Г Лабінська - Історія суспільно-географічного дослідження жіночого населення - страница 1

Страницы:
1  2 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія геогр. 2009. Вип. 36. С. 214-221

VISNYKLVIV UNIV. Ser. Geogr. 2009. N 36. P. 214-221

 

УДК 911.3:33-055.2

ІСТОРІЯ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЖІНОЧОГО НАСЕЛЕННЯ

 

Г. Лабінська

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. П. Дорошенка, 41, м. Львів, 79000, Україна

Висвітлено послідовність розгортання суспільно-географічних досліджень жіночого населен­ня.

Ключові слова: жіноче населення, суспільно-географічні дослідження.

Безпосереднє статистичне вивчення населення України триває понад двісті років. Облік населення в Україні на початках проводили винятково у військових цілях. Нап­риклад, ревізії населення в Росії, у складі якої перебувала більша частина Правобереж­ної України, запроваджено на початку XVIII ст.; їхня мета - уведення персонального обліку всього оподатковуваного чоловічого населення. Загалом було десять ревізій аж до скасування кріпосного права (1861).

На Лівобережній Україні на початках до уваги брали відомості про кількість дворів (подвірна ревізія козаків та посполитих 1723 р.). Проведена в 1763-1764 рр. чергова регіональна ревізія козаків уперше передбачала подушний облік чоловіків. У 1765­1769 рр. Малоросійська колегія провела генеральне описання Лівобережної України, у якому вперше враховано не лише чоловіки, а й жінки, їх стан здоров'я та працездат­ність, просторові переміщення. Повсюдний облік жіночого населення (ЖН) на Лівобе­режній Україні, і винятково для ревізійного населення країни, був уведений лише ре­візією 1782 р.

Поточний облік природного руху населення провадило духовенство, ведучи по па­рафіях метричні книги. Зокрема, досить повною демографічною розвідкою був прове­дений у квітні-травні 1767 р. перепис Перемишльської консисторії. Цей перепис охоп­лював 14 категорій: поділ за статтю; сімейним, цивільним станом; віком; зайнятістю; національним та релігійним складом тощо [12].

У XVIII ст. на теренах Галичини запроваджено так звану метрикальну реформу, ме-ою якої був облік кожного мешканця Галичини і кожного демографічного явища. Діяв суворий контроль і система покарань за допущення найменших неточностей чи поми-ок у метрикальних записах. У 1776 р. запроваджено новий реєстраційний формуляр, який передбачав реєстрацію демографічних подій у розрізі територіальних одиниць того часу. Лічбу шлюбів (із зазначенням віровизнання), народжень (за статтю, віровиз-анням, шлюбні та позашлюбні народження), смертності (за статтю, віровизнанням, ві-ом і причиною смерті) вели помісячно.

Важливу інформацію про кількісні параметри населення почали отримувати з пере­писів. На теренах теперішньої Львівської обл. проводили австро-угорські 1857, 1869,

 

 

© Лабінська Г., 2009

1880, 1890, 1910 рр., польські - 1921 і 1931 рр., радянські - 1959, 1970, 1979, 1989 рр., український - 2001 р. переписи населення.

Перепис населення 1857 р. проведений за найбільш розгорнутою програмою і вра­ховував статевий склад населення, його вважають фактично першим загальним пере­писом населення Австрії загалом і Галичини зокрема. Для порівняння: перші дані про ЖН, його віковий склад, кількість, шлюбний стан, рівень писемності тощо стали відомі внаслідок першого Загального перепису населення Росії в січні 1897 р. (на 40 років піз­ніше).

У першому радянському науково зорганізованому переписі населення Петрограда (1918) вперше передбачено детальне вивчення сім'ї, з'ясування зайнятості жіночого населення і джерел засобів існування та їхніх змін порівняно з дореволюційним пе­ріодом. Наступні переписи відбулися у 1926 (перший Всесоюзний перепис), 1937 (про­ведений за принципом одноденного і визнаний недійсним), 1939 (уперше враховували не лише наявне, а й постійне населення), 1959 (перший повоєнний, проведений за про­грамою перепису 1939 р.), 1970 (уперше містив завдання обліку міграції) роках. У пере­писі 1979 р. вперше було запитання про шлюбний стан у розгорнутому формулюванні: перебування у шлюбі, вдівство, розлучення. Отримані результати дали змогу проана­лізувати зміну рівня народжуваності в жінок різних генерацій залежно від рівня їхньої освіти, національності, місця проживання, належності до певної соціальної групи (вперше після перепису 1926 р.).

Перепис 1989 р. дав доволі повну характеристику стану ЖН. Враховували постійне й наявне ЖН; зазначали родинні стосунки до члена сім'ї, зазначеного(-ої) першим у переписовому аркуші; наводили не одне, а два джерела засобів існування, факт за-кін-чення професійно-технічного училища на додаток до питання про рівень освіти. До­датково враховували для мігранток, з якого населеного пункту (міського/сільського) вони прибули; кількість живих дітей для жінок, старших 16 років. Уперше детально враховували житлові умови населення.

Перший Всеукраїнський перепис населення (2001) проводили за новоствореною програмою, практично з нуля створювали правові, методологічні, організаційні та ма­теріально-технічні засади. Широко використовували міжнародні рекомендації та досвід інших країн, у тім числі критично осмислений досвід попередніх переписів населення.

Програма передбачала збір переписних даних щодо ЖН за такими розділами: кількість і територіальне розміщення ЖН; демографічна характеристика; рівень освіти; соціально-економічна характеристика; національний склад, громадянство; міграція; кількість і склад домогосподарств; їхні житлові умови. Дані перепису подавали у розрізі адміністративно-територіальних одиниць і за певними категоріями (постійне і наявне, зайняте населення, безпритульні, депортовані, біженці тощо).

Матеріали переписів у сукупності з матеріалами поточного обліку населення є інформаційною базою наукових досліджень.

Перші ознаки демографії в Україні стосуються зламу XVII-XVIII ст. Її фундатором уважають першого українського державотворця і поета Климентія Зиновіїва, який ство­рив у віршованій формі енциклопедію способу життя українського народу того часу [5]. У ній є демографічні спостереження, які безпосередньо характеризують ЖН того періоду. К. Зиновіїв визначив такі демографічні парадокси, як безплідність, народжен­ня близнюків, народження дітей поза шлюбом, дітовбивство. Автор засудив ранні шлюби, які не були тоді дивиною. За сімейно-шлюбною доктриною православної церк­ви він виступив проти улрадання третіх і четвертих шлюбів, які на той час, попризаборону церкви, набули в Україні значного поширення. Зазначив про вищу смертність серед чоловіків і кількісну перевагу жінок в українському суспільстві тих часів як нас­лідок постійних воєн.

Демографічна думка в Україні у XVIII-ХІХ ст. розвивалася переважно в рамках державознавства. На початку ХІХ ст. поряд з історико-демографічним напрямом вив­чення населення в Україні з'явилися дослідження соціолого-демографічного характеру: В. Каразін вивчав проблему природного приросту населення в його станово-соціальних групах. У другій половині ХІХ ст. Т. Рильський зробив спробу вивчити форми руху на­селення залежно від географічних та соціальних умов, а також вплив способу життя загалом на відтворення населення. Праці О. Подолинського з проблем здоров'я насе­лення України (у тім числі і жіночого), О. Корчак-Чепурківського та інших вчених у другій половині ХІХ-початку ХХ ст. сприяли розгортанню медико-географічних дос­ліджень.

У другій половині ХІХ ст. статистику населення поділяли на статистику стану і ста­тистику руху населення. Під статистикою стану розуміли дані про кількість населення, його територіальний розподіл і склад, а також методи їхнього отримання й опрацю­вання, а під статистикою руху - безперервний збір інформації на підставі метричних записів про природний приріст населення і його міграції. Значно пізніше, у другій по­ловині ХХ ст., М. Птуха поділяв демографічну статистику на статистику населення (власне демографію, охоплюючи біологічні процеси) та моральну статистику, у якій людину розглядають як свідому особу, що відповідає за свої вчинки [6].

Стосовно демографічних досліджень Галичини цікавими є праці дослідників М. Горн, Е. Горнової, В. Рапацького, М. Прушинського, Е. Томашевського. Важливе джерело до вивчення населення Галичини - "Rocznik Statystyki Galicyi" у 7 т., виданий під керів­ництвом Т. Рутовського. Детальний аналіз шлюбності населення Царства Польського та інших провінцій виконав Г. Симоненко тощо. У наведеному спектрі праць [15, 16, 17, 18, 20, 21, 7] населення Галичини розглянуто як статистичну сукупність з розпо­ділом за територією проживання та національною належністю без диференціації за статтю.

У першій половині ХХ ст. зафіксовано помітне пожвавлення демографічних дослід­жень: К. Воблий "Производительные силы Галиции" (1915); М. Кордуба "Територія і населеннє України" (1918); І. Шимонович "Галичина" (1928); В. Садовський "Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 року", (1931); В. Огоновський "Еволюція населення Галичини" (1946). Детальний аналіз результатів польських (1921, 1931) та наступних радянських переписів виконав В. Кубійович.

На цьому етапі в центрі уваги був національний, мовний та релігійний склад на­селення теренів Галичини, особливо в світлі польської "krajowojr статистики. У де­яких із цих праць уже наведено окремі кількісні характеристики ЖН. Наприклад, І. Шимонович (1928) подав відомості про статевий склад населення Львівського, Ста-ниславівського і Тернопільського воєводств. В. Кубійович (1935-1936) у демографіч­них нарисах "Людність Полісся" та "Людність Західної Волині" також детально про­аналізував статево-віковий склад населення відповідних територій.

На особливу увагу заслуговують праці українського демографа Ю. Корчак-Чепур-ківського: "Відтворення населення Української РСР (1929-1931)", "Браки и разводы на Украине в 1925 г", методике изучения генеративной смертности" (монографія присвячена дослідженню смертності жінок в Україні з огляду на реалізацію ними генеративної функції). Побудовані ним таблиці смертності населення за 1925-1926 рр.були першими повними таблицями смертності. Учений склав також таблиці шлюбнос­ті, народжуваності й плідності, розлучуваності й прогнозної кількості населення.

Шлюбні структури, через визначення індексів шлюбної гомогамії та гетерогамії, досліджував М. Птуха. "Вплив статі і віку, - зазначив учений, характеризуючи певну сукупність населення, - зводиться, по суті, до фізіологічних і психологічних особли­востей, соціальних умов і відношень до зовнішнього світу" [6, с. 30-31].

Комплексну демогеографічну характеристику ЖН Галичини можна виконати, лише використовуючи матеріали польського перепису 1931 р. [13, 14]. У них міститься де­тальна інформація про віковий склад ЖН Східної Галичини; віросповідний та мовний склад (у тім числі зведена інформація про вікову структуру жінок кожної конфесії); розподіл ЖН за цивільним станом, у тім числі в розрізі конфесій; рівень грамотності серед дітей у віці 5, 10 років у розрізі за статтю, віровизнанням і типом поселення; зай­нятість жінок та ін.

На початку ХХ ст. в системі демогеографічних знань найрозвиненіша частина була спрямована на вивчення природного руху населення. Менше досліджували питання міграції й соціальної мобільності, їхню роль як опосередковувальної ланки в процесах шлюбності, народжуваності й смертності.

У 20-30 рр. ХХ ст. вийшло багато праць з історичної демографії України. В цей період учені підійшли до ідеї комплексного вивчення демографічних проблем, однак через репресії дослідження було згорнуто.

Структуризація у вивченні населення в другій половині ХХ ст. відбулася як за демо­графічними вродженими (у тім числі стать) й набутими, так і за недемографічними ознаками (рівень здоров'я, зайнятість, громадська й політична активність тощо). Зок­рема, значну увагу вчені приділяли проблемам ЖН в руслі ідеології того часу, а також з огляду на погіршення демографічних параметрів (зниження народжуваності). Наприклад, у 60-80-х роках ХХ ст. в СРСР з'явилися довідники, які містили статистичну інформацію про стан ЖН, зокрема: "Женщины в СССР" (Москва, 1960); "Женщина в Киргизской ССР" (Фрунзе, 1960); "Женщины в Советской Эстонии"" (Таллин, 1965); "Женщины Башкирии"" (Уфа, 1968); "Женщины в СССР" (Москва, 1973-1991); "Жен-щины Латвии"" (Рига, 1989) та ін.

Б.Урланіс (1976), аналізуючи демографічні зміни, визначив, що зростання населен­ня на 1 % потребує інвестицій у розмірі 4 % від національного прибутку, а зміна со­ціального становища жінки, зокрема, через її суспільну зайнятість, зростання мате­ріального і культурного рівня життя населення, та урбанізація неминуче впливатимуть на рівень жіночої фертильності.

Колективне дослідження жіночої захворюваності у віковому, соціально-професійно­му зрізі (М. Бєдний, С. Саввін, Г. Стягов, 1975) переконливо засвідчило доцільність ви­біркового методу у вивченні захворюваності та вивченні взаємозв'язку між захворюва­ністю і чинниками соціального середовища. Вже у наступній праці М. Бєдного (1979) зроблено акцент на заходи, спрямовані на підвищення народжуваності: посилення ува­ги до стану здоров'я жінок, що працюють у репродуктивному віці, активізація бороть­би з первинним і вторинним безпліддям.

Польський демограф Е. Россет (1975), з огляду на диспропорції статево-вікової структури населення Польщі, детальну увагу приділив аналізові населення за статевою ознакою [19, с. 242-270]. Уперше вчений порушив питання співвідношення кількості та якості населення. В контексті проблеми демографічного старіння Е. Россет спрогнозу­вав старіння жінок репродуктивного віку під впливом поступового зниження плідності, міграцій населення та зниження рівня смертності, яка послаблювала процес старіння.

А. Вишневський (1982) уперше зазначив про системну природу населення. Одним з демографічних обмежень розвитку демографічної системи є реальна плідність жінки. Реалізована плідність жінки, як уважає В. Вишневський, залежить від цілої сукупності випадкових чинників і подій, які становлять біографію жінки, і не можуть бути перед­бачені завчасно [3, С. 150].

У 80-х роках ХХ ст. активізувалися наукові дослідження, у яких проблему змен­шення народжуваності розглядали через призму шлюбно-сімейного колективу (А. Хо-менко, 1980, М. Бєдний, 1986). На частоту дітонародження у сім'ї, на думку М. Бєдного (1986), впливають такі чинники: рівень освіти подружжя, належність до соціальної гру­пи, житлові умови, мікроклімат у сім'ї, матеріальне забезпечення, стан здоров'я под­ружжя, вік вступу у шлюб.

Цей напрям досліджень продовжено у працях колективу авторів В. Стешенко, Л. Чуй-ко, В. Піскунова (1977, 1987). Матеріальні трансферти матері учені розцінюють як за­ходи, спрямовані на зниження небажаної диференціації життєвого рівня сімей з різним демографічним статусом, а не на "стимулювання" дітородної активності загалом. При­чину виникнення проблеми низької народжуваності вчені вбачають у дії закону підви­щення потреб, структурованих за соціально-демографічними групами працівників, орієнтованих на певні вимоги до умов і характеру праці.

Широкомасштабні демографічні дослідження після Другої світової війни розгорну­лися на базі Статистичного відділу Секретаріату ООН. У контексті розвитку гендерної тематики в другій половині ХХ ст. особливу увагу приділено характеристиці населення в розрізі статей. Зокрема, ЖН є у сфері вивчення багатьох міжнародних фондів: ЮНІСЕФ,

ЮНФПА, ПРООН, ЮНІФЕМ, МУНІУЖ, ЮНЕСКО, ВООЗ, Відділу з питань поліп­шення становища жінок, Відділу народонаселення та Департаменту інформації Секре­таріату ООН тощо.

На Всесвітній конференції з прав людини (Відень, 1993) права жінок нарешті виз­нано міжнародною проблемою в галузі прав людини. На Всесвітній зустрічі на найви­щому рівні в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995) питання розширення жіночих можливостей визнано одним з найважливіших елементів будь-якої стратегії, спрямованої на вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем.

Здобуття Україною статусу незалежної, суверенної держави стимулювало розгор­тання широкомасштабних досліджень представників вітчизняної демографічної школи, особливо в другій половині 90-х років. Багато досліджень, присвячених жіночій тема­тиці провадять за підтримки міжнародних організацій: ВООЗ, ПРООН, МОМ, UNAIDS та ін. Активізувалися наукові дослідження українських наукових інституцій у цьому спектрі досліджень (Інститут регіональних досліджень НАН України, Інститут де­мографії та соціальних досліджень НАН України, Інститут соціогуманітарних проблем людини при Західному науковому центрі НАН України та ін.). Аналогічні проблеми демографічного спрямування висвітлюють у закордонних, зокрема, польських, російсь­ких виданнях.

Досить потужний арсенал дослідницької бази наявний і в регіоні дослідження. Про­ведена у грудні 2005 р. науково-практична конференція "Політика демографічного розвитку: сучасний стан та її перспективи в Західному регіоні України" є своєрідним індикатором наукових досліджень цього напряму. До переліку питань, винесених на обговорення учасників конференції, належать: стратегія демографічного розвитку

України на 2006-2015 рр.; регіональна демографічна політика; проблеми відтворення населення; демографічні зміни у відтворювальному потенціалі ЖН; тенденції поза­шлюбної народжуваності; особливості стану здоров'я матерів та дітей; особливості сі­мейної структури населення та процесів її формування; гендерні стосунки в українсь­ких сім'ях; девіантна поведінка молоді; вплив міграційних процесів на відтворення де­мографічного потенціалу та якості робочої сили тощо [8].

У контексті затяжної депопуляції населення актуальними є також прогнозні ва­ріанти демографічних перспектив України та її регіонів, які найбільше визначені гі­потезами про очікувану народжуваність, особливо в умовах її стрімкого зниження. З огляду на це увага дослідників до ЖН останнім часом цілком виправдана.

Із наведеного вище переліку наукових праць вузькотематичних досліджень ЖН, виділених за певною ознакою (вродженою чи набутою), на територіях різних рангів украй недостатньо. Загалом в українській історіографії жіночих студій О. Маланчук-Рибак (2000) виділила два напрями: перший репрезентують праці на тему участі й ролі жінки в історичному процесі; другий - це публікації, присв'ячені історії суспільно-політичного руху за рівноправність жінок [4].

З іншого боку цілий спектр наукових праць присвячено правовому забезпеченню гендерної рівності в усіх сферах суспільного життя, аналізові ринку праці, політичної та громадської активності населення крізь призму гендерного аналізу.

В усіх згаданих вище дослідженнях ЖН розглядали в певному аспекті: за національ­ністю та віровизнанням, шлюбним станом, у контексті зміни репродуктивних мотива­цій жінок та їхній сімей на малодітність, масової міграції молодих жінок у міста, за рівнем здоров'я, зайнятістю тощо.

На сучасному етапі визріла потреба комплексної характеристики ЖН територій різного ієрархічного рівня, яка б охоплювала демо- та соціально-економіко-географічні характеристики ЖН. Актуальність такого дослідження більш ніж очевидна. Порівняль­ний аналіз територій зіставних за площею, природними умовами, людським потен­ціалом (у тім числі жіночим) даватиме конкретну інформацію практичного спрямуван­ня.

Отже, в історії суспільно-географічних досліджень ЖН можна чітко виділити такі періоди: 1) нагромадження демографічної статистики (до середини ХІХ ст.); 2) форму­вання інформаційної бази в рамках статистичної науки та розгортання соціально-економіко-географічних досліджень ЖН (середина ХІХ-початок ХХ ст.); 3) вивчення проблем ЖН у руслі радянської ідеології, а також з огляду на погіршення демогра­фічних параметрів (друга половина ХХ ст.); 4) усебічне вивчення ЖН у контексті гло­бальних тенденцій: зниження народжуваності, демографічне старіння, розгортання ген-дерної політики, здійснення політики сталого розвитку (початок ХХІ ст.).

1.БедныйМ. С. Медико-демографическое изучение народонаселения. М.: Статистика, 1979. 224 с.

2.Бедный М. С., Саввин С. И., Стягов Г. И. Социально-гигиеническая характеристика заболева­емости городского и сельского населения. М.: Медицина, 1975. 256 с.

3.Вишневский А. Г. Воспроизводство населения и общества: История, современность, взгляд в будущее. М.: Финансы и статистика, 1982. 287 с.

4.Маланчук-Рибак О. Українські жіночі студії: історіографія та історіософія // Громадські ініціа­тиви, 2000. № 2 (18). С. 34-36.

5.Прибиткова І. М. Основи демографії: Посібник для студентів гуманітарних і суспільних фа­культетів вищих навчальних закладів. К.: АртЕк, 1995. 225 с.

6.Птуха М. В. Вибрані праці / За ред. П. І. Багрія і В. С. Стешенко. К.: Наук. думка, 1971. 411 с.

7.Симоненко Г. Царство Польское сравнительно съ Познанью и Галицией въ отношении ихъ ус-пъховъ экономическихъ, умственныхъ и нравственныхъ со времени крестьянскихъ реформъ 1848, 1850 и 1864 годовъ въ этихъ провинщяхъ. Варшава, в типографіи медицинской газеты, 1878. 86 с.

8.Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Політика демографічного розвитку: сучасний стан та її перспективи в західному регіоні країни: Зб. наук. праць. Л., 2005. Вип. 5 (55). 676 с.

9.Стешенко В., Рудницький О., Хомра О., Стефановський А. Демографічні перспективи України до 2026 р. К.: Ін-т економіки НАН України, 1999. 56 с.

 

10.Стешенко В. С., Чуйко Л. В., Пискунов В. П. и др. Демографическое развитие Украинской ССР (1970-1979 гг.). К.: Наук. думка, 1987. 255 с.

11.Урланис Б.Ц. Народонаселение: исследования, публицистика. Сб. статей. М.: Статистика, 1976. 359 с.

12.Budzynski Z. Ludnosc pogranicza Polsko-Ruskiego w drugiej polowie XVIII wieku. Stan. Pozmiesz-czenie. Struktura wyznaniowa i etniczna. T. 1. Przemysl-Rzeszow, 1993. 442 c.

13.Drugi powszeshny spis ludnosri z dn. 9.12.1931. Wojewodztwo Lwowskie. Bez miasta Lwowa. Statystyka Polski. Ser. C. Z. 68. Warszawa, 1938. 450 s.

14.Drugi powszeshny spis ludnosci z dn. 9.12.1931. Mieszania i gospodarstwa domowe. Ludnosc. Stosunki zawodowe. Miasto Lwow. Warszawa, 1937. 128 s.

15.Horn M. Miejski ruch osadniczi na Rusi Czerwonej (do konca XV wieku) // Rocznik dziejow spo-lecznych i gospodarczych. 1974. T. 35.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Г Лабінська - Особливості жіночої злочинності у львівській області

Г Лабінська - Громадська та політична активність жіночого населення львівської області територіальні відмінності

Г Лабінська - Історія суспільно-географічного дослідження жіночого населення