Л Н Ракова, К В Карпенко - Інтелектуалізація праці та тендеції її розвитку в україні - страница 1

Страницы:
1 

УДК 331.5.024.5

Ракова Л.Н., Карпенко К.В.

м. Луганськ

ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ ПРАЦІ ТА ТЕНДЕЦІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Ключові слова: науково-технічний прогрес, інноваційна активність, інтелектуалізація праці, робоча сила, заробітна плата, професійна кваліфікація.

Постановка проблеми. До сучасних найважливіших соціально-економічних тенденцій, властивих більшості розвинутих країн, відноситься інтелектуалізація економічного життя внаслідок розвитку світового господарства інноваційним шляхом революційних змін в науці і техніці. Проявляється цей процес не тільки через зростання ролі освіти і науки в економіці, але і через зростання значення інтелектуальної праці усередині інших видів економічної діяльності. Обидві тенденції сприяють формуванню і вдосконаленню освітнього, професійного, наукового і духовного потенціалу суспільства і є найважливішими чинниками соціально-економічного розвитку. При переході до постіндустріального суспільства в економіці кожної держави зростає роль і значення трудового потенціалу, рівня інтелекту населення, освіти, кваліфікації, здоров'я, культури, підприємливості, творчих та інших здібностей. В контексті вимог сучасності перед вітчизняною наукою постає питання якнайповнішого пізнання та дослідження впливу інтелектуалізації праці безпосередньо на працівників, на результати діяльності підприємства, а також на національну економіку й суспільство.

Аналіз попередніх публікацій. Аналіз зарубіжної та вітчизняної економічної літератури з проблем праці свідчить про підвищений інтерес науковців до дослідження проблем інтелектуалізації праці та її вплив на розвиток світової економіки. Знаходженню шляхів вирішення цих проблем в Україні присвятили наукові пошуки багато вітчизняних учених. Різні аспекти досліджуваних питань розглянуті зарубіжними вченими,як от: С. Брю, І. Бушмарін, Д. Белл, В. Гойл, П. Друкер, В. Іноземцев, А. Тофлер, П. Стоуньєр, Е. Тодд та ін. У працях А. Базилюк, Л. Безчасного, О. Білоуса, Д. Богині, В. Врублевського, В. Гейця, М. Долішнього, А. Колота, О. Кендюхова, Т. Мірошниченко, В. Прошака, М. Семикіної, О. Стрижак, І. Чамари, А. Чухна та інших науковців обґрунтовано можливі варіанти розвитку механізмів інтелектуалізації праці, активізації інноваційної та інтелектуальної діяльності персоналу.

Основною метою цієї статті є дослідження процесу інтелектуалізації праці, виявлення його впливу на розвиток особистості та вітчизняної економіки в контексті світових тенденцій.

Концепція інтелектуалізації праці бере свій початок із вчення про інтелектуалізацію суспільства. Тому скористаємось останнім для визначення об'єктивної суті категорії інтелектуалізації праці. У широкому розумінні інтелектуалізацію соціуму В. Врублевський пропонує розглядати як цілеспрямований процес, що має на меті радикальне розширення масштабу і покращення використання знань, підвищення творчих можливостей соціальних систем усіх видів і рівнів, створення соціальних і технологічних передумов для кращого використання інтелекту кожної особистості і сукупного інтелекту, а також для насичення всіх сфер суспільного життя, і в першу чергу, управління, науки,освіти, медицини, охорони навколишньою середовища, системами штучного інтелекту і підвищення їх віддачі [3, с. 8].

Поняття інтелектуалізації у цьому плані протистоїть «техніцизму» -обмеженому розумінню інформатизації як процесу насичення національної економіки електронно-обчислювальною технікою, тобто просто комп'ютеризації. Інтелектуалізація переносить центр ваги на вирішення соціальних завдань, активізацію трудової активності населення, розвиток творчого потенціалу людських ресурсів.

Серед загальновизнаних форм суспільного багатства (природа, споживчі вартості, вільний час, людські ресурси, інститути держави та ін.) особливе місце посідає інтелект суспільства, що є визначальним чинником духовного виробництва, науково-технічного прогресу, підприємництва та інших видів творчої діяльності.

Внаслідок динамічних перетворень та постійного оновлення змісту праці підвищуються вимоги до інтелектуальних і творчих здібностей людини. Вважаємо, що саме розвиток інноваційності та творчості у процесі виробництва має стати головним елементом інтелектуалізації праці.

Професор А. Колот у статті «Інноваційна праця та інтелектуальний капітал у системі факторів формування економіки знань» зазначає, що інноваційність притаманна більшості видів трудової діяльності, які реалізується в різноманітних процесах праці. Таке твердження є справедливим для сучасної, нової економіки, що ґрунтується на інноваційних ресурсах, творчому потенціалі всіх учасників суспільного виробництва [8, с. 7].

Інформаційний простір продовжує продукувати у населення України істотні відмінності у світоглядних і ціннісних орієнтаціях щодо зміни видів трудової діяльності, локомотивом розвитку яких є прискорений технологічний прогрес і новий характер інвестиційних процесів у глобальному середовищі. Нині жодна наукова дискусія з цього приводу не обходиться без розмови про глобальний виклик постсучасного світу, загрози та пастки глобалізації. При цьому слід зазначити, що науково-технічний прогрес прискорив моральне старіння не тільки основного капіталу, але й професійних знань, особливо вищої кваліфікації. Статистичні дослідження дають можливість прослідкувати такі зрушення: щорічно оновлюється 5% теоретичних і 20% професійних знань. Прийнята у США одиниця виміру старіння знань спеціаліста - «період напіврозпаду компетентності» [11, с.41] (зниження компетентності на 50%) в результаті появи нової інформації - показує, що у багатьох професіях цей поріг наступає менш ніж через 5 років, тобто раніше, ніж закінчиться період навчання у ВНЗ.

У міру зростання технічного рівня виробництва відбувається неперервний процес заміни однієї сукупної робочої сили іншою, більш якісною, з більш досконалою та прогресивною структурою, в якій якісний аспект переважає над кількісним. В умовах економіки знань яскраво вираженою тенденцією повинне стати не екстенсивне розширення кількості працівників, а підвищення якості їх підготовки [12, с. 51 -52]. Зростаюче значення праці фахівців вищої кваліфікації відображається у швидкому зростанні освітнього потенціалу суспільства, що знаменує перехід від виховання людини за заздалегідь заданими параметрами до формування людини з ноосферним мисленням, яка є не лише активним споживачем нових знань, а й їх генератором. Вирішення цієї проблеми вбачається у перманентному оновленні інтелектуального капіталу через самоосвіту, професійну перепідготовку, подеколи - кардинальну зміну профіля роботи, професійної належності тощо.

Зростаюча кількість людей за необхідності втягується в безпрецедентне розмаїття інформаційно орієнтованих типів робіт. Наукові й технічні працівники збирають і продукують інформацію, менеджери й фахівці опрацьовують її, викладачі й працівники комунікаційної сфери поширюють її. Цей процес інформатизації не оминає недоторканою жодну сферу соціальної активності: від повсякденного життя до міжнародних відносин, від дозвілля до виробничих відносин [2], що поступово виявляється у створенні умов для розширення індивідуальних можливостей для праці з одночасним збільшенням її самостійності й гнучкості.

Дедалі більше суспільство усвідомлює, що змінюється основна субстанція економіки головними стають знання, інформація, на яких базуються всі галузі світового господарства. Поступово працівник опиняється в епіцентрі безпрецедентного впливу інформаційних потоків, що зумовлює необхідність виходу за традиційні для індустріального способу виробництва стереотипи пошуку робочих місць. Через нововведення працівники реалізують свій інноваційний потенціал і конкурентні позиції, а для більшості інновації сьогодні стають умовою виживання на ринку праці. Мета, яка спонукає населення до такої діяльності, лежить у площині одержання ним зиску або набуття переваг від домінування на певному ринку праці як регіонального, так і глобального рівнів. Працівникові, що займається конкретним видом трудової діяльності, складно виявити всі реальні чинники, що сприяють чи перешкоджають розвитку інноваційного процесу, оскільки, як показують дослідження, розвиток інновації може бути різним, залежно від її характеру і типу. Тому й форми організації зайнятості, масштаби і способи впливу на неї теж різні. Проблемним у цьому випадку є визначення можливих наслідків негативного сценарію їх розвитку, що зумовлені різкою зміною структури попиту на більшість професій.

Серед чинників, що модифікують кількісно-якісну картину зміни видів трудової діяльності, велике значення має трудова активність, зміна масштабів якої зумовлена різним рівнем соціально-економічного розвитку та наявністю професійно-кваліфікаційного дисбалансу між потребами ринку праці й підготовкою кадрів. Процес інтелектуалізації суспільної праці зміщує вектор переміщень у сфери, пов'язані з інноваційною діяльністю, особливо у регіони з відносно благополучною ситуацією на регіональному ринку праці — території, що притягують висококваліфіковану робочу силу. Спостерігається своєрідна професійна міграція на рівні не тільки спеціалізації, але й спеціальностей і навіть видів професійної діяльності. Це ставить у ранг надзвичайно значущих проблему звільнення ринку праці від соціально інертних, нездатних піднятися з професійного дна низькокваліфікованих працівників, що зайняті рутинною, одноманітною працею, з низьким рівнем доходів. Для української економіки, в структурі якої 10% [1] займають особи найнижчої кваліфікації, особливого значення набуває не проблема вивільнення таких функціонально непридатних працівників із загального авангарду робочої сили, а випуск молодих фахівців.

На жаль, ситуація, яка на сьогодні спостерігається в Україні, ставить під загрозу якість підготовки кадрів. Так, середньосписковий працівник сфери матеріального виробництва має надзвичайно тривалий термін перепідготовки чи підвищення кваліфікації (у середньому 13-15 років), тоді як у розвинених країнах — 3-5 років. Проведені дослідження свідчать, що кожні два з трьох роботодавців вважають, що рівень підготовки робітничих кадрів не відповідає потребам виробництва. Як наслідок, вакансії заповнюють ті, хто не здобув відповідноїпідготовки. Скажімо, у 2004 р. понад 8% становили особи, які навчались, але не закінчили основної школи, зокрема серед 16-17-річних, тобто тієї категорії населення, яка віднесена до економічно активної, — понад 17%. Саме ця частина випускників середньої школи йде в «нікуди», поповнюючи середовище люмпенів, які не підготовлені до кваліфікованої, ефективної праці [9].

За даними ЮНЕСКО, у 20 країнах, де працює 95% всіх учених, дохід на душу населення щорічно зростає на 200 дол. США; в інших, де працює тільки 5%, зростання відбувається лише на 10 дол. США на рік [10]. Відомо, що конкурентність економіки країни визначається питомою вагою п'ятого та шостого технологічних укладів. В останньому держзамовленні на випускників ВНЗ немає навіть відповідної класифікації. Вся система освіти України готує лише приблизно 3% фахівців постіндустріальних спеціальностей. У той же час у розвинених країнах на професії, де є перевага інтелектуальної праці, припадає основний приріст зайнятості: 85% - у США, 89% - у Великій Британії, 90% - у Японії. В Україні впровадження інновацій поки що залишається на недостатньому рівні, бо за останні роки знизився рівень інноваційної активності: якщо в 2000 р. питома вага підприємств, які займалися інноваціями, становила 18%, то в 2006 р. цей показник становив 11,2%, що суперечить необхідності створення умов інноваційного зростання [6, c. 110].

Крім зазначених трансформацій, О.А. Грішновою було виявлено ще одну тенденцію впливу інтелектуалізації праці на суспільний розвиток. В Україні можна говорити про появу «інтелектуальної пустелі» та «інтелектуального болота». Ці нові економічні категорії можна трактувати у двох аспектах: з одного боку, інтелектуалізація праці та запровадження новітніх технологій, що здебільшого відбувається у великих промислових центрах (Київ, Дніпропетровськ, Харків, Львів), тобто тут акумулюється висока концентрація інтелекту, тоді як провінція залишається осторонь від більшості суспільно-політичних та економічних процесів; з іншого — названі категорії можна застосувати до галузей національної промисловості, а саме: в Україні відбувається швидкий розвиток тимчасово прибуткових галузей поряд з необгрунтованим занепадом перспективних [4, с.149].

Серйозною перешкодою, яка гальмує процес інтелектуалізації праці та блокує здійснення усіх необхідних умов розвитку національної інноваційної системи України, є хронічно гостра нестача коштів. Так, в Україні питомі витрати на наукові дослідження в розрахунку на одного науковця втричі менші порівняно з Росією, у 18 разів - з Бразилією, в 34 - з Південною Кореєю і в 72 рази - зі США [13].

Головними причинами зниження творчої активності українських працівників слід вважати відсутність необхідних матеріальних стимулів і гарантій соціального захисту, досконалої системи оцінки результатів професійної діяльності та заохочень до творчості. За даними спеціальних досліджень, заробітна плата працівників розумової праці у середньому перевищує заробіток робітників: у Німеччині на 20%, Італії і Данії на 22%, Люксембурзі - на 44%, Франції і Бельгії — на 61%. Середньотижнева заробітна плата американських інженерів майже у 2 рази більша за середню плату робітників. Рівень оплати праці в інноваційній сфері у Японії у 2,7, у США у 2,5, у Швеції у 2,1 раза вищий, ніж у промисловості. В Україні ж мотиваційний потенціал оплати інтелектуальної праці використовується недостатньо. За даними дослідження, проведеного "YE Austion Associates" (YAA), за обсягом «втечі інтелекту» Україна посідає 52 позицію серед 60 країн. Поряд із «втечею назовні» спостерігається і внутрішня, тобто перехіднайбільш здібних молодих фахівців зі сфери досліджень до сфери бізнесу [5, c. 534], внаслідок чого престижними стають ті види діяльності, які легко приносять дохід і не потребують високого освітньо - кваліфікаціійного рівня.

Подальша орієнтація на вкрай низьку оплату праці, що не відповідає складності та рівню інтелектуалізації, є несумісною з практичною реалізацією сучасних вимог до утвердження інноваційного характеру праці, піднесення її ролі й статусу у суспільстві. Необхідно зупинити як еміграцію значної частини талановитої молоді, так і масовий перехід її у сфери комерційної діяльності, де часто задля більшого заробітку здібні, творчо обдаровані люди працюють не за покликанням і не за спеціальністю, втрачаючи фах. Треба більше коштів вкладати в освіту, науку та інноваційне перетворення економіки, стимулювати творчість, конструкторську і винахідницьку діяльність, вміння знаходити неординарні рішення і брати на себе відповідальність за їх практичне втілення [7, с. 298]. Система стимулювання творчого потенціалу працівників на державному рівні має враховувати специфіку регіонів щодо формування й використання рушійних чинників впливу на мезоекономічні показники їхньої діяльності, спрямовуючи їх дію на досягнення Україною світового рівня конкурентоспроможності, ефективне розв'язання задач економічної трансформації та засвоєння моделі інноваційного розвитку.

Таким чином, на нашу думку, першочерговими мають стати такі напрямки: адаптація ринку праці до структурних змін в економіці та підвищення ефективності використання трудового потенціалу регіонів і країни в цілому, розвиток людського капіталу як чинника зміцнення конкурентоспроможності і пріоритет соціально-економічного розвитку держави. Зрушення в цьому напрямку сприятимуть підвищенню престижності професій науково-технічного спрямування, забезпеченню структурної відповідності майбутніх попиту та пропозиції робочої сили в професійно-кваліфікаційному розрізі, зниженню величини розриву між технологічною складністю робіт і фактичним рівнем професіоналізму. Разом з тим, варто мати на увазі, що кожне робоче місце в інноваційній сфері забезпечує додатково ще 9-10 робочих місць у суміжних галузях. Тому держава, реалізуючи пріоритетні програми розвитку наукомістких галузей, значною мірою генерує створення високоінтелектуальних і високотехнологічних робочих місць.

 

Література

1. Біляцький С., Мірошниченко Т., Хахлюк А. Ресурси трудових ресурсів: зайнятість, робочі місця, технологічний поєдинок // Віче: Журнал Верховної Ради України //vichc.ascent.kiev.ua

2. Вітюк О.О. Історичні етани розвитку та формування інформаційного суспільства // VIII Міжнародна науково-практична конференція «Гуманізм та освіта»,-2008 // conf.vstu.vinnica.ua

3. Врублевський В., Мороз О., Саєнко Ю. Доктрина Кравчука: Начерк програми інтелектуалізації і формування модерної української нації / Українське товариство "Інтелект нації"; Інститут соціології НАН України. - К.: Інтелект, 2001. - 83 с.

4.    Грішнова О.А. Інтелектуалізація праці визначальна ознака
постіндустріального суспільства // Теоретичні і практичні аспекти економіки та
інтелектуальної власності: Зб. Наук. праць Приазов. держ.
техн. ун-ту. - Маріуполь, 2009

5.  Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І. Волков, М
П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. -
К.:
Професіонал, 2004. - 960 с.

6.  Злупко Л. Ринок праці в національній системі зайнятості населення України // Вісник Львівського університету.- Серія: Економіка. - 2008.- Вип. 40

7.  Зянько В.В. Інноваційне підприємництво: сутність, механізми і форми розвитку: Монографія. - Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця. 2008. - 397 с.

8.  Колот А. Інноваційна праця та інтелектуальний капітал у системі факторів формування економіки знань [Текст] / А. Колот //Україна: аспекти праці. - 2007. - № 4. - С. 4-9.

9.  Куценко В. Економіка знань потребує умілих рук // Дзеркало тижня.- 9 — 15.09.2006.— №34(613).

 

10.  Семиноженко В. Економіка знань: потрібна гра на своєму полі //День,-27.04.2004.

11.  Україна-2015: національна стратегія розвитку. - К.: Український форум громадсько-політичного об'єднання, 2008. - 73 с.

12.   Хамініч С.В. Методологія управління конкурентоспроможністю
підприємств на засадах освітнього потенціалу: Дис. д. е. н.: 08.00.03. - Дніпропетровськ,

2007. - 436 с.

13.       [ Електрон. ресурс]. - Доступний з: http:// www. Zerkalo-nedeli.com.ua

 

Ракова Л.Н., Карпенко К.В. ИНТЕЛЛЕКТУАЛИЗАЦИЯ ТРУДА И ТЕНДЕЦИИ ЕЕ РАЗВИТИЯ В УКРАИНЕ

К современным важнейших социально-экономических тенденций, свойственных большинству развитых стран, относится интеллектуализация экономической жизни вследствие развития мирового хозяйства инновационным путем революционных изменений в науке и технике. Проявляется этот процесс не только из-за роста роли образования и науки в экономике, но и через рост значения интеллектуального труда внутри других видов экономической деятельности.

Ключевые слова: научно-технический прогресс, инновационная активность, интеллектуализация труда, рабочая сила, заработная плата, профессиональная квалификация.

 

Rakova L.N., Karpenko K.V. INTELLECTUAL TENDENCIES ITS LABOUR AND DEVELOPMENT IN UKRAINE

To date the most important economic and social trends inherent in most developed countries include intellectualization of economic life as a result of the global economy through innovative revolution in science and technology. Displayed this process not only through increasing the role of education and science in the economy, but also through the increasing importance of intellectual work within other economic activities.

Key words: technological progress, innovation activity, intellectualization of labor, labor, wages, professional qualification.

 

Ракова Л.Н. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, ст. преподаватель кафедры «Управление персоналом и экономическая теория».

Карпенко К.В. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, студентка.

 

Стаття подана 30.01.12

Страницы:
1 


Похожие статьи

Л Н Ракова, К В Карпенко - Інтелектуалізація праці та тендеції її розвитку в україні

Л Н Ракова, К В Карпенко - Інтелектуалізація праці та тендеції її розвитку в україні