В Масальський, Г Димиденко - Класичні університети україни історія похоаження та зміст терміна - страница 1

Страницы:
1  2 

ІСТОРІЯ

Y. Levkun

FORMING AND DEVELOPMENT OF IVAN BORKOVSKUY AS PERSONALITIES

AND SCIENTIST

This article highlights life, social, political and scientific work of outstanding Czech scientist Ivan Borkovskuy. He was born in Ukraine (1897- 1976). Ivan Borkovskuy discovered "Prague culture" and he was recognized worldwide as scientific authority in the branch of Slavic archeology. It was the first time when his participation in nationalist competition of Ukrainian nation and his work as a Rector of Ukrainian Free University in Prague was researched on the basis of Prague Archives.

Key words: Ivan Borkovskuy, Ukrainian Free University, Chortkiv offensive, Prague Castle, "prague type", modern Czech archaeology of Middle ages.

© Я. Левкун

Надійшла до редакції 19.11.2010

УДК 378.14 (477)

КЛАСИЧНІ УНІВЕРСИТЕТИ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ ПОХОАЖЕННЯ ТА ЗМІСТ ТЕРМІНА

ВАСИЛЬ МАСАЛЬСЬКИЙ,

кандидат історичних наук, професор, декан факультету суміжних і додаткових професій Донецького національного університету, академік Української технологічної академії

ГАННА ДИМИДЕНКО,

аспірант кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

Історико-соціологічне дослідження присвячене актуальним і поки що дискусійним пи­танням: коли і де виникли перші класичні університети; їх основні характерні риси; які су­часні університети в Україні можна вважати класичними і наскільки це правомірно. Дослід­ження здійснено на основі методу цільового виявлення, систематизації й порівняльного аналізу знайдених в архівах, бібліотеках та інтернет-ресурсах фактичних матеріалів, доку­ментальних та літературних джерел стосовно діяльності деяких європейських та вітчизня­них університетів. Обґрунтовано правомірність використання терміна " класичні університе­ти" тільки до п'ятнадцяти з існуючих сучасних ВНЗ України.

Ключові слова: освіта, вищий навчальний заклад, класичний університет, факультет, офіційний документ.

Постановка проблеми. З проголошенням неза­лежності в 1991 році Україна вийшла на новий етап сус­пільного розвитку і, звісно, перед нею постали питан­ня соціально-економічного, політичного й культурного характеру. Перед українським суспільством виникла проблема реформування освіти, тому що саме вона може й здатна підготувати людину до нових складних видів діяльності, сприйняття і формування нових цінностей та ідей. Освіта також відіграє велику роль у зміні уявлень про стандарти життя та стереотипи мис­лення. Саме тому важливі й серйозні зміни в сучасно­му суспільстві неможливі без попередніх реформу­вань у освітній сфері. Відомо, що із середньовічних часів вища класична освіта була зосереджена в стінах університетів. Цю традицію збережено дотепер май­же в усіх класичних університетах розвинутих країн світу, які суттєво впливають на життя й розвиток своїх держав і суспільств.

У процесах сучасного реформування освіти в Ук­раїні виникла проблема щодо походження, право­мірності використання й розуміння змісту терміна "кла­сичний університет". Дехто з українських дослідників, державних і політичних діячів різного рангу, а також пе­ресічних громадян вважають, що термін "класичний університет" узагалі застарів і тому його не треба вико­ристовувати, а решта щодо вживання цього терміна дає різні його тлумачення, і навіть офіційні державні доку­менти далеко не однозначно його трактують.

Аналіз досліджень і публікацій, у яких започат­ковано вирішення проблеми. Слід зазначити, що ця проблема не залишилась поза увагою дослідників, серед яких - фахівці історичного, соціологічного, пра­вового та інших напрямів.

Важливу роль у розумінні головних тенденцій роз­витку досліджуваної сфери відіграли праці загально­теоретичного фундаментального характеру. Проблемі університетів як інституту суспільства, який розвиває не тільки освіту, а й науку, усесвітньовідомі наукові

№ 7 (107) листопад-грудень 2010р.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactorv.comшколи, питання культури та демократії, міжнародні зв'язки, присвячені роботи таких загальновідомих дос­лідників, як Ю. Габермас [1], К. Ясперс [2], Д. Х'юмен [3]. Серед вітчизняних дослідників проблемою універ­ситетів, у тому числі класичних, займався І. Є. Тарапов. Його робота "Інтелектуальна праця, наука і освіта. Криза в Україні" висвітлює особливості розвитку кла­сичної та професійної освіти України, але головну ува­гу дослідник звернув на необхідність розвитку якісної університетської освіти, а також наголосив на активній державній підтримці освіти в правовій та економічній сферах [4]. Однак вищевказані наукові праці мають узагальнюючий характер, їх автори не ставили перед собою завдання розкрити конкретні особливості роз­витку класичних університетів України.

Серед спеціальних історичних досліджень треба назвати працю С. Сірополко " Історія освіти в Україні", у якій автор приділяє увагу становленню та розвитку класичних університетів на території України, почина­ючи від виникнення перших класичних вищих навчаль­них закладів у ХУІ ст. і до радянської перебудови уні­верситетської освіти в 1930-х рр., а також розкриває особливості їх діяльності [5]. Колективна монографія дослідників Г. Г. Єфименко, Г. А. Лилицького, В. А. Ба­женова "Вища освіта в УРСР" [6] і праця дослідників Київського університету "Вища школа Української РСР за 50 років" [7] висвітлюють процес розвитку і рефор­мування класичної університетської освіти за радянсь­ких часів. Треба також указати на спеціальні праці, присвячені історії окремих класичних університетів України, а саме: Дніпропетровського, Донецького, Київ­ського, Львівського, Харківського та інших [8].

Цікаві факти було почерпнуто з матеріалів міжна­родної науково-практичної конференції, яка відбулась у Дніпропетровську в грудні 2003 р. [9]. Конференцію присвячено питанням історії та еволюції класичної ос­віти, ролі університетів у соціальному прогресі сус­пільства, розвитку регіонів та інтеграційної місії кла­сичних університетів у формуванні особистості.

Але, на жаль, навіть у цих спеціальних публікаціях свого повного відображення не знайшли проблеми су­часного розвитку класичних університетів України, виз­начення їх кількості та правомірність використання тер­міна ' 'класичний університет". Виходячи з вищевикладе-ного, можна констатувати, що тема дослідження над­звичайно актуальна. Звідси - її практична мета і завдан­ня, які передбачають спробу стислого аналізу історії виникнення та вживання терміна "класичний універси­тет" стосовно вищих навчальних закладів України про­тягом її історії із зосередженням особливої уваги на ви­користанні й тлумаченні цього терміна в досліджуваний нами період, а саме: з 1991 до 2010 року включно.

Виклад основного матеріалу. Загальновідомо, що класичні університети беруть свій початок з Хі ст., коли на теренах Західної Європи починають розширю­ватись політичні, економічні, культурні зв'язки, масо­во виникають і зростають міста, де розвиваються тор­гівля й ремесла і, як наслідок, у суспільстві з'являєть­ся підвищений попит на знання. Практичною відповід­дю на такий попит стала категорія людей, які профе­сійно почали займатися педагогічною працею і разом зі своїми учнями об'єднувались у різноманітні товари­ства і братства: купецькі гільдії, торгово-промислові цехи, корпорації тощо. Такі "вільні школи" дали поча­ток створенню вищих навчальних закладів і стали на­зиватися universitas magistrorum et sholarium (корпо­рація викладачів і студентів), а згодом скорочено -universitas, тобто університет [10]. Досвід організації перших університетів поступово поширювався в краї­нах Європи та світу, перетворився згодом на класич­ний. У 1088 році в італійському місті Болонья було відкри­то саме такий перший університет. Далі виникають уні­верситети в інших містах і країнах Європи, зокрема Па­рижі (1150 р.), Оксфорді (1167 р.), Салерно (1173 р.), Валенсії (1178 р.), Кембриджі (1209 р.) тощо [11].

Перші університети, як правило, виникали за ініціа­тивою вчених, а подекуди - державних, громадських або релігійних діячів, були самоврядними організаці­ями, мали чітку систему управління, до якої входили обрані посадові особи (ректор, декан, професори та ін.), повну незалежність від міських магістратів та будь-яких інших установ [12].

Загальновизнано, що перші університети були кла­сичними не тільки за часом виникнення, а й за своєю структурою. Як правило, усі вони мали чотири факуль -тети: богословський, юридичний, медичний, артистичний, або підготовчий, який пізніше отримав назву філософсь­кого. На артистичному факультеті викладалися "сім вільних мистецтв": спочатку тривіум (латинська грама­тика, риторика і діалектика), потім додавався квадри-віум (арифметика, геометрія, астрономія і теорія му­зики), і саме ця система знань складала основу класич­ної університетської освіти [13]. Лише після закінчення цього факультету можна було продовжити навчання на одному з трьох інших основних факультетів.

На терені України першими вищими навчальними закладами на зразок європейського класичного уні­верситету стали Острозька вища школа та Києво-Братська (Могилянська) колегія. Острозьку вищу шко­лу заснував у 1576 році князь Костянтин Острозький. Перша згадка про Острозьку вищу школу - від 7 лютого 1577 р. у книзі Петра Скарги "Про єдність костьолу Бо­жого". Тут вивчали 7 наук: граматику, діалектику, рито­рику, арифметику, геометрію, музику, астрономію. Ост­розька вища школа проіснувала недовго - до 1640 р., але дала змогу підготувати ряд видатних учених-пе-дагогів та політичних і військових діячів, серед яких М. Смотрицький, П. Сагайдачний та ін. Києво-Моги-лянську колегію заснував у 1632 році митрополит Київ­ський і Галицький Петро Могила, об'єднавши Київську братську та Київську лаврську школи. Петро Могила, на честь якого колегія і стала пізніше іменуватися Киє-во-Могилянською, зумів перетворити її на навчальний заклад, орієнтований на західноєвропейську систему освіти. Тут вивчався курс наук, властивий для захід­ноєвропейських університетів, а саме: арифметика, риторика, богослов'я, філософія, піїтика, нотний спів, також вивчалися латинська, церковнослов'янська, руська, грецька та польська мови. Викладання вело­ся в колегії латинською мовою [14].

За умов статті Гадяцької угоди, укладеної в 1658 році між Україною і Річчю Посполитою, Києво-Могилянсь-кому колегіуму офіційно надавався статус вищої шко­ли і титул " академія". Після входження України до скла­ду Московського царства відповідними грамотами від 1694 року й 1701 року цей титул було офіційно підтвер­джено [15]. Таким чином, Києво-Могилянська акаде­мія була першим на території України вищим навчаль­ним закладом, офіційно удостоєним цього звання. Але з другої половини ХУІІІ - початку ХІХ ст. після заснуван­ня університетів у Москві й Харкові академія почала втрачати пріоритетний стан єдиної вищої школи і, маю­чи всі умови для отримання титулу "університету", усе ж таки його не отримала, хоча прихильниками академії такі спроби робились неодноразово. Згодом указом Синоду в 1817 році академію було закрито.

Вперше на українських землях титул "університе­ту" офіційно було надано єзуїтській колегії у Львові. Польський король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 року підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у

№ 7 (107) листопад-грудень 2010р.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

Львові "гідність академії і титул університету" з пра­вом викладання всіх тодішніх класично-університетсь­ких дисциплін, присудження вчених ступенів бакалав­ра, ліценціата, магістра і доктора [16]. Університет складався з двох факультетів - філософського і бого­словського. Після розпуску в 1773 році ордену єзуїтів було закрито й Львівський університет.

Його відродження відбулося після входження Гали­чини до складу Австрійської імперії. У 1784 році нака­зом австрійського імператора Йосифа ІІ було знову відкрито Львівський університет, який створювався в складі чотирьох факультетів: філософського, юридич -ного, медичного і теологічного. Із цього часу універси­тет не припиняв свого існування й дотепер вважається першим класичним університетом, який виник на ук­раїнській території. Діючий тут філософський факуль -тет був загальноосвітнім або підготовчим, і після його закінчення студенти або продовжували навчатись на ньому з метою поглиблення своїх знань у галузі окре­мих наук, або переходили на один із вищих факультетів - юридичний, медичний чи теологічний, навчання на яких тривало чотири роки. Навчальний процес в універси­теті відбувався латинською, польською та німецькою мовами [17]. Цікаво, що бібліотека Львівського універ­ситету, яка сьогодні налічує понад 3 млн одиниць збе­рігання, працює з 1661 р. практично безперервно.

Таким чином, Львівський університет створював­ся за моделлю класичних університетів Європи, яка історично склалася із часів середньовіччя, і за таким же принципом велося в ньому викладання.

У подальшому в Україні процес створення класич­них університетів продовжився з початку ХІХ ст. на територіях, які на той час входили до складу Російсь­кої імперії.

Харківський університет був заснований у 1804 році згідно з указом імператора Олександра І. Але ініціа­тива його створення належить видатному просвітите­лю В. Н. Каразіну, який винайшов кошти серед харків­ських поміщиків і домігся згоди царя. Урочисте від­криття університету відбулося 17 січня (29 січня за новим стилем) 1805 року в складі чотирьох факуль­тетів: словесного, етико-політичного, фізико-матема-тичного та медичного [18].

Услід за Харківським виникає Київський універси­тет. Хоча українська політична еліта давно ставила питання про створення в Києві класичного універси­тету європейського зразка, сприятливі умови виникли лише в 30-х роках ХІХ ст. Київський Імператорський університет св. Володимира був заснований указом Миколи І від 8 листопада 1833 року на базі закритих після Польського повстання 1830-1831 років Віленсь-кого університету та Кременецького ліцею. 15 липня 1834 року відбулося його урочисте відкриття. На пер­шому році свого існування університет мав лише один факультет - філософський з історико-філологічним і фізико-математичним відділеннями. Але вже через рік у 1835 році було відкрито юридичний, а згодом, у 1841 році - медичний факультети [19].

Четвертим класичним університетом в Україні став Новоросійський університет в Одесі. Його історія по­чинається з 1804 року, коли в Одесі було відкрито ко­мерційну гімназію, яка в 1817 році стала йменувати-ся "Рішельєвським ліцеєм". До 1837 року ліцей набрав характеру вищої школи, і саме на його базі наказом Олександра ІІ від 10 червня 1862 року було створено Новоросійський університет. Його офіційне відкриття відбулося 1 травня 1865 року. Спочатку в університеті існувало три факультети: історико-філологічний, фізи-ко-математичний та правничий, а пізніше, у 1900 році, було відкрито медичний факультет [20].

За часом створення п'ятим університетом України у межах її сучасних кордонів став університет на Буко­вині, яка в ХІХ ст. входила до складу Австрійської імперії. До утворення університету в Чернівцях існу­вав богословський заклад, заснований ще в 1827 році. Саме на його основі наказом імператора Франца Йо­сифа від 4 жовтня 1875 року було створено Черні­вецький університет з трьома факультетами: теологіч­ним, філософським та юридичним [21]. У 1918 році Австро-Угорська імперія розпалася, а Північна Буко­вина була приєднана до Румунського королівства, але університет продовжив своє існування з того часу вже як класичний румунський вищий навчальний заклад.

У важкий період з 1917 по 1920 роки, коли україн­ське суспільство вело боротьбу за створення неза­лежної держави, удалось заснувати на території України ще три класичні університети: у Криму, на Поділлі та в м. Катеринославі.

Ініціатором заснування університету в Криму був відомий громадський діяч С. С. Крим. У 1916 році він підготував доповідь, де обґрунтував необхідність зас­нування університету в Таврійській губернії. Таврійсь­ке губернське земство підтримало його й склало кло­потання до уряду про заснування університету. Але сприятливі умови для його створення виникли лише в 1918 році. На прохання кримської громадськості у травні 1918 року було призначено урочисте відкриття Таврійського відділення Київського університету Св. Володимира у складі двох факультетів - медичного та фізико-математичного. Пізніше, влітку 1918 року, коли за підтримки німецької окупаційної влади було сформо­вано Кримський крайовий уряд, останній 30 серпня 1918 року видав постанову про заснування Таврійсь­кого університету в м. Сімферополі в складі п'яти фа­культетів: історико-філологічного, фізико-математично­го, юридичного, медичного та агрономічного [22].

Історія університету на Поділлі розпочинається 17 серпня 1918 року, коли гетьман України Павло Ско­ропадський підписав закон про заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету. 22 жовтня 1918 року відбулося його відкриття. Спо­чатку в університеті існували богословський, історич­но-філологічний та фізико-математичний факультети, але згодом, на початку 1919 року, було утворено сільськогосподарський факультет. Восени 1919 року в Кам'янець-Подільському університеті почав діяти також правничий факультет [23]. Але зі встановленням радянської влади університет у 1921 році буде реор­ганізовано в Інститут народної освіти, а згодом пере­творено на педагогічний інститут.

Упровадження в Таврійському і Кам'янець-По­дільському університетах сільськогосподарського та агрономічного факультетів пов'язано з природними особливостями цих територій, де історично склалась сільськогосподарська спеціалізація. У Криму переваж­но займалися виноградарством, на Поділлі - вирощу­ванням цукрових буряків, і тому ці райони гостро по­требували фахівців сільськогосподарського профілю.

Починаючи з кінця ХІХ ст., прагнення катеринос­лавської громадськості та місцевої влади до створен­ня університету було незмінним. Однак здійснити це бажання довгий час не вдавалося. Усі клопотання місцевої влади та прохання громадськості наштов­хувались на перепони політики царського уряду. Як пізніше стало відомо, до плану відкриття нових уні­верситетів, розробленого царським урядом, Катери­нослав не було включено, а сам цар Микола ІІ дуже неприязно ставився до університетської освіти й відкриття нових університетів [24]. Проте зусилля й наполегливі дії катеринославської громадськості при­

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

ІСТЯРІЯ

звели до позитивного результату: улітку 1916 року в Катеринославі відкрито Вищі жіночі курси в складі двох факультетів: медичного і фізико-математично-го з природно-історичним та математичним відділен­нями [25]. Саме на базі цих жіночих курсів у серпні 1918 року завдяки підтримці й клопотанню видатних українських учених В. І. Вернадського, Д. І. Багалія, М. П. Василенка, Л. В. Писаржевського було ухвале­но рішення про відкриття восьмого за рахунком - Ка­теринославського університету у складі чотирьох фа­культетів: історико-філологічного, юридичного, медич -ного та фізико-математичного [26].

До початку радянських перетворень в освітній га­лузі в 20-х роках ХХ ст. вказані вище українські універ­ситети за освітньо-історичними стандартами Європи являли собою еталони класичної університетської ос­віти, і те, що викладацький склад і випускники цих уні­верситетів високо цінувались не тільки в країнах Євро­пи, а й усього світу, свідчить про високий загальновиз­наний фаховий рівень цих закладів.

З перших років існування радянська влада почала докорінну перебудову всієї освіти. Процес реформу­вання торкнувся і класичних університетів. Саме вони найбільше постраждали від радянських реформ. Ре­організацію університетської системи освіти в Україні розпочато з 1920 року, коли Наркоматом освіти було видано "Інструкцію Управлінням вищої школи на місцях", яка передбачала закриття юридичних факуль­тетів в університетах і відкриття замість них факуль­тетів права в Інститутах народного господарства, а також на базі історико-філологічних і фізико-матема-тичних факультетів університетів створення тимчасо­вих вищих педагогічних курсів [27]. Остаточно долю уні­верситетів було вирішено на третій Всеукраїнській на­раді з питань освіти, яка відбулась у Харкові в червні 1921 року. На нараді було вирішено вказати Наркома­ту освіти на те, що особливу увагу треба звернути на реорганізацію старої вищої школи в інститути за вироб­ничими й функціональними ознаками [28]. У тому ж році університети були повністю розформовані й на їх базі були створені Інститути народної освіти (ІНО).

Але в умовах широкого розгорнення соціалістич­ного будівництва все гостріше відчувалась потреба в університетах, які б готували не тільки вузькоспеціа-лізовані кадри на кшталт інститутів, а й різнобічно ос­вічених висококваліфікованих фахівців, саме тому 10 березня 1933 року Рада Народних Комісарів УСРР прийняла постанову "Про організацію на Україні дер­жавних університетів". За вказаною постановою відно­вили діяльність Київський, Харківський, Одеський і Дніпропетровський державні університети [29].

Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР Львівський і Чернівецький університети теж отримали статус державних, і, таким чином, у 1940/41 навчальному році в Україні діяло 6 державних універ­ситетів: Київський, Харківський, Одеський, Дніпропет­ровський, Львівський і Чернівецький, які за своєю структурою дорівнювались до класичних європейсь­ких університетів.

У період Великої Вітчизняної війни українські універ­ситети були евакуйовані в східні райони СРСР, але після визволення України з-під окупації протягом 1944 року вони знову відновили свою роботу. Крім того, після приєднання Закарпаття до України був заснований у жовтні 1945 року Ужгородський державний універси­тет, віднесений до числа класичних [30].

З 1960-х років починає розширюватися мережа діючих державних університетів шляхом створення їх на базі провідних і найбільших регіональних педаго­гічних інститутів. Так 28 травня 1965 року Постано­вою Ради Міністрів СРСР було ухвалено рішення про перетворення Донецького педагогічного інституту, заснованого в 1937 р., на державний університет за зразком класичного Харківського [31]. Така ж поста­нова прийнята 13 лютого 1972 року щодо Кримсько­го державного педагогічного інституту (колишній Тав­рійський університет), який було перетворено на Сімферопольський державний університет [32]. За­порізький державний педагогічний інститут 16 серп­ня 1985 року на основі Постанови Ради Міністрів СРСР було реорганізовано в Запорізький державний університет [33].

Таким чином, на момент проголошення незалеж­ності України на її території в 1991 році існувало 10 державних університетів, діяльність яких було побудо­вано за зразком світових класичних: Київський, Харків­ський, Одеський, Дніпропетровський, Львівський, Чер­нівецький, Ужгородський, Донецький, Сімферопольсь­кий, Запорізький.

У міру подальшого самостійного розвитку України знову відновлено тенденцію з реорганізації педагогіч­них інститутів в університети. Так, у 90-х роках ХХ ст. на базі педінститутів було відкрито Прикарпатський (1992 р.), Волинський (1993 р.), Черкаський (1995 р.), Херсонський (1998 р.) державні університети. Також у 1992 році почала діяти Києво-Могилянська академія, яка вже в 1994 році отримала статус університету [34].

На початку ХХІ ст. відбувся наступний етап реорга­нізації, сутність якого полягала в перетворенні дер­жавних педагогічних університетів на державні універ­ситети, а саме: Миколаївського (2002 р.), Кам'янець-Подільського (2003 р.), Ніжинського (2004), Житомирсь­кого (2004 р.). Але серед них тільки Кам'янець-По-дільський державний університет завдяки відповідним показникам удостоївся звання класичного [35].

Узагалі згідно з рейтингом Міністерства освіти і науки України за станом на 2007 рік в Україні зазначе­но 24 державні класичні університети [36], але на дум­ку авторів насправді класичними можна вважати тільки 15, а саме: Київський, Харківський, Одеський, Дніпропетровський, Львівський, Чернівецький, Ужго­родський, Донецький, Таврійський, Запорізький, При­карпатський, Волинський, Черкаський, Кам'янець-По-дільский університети та університет "Києво-Моги­лянська академія". Вони мають більш-менш тривалий період становлення і функціонування як класичні уні­верситети, на той час в них викладалися класичні уні­верситетські наукові дисципліни не менш як десяти ти­сячам студентів, що навчаються за денною формою і за вісьмома напрямами підготовки, здійснювались фундаментальні наукові дослідження.

Традиційно класична університетська освіта ба­зується на природничо-наукових і соціально-гумані­тарних спеціальностях, але сучасне тлумачення тер­міну " класичний" ще вказує на наявність в університе­тах економічних спеціальностей, що стає характерним явищем для вітчизняної університетської освіти, почи­наючи з 30-х років ХХ ст. Таке явище пов'язане з мас­штабною індустріалізацією, що викликала зміни в суспільстві, у якому питання економічного розвитку стають пріоритетними. Унаслідок цього країні стали потрібні спеціалісти економічних профілів. Уперше економічні факультети з'явились в Одеському і Дніпро­петровському університетах у 1933 роках [37]. Услід за ними в 1944 році економічний факультет відкрився в Київському університеті [38]. У 60-70-их роках спе­ціалістів економічного профілю починають готувати Львівський, Донецький, Ужгородський і Чернівецький університети.

Таким чином, сучасне тлумачення терміна "класич-

№ 7 (107) листопад-грудень 2010р.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.comний університет", яке закріплене в офіційних документах, включає в себе природничо-наукові, соціально-гумані­тарні й економічні напрямки університетської освіти.

Уперше в офіційних документах незалежної Украї­ни термін "класичний університет" використано в По­станові Кабінету Міністрів від 5 вересня 1996 року "Про затвердження Положення про державний вищий навчальний заклад", згідно з якою "університет (кла­сичний університет) - багатопрофільний вищий на­вчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою із широкого спектра природничих, гу­манітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить фундаментальні та прикладні нау­кові дослідження, є провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-ви­робничих підприємств і установ, високий рівень кад­рового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності" [39]. Але у це перше за рахунком і загалом позитивне визначення терміна " класичний університет" потрапила суттєва неточність, яка, на думку авторів, не відповідала існуючій світовій практиці, а саме: у класичній університетській освіті не можуть бути при­сутні технічні напрямки.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В Масальський, Г Димиденко - Класичні університети україни історія похоаження та зміст терміна