Р В . Корнилюк - Класифікація методів регулювання діяльності іноземних банків - страница 1

Страницы:
1 

Формування ринкової економіки. 2010. № 23

6. Шлык П. В. Экономическая сущность первичного публичного раз­мещения акций // Представительная власть. Законодательство, Коммен­тарии, Проблемы. — 2007. — Выпуск № 1 (74).

7. IPO от А до Я: справочник эмитента // Рейтинговое агентство «Эксперт-Рейтинг». Киев, Украина. Декабрь, 2007.

Статтю подано до редакції 17.01.10 р.

УДК 336.71

Р. В. Корнилюк, аспірант кафедри банківської справи, ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ІНОЗЕМНИХ БАНКІВ

Розглянуто необхідність та інструментарій регулювання експансії іноземного банківського капіталу. Запропоновано авторську класифікацію методів регулювання діяльності іноземних банків. Особливу увагу приділено мінімізації ризиків та максимізації переваг припливу іноземного капіталу в банківські системи країн-реципієнтів.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: іноземні банки, банківська система, регулювання.

Рассматривается необходимость и инструментарий регули­рования экспансии иностранного банковского капитала. Предлагается авторская классификация методов регулиро­вания деятельности иностранных банков. Особенное внимание отводится минимизации рисков и максимизации полезности вхождения иностранного капитала в банковские системы стран-реципиентов.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: иностранные банки, банковская систе­ма, регулирование.

© Р. В. Корнилюк, 2010

422

The necessity and tools of foreign bank capital regulation are considered. Author's classification of foreign bank regulatory methods is suggested. Particular attention is devoted to the risk minimization and benefits maximization of the foreign capital inflows to the host banking systems.

KEY WORDS: foreign banks, foreign capital expansion, banking system, regulation.

Постановка проблеми. Протягом усієї історії банківництва іноземний банківський капітал тісно взаємодіяв з державою. У сучасних економічних системах серед національних органів ре­гулювання поширені два стратегічні підходи щодо приходу бан­ківського капіталу із-за кордону, або ж їх поєднання:

— ліберальний підхід: розглядає експансію іноземних банків як нову можливість, яку доцільно використати для стимулювання внутрішнього економічного розвитку;

— протекціоністський підхід: передбачає, що приплив інозем­ного капіталу загрожує економічній незалежності країни, внаслі­док розходження цілей транснаціональних корпорацій з держав­ними цілями.

В обох випадках, без адекватного регулювання процесу екс­пансії іноземних банків, держава може втратити як потенційні ін­вестиційні, кредитні і технологічні ресурси, так і важелі впливу на розвиток банківської системи. Відсутність цілісної національ­ної системи регулювання і нагляду за діяльністю іноземних бан­ків може призвести до посилення ризиків нестабільності банків­ської системи.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед остан­ніх наукових праць, у яких досліджуються проблеми регулю­вання експансії іноземного капіталу, необхідно виділити робо­ти зарубіжних учених Г. Дегріс [5], Х. Донг [6], О. Гаврилчик [8], М. Джанетті [7], а також таких вітчизняних науковців, як О. Дзюблюк [1, с. 38], А. Мороз [2, с. 88], Т. Смовженко [3, с. 84], О. Чуб [4, с. 7]. Дані наукові дослідження стосувались окремих аспектів банківського регулювання. Оскільки вичерп­на систематизація державних методів регулювання іноземними банками досі відсутня, було створено авторську класифікацію (рис. 1).

Методи регулювання діяльності іноземних банків

За напрямами діяльності банку:

— порядок реєстрації банку

— порядок надання дозволів

— регулювання персоналу

регламентація операцій:

а) кредитних,

б) депозитних

в) розрахунково-касових

г) інших

— порядок гарантування вкладів

— заборона застави вітчизняних підприємств

— регулювання транскордонного руху капіталу

— оподаткування іноземних банків

За сферами впливу:

— політичні

— економічні

— інформаційні

За юридичною силою:

— законодавчі

— адміністративні

— неформальні

За правовим характером:

— обмежувальні

— нормативні

— стимулюючі (пільгові)

За охопленням

(об'єктом

регулювання):

— загальноеконо­мічні методи

— загальносистемні

— загальні для вітчизняних банків

— методи, загальні для іноземних банків

— індивідуальні для іноземного банку

За спрямованістю на іноземні банки:

— прямі

— опосередковані

За типами банків:

— регулювання філій

— нових дочірніх банків

— поглинутих банків

— представництв

Рис. 1. Інструментарій регулювання іноземних банків

Джерело: складено автором на основі [3; 5; 6] та ін.

Основною метою запропонованої класифікації є структуриза-ція підходів до визначення методів регулювання іноземних банків. Авторська класифікація методів регулювання іноземних банків, ґрунтується на семи різних критеріях. Такий підхід видається більш практичним та комплексним, оскільки дозволяє уникнути перехрещування різноаспектних понять, що інколи зустрічаються в працях вітчизняних науковців. Наприклад, деякі автори, виді­ляли законодавчі, економічні та нормативні методи в рамках єдиної групи [3, с. 63], у той час як численні нормативи можуть встановлюватись у законодавчому порядку і давати можливість регулювати рівень присутності іноземного капіталу природними конкурентними економічними важелями. Відтак, виділення да-методів регулювання коректне виключно в рамках трьох різ-

них них

груп залежно від класифікаційних критеріїв.

Результати дослідження. Найбільш практичною, на нашу думку, є класифікація методів регулювання за напрямами діяль­ності іноземного банку. З метою недопущення на ринок нена­дійних та фінансово-нестабільних банків, регулятори проводять контроль за цілями входження нерезидентів, зазвичай, вимагаю­чи від інвесторів подання бізнес-плану діяльності іноземного бан­ку в приймаючій країні. Такі дії допомагають стримати приплив короткострокового спекулятивного капіталу. Особливо важливи­ми критеріями допуску нерезидентів на ринок можуть бути вимо­ги регуляторів до фінансових показників діяльності материнсь­ких банків, вимоги щодо подання та оприлюднення звітності, вимоги щодо компетенції нового керуючого складу банку, між­народної репутації іноземного інвестора, виявлення кінцевих власників ТНБ, країн їх реєстрації та джерел отримання капіталів іноземного походження. Регулятор країни-реципієнта, може ви­магати підписання договорів про обмін фінансовою інформацією з регуляторами країни походження капіталу.

Після реєстрації нового іноземного банку чи філії, або ж при­дбання нерезидентами існуючого банку, методи регулювання можуть виявлятись в обмеженні кількості дозволів за визначений період часу або ж забороні видачі певних видів банківських доз­волів для іноземних банків. Крім того, в деяких країнах застосо­вуються обмеження на частку участі нерезидентів у статутному капіталі банку. У Бразилії даний ліміт складає 49 %, а в Україні до 1998 року діяла заборона на володіння іноземними інвестора­ми більше 15 % капіталу банку. В рамках протекціоністської еко­номічної політики, регулятори можуть також заборонити по­дальше збільшення статутного капіталу за рахунок коштів нере­зидентів, дозволити поповнення статутного капіталу лише за умови пропорційного зростання участі вітчизняних власників, обмежити частку нерезидентів в органах управління банку або ж час перебування працівників-нерезидентів на території держави-реципієнта.

На етапі ведення операційної діяльності, регулювання інозем­них банків продовжується і полягає в особливих вимогах, прави­лах та процедурах відносно надання окремих банківських продук­тів та послуг:

1) Порядок ведення депозитного бізнесу. В деяких країнах існує обмеження на відкриття іноземними банками відділень, що приймають депозити від населення. Наприклад, в Іспанії кіль­кість ощадних кас в одного іноземного банку не повинна пере­вищувати трьох. Також на депозитну активність іноземних банків суттєво впливає заборона їхньої участі у національній системі страхування вкладів (як у США), або ж заборона резидентам до­ступу до систем гарантування вкладів закордоном.

2) Регламентація кредитування. Полягає у сприянні кредит­ній активності іноземних банків у пріоритетних секторах націо­нальної економіки через встановлення мінімальних лімітів обов'язкової участі іноземних банків у державних проектах або ж кредитуванні малого та середнього бізнесу. Якщо державна полі­тика передбачає збереження національного капіталу в важливих галузях реального сектору економіки, для іноземних банків може вводитись заборона застави вітчизняних підприємств.

3) Заборона надання певних видів банківських послуг. Стосу­ється в першу чергу здійснення іноземними банками діяльності у сфері страхування чи андерайтингу. Такі обмеження можуть бути як загальносистемними, так і направленими виключно на банки з іноземним капіталом.

4) Регулювання операцій, пов'язаних з рухом капіталу сут­тєво впливає на активність експансії банків із-за кордону. Так, транскордонний рух банківського капіталу може бути загальмо­ваний такими заходами регуляторів, як обов' язкове конвертуван­ня інвестицій у національну валюту, обмеження конвертації ви­ручки банків в іноземну валюту, ліцензування операцій експорту капіталів, реєстрація кредитів, наданих нерезидентами тощо. Важ­ливе значення для активізації входження іноземних банків має підписання договорів про уникнення подвійного оподаткування.

Одним із критеріїв, що визначає специфіку методів регулю­вання іноземних банків, є сфера впливу методу. За даною озна­кою було виділено три групи: економічні, політичні та інформа­ційні.

До економічних методів відносяться такі заходи органів ре­гулювання, що здійснюються за допомогою природних конкурен­тних важелів впливу. Вони передбачають детінізацію економі­ки, побудову ефективного національного ринку цінних паперів, застосування механізму рефінансування національним банком комерційних вітчизняних банків, що мають менші можливості поповнення власного капіталу в порівнянні з іноземними тощо.

Політичні методи регулювання полягають у політичних діях відносно присутності іноземних банків у країні-реципієнті, щоспрямовані на дотримання національних пріоритетів розвитку економіки. При ліберальній політиці, регулятор дотримується принципу «гроші не пахнуть», зосереджується на використанні економічних методів, не беручи до уваги особливості країн похо­дження власників банку. Під час протекціоністської політики, ре­гулятор може встановлювати додаткові бар' єри для банків з пев­них країн, з метою здійснення політичного тиску або захисту.

Інформаційні методи передбачають створення системи адек­ватного інформування населення про стан банківської системи, а також стимулювання іноземних та вітчизняних банків до підви­щення транспарентності. Іноземні банки з країн, у яких не приді­ляється достатньої уваги розкриттю фінансової інформації, діючи на ринку країни-реціпієнта, можуть залишатись ризикованими «чорними скриньками» для клієнтів, якщо місцеві регулятори нех­туватимуть даним питанням.

За ступенем юридичної сили було виділено законодавчі ме­тоди, які прописані в законодавстві приймаючої країни; адмініс­тративні методи, які затверджені у формі підзаконних норматив­но-правових актів; неформальні методи регулювання іноземних банків, які не мають юридичної сили, проте в умовах трансфор­маційної економіки відіграють важливу роль (звичаї країни, рі­вень бюрократизації, корумпованість чиновників).

Важливою тенденцією розвитку сучасних національних сис­тем регулювання іноземного банківського капіталу стало замі­щення прямих методів регулювання опосередкованими. Прямі методи стосуються виключно іноземних банків, і виражаються в особливих заборонах, обмеженнях чи пільгах для нерезидентів. Дискримінаційне оподаткування чи контроль за іноземними бан­ками, або ж, навпаки, їх відсутність нерідко призводять до гост­рих міжнародних конфліктів, оскільки такі дії національних ре­гуляторів шкодять інтересам інших держав. Особливості національних систем загального банківського регулювання мо­жуть опосередковано впливати на процеси експансії іноземного банківського капіталу. Іншими словами, навіть маючи однакові вимоги як до іноземних, так і до вітчизняних банків, регулятори часто здійснюють як стимулюючу, так і дискримінаційну політи­ку по відношенню до іноземних банків.

Варто відзначити, що характер діяльності іноземних банків також залежить від впливу національних органів влади на еконо­мічну систему в цілому, банківську систему, та підсистему вітчиз­няних банків. Методи регулювання іноземного капіталу через механізм впливу на вітчизняні банки включають сприяння спеці­алізації, регіоналізації, капіталізації, консолідації [3, с. 56]. Особ­лива роль відводиться застосуванню бенч-маркінгу, впроваджен­ню інновацій, удосконаленню систем ризик-менеджменту та підвищенню якості наданих послуг вітчизняними банками. Зав­дяки таким методам держава надає підтримку банків з приват­ним шляхом підвищення їхньої відносної конкурентоздатності після активного входження іноземного банківського капіталу. Використання даних методів потребує постійного моніторингу регуляторами, оскільки може призвести до таких побічних наслід­ків, як руйнування ринкового механізму банківської системи через надмірний рівень державної підтримки.

Оскільки існують певні розбіжності у регулюванні різних юридичних форм присутності іноземних банків на внутрішніх ринках, можна виділити методи регулювання іноземних поглину­тих банків, дочірніх банків, що створені «з нуля», а також методи регулювання філій та представництв.

Філії, які, на відміну від дочірніх банків, працюють з голов­ним офісом на консолідованій основі, більш залежать від фінан­сового стану материнських структур, а отже регуляторам із прий­маючої країни важче здійснювати моніторинг їх діяльності. Допуск філій іноземних банків вимагає підписання договорів про обмін фінансовою інформацією тіснішої співпраці між національ­ними органами банківського регулювання. Для України проб­лема регулювання філій на сьогодні залишається теоретичною, оскільки наявний суверенний рейтинг країни зумовлює потребу материнських банків у створенні резервів для покриття можли­вих ризиків розміром 100 % від суми розміщених активів [4, c. 280].

За правовим характером методи регулювання іноземних бан­ків доречно поділяти на обмежувальні, нормативні, та стимулюю­чі. Обмежувальні методи виражаються у встановленні чітких лі­мітів та заборон для експансії іноземних банків: максимальної частки іноземного капіталу, активів чи пасивів у банківській сис­темі, заборона відкриття відділень для банків з низьким значенням міжнародних рейтингів, обмеження певних форм присутності іно­земних банків (наприклад, філій). Нормативні методи полягають у встановленні різноманітних норм, принципів та правил діяльнос­ті іноземних банків на території приймаючої країни (нормативщодо максимальної частки акцій банку, яка може належати нере­зидентам). Стимулюючі методи полягають у сприянні притоку іноземного банківського капіталу з боку органів регулювання че­рез надання спеціальних пільг, покращення юридичних умов для входження, або ж зняття існуючих обмежень.

Різноманітність комбінацій інструментів обмежуючого та стимулюючого характеру створює особливості національних сис­тем регулювання діяльності іноземних банків. Застосовуючи комплексний підхід до вибору методів регулювання іноземних банків у рамках національних стратегій економічного розвитку, регуляторні органи країн-реципієнтів маютимуть змогу ефектив­ніше використовувати переваги іноземного банківського капіталу та зменшувати негативні наслідки експансії.

Література

1. Дзюблюк О. Глобалізаційні процеси та участь іноземного капіталу у розвитку вітчизняної банківської системи // Банківська справа. — 2008. — № 2. — С. 37-45.

2. Мороз А. М. Іноземні банки та іноземна валюта: окремі аспекти їх функціонування в Україні // Фінанси, облік і аудит : Зб. наук. пр.; Вип. 13. — К.: КНЕУ, 2009. — 313 c.

3. Новий етап розвитку банківської системи України: зростання участі іноземних інвесторів: монографія / [Смовженко Т. С., Кірєєв О. І., Другов О. О. та ін.]; під ред. Т. С. Смовженко. — К. : УБС НБУ, 2008. —

231 с.

4. Чуб О. О. Банки в глобальній економіці : монографія / О. О. Чуб; ДВНЗ «Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана». — К.: КНЕУ, 2009. —

340 c.

5. Degryse H., Havrylchyk O., Jurzyk E., Kozak S. Foreign bank entry and credit allocation in emerging markets. IMF, CentER, Tilburg University, 2009.

6. Dong Н., Song F.M., Tao L. The Role of Bank Regulation on Banking Mergers and Acquisitions across Countries. Hong Kong: University of Hong Kong, 2009.

7. Giannetti M., Ongena S. «Lending by Example»: Direct and Indirect Effects of Foreign Banks in Emerging Markets. CEPR, 2009.

8. Havrylchyk O., Jurzyk E. Inherited or earned? Performance of foreign banks in Central and Eastern Europe. — CEPII, 2008.

Статтю подано до редакції 31.01.10 р.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Р В . Корнилюк - Класифікація методів регулювання діяльності іноземних банків