О В Костючик - Класифікація причин та чинників формування постіндустріального суспільства - страница 1

Страницы:
1 

Висновки та напрямок подальшого дослідження. Таким чином інструментами узагальненої індикації міри виробництва продуктивних сил індустріальною економікою є — коефіцієнти корисного та зального використання матеріальних ресурсів. Де 1) коефіцієнт корисного використання матеріальних ресурсів обчис­люється відношенням вартості матеріальних ресурсів у чистому виробі результату відтворення до загальних їх витрат, а за вида­ми результатів відтворення, відношенням ваги готових результа­тів відтворення до загальної ваги витрачених матеріальних ре­сурсів, а 2) коефіцієнт загального використання матеріальних ресурсів — чистої ваги результатів відтворення до норми витрат матеріальних ресурсів на їх виробництво.

Література

1. Шивананда С. Йога і сила думки (переклад з англійської). — К.: Софія, 2000

2. Семюелсон П. А., Нордгауз В. Д. Макроекономіка. — К.: Основи, 1995. — 309 с.

3. Джерело: http://polka-knig.com.ua/article.php?book=46&article=4216

Стаття надійшла до редакції 15.02.2011

УДК 330.342.146

О. В. Костючик

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИЧИН ТА ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА

АНОТАЦІЯ. Досліджено причинно-наслідкові зв'язки формування постіндустріального типу суспільства, роблячи акцент на класифікації причин і чинників його становлення. Особливий акцент зроблено на внутрішніх і зовнішніх мотивах суспільних змін при їхній загальній ді­алектичній єдності.

КЛЮЧОВІ СЛОВА. Постіндустріальне суспільство, причина, ендогенні чинники, екзогенні чинники.

АННОТАЦИЯ. Статья исследует причинно-следственные связи фор­мирования постиндустриального типа общества, уделяя особое внимание классификации причин и факторов его формирования.

© О. В. Костючик, 2011

34

Особый акцент делается на внутренней и внешней мотивации обще­ственных изменений при их общем диалектическом единстве. КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА. Постиндустриальное общество, причина, эндо­генные факторы, экзогенные факторы.

ABSTRACT. Article explores causal relationships of the forming of post-industrial society, with the focus on classification of causes and factors of its formation. The special emphasis is placed on internal and external reasons of social changes under their general dialectical unity. KEYWORDS. Post-industrial society, causes, endogenous factors, exogenous factors.

Незважаючи на всю неоднозначність підходів до характерис­тики сучасних суспільних трансформацій, говорячи тільки мовою фактів, можна з впевненістю констатувати, що сучасний період світового розвитку, починаючи із 50-х років XX століття і до сьо­годення характеризується рядом визначальних рис і тенденцій, до яких можна віднести посилення глобалізаційних процесів, розгортання етапів науково-технічної революції, а також, на ос­нові фундаментальних зрушень у техніці та технології виробниц­тва, що викликали зміни у всіх сферах суспільного життя — ста­новлення якісно нового суспільства з характерною для нього сервісно-інформаційною економікою. Кількісним підтверджен­ням економічних змін є збільшення темпів зростання світового ВВП на рівні середньорічного приросту у 5 % у 50-х та 4,6 % у 60-х роках минулого століття (порівняно із показником 1,3— 2,7 % приросту у першій його половині), а також ВВП на душу населення, який у 1950 році у 1,7 разу перевищував показник 1900 року, але у 1970 році був вже у 3 рази вищий у порівнянні з початком століття [6, с. 536]. Відповідно до статистичних даних Міжнародного валютного фонду, перше десятиліття XXI століття характеризується деяким зниженням темпів економічного зростання, що пояснюється кризовими явищами у світовій еко­номіці та зокрема фінансовій системі, але разом із тим, спостері­гається приріст реального ВВП на рівні 2,9 % у 2002 році, зрос­тання до 5,2 % у 2007-му, початок спадання приросту у 2008-му (до 3 %) і встановлення сталого прогнозу МВФ у 4,2-4,6 % на 2011—2015 роки [1, с. 165]. Незважаючи на наведену спадну ди­наміку початку ХХІ століття, є підстави вважати, що період останніх 50—60 років характеризується вагомим кількісним при­ростом ключових індикаторів світової економіки.

Показником власне суспільних змін для зазначеного періоду є кардинальні зрушення у структурі зайнятості, внаслідок чого станом на кінець першого десятиліття XXI століття абсолютнабільшість населення працює у сфері послуг, а не у промисловому виробництві, реформування соціальної сфери, результатом чого стало значне зростання добробуту населення західних країн, а та­кож підвищення ролі науки і технологій у всіх сферах суспільно­го життя. Дані тенденції, разом із вищеописаним економічним зростанням зумовили формування нового типу суспільства у роз­винутих країнах світу, яке згідно одного із найпопулярніших під­ходів [2] отримало назву постіндустріального.

Формування нового типу економіки та суспільства не обійшло увагою наукову думку другої половини XX століття. Крім вище­згаданої характеристики сучасного типу суспільства як постіндус­тріального, існує низка теоретичних концепцій, сутнісною осно­вою яких стало дослідження нового періоду суспільного розвитку, а суттєвою особливістю стало використання префікса «пост» для означення нового стану суспільства. Із найбільш популярних ви­значень можемо зазначити такі, як «постбуржуазне суспільство» (Р. Дарендорф), «постцивілізаційний устрій» (Е. Боулдінг), «пост-підприємницьке» (Р. Ліхтхейм) або «постринкове суспільство» (П. Друкер) та інші поняття, що визначалися навколо визнання за сучасним їм соціальним станом посттрадиційного, постцивіліза-ційного і навіть постісторичного характеру [2, с. 12]. Подібні ради­кальні віяння, на нашу думку, є підтвердженням наявних змін, але разом із тим сповнені надмірного радикалізму, адже якісна транс­формація економічної та суспільної системи не несе за собою кі­нець історичного чи цивілізаційного розвитку (див. також [10]), а лише наповнює новим змістом процеси, що відбуваються.

Дослідження суспільних змін, що як зазначалося, включають у себе і економічні процеси, є надзвичайно важливим і на сьогод­нішній день. На нашу думку, першочерговим у дослідженні ста­новлення нового типу суспільства є виявлення та вивчення скла­дових його формування, що дасть змогу прослідкувати основні тенденції процесу для розвинутих країн та сформувати необхідні умови для забезпечення його протікання у країнах, що розвива­ються. Різноманітні теорії сучасного суспільства засновані на різ­них методологічних уявленнях і не дають змоги у рамках єдиного підходу ні вирішити проблеми та суперечності нового суспільст­ва, ні сформулювати об'єктивний комплекс причин і чинників, що привели до його становлення.

Звідси, метою даної статті є узагальнення та класифікація причин та чинників формування постіндустріального типу суспіль­ства у розвинутих країнах світу у другій половині XX — на поча­тку XXI століття.

Дослідження причин і чинників становлення постіндустріаль­ного типу суспільства пов'язане із підходом до визначення згада­них категорій. На нашу думку, вивчення їхнього змісту повинне базуватися на їх принциповому розрізненні. Так, словникові дже­рела вбачають зміст причини у взаємодії окремих суспільних явищ та процесів, що зумовлює появу нових явищ та процесів [7, с. 181], визначаючи чинник (фактор) як окремий елемент, який сприяє перебігу того чи іншого явища, чинить вплив на суспільну діяльність [7, с. 492]. Філософський зміст згаданих понять можна виділити серед категорій діалектики, при цьому причина визна­чається як предмет, який щось створює і щось викликає, як зміна, що викликає наступну зміну [9, с. 364], тоді як чинник (фактор) є однією із обставин, що впливає на перебіг процесу та визначає його основоположні риси [9, с. 474].

Отже, дані категорії розрізняються за характером впливу на процеси, що відбуваються у системі. Виходячи з вищезазначено­го, категорія причини може класифікуватися як взаємодія окре­мих явищ і процесів, що зумовлює появу нових явищ; подія, що визначальним чином впливає на виникнення ситуації. Чинник за своєю суттю являє собою комплекс обставин, що супроводжує ситуацію, і має зовнішній вплив на неї, без впливу на основопо­ложні її характеристики. Проте, у деяких авторів причини та чинники часто зводяться до спільного знаменника, причому пря­ма тотожність між термінами не зазначається, але ті чи інші гру­пи чинників водночас називаються і причинами. У вітчизняній літературі, разом із визнанням цивілізаційного підходу як єдино прийнятного для аналізу причинно-наслідкових зв'язків, поруч із поступовим аналізом еволюційного розвитку, не наводиться чіт­кого ранжування причин і чинників становлення постіндустріаль­ного суспільства. Разом із тим, зазначається, що глибокі зміни у розвитку людської цивілізації не можна пояснити через поняття традиційних економічних та соціальних теорій [11, с. 3], ство­рення якісно нової ситуації потребує нової методології дослі­дження [11, с. 418]. Звідси, проблема якісного оновлення еконо­мічної теорії є актуальною, в тому числі і у тому плані, що стосується конкретизації причин і чинників становлення постін­дустріального типу суспільства.

Ключовою причиною переходу до постіндустріального суспіль­ства на нашу думку є еволюційність суспільної системи на основі тісного взаємозв'язку економіки та суспільства. Під сутнісною його основою ми розуміємо широкий комплекс зв'язків, що зво­дяться до двох фундаментальних взаємовпливів:

1. Вплив економіки на суспільство, при якому продуктивна ді­яльність економічної системи зумовлює розвиток суспільних одиниць внаслідок підвищення рівня споживання.

2. Вплив суспільства на економіку, у межах якого виникнення тих чи інших суспільних утворень стимулює осмислену економіч­ну діяльність людини, націлену на досягнення потреб цього сус­пільства.

Наведені фактори зумовлюють якісну трансформацію всієї су­спільної системи і зрештою приводять до становлення її сучасно­го типу. Відповідно, постіндустріальне суспільство у сучасному його вигляді являє собою результат еволюції системи як економі­ки, так і суспільства на базі попередніх доіндустріального та ін­дустріального типу із обов'язковим збереженням історичного до­свіду попередніх етапів.

Розвиток ми визначаємо як процес, що проходить саме еволю­ційно, але не революційно, і зберігає у нових системах відмітні ознаки старих. Еволюційний характер зазначених суспільно-економічних змін, на нашу думку, може бути описаний на базі ві­домої теорії так званих «трьох хвиль» розвитку суспільства, за­пропонованої Е. Тоффлером як один із підходів до генезису сучас­ного суспільства. Згідно цього підходу, суспільний розвиток поділяється на три основних етапи — доіндустріальну, індустріаль­ну та постіндустріальну епоху, і ми можемо спостерігати, що люд­ство в умовах технологічних революцій переживає перехід від першої хвилі (аграрної цивілізації) та другої (індустріальної циві­лізації) до нової — третьої хвилі, що веде, на думку Тоффлера, до надіндустріальної цивілізації [8, с. 25]. Аналіз еволюційних змін у економічному та суспільному житті на кожній із цих стадій пока­зує тісний взаємозв'язок між економікою та суспільством та поміт­ний синергетичний ефект від їхньої постійної взаємодії, що змінює фундаментальну основу аналізу як економічних, так і суспільних процесів. Такий підхід відповідає загальноприйнятій цивілізацій-ній парадигмі суспільного розвитку. Еволюційність суспільної си­стеми в межах цивілізаційного підходу постає ключовою причи­ною становлення постіндустріального типу суспільства.

Виходячи із визначення категорії причини як ключової харак­теристики, що спричиняє виникнення та розвиток того чи іншого явища, вважаємо не зовсім коректним постановку тих чи інших причин на одному рівні із еволюційністю суспільної системи у процесі становлення постіндустріального суспільства. Разом із тим, останнє може зумовлюватись додатковим набором чинників, що з того чи іншого боку впливають на перебіг процесу.

Говорячи про чинники формування постіндустріального су­спільства, варто зазначити, що будучи рушійною силою будь-якого виду діяльності, людина і в якійсь мірі індивідуально, і бу­дучи об'єднаною у тих чи інших видах спільнот, впливає на за­родження, протікання та результат суспільних трансформацій. Тому, на думку ряду дослідників, у сучасному світі, де людина як ніколи відчуває потяг до самореалізації та постійного вдоскона­лення, в тому числі і за рахунок розвинутої економіки, яка забез­печує найнеобхіднішим, будь-які зміни в першу чергу мають внутрішньо людські мотиви, таким чином сучасний розвиток ха­рактерний перш за все суб'єктивністю людської природи [5, с. 24]. Разом із тим, не слід забувати про незалежні від суб'єктів економічної діяльності явища та процеси, які в тому числі дали початок і формуванню економіки взагалі, і становленню ниніш­нього її стану зокрема. Об'єктивність економічного розвитку, в тому числі і сучасного його стану також підкреслюється у ряді досліджень, у тому числі виділяється як ключовий фактор ево­люції суспільної системи. Таким чином, з одного боку, маємо по­ступовий хід історії та економічного прогресу, з іншого — все більшу, стрімко наростаючу важливість позиції індивідів у спря­муванні їхнього вектора.

Виходячи з вищеописаного, вважаємо за потрібне класифіку­вати чинники становлення постіндустріального типу суспільства на ендогенні (такі, що випливають із внутрішніх прагнень люди­ни) та екзогенні (основою яких є зовнішня по відношення до лю­дини об' єктивна сутність).

До найвагоміших ендогенних чинників досліджуваних нами економічних і суспільних змін можна віднести наступні:

1. Освітньо-кваліфікаційні чинники. Прагнення людини до само­вдосконалення та зростаюча роль науки змушує людей підвищувати свою кваліфікацію, щоб користуватися попитом у економіці нового типу. Інвестиції у освіту та самовдосконалення людей формують особливий тип капіталу, який отримує назву людського капіталу і на сучасному етапі є повноцінним фактором виробництва.

2. Ціннісно-психологічні чинники. Зміна економічних пріори­тетів, поступове зміщення вектора спрямованості із виробничої сфери у невиробничу змінює структуру цінностей суспільства та психологічну складову, що характеризує відношення людини до оточуючого світу й у тому числі до економічних і соціальних процесів, що відбуваються в ньому. Інтелектуальне зростання та вдосконалення творчих можливостей посіли важливе місце у структурі цінностей сучасної людини.

Разом із тим вважаємо за потрібне виділити чинники екзоген­ного характеру:

1. Політичні чинники. Закінчення Другої Світової війни сприяло політичній стабілізації; зруйнована економіка Західної Європи потребувала важкої роботи по відновленню свого потен­ціалу, а економіка США — країни, яка майже не постраждала у війні — отримала значний імпульс для розвитку, допомагаючи іншим країнам (у тому числі Німеччині та Японії) відновити си­стему господарства. Значні втрати у війні змусили світ перехо­дити на інноваційний шлях розвитку, що реалізувалося в тому ж самому впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, наукових розробках як невід' ємній частині державних стратегій розвитку. Вжиті заходи сприяли становленню США як найпо­тужнішої економіки світу, а також ряду «економічних див», зо­крема у Німеччині та Японії, що перетворили ці країни із пере­можених у війні на провідних геополітичних та економічних лідерів на межі XXI століття.

2. Культурно-ідеологічні чинники. Як вважають прибічники ринкового лібералізму, апелюючи до прикладів успішного економічного розвитку, ключем до процвітання є низькі подат­ки і свобода пересування висококваліфікованої робочої сили, що є синонімами вільного ринку, а ця ж сама свобода стає мож­ливою там, де існує релігійна терпимість, гарантії вільного розвитку і вибору діяльності незалежно від кольору шкіри, по­ходження та переконань [3]. Перша половина XX століття, ха­рактеризуючись антисемітизмом та нетерпимістю до інших культур, у 50—60-ті роки, і аж до кінця століття змінювалась на толерантність у відношенні до інших, і на нашу думку, саме ті країни, що зуміли на її основі організувати суспільство — отримали безпрецедентну підтримку у вигляді дешевої робочої сили, яка почала працювати на економіку цих країн. В епоху інновацій та необхідності прискореного розвитку додатковий імпульс у вигляді значної маси трудових ресурсів як ніколи був потрібним для забезпечення потреб економіки, що розви­вається.

3. Виробничо-технологічні чинники. Досягнення піку вироб­ничих можливостей індустріальної економіки внаслідок зрос­тання матеріального виробництва, безупинне виробництво то­варів масового споживання об' єктивно зумовлювало пере­орієнтацію ресурсної спрямованості на нематеріальні галузі економіки. Незважаючи на існування значної частини населен­ня, яка і в наш час гостро відчуває дефіцит продуктів харчу­вання та товарів матеріальної природи для підтримки рівня життєдіяльності, можна з впевненістю сказати, що наявний рі­вень виробництва у розвинутих країнах при все більшій опти-мізації цього процесу введенням досягнень НТР, вже станом на 50—60 роки XX століття задовольняв потреби основних мас населення цих країн, що і спричинило переорієнтацію трудо­вих ресурсів на нематеріальну сферу як результат виникнення нових потреб суспільства.

4. Демографічні чинники. Подальше зростання населення Землі та відповідне виснаження природно-ресурсної бази пла­нети, демографічний післявоєнний бум змусили людство шу­кати більш дієві способи використання ресурсів та ефективні­ше організовувати свою діяльність щоб забезпечити себе необхідним. Зростання населення, на відміну від теперішніх процесів «старіння» нації, відбувалося і у розвинутих країнах, що зумовлювало не просто розвиток нових галузей для задово­лення зростаючих потреб, але і їхній якомога швидший вихід на ринок.

5. Організаційні чинники. Удосконалення технологій, механі­зація і автоматизація виробництва дозволяють зменшити частку людей, безпосередньо зайнятих у матеріальному виробництві. Відповідно, індустріальний сектор вже не потребує такої значної кількості працівників, які можуть тепер бути зайнятими у нема­теріальному виробництві. Це веде до структурних змін в еконо­міці та системі зайнятості, про яку вже згадувалося. Головною продуктивною силою суспільства стають високоінтелектуальні працівники, що переважно працюють у сфері послуг. Це, безумов­но, змінює структуру не лише економіки, але і суспільства, у якому з' являються нові класи та прошарки.

Таким чином, у додаток до загальноцивілізаційного процесу еволюції суспільної системи, ми виділили сукупність чинників ендогенної та екзогенної природи, що у своїй взаємодії зумовили становлення суспільства постіндустріального типу. Різні групи причин та чинників не діють відособлено, а зберігають між со­бою тісний зв' язок, забезпечуючи тим самим синергетичний ефект від взаємодії. Таким чином, рушійні сили як і економічно­го, так і суспільного прогресу перебувають у тісному діалектич­ному взаємозв' язку.

Результати дослідження сприяють розробці сценаріїв роз­будови інституціонального середовища для формування пост-індустріального типу суспільства. Приймаючи історичний по­ступ  та  еволюційність  суспільного  розвитку  як загальнусприятливу тенденцію, країнам що розвиваються (в тому числі і Україні), потрібно додатково провести колосальну роботу із підтримки низки чинників становлення нового типу суспільст­ва. Також слід пам' ятати про те, що настання цього етапу роз­витку неможливе без завершення попередніх доіндустріально-го та індустріального етапів, і, зрештою, якісного стрибка вперед до постіндустріального укладу. Як уже зазначалося, та­ке прискорення можливе лише за рахунок переходу на іннова­ційний шлях розвитку, що має бути частиною загальнодержав­ної стратегії.

Література

1. World economic outlook (International Monetary Fund) Перспек­тивы развития мировой экономики/ Апрель 2010 — [Washington, D.C.]: Международный Валютный Фонд, 2010. — 206 с. (Обзоры мировой экономики и финансов)

2. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социаль­ного прогнозирования / Под ред. В. Л. Иноземцева [пер. с англ.] М.: Acaderma, 1999. — 956 с.

3. Бреннер Р. Причины экономического роста. Примеры успешного экономического развития. [Електронний ресурс] : (Публіцистичний портал inliberty.ru) режим доступу: http://www.inliberty.ru/library/ study/338/

4. Гальчинський А. С. Економічна методологія. Логіка оновлення: Курс лекцій. — К.: АДЕФ-Україна, 2010. — 572 с.

5. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учебное пособие. — М.: Ло­гос, 2000.

6. Мировая экономика. Глобальные тенденции за 100 лет. Под ред. Королева И. С. М.: Юристъ, 2003. — 604 с.

7. Мочерний С. В., Ларіна Я. С., Устенко О. А., Юрій С. І. Економі­чний енциклопедичний словник: У 2 т. Т. 2 / За ред. С. В. Мочерного. — Львів: Світ, 2006.

8. Тоффлер Э. Третья волна. М.: АСТ, 2004.

9. Философский энциклопедический словарь / Ред.-сост. Е. Ф. Губс-кий и др. М.: Инфра-М, 2003. — 576 с.

10. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Пер. с англ.М.: АСТ; Ермак, 2004. — 588 с.

11. Чухно А. А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України / А. А. Чухно. К. : Логос, 2003. — 631 с.

Стаття надійшла до редакції 22.01.2011

Страницы:
1 


Похожие статьи

О В Костючик - Класифікація причин та чинників формування постіндустріального суспільства

О В Костючик - Взаємовплив економічного зростання та розвитку як основа економічних та суспільних трансформацій