М Г Кітов - Історико-культурологічний контекст зародження філософських іде за князювання олега - страница 1

Страницы:
1  2 

Кітов М.Г.

канд. філос. наук, доц., зав. кафедрою філософії Національного ун-ту харчових технологій

 

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ ЗАРОДЖЕННЯ ФІЛОСОФСЬКИХ ІДЕ ЗА КНЯЗЮВАННЯ ОЛЕГА

 

"І не велів він їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм противник, і вам нічого давати»

(Нестор)

 

В даній статті автор ставить за мету проаналізувати процес зародження філософських ідей за часів перших руських князів, зокрема за князювання Олега. Актуальність вказаної проблеми визначається наступними факторами.

По-перше, в науковій літературі довгий час панувала концепція про єдині слов'янські корені великоросів, малоросів та білорусів. Через призму цієї концепції розглядалися всі проблеми взаємовідносин руського та українського народів, зокрема й проблема виникнення української філософії. Сьогодні, коли названа концепція піддається гострій і, на наш погляд, небезпідставній критиці науковцями, котрі дотримуються до того ж різних політичних поглядів [2; 3; 6; 7; 12; 13; 14; 15], об'єктивно виникає гостра потреба переосмислення процесу становлення філософії на українських землях.

По-друге, посилена увага до окресленої проблеми детермінується також і способом розвитку руської державності. Росія, як відомо, формувалася шляхом масового прилучення до її складу народів з специфічною національною культурою, міфологією, релігією тощо. "В жилах московського народу тече щонайменше 80% фінно-татарської крові" [цит. за 15, с. 9], - визнавав видатний руський історик М.М. Покровський. Це визнання ставить перед наукою запитання: чи не перестали руські бути слов'янами через надмірне "вливання" фінно-татарської крові? Серед українського наукового загалу відповідь на це питання дається, як правило, ствердна. Тому і Росію вони розглядають, здебільшого, як отатарщену Русь.

По-третє, недалеко від концепції про "колиску" трьох слов'янських народів відходять, на думку автора, й ті українські філософи, політологи, історики, котрі "старшим братом" вважають українців, а росіян - похідними від них. Такі методологічні засади вивчення історії України й Росії першим, як відомо, започатковує ще С.М. Грушевський у своїй багатотомній "Історії України". Ця точка зору глибоко проникла в свідомість представників сучасної української еліти, і тому погляд на Русь, як на першу українську державу, для української історіографії є майже загальноприйнятим [1; 2; 3; 6; 12; 13;14; 15].

Проте сьогодення, на думку автора, вимагає нових методологічних підходів до вивчення історії українського народу, зокрема й до проблемивзаємовідносин між руськими князями та автохтонним населенням, яке проживало на території сучасної України.

Як же самоусвідомлювали себе руські і яку філософію сповідували вони за князювання Олега відносно українського автохтонного населення? Саме це прагне з'ясувати автор у поданій статті.

Згідно літопису виходець з варягів Рюрик помирає у 879 р. і передає князювання своєму родичеві - Олегу, одночасно віддавши на руки йому і свого малолітнього сина. Враховуючи той факт, що князювання передавалося спадкоємцям по чоловічій лінії і опираючись на подальші літописні записи, можна з достовірністю сказати: Рюрик передав князювання своєму малоліт­ньому сину, а регентом при ньому робить Олега.

Сімнадцять років (з дня приходу і до самої смерті) княжить Рюрик в Новгороді, не роблячи військових походів [див. 7]. Напевно так княжити заповідав він і Олегу. Але вже через три роки після смерті Рюрика Олег переходить на традиційні для русів хліба. Він захвачує Смоленськ, Любеч і скрізь садить своїх мужів. Шляхом обману бере в полон київських князів Аскольда та Діра, убиває їх і заволодіває Києвом.

В розрізі нашої теми важливі деякі нюанси про які пише літописець, описуючи вбивство Аскольда і Діра. Олег, сховавши воїнів в човнах, сам вийшов на берег, несучи Ігоря малого, "послав [посла] до Аскольда й Діра сказати, що, мовляв: «Ми - купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича. Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас» [9, с. 13]. Коли ж Аскольд і Дір прийшли, то Олег заявив їм: «Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду княжого. - І [тут] винесли Ігоря. - А се - син Юриків» [там само]. Які ж нюанси важливі?

По-перше, Олег, судячи по його поведінці (називає Ігоря княжичем і вказує на нього, коли того винесли на руках), був регентом при малолітньому Ігорю.

По-друге, Аскольд і Дір були родичами варязьких воїнів, але не з роду Рюрика, інакше їх би не вбивали.

По-третє, лише регентство при малолітньому Ігорю давало підставу Олегу вбити Аскольда й Діра, котрі добровільно, напевно, не визнали його регентом, адже самі були родичами варягів і бояринами Рюрика. Тим більше, що їх сам Рюрик відпустив до Візантії.

По-четверте, лише регентство при малолітньому Ігорю давало законну підставу Олегу потіснити Аскольда й Діра та "княжити" в Києві, котрий стає центром руського, варязького племені. "І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю" [там само], - пише літописець. Чому саме так сказав Олег? Відповідь очевидна. Саме в Києві знаходиться нащадок Рюрика, його син Ігор. А там де князь русів, там і їхня столиця.

Звертаю увагу також на досить красномовні слова літописця, котрі слідують зразу за словами Олега. Руссю називається не окремий етнос чиплем'я, а перш за все воїни Олега, серед яких були варяги, словени та інші народності. Саме з таких вікінгів і походять руси. "Руські, - на думку ієромонаха Никона, - це складний в етнічному відношенні консорціум, котрий включає готський, іранський, тюркський, слов'янський і скандинавський елементи" [5, с. 47]. Не вдаючись у деталі цих розмірковувань, із загальним ходом думки ієромонаха можна погодитися, адже початкове об'єднання варяго-русів в етнічному відношенні дійсно відповідає всім ознакам "консорції". "Консорція" - компліментарне об'єднання невеликої групи людей, пов'язаних, нерідко ефемерно, єдиною метою та історичною долею. До К. належать "гуртки", політичні угруповання, секти, банди, артілі та інші об'єднання (як правило, добровільні, а не штучно створені).

В етногенезі роль К. досить суттєва, адже з них виростають етнічні системи вищих рангів. Так, з перших К. християн виник згодом візантійський суперетнос, з К. на річці Тібр - Римська імперія, з групи Чінгісхана - імперія монголів. (Але не етнос!).

Перш ніж та чи інша етнічна цілісність виникає на історичній арені пасіонаріїв, які згуртовують навколо себе групи однодумців - К. особливо активний процес утворення К. у фазі піднесення після пасіонарного поштовху. Однак у будь-які історичні періоди більшість К. розпадається ще за життя їхніх засновників або переходить у конвексії, і лише деякі виростають в етнічні системи високих рангів" [14, с. 97].

Таким є сучасне наукове тлумачення консорції. Під це визначення, як бачимо, повністю підпадає об'єднання варяго-русів. Тому з думкою ієромонаха Никона можна погодитися. Проте зовсім не слід погоджуватися з його аргументацією. "Не можна вважати русів чистими скандинавами ще й тому, -пише Никон, - що останні почали свої походи в кінці VIII ст., у той час як перші згадки про росів зустрічаються у Захарії Ритора, автора IV ст." [5, 48]. Цей аргумент ієромонаха некоректний, адже Захарія мовить про росів, а не про русів [див. 7].

Походження русів із консорції одночасно підтверджує й версію про походження терміну "рус" від способу пересування та життя компліментарного клану (консорції), що харчувався розбоєм і грабунками. Засновник і директор єдиного у світі лінгвістичного музею, автор нещодавно виданої книги "Метатеорія мовознавства", доктор філологічних наук, професор К.М. Тищенко вважає, що слово "рус" фінського походження і перекладається як "веслярі". "Навіть опоненти норманістів змушені визнати, що " Русь" - слово походження північного, скандинавського, означає " веслярі" (див. про це ще у О. Партицького" [10], - стверджує він.

Визнання цього наукового факту дає нові, досить незвичні для історичної науки, проекції у дослідженні руської історії. Цілком прозоро проглядається спорідненість у розбійницькій діяльності Рюрика, якою він "прославився" у Європі [див. 7] і його спадкоємців. Ось як літописець описує "княжіння" Олега: "Сей же Олег почав городи ставити і встановив данину словенам, і кривичам, і мерям. І   встановив він варягам данину давати від Новгорода, - тристагривень на рік заради миру, - що до смерті Ярославової давали [новгородці] варягам" [9, с. 13].

Це повідомлення літописця потребує інтерпретації. Зокрема, як зрозуміти таке: у дружині Олега були словени і з них же (з Новгорода) Олег бере данину. Можлива така інтерпретація. Лише ті словени, котрі "записалися" у дружину Олега, брали данину зі своїх одноплеменців. Такий розвиток подій цілком можливий і вірогідний. Завойовник завжди опирається на місцевих запроданців, заохочуючи їх матеріально. Але в даному разі літописець, на мій погляд, пише про дещо інше, причому досить важливе для розуміння становлення руської людності. Справа ось у чім. Олег, покинувши Новгород, по суті справи порушив домовленості Рюрика зі словенами, котрі задовольняли обидві сторони. Інакше б мир не панував на словенських землях за князювання Рюрика. Проти порушення угод Олегом, напевно, виступила і частина варягів, які зажадали їх виконання. Саме для цих варягів Олег і встановлює "данину давати від Новгорода" заради миру. Можна здогадатися: ця данина була значно більша від попередньої, що цілком задовольняло варягів (мужів Рюрика, Трувора, Синеуса тощо).

Окрім "усмиріння" клану "Рюриковичів", збільшення данини виконувало й іншу функцію, а саме: допомагало рекрутувати словен у військову дружину Олега, тобто формувати з них руських. Саме ці нові руські складають певну частину здирників Олега, які виступають супроти південних слов'ян і ходять за грабунками на Візантію. За декілька років Олег силою підкорив полян, древлян, сіверян, радимичів.

Звертаю також увагу на особливості "князювання" Олега на полянських землях, без осмислення котрих важко зрозуміти генезис руського народу. Це його чітко виражений здирницький характер. Якщо фінські племена разом із словенами запросили князя, який би володів ними і рядив за угодою, по праву, то така цивілізаторська роль явно не до душі руському Олегу. Покидає він Новгород, підкоряючи мечем слов'янські та інші племена, і завжди ставить "рекетирську" вимогу: не давайте хозарам, а давайте мені. У 883 р. Олег починає воювати проти древлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці. У 884 р. пішов на сіверян, і перемігши їх, наклав на них данину, водночас не велів їм платити данину хозарам, сказавши при тому: «Я їм противник, і вам нічого давати» [там само]. Так само поступив і з радимичами: "У РІК 6393 [885]. Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: "Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. І володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами, радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать" [там само]. Босяцький характер князювання Олега не може скрити й оправдати навіть придворний літописець.

В   907   році Олег

зібрав багато воїнів (серед яких уже є поляни, древляни, сіверяни) і пішов на Царгород. У поході "попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків. І палат багато вони розбили, і церкви попалили. А котрих жебрали як полоняників, [то] одних вони посікали, а других мучили, інших же розстрілювали, а [ще] інших у море кидали. І багато іншого зла творили руси грекам, як ото [звичайно] вороги творять" [там само, с. 17], - пише літописець. На любу данину погодилися греки, лише б не губив по-варварськи Олег Царгород. зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів: по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися греки на це, і стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі" [там само, 18], - сповіщає літописець. При укладанні мирної угоди Олег явно шантажує греків непомірними вимогами. зажадав Олег дати воям на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет, а потім давати углади (щорічна данина - М. Кітов. Примітка: це та інші пояснення даються за Леонідом Махновцем, автором українського перекладу "Літопису Руського") на руські городи - спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяславль, і на Полоцьк, і на Ростов, і на Любеч, і на інші городи, - бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі" [там само], - пише літописець. Але і цього замало Олегу. «[Коли] приходять руси, нехай посольське (все що потрібно для утримання послів - Л. Махновець) беруть, скільки [посли] хотять. А якщо прийдуть купці, хай беруть місячину (провіант на місяць - Л. Махновець) на шість місяців: і хліб, і вино, і м'яса, і риби, і овочів. І нехай дадуть їм митися, скільки вони хотять (вода в посушливому Константи­нополі мала велику вартість, а купання в лазні для греків було великою насолодою і навіть засобом лікування - Л. Махновець). А коли йтимуть руси додому, нехай беруть у цесаря нашого* на дорогу їжу, і якорі, і канати, і паруси і [все], скільки треба» [там само], - передає вимоги Олега літописець. Послухали, послухали греки, погодилися й сказали: «Якщо прийдуть руси не для торгу - хай місячини не побирають. Хай заборонить князь людям своїм, русам, які приходять сюди, щоб не творили вони капості в селах і в землі нашій. Руси, що прибувають, нехай живуть коло [церкви] святого Мами

(церкву монастиря святого Маманта було збудовано не в самому місті, а за фортечною стіною біля берега затоки, поблизу воріт через котрі і пропускали русичів у Цесароград - Л. Махновець). А [коли] пошле цесарство наше [своїх мужів], хай ті перепишуть імена їхні, і тоді [хай] візьмуть вони місячину свою: спершу [ті, що] від города Києва, а тоді з Чернігова, і [з] Переяславця, і [з] інших городів. І нехай входять вони в город одними воротами, з цесаревим мужем, без оружжя, [по] п'ятдесят чоловік, і хай торгують, як ото їм треба, не платячи мита ні від чого» [там само]. Відмінність у пропозиціях разюча. Але якби там не було, повернувся Олег назад * На мій погляд в Іпатієвському літопису це слово написано вірніше, а саме - "вашого", адже це випливає із подальшого тексту літопису: "І згодилися греки... " [там само].

 

із багатою добичею. "І прибув Олег до Києва, несучи золото, і паволоки, і овочі, і вина, і всяке узороччя (коштовності взагалі, зокрема тканини з вишитими візерунками, різьблені речі, ювелірні вироби - Л.Махновець)" [там само, с. 19].

В Олеговій дружині, котра йшла на Царгород, були не тільки руські, а й південні слов'яни: поляни, древляни, сіверяни тощо. Перебували вони в дружині явно на нерівноправних умовах. Про це свідчить такий красномовний факт, переданий літописцем. Після укладення миру і прийняття присяги за руським звичаєм (клялися ті своєю оружжям своїм, і Перуном, своїм богом, і Волосом, богом скоту) Олег сказав: «Ізшийте паруси паволочані (загальна назва дорогої матерії типу порфіри, парчі, багору пурпурового кольору або витканої золотом чи сріблом на шовкові основі - Л. Махновець) русам, а словенам - шовков»і. Так і вчинили.... І напнули руси паруси паволочані, а словени - шовкові, і роздер їх вітер. І сказали словени: «Візьмемось за свої грубі. Не дано словенам [напинати] паруси шовкові» [там само].

Про нерівноправність слов'ян і руських говорить також склад військової дружини Олега, з якою він пішов на Греків у 907 році. Головну ударну силу складають варяги, а поляни займають у війську далеко не перше місце.

Вимагає більш прискіпливішого аналізу і мирний договір укладений мужами Олега. "У РІК 6420 [912]. Послав Олег мужів своїх налагодити мир і укласти договір межи Греками і Руссю. І послав він, мовлячи:

«Згідно з другою угодою, що відбулась при тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського - Карл, Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид, - послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Констянтина, великих за волею божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружби, яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажанням наших князів і за [їхнім] велінням, і від усіх, що є під рукою його, [Олега], сущих русів. Наша світлість, більше від інших за волею божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і по закону нашому» [там само, с. 20]. Вимоги Олега були непомірно великими.

Тлумаченню договорів присвячено багато праць. Окремі положення договорів в цих працях тлумачаться по різному. Л.Є. Махновець, зокрема, зауважує: "Договір 911 р., як доводять нині, було укладено в Константинополі без попередніх переговорів у Києві і виготовлено на двох хартіях (пергаментах): 1. Хрисовул - затверджена Леоном і Олександром грамота, призначена для Олега; 2. Доповнена (чи тотожна?) клятвена грамота руських послів для грецької сторони; з цієї грамоти до від'їзду з Цесарограда руські посли одержали копію, переклад якої, недоладно зроблений, зрештою, невідомо ким, де і коли, потрапив до літопису" [там само]. Це пояснення дозволяє точніше відтворити реальну історичну мотивацію, яка підштовхувала Олега до укладання договору з греками. Звертаю увагу на такі моменти.

По-перше, посилає своїх мужів налагодити мир і укласти договір межи Греками і Руссю Олег. Це означає що попередній договір, укладений 907 року, його та дружину чимось не задовольняє.    Не випадково від руських впереговорах 912 року приймають участь і ті мужі Олега, котрі заключали договір 907 року. Пригадаємо, зажадавши великої данини при поході в 907 році Олег "почав мир ладнати з обома цесарями грецькими, з Леоном і з Олександром. Він послав до них обох у город Карла, Фарлофа, Вермуда, Рулава і Стемида, кажучи: «Згоджуйтесь мені на данину». І сказали греки: «Чого хочете - [того] ми й дамо тобі» [там само, с. 18]. Ці самі мужі Олега приймають участь у переговорах і в 912 р. Причому відіграють провідні ролі. Всі вони, за виключенням Стемида, подані у списку першими. Вклинився лише на другу позицію Інгельд. Може бути декілька версій тлумачення цього факту. Найімовірнішою, на мій погляд, є наступна. Йдучи в похід на Візантію в 907 р. Олег прагнув не тільки пограбувати Цесароград та інші грецькі міста, а і примусити греків постійно платити русам данину, заключивши кабальний мирний договір. Тому в похід він взяв "дипломатів". Вимоги Олега, згідно договору 907 року, були непомірно великими, на що уже зверталася увага, і тому навряд чи виконувалися греками. Потрібно було їх заново законодавчо закріпити. Для цього і посилаються ті мужі, котрі заключали попередній договір. Очолює обидві делегації Карл.

По-друге, договір, який подано в літопису, справедливо можна характеризувати як рівноправний. Але виникає запитання: який сенс для Олега заключати такий договір, адже вимоги 907 р. були набагато вигідніші для князя і його дружини. Це запитання зникне само по собі, якщо визнати (як це роблять деякі історики), що в літописі подана лише клятвена грамота руських послів для грецької сторони, котра докорінно відрізняється від грамоти, нібито затвердженої Леоном та Олександром і призначеної для Олега в якій греки, мовляв, визнають більш кабальні умови сплати данини. Чи можливе існування двох різних грамот з великими розбіжностями? Думаю, що неможливе. Греки, як засвідчує той же літопис, завжди дипломатично перегравали руських. Так було в 907 р., коли греки погоджувалися на всі вимоги "дипломатів" Олега, а записали, як уже говорилося, зовсім інше. Так, найімовірніше, сталося і цього разу. Якби було інакше, то в літопису, не говорячи вже про легенди, збереглися б відомості про перемогу руської зброї. Цього немає. Звідси можна зробити висновок, що дипломатичний вояж мужів Олега завершився невдачею. Руські задовольнилися лише дарами і почестю, з якою їх приймали. "Цесар же Леон, вшанувавши послів руських дарами - золотом, і паволоками, і фофудіями (особлива грецька матерія, з якої шили каптани з поясами - Л. Махновець), - приставив до них мужів своїх показати їм церковну красу, і палати золотії, і багатство, що було в них: золота безліч, і паволоки, і каміння дороге, і страждання господні - вінець, і гвоздіє, і багряницю, і мощі святих, повчаючи їх віри своєї і показуючи їм істинну віру. І тоді одпустив він їх у свою землю з честю великою" [там само, с. 22], - пишеться в літопису. Стосовно великої честі, з якою буцімто греки приймали і проводили руських, то це явне перебільшення, яке взагалі притаманне руським - видавати бажане за дійсне. "Непроханий гість, - мовиться в руській поговірці, - гірше татарина". А як руський "народ, котрий привик тремтіти при одному імені татарина" [8, с.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

М Г Кітов - Олег перший рекетир русі або як київ став матір'ю містам руським

М Г Кітов - Про деякі загальнометодологічні підходи до вивчення української національної філософії

М Г Кітов - Расові аспекти змісту руської ідеї

М Г Кітов - Філософія як духовний чинник

М Г Кітов - Сутність основного питання філософії