В Гуцуляк, К Муха - Історія розвитку та сучасний стан медико-географічних досліджень - страница 1

Страницы:
1  2 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія геогр. 2009. Вип. 36. С. 115-121

VISNYKLVIV UNIV. Ser. Geogr. 2009. N 36. P. 115-121

 

УДК 911.3:61

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ СТАН МЕДИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

В. Гуцуляк, К. Муха

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, вул. Коцюбинського, 2, м. Чернівці, 58012, Україна

Висвітлено історію розвитку вітчизняних та зарубіжних досліджень у галузі медичної географії з використанням нових фактів та матеріалів. Зроблено аналіз сучасного їхнього стану і виділено новий науковий напрям - медико-екологічна географія. Дослідження в цій сфері сьогодні інтенсивно розвиваються, що робить можливим формувати правильні медико-екологічні прогнози. Відображено головні проблеми розвитку медичної географії.

Ключові слова: медична географія, геосистема, здоров'я, нозогеографічне районування, еко­логічний аспект, медико-екологічні дослідження.

Медико-екологічні дослідження - новий науковий напрям, який розвивається в рамках медичної географії. Головне їхнє завдання - вивчення географічних аспектів екології людини, передумов оптимізації взаємодії суспільства і навколишнього се­редовища (проблеми здоров'я і довкілля посідають особливе місце). З цим напрямом пов'язаний пошук критеріїв оптимальної взаємодії, яка забезпечила б необхідну для людини якість середовища.

Накопичення відомостей про спосіб життя населення залежно від зовнішніх умов (природних та соціально-економічних) започатковано досить давно. З розвитком сус­пільства виникла потреба у фундаментальних медико-географічних (і медико-еколо-гічних як одного з її різновидів) дослідженнях. Для з'ясування зв'язків людини з нав-коишнім середовищем учені почали вивчати всі компоненти довкілля і територіаль­ний розподіл різних захворювань.

Одна з перших праць у галузі медичної географії "Узагальнення медичної прак­тичної географії" написана 1792 р. німецьким ученим Л. Фінке. Дослідник зазначив, що необхідна така праця, у якій було б описано кожну країну, її географічне положення, стан землі, властивості повітря, води, клімату, продуктів харчування її жителів; пові­домлено про мораль і звички людей, що впливають на їхнє здоров'я; про хвороби та засоби їхнього лікування в цих країнах. У 1853 р. Берліні вийшла праця К. Фукса "Ме­дична географія", у якій є таке визначення: медична географія - це наука, що вивчає закони, за якими на Землі розподіляються і поширюються хвороби (або нозології). К. Фукс розрізняв "географічну нозологію" і "нозологічну географію". Французький лікар Ж. Буден у праці "Досвід медичної географії" (1843) назвав вивчення медичної географії. Він писав: "Народження, життя, захворювання і смерть - усе змінюється залежно від клімату і ґрунту, від племені й національності. Ці різноманітні прояви життя і смерті, здоров'я і хвороби, безперервні зміни в просторі, що видозмінюються під впливом людей, становлять спеціальний предмет медичної географії". У середині

 

© Гуцуляк В., Муха К., 2009

XIX ст. медичну географію почали розглядати як галузь загальної географії. Однак перші медико-географічні праці належали переважно медикам [14].

У 40-х роках ХХ ст. географи довели свої права на медичну географію. Амери­канський учений Лайт (1944) писав, що дві пошукові дисципліни - медицина і гео­графія - об'єднали свої засоби і можливості для кардинального вивчення впливу навко­лишнього середовища на виникнення в людей тих чи інших захворювань.

Сьогодні доцільно об'єктивно оцінити наукову спадщину відомих українських уче-них-медиків та географів. На особливу увагу заслуговує праця С.А. Подолинського "Життя й здоров'я людей на Україні", видана 1878 р. у Женеві. Автор наголосив на тому, що здоров'я є найліпшим добром на світі, і залежить воно від обставин життя, насамперед від стану природного середовища (повітря, води, клімату, харчування, рослинного і тваринного світу, взаємодії між ними, між живою і неживою природою).

Видатний український географ В. Кубійович в "Атласі України і суміжних країн" (Львів, 1937) навів карти загальної смертності населення, зокрема смертності дітей, що є зразками медико-географічної оцінки населення та медико-географічного картографуван­ня [6].

У колишньому Радянському Союзі з 1943 р. почали проводити інтенсивні дослід­ження з медичної та військово-медичної географії під керівництвом А.А. Шошина (1955 р. у складі географічного товариства СРСР сформовано Комісію медичної геогра­фії). Учений розробив теоретичні основи медичної географії та обґрунтував методи досліджень.

У цей же період сформувалося вчення про природно-осередкові хвороби та ландшафтну епідеміологію (Е.Н. Павловський), про біогеохімічні ендемії (А.П. Виноградов та ін.). Уперше виконано роботи за окремими природними зонами і ландшафтами (Е.І. Ігнат'єв, В.П. Бяков); з медичної кліматології (В.І. Русанов); медичного картографування та медико-географічного районування (А.А. Келлер).

Особливе значення для медико-географічних досліджень має становлення антропо-екологічної концепції та моделювання (перш за все картографічне) - як важливий ме­тодологічний принцип вивчення об'єктів і взаємодії природи та суспільства. В контек­сті цих положень є концепція екології людини - оцінка якості довкілля у зв'язку з впливом її на здоров'я населення (Преображенський В.С., Райх Е.Л., 1974).

Під час радянського періоду сформувалися такі напрями медичної географії: медико-географічна оцінка природних і соціально-географічних чинників; медичне ландшафто­знавство; нозогеографія; медична картографія.

У зарубіжних країнах початок інтенсивного розвитку медико-географічних дослід­жень припав на першу половину ХХ ст. У 1950 р. Ж. Мей, голова відділу медичної гео­графії Американського географічного товариства, у статті "Медична географія, її мето­ди і завдання" зазначив, що медична географія вивчає взаємозв'язок між патологічни­ми формами, які називають "патогенами" і географічними чинниками, які можна наз­вати "геогенами", а можливо, ще й іншими чинниками, які тут не згадано; це наука про зв'язки, що існують між географічними чинниками і виникненням хвороб, або, корот­ше, - екологія здоров'я і хвороби (медична екологія).

Як випливає з аналізу праць авторів різних країн, екологічний аспект у ме­дичній географії розвивається в процесі визначення чинників зовнішнього сере­довища, що впливають на здоров'я населення. Наводять і класифікації хвороб за ха­рактером їхнього зв'язку з чинниками середовища. О.П. Авцин (1972) і А.Г. Воро­нов (1981) виділили три головні групи хвороб: 1) спадкові; 2) пов'язані з дією чинниківприродного середовища; 3) спричинені дією техногенних чинників. Г.П. Облапенко та Б.В. Вершинський (1975) запропонували поділ хвороб на два типи: залежні від природ­них компонентів і незалежні від них.

У медичній географії в різні періоди її розвитку дискусійним було визначення об'єкта медичної географії. Виділяють три головні позиції: 1) об'єкт вивчення - лю­дина (Ж. Мей, Г. Ріле), завдання - вивчення географічного поширення хвороб людини; 2) об'єкт - географічне середовище (О.О. Шошин, Е.І. Ігнат'єв, Б.Б. Прохоров), зав­дання - вивчення впливу географічного середовища на здоров'я людини; 3) об'єкт -система навколишнє середовище-здоров'я людини (П.П. Авцин, Е.Л. Райх, В.М. Гуцуляк), завдання - вивчення впливу особливостей географічного середовища (особливо екологічних чинників) на здоров'я населення, а також закономірності поши­рення хвороб залежно від еколого-географічних чинників. В.О. Шевченко (1997) заз­начив, що об'єктом дослідження медичної географії є територіальні системи захворю­ваності, умови їхнього формування та особливості зміни в часі, а також взаємодія їхніх складових частин.

Другий етап медико-географічних досліджень у нашій країні розпочався з 1991 р. У цей час посилився екологічний підхід до аналізу та оцінювання території (В.А. Барановський, 1993; В.М. Пащенко, 1994; В.О. Шевченко, 1997; П.Г. Шищенко, 1999), а також виконано оцінювання на ландшафтно-геохімічних засадах (В.М. Гуцуляк, 1994, 2002). Запропоно­вана вченими еколого-географічна концепція забезпечує поєднання двох наукових підходів - географічного (ландшафтно-географічного) та антропоекологічного. Внаслідок синтезу цих підходів поглиблено новий напрям конструктивної географії - медико-екологічна гео­графія [8], яка має свій предмет дослідження (медико-екологічний потенціал інтергративної геосистеми людина-природне середовище). Критерієм медико-екологічного оцінювання є відповідність екологічного потенціалу довкілля оптимальним потребам життєдіяльності населення (у цьому разі враховують ступінь зміни природних компонентів унаслідок тех­ногенного впливу).

Крім медико-екологічного напряму, у цьому періоді особливо диференціювала (у рамках медичної географії) медична картографія, значний внесок у розвиток якої зробили В.О. Шевченко, В.А. Барановський, К.Г. Пироженко та ін. [14, 15]. Створено фундаментальний "Медико-географічний атлас України" (1995), чому сприяли поєднання зусиль медиків і гео­графів у вивченні умов життя людей та їхнього здоров'я, а також досвід медико-географіч-ного картографування.

Розроблено низку медико-географічних атласів і карт окремих областей (Дніпропетровсь­ка, 1997; Харківська, 1997, Чернівецька, 1994, 2002, Хмельницька 2004, Рівненська, 2006 та ін.). По різних регіонах та загалом по Україні в медико-географічному напрямі активно пра­цюють науковці Л.Н. Гусліцер, А.С. Кос'яненко, Н.І. Ковчан, Ю.С. Кушнірюк, Л.В. Міщенко, К.П. Муха, Г.О. Пархоменко, В.Б. Присакар, В.Ф. Рудниченко, К.М. Синяк, Л.П. Шевчук та ін. Виконано аналіз еколого-географічних передумов поширення захворювань населення, їхньої територіальної диференціації, географії, служб охорони здоров'я.

З'являються нові погляди на предмет і завдання медичної географії з позицій сього­дення. Варті уваги визначення предмета і завдань медичної географії, запропоновані професором О.І. Шаблієм (2001). Учений стверджує, що її предметом є просторова організація тих аспектів суспільства, які мають безпосередній вплив на здоров'я його представників, а також самого здоров'я, тобто це просторова структура сфери здоров'я. Конкретизуючи об'єкт дослідження медичної географії, О. І. Шаблій зазначає, що вона досліджує, насамперед, форми географічної організації сфери здоров'я, якими є тери­торіальні медичні системи - від початкових аж до загальнодержавних, міжнародних і навіть глобальних.

Сьогодні є підстави говорити про наявність міцної української національної медико-географічної школи. Вона представлена, насамперед, географами (медико-географами), лікарями, спеціалістами інших галузей знань. Зокрема, вагомий внесок у наукові дослід­ження з медичної географії зроблені медичними інститутами - Львівським (Д.Д. Зербіно), Тернопільським (О.Н. Летвинова), Івано-Франківським (Л.П. Бабенко), Чернівецьким (Ц.В. Ясинський, В.Л. Торалло, О.К. Колоскова, Л.І. Власик та ін.); Київським науково-дослідним інститутом загальної і комунальної гігієни, Інститутом гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва АМН України (лабораторія комплексного вивчення впливу нав­колишнього середовища на здоров'я населення), Харківським науково-дослідним інсти­тутом охорони здоров'я дітей і підлітків та багатьма іншими вищими медичними зак­ладами і науково-дослідними установами. Не менш корисні дослідження проведені в Інсти­туті географії НАН України, Київському, Львівському, Чернівецькому, Одеському універ­ситетах. Медико-географічні дослідження в Україні особливо активізувались після аварії на Чорнобильській АЕС. У деяких областях України (Львівська, Закарпатська, Полтавська та ін.) активно працюють секції медичної географії Географічного товариства України

У Чернівецькій обл. під керівництвом професора Чернівецького національного уні­верситету В.М. Гуцуляка (1994) проведено нозогеографічне районування території. На підставі спряженого аналізу показників техногенного забруднення і показників здо­ров'я населення оцінено медико-екологічну ситуацію поселенських ландшафтів. Також проаналізовано масове захворювання дитячого населення м. Чернівці на алопецію, яке трапилося 1988 р. Дослідження проводили на ландшафтно-геохімічних засадах - упер­ше на Україні. Впроваджено термін "ландшафтний нозотоп" [8].

Ми запропонували схему-модель медико-екологічних досліджень території та виді­лили нову навчальну дисципліну: "Медико-екологічна географія" (відгалуження від ба­зової дисципліни "Медична географія") (див. рисунок).

Не зважаючи на зазначені наукові досягнення, ще є чимало регіональних проблем медичної географії, а саме:

1)  вивчення локалізацій (осередків) окремих захворювань та чинників навко­лишнього (природного, штучного і соціального) середовища, які їх спричиняють;

2)  регіональні медико-географічні дослідження - вивчення конкретних територій держави (областей, районів, регіонів), їхня характеристика;

3)  медико-географічне вивчення зарубіжних країн для виявлення транскордонних впливів на медико-екологічну ситуацію в Україні;

4)  проблема комплексної медико-екологічної оцінки навколишнього середовища на ландшафтно-типологічних і ландшафтно-геохімічних засадах;

5)  розширення набору методів оцінки довкілля, вивчення особливостей зв'язків у системі людина-навколишнє середовище;

6)  розробка медико-географічного районування України - одна з найважливіших проблем медичної географії сьогодення;

7)  експериментальна робота зі складання цифрових-карт різного медико-екологічного змісту; карт кореляційних зв'язків захворюваності населення та чинників, які впливають на нього, розрахункових карт прогнозу захворюваності тощо;

8)  пропозиції з нормативів забезпечення населення медичною допомогою, схем розміщення раціональної мережі закладів організації охорони здоров'я.

Медична географія

 

Медико-екологічні дослідження території (медико-екологічна географія)

 

Дослідження територіальних

систем охорони здоров'я (географія охорони здоров'я)

 

 

 

 

Еколого-географічні

 

Медико-

чинники

 

демографічний стан території

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема медико-екологічних досліджень території та їхнє місце в медичній географії.

Розробка всіх цих напрямів значно пов'язана з сучасними науково-практичними роботами щодо створення територіальних комплексних схем охорони природи.

Отже, аналіз історії розвитку медичної географії засвідчив, що вона як самостійна наука сформувалась у 50-х роках ХХ ст. на стику медицини та географії. В історії її розвитку (в нашій країні) можна виділити два етапи, межа між якими припадає на 90-ті роки ХХ ст. (коли відбувся розпад СРСР і Україна отримала незалежність).

Перший етап - час виникнення самостійної науки медичної географії. Вона зароди­лася майже одночасно в Росії (А.А. Шошин) і США (Ж. Мейн), паралельно розвива­лася в інших передових країнах світу. На цьому етапі предметом вивчення були терито­ріальні системи, які відображали просторову диференціацію показників захворюва­ності населення (нозогеографія). Одночасно вчені, як головну, виділили проблему вза­ємовідносин людини і навколишнього середовища. Пізніше - у 80-90-х роках ХХ ст., цю проблему почали вирішувати на якісно новому рівні - за допомогою екологічного підходу й на засадах аналізу територіальних антропоекологічних систем ( Е.Л. Райх та ін).

З другим етапом - пов'язаний розвиток медичної географії в нашій державі, з 1991 р. Значний внесок в українську медико-географічну науку на цьому етапі зробили В.О. Шев­ченко, В.М. Гуцуляк, В.А. Барановський та ін. Розроблено системну концепцію ме­дико-екологічного аналізу й оцінювання території на підставі картографічного моделю­вання, а також використання ландшафтно-геохімічної інформації.

Аналіз еволюції уявлень про об'єкт і предмет медичної географії та її досягнень на сучасному етапі дав нам змогу виділити новий науковий напрям - медико-екологічнугеографію, яка заходить коріннями в географію медичну.

120_____________________________________________ В. Гуцуляк, К. Муха

Отже, медична географія в нашій країні останніми десятиліттями отримала інтенсивний розвиток. Сформувалась оригінальна школа медико-географів, сформувалися головні наукові напрями, розроблено та вдосконалено методи дослідження, створюють передумови розвитку нового наукового напряму та навчальної дисципліни "Медико-екологічна географія".

Історичний огляд вітчизняної медгеографії, об'єктивна оцінка сучасного її стану, засвідчують темпи і тенденції розвитку цієї науки, дають основу для розробки відпо­відного прогнозу.

1.Авцын А.П. Введение в географическую патологию. М.: Медицина, 1972. 328 с.

2.Барановський В.А. Екологічна географія і екологічна картографія. К.: Фітосоціоцентр, 2001. 252 с.

3.Барановський В.А. Медико-екологічне картографування території України // Економіка Укра­їни. 1993. № 2. С. 93-96.

4.Вершинський Б.В. Очерки ландшафтной географии зооантропонозов. Л., 1975.

5.Воронов А.Г. Медицинская география. Общие вопросы. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. 161 с.

6.Володимир Кубійович: Енциклопедія життя і творення. Париж; Львів: Фенікс, 1996. 204 с.

7.Гуцуляк В.М. Медична географія (екологічний аспект). Чернівці, 1997. 72 с.

8.Гуцуляк В.М. Ландшафтна екологія: Навч. посібник. Чернівці: Рута, 2002. 248 с.

9.Гуцуляк В.М. Еколого-геохімічний аналіз природно-антропогенних ландшафтів (на прикладі Чернівецької області та півночі Молдавії): Автореф. дис. ... д-ра геогр. наук: 11.00.01 / Ін-т географії НАН України.К., 1994. 36 с.

 

10.ИгнатьевЕ.И. Психология изобразительной деятельности детей. Изд. 2-е, доп. М.: Учпедгиз, 1961. 223 с.

11.Історія медичної географії в Україн. http://www.irr.org.ua/medgeo/histmed.html

12.Злокачественные новообразования в Украинской ССР (Рекомендации к медико-географичес­кому анализу / Шевченко В.О. и др. К., 1986. 49 с.

13.Келлер А.А. Основные закономерности эпидемиологическойгеографии // Методологические основы медицинской географии. Л., 1983. С. 312-320.

14.Медико-географический атлас: сердечно-сосудистые заболевания населения в Украинской ССР / Барановський В.А. К., 1991. 210 с.

15.Медико-географічний атлас України / Барановський В.А., Пироженко К.Г., Шевченко В.О. К.: Зелений світ, 1995. Вип. 1. - 32 с.

16.Пащенко В.М. Основні поняття і проблеми еколого-географічних досліджень // Укр. геогр. журн. 1994. № 4. С. 8-16.

17.Прохоров Б.Б. Медико-географическое районирование Сибири как основа краткосрочных и долгосрочных медико-географических прогнозов // Докл. Ин-та географ. Сиб. и ДВ. 1969. № 24. С. 50-64.

18.Райх Е.Л. Принцыпы и методы медико-географического изучения территориальных антропо-экологических систем // Медико-географические исследования городских и сельских геосистеми. М.: Изд-во АН СССР, 1983.

19.Русанов В.И. Методы исследования климата для медицинских целей. Поиск: Изд-во Томск ун-та, 1973. 190 с.

20.Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001. 744 с.

21.Шевченко В.А. Медико-географическое картографирование территории Украины. К., 1981. С. 90-94.

22.Шевченко В.О. Теоретико-методичні основи медико-географічного аналізу території України //Автореф. дис. ... д-ра геогр. наук. К., 1997. 32 с.

23.Шевченко Л.М. Базові еколого-географічні поняття і терміни // Укр. геоогр. журн. 1997. № 3. С. 64-69.

24.Шевчук Л.П. Основи медичної географії: Текст лекцій. Львів, 1997. 168 с.

25.Шищенко П.Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. К.: Фотосоциоцентр, 1999. 284 с.

26.Хлебович И.А. Медико-географическая оценка природних комплексов. Л.: Наука, 1972. 123 с.

27.ЧаклинА.В. География здоровья. М.: Знания, 1986. 151 с.

 

HISTORICAL REVIEW OF MEDICAL GEOGRAPHY

V. Gutsuliak, K. Mukha

Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, Kotsjubynskyi St., 2, UA -58012 Chernivtsi, Ukraine

This article deals with the historical review of domestic and foreign medical geography with the use of new facts? Analysis of modern state of investigations and evolution of views on medical geography objects.

Directions and tendency of its acceleration development in this country and basis for working out appropriate forecast are being worked out.

The article reveals the following problems: elaboration of methods and criteria of medical-geographical appraisal of natural-territorial and territorial-production complexes, differentiation of geographical environment from the point of view of its influence on the health of population and medical geographical division of territory into districts.

Key words: medical geography, geosystem, health, nozogeographic zoning, environmental aspect, medical-ecological investigations.

 

ИСТОРИЯ РАЗВИТИЯ МЕДЕЦИНСКОЙ ГЕОГРАФИИ

В. Гуцуляк, К. Муха

Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, ул. Коцюбинского, 2, г. Черновцы, 58012, Украина

Изложено исторический обзор отечественных и зарубежных исследований в области медицинской географии с использованием новых фактов и материалов. Сделан анализ современного их состояния и выделено новое научное направление - медико-экологическая география.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В Гуцуляк, К Муха - Історія розвитку та сучасний стан медико-географічних досліджень