «Скалічена мова отупляє людину,  зводить  її  мислення до

примітива..     Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на

мові, що формувалася впродовж віків, загрожує змінити мову... » [Антисуржик 1994, 6-7].

Проаналізувавши деякі аспекти суржику, ми помітили, що таке ненормативне мовлення може стати благодатним грунтом для створення так званих напівмов: піджинів та креолів. Щоправда, у даному контексті оригінально звучить думка Тараса Кознарського, який у своєму дослідженні пробує довести, що «Ні піджин, ні креол не дорівнюють суржикові», оскільки, за його спостереженнями, «.Вони формуються в умовах, коли носії підпорядкованої мови (мови-субстрату) неписемні. Натомість носій суржику (гіпотетично) розуміє і українську, і російську мови. Суржик виникає .для певних соціальних потреб, передусім відокремлення від села з його «неотесаною мовою (українською, діалектом) і перехід у «нормальне» (міське) суспільство з «нормальною» (російською) мовою.» [Кознарський 1998, с. 24]. Однак, незважаючи на такі пояснення, у мовній ситуації, що склалася сьогодні в Україні, на нашу думку, є всі передумови для формування такого явища як піджин. За визначенням енциклопедичного термінологічного словника О. Селіванової, така напівмова характеризується тим, що в ній переважає лексична база мови-завойовниці, але із значною модифікацією її на фонетичному, спрощенням на граматичному рівнях під впливом рідної мови [Селіванова 2006, с. 463-464]. Усі ці ознаки ми спостерігаємо в суржикомовному українському середовищі: його лексичну базу становлять здебільшого російські слова, але в українському звуковому оформленні, спрощуються до мінімуму синтаксичні конструкції, граматичні форми руйнуються.

З цього дослідження випливає, що українська мовленнєва ситуація, в якій спостерігається особливий тип двомовності, вимагає від науковців, яксуто лінгвістичного, так і психолінгвістичного та соціолінгвістичного спрямування, глибоких і комплексних досліджень. Одним з важливих завдань, що стоять перед дослідниками, є необхідність розмежування і чіткого визначення понять «інтерференція» та «суржик». Оскільки суржик є першим етапом деградації мови, важливим є вивчення особливостей мовлення у різних регіонах України. Для успішного проведення такої роботи, необхідно напрацювати методи для збирання мовного матеріалу.

Зважаючи на серйозні наслідки від неконтрольованого поширення інтерференції та суржику в умовах масового білінгвізму, такі дослідження мають не лише лінгвістичне, а й певне соціокультурне значення. Вони допоможуть виявити процеси утворення мовленнєвих піджинів та креолів і пояснити їх на науковому рівні, а це є необхідна умова очищення і «одужання» українського мовлення і українського суспільства.

1.      Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: Посібник / За заг. ред. О. Сербенської. - Львів: Світ, 1994. - 152 с.

2.      Ахунзянов Э.М. Двуязычие и лексико-семантическая интерференция. - Казань: Изд-во Казан. Ун­та, 1978. - С. 88.

3.      Вайнрайх У. Языковые контакты. - К.: Вища школа, 1979.- 255с.

4.      Гавранек Б. К проблеме смешения языков // Новое в лингвистике. - М.: Прогрес, 1972. - Вып. 6: Языковые контакты. - С. 94-111.

5.      Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти: Проблеми інтерлінгвістики. - К.: вид-во Київ. Ун-ту, 1966. - 135 с.

6.     Жлуктенко Ю.А. Лингвистические аспекты двуязычия. - К.: Вища школа, 1974. - 174 с.

7.      Зимовець Г.В. Міжмовна інтерференція в умовах контактного білінгвізму (на матеріалі мови укр. діаспори). Дис. канд. філол. наук: 10.02.15. - К., 1997. - 243 с.

8.      Каращук Г. Амбівалентність і білінгвізм українсько-польського пограниччя (на прикладі Волині) // Державність української мови і мовний досвід світу: Матеріали міжнародної конференції. - К.,

2000. - С. 23-38.

9.      Карлинський А.Е. Основы теории взаимодействия языков и проблема интерференции: Автореф. дис. докт. филол. наук. - К.,1980. - 48 с.

10.  Кознарський Т. Нотатки на берегах макабресок // Критика. - 1998. -   Ч. 5. - С. 24.

11.  Манакин  В.М.   Конвергентне   образования      и      проблема      интерференции   в условиях близкородственного двуязычия // Проблеми міжпредметних зв'язків в умовах білінгвізму. -

Дрогобич, 1990. - С. 80-82.

12.  Мартине А. Предисловие // Вайнрайх У. Языковые контакты. - К.: Вища школа, 1979. - С. 18.

13.  Масенко Л.Т. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір.- К.: Видавничий дім «KM Академія»,

2004. - 163 с.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Г В Гайович - Мовний етикет в офіційно-діловій сфері

Г В Гайович - Інтерференція і суржик як наслідки мовної взаємодії

Г В Гайович - Український текст ділового стилю синтаксичні особливості