П О Татарчук - Кластерна модель просторового розвитку підприємства - страница 1

Страницы:
1  2 

Стратегія економічного розвитку України, вип. 20—21 (2007)

УДК 658.112 П. О. Татарчук, аспірант,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

КЛАСТЕРНА МОДЕЛЬ ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

У статті узагальнено та критично охарактеризовано кластерну модель просторового розвитку економічних організацій та на основі аналізу досвіду формування кластерів в Україні визначено концептуальні основи забезпечення її ефективного впровадження в практику господарювання вітчизняних підприємств.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: розвиток підприємства, просторовий розвиток, географічна експан­сія, кластер, мережі підприємств, технопарки, стратегія розвитку підприємства.

Світова практика засвідчує, що функціонування найбільш процвітаючих еко­номічних систем практично повністю забезпечуються за рахунок переваг у тех­нологіях виробництва та управління. Тому успішний розвиток економічної сис­теми будь-якого рівня можливий при комплексному використанні концепцій стратегічного управління з урахуванням процесів, які визначають специфіку су­часного етапу розвитку економіки. Зокрема, на макрорівні спостерігається по­ступова трансформація природи конкуренції в напрямку від «прямого протисто­яння» до «співконкуренції» і далі до відкритого або латентного співробітництва. При зовнішній суперечливості процесів кооперації й конкуренції між компанія­ми на конкретних ринках, в умовах глобалізації усе більш визначальними ста­ють фактори, що сприяють налагодженню взаємодії учасників ринку. З розу­міння цього виростає прагнення до кооперації між конкуруючими компаніями, які усвідомлюють значимість обміну досвідом і знаннями. Тому на мікрорівні в питаннях ресурсного забезпечення діяльності підприємств акценти зміщуються з матеріальних на нематеріальні ресурси. Підтвердженням тому служать резуль­тати досліджень, згідно яким унаслідок повсюдного вирівнювання якісних харак­теристик продукції й послуг споживачеві усе складніше віддавати перевагу тому або іншому товару, обґрунтовуючи свій вибір винятково споживчими властиво­стями продукту. У такій ситуації перевагу одержує те підприємство, що має відмітні ознаки в очах споживачів, тобто використовує більш сучасні інженерні й управлінські технології.

Зазначені процеси обумовлюють необхідність пошуку адекватних та ефектив­них способів розвитку економічних організацій, що вимагає розробки адекватної сучасним умовам господарювання підприємств моделі їх розвитку. Одним з мож­ливих варіантів реалізації такої моделі є стратегія географічної експансії — ком­плексна за характером формування стратегія, що визначає переглядуваний набір способів досягнення довгострокових конкурентних переваг для забезпечення понов­люваної відмітності й прибутковості підприємства внаслідок розширення сфери географічної присутності підприємства в ринковому просторі.

Взагалі проблему просторового розвитку підприємств доцільно розглядати у двох контекстах. Перший зосереджений виключно на суто економічних факторах просторового розташування виробництва, що яскраво відображено в чисельних працях (наприклад [1—4]), присвячених науковому обґрунтуванню розміщення продуктивних чинностей. Менш дослідженим та методологічно розвинутим зали­шається контекст стратегічного управління географічною експансією підприємст­вом. Слід визнати, що значний внесок у розробку стратегічних управлінських рі­шень щодо обґрунтування географічної присутності підприємств на різних ринках з метою набуття й утримання ними своїх конкурентних переваг зробили М. Портер, І. Ансофф, А. А. Томпсон і А. Дж. Стрікленд та ін. Останніми роками все більший інтерес наукової спільноти викликають питання організаційного оформлення гео-

© П. О. Татарчук, 2007графічної експансії підприємств у вигляді франчайзингових угод, операцій злиттів і поглинань, змережування підприємств та утворення стратегічних альянсів. Окре­мий блок у системі методологічного підґрунтя просторового розвитку підприємст­ва утворюють питання доцільності участі останнього в кластерних утвореннях з метою забезпечення своєї прибутковості і стратегічної відмітності. Зокрема, з тео­ретичними основами та географічними особливостями кластерів в Україні можна ознайомитись, наприклад, у роботах С. І. Соколова [5], А. Г. Семенова та Т. І Кур-тева [6].

Однак проблема формування цілісного уявлення про просторовий розвиток під­приємства та розвинення методичних засад стратегічного управління відповідними процесами залишається мало дослідженою, особливо у вітчизняній управлінській науці, тому потребує подальшої розробки. У такій постановці проблеми назріла на­гальна потреба активного вивчення переваг і можливих обмежень просторового розвитку підприємств з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності за клас-терною моделлю [7].

Метою цієї статті є висвітлення зарубіжного та вітчизняного досвіду участі під­приємств у кластерних утвореннях з метою забезпечення належного рівня їх кон­курентоспроможності та узагальнення теоретико-методичних засад кластеризації як моделі реалізації просторового розвитку підприємства.

Просторовий розвиток підприємства доцільно розглядати через призму зміни структури його взаємовідносин, яка призводить до трансформації та розширення контуру взаємозв'язків з елементами надсистеми підприємства (системи більш ви­сокого порядку — кластеру, регіону, галузі, країни тощо), що зумовлює якісну змі­ну його функціонального призначення.

Аналізуючи та систематизуючи світовий досвід, можливий спектр причин, що спонукають керівництво підприємств реалізовувати просторовий розвиток, можна констатувати, що найчастіше підприємство прагне до покращення (зміцнення) сво­єї конкурентної позиції та намагається створити такі умови функціонування, за яких можливо отримати синергію в різних сферах діяльності (операційній, фінан­совій, управлінській тощо). Необхідно підкреслити, що для вітчизняної практики характерними є такі ситуації, коли моделі просторового розвитку свідомо впрова­джуються для протистояння експансії на внутрішній ринок західних конкурентів. Зазначені мотиви є також рушійною силою для формування довготривалих парт­нерських зв' язків між підприємствами. Подібна взаємодія може відбуватися у різ­них формах.

У сучасному світі одним з найпопулярніших інструментів підвищення конку­рентоспроможності економічних систем на мікро-, мезо- й макрорівнях є кластерна стратегія. Поняття «кластер» поширилося в економічній теорії завдяки працям А. Маршала, який ще в ХІХ ст. проводив дослідження індустріальних округів Ве­ликобританії. Однак широке практичне впровадження кластерна модель просторо­вого розвитку підприємств отримала через сторіччя, коли в Італії вибухнув кластер-ний бум, що привів тамтешніх виробників товарів ширвжитку до прориву на світо­вих ринках. Сучасне звучання кластерна стратегія набула завдяки дослідженням М. Портера [3]. З кінця 1990-х рр. кластерною стратегією всерйоз зацікавилися й у Ро­сії, і в Україні.

В економічній літературі є різні підходи до проблем виникнення й розвитку кластерів. У концепції індустріальних округів, створеної на основі вивчення італійського досвіду, основний акцент робиться на безперервному здійсненні інновацій. Американські дослідники, що вивчали досвід Силіконової долини, особливу увагу приділяють взаємодії таких факторів, як вертикальна дезінтег­рація фірм, скорочення транзакційних витрат, спеціалізації місцевого ринку праці. Шведські дослідники, що належать до школи економіки знання, підкрес­люють велике значення інновацій як основи конкурентних переваг держав, ре­гіонів і фірм [8].

Різноманіття та індивідуальність кластерів утрудняють їхню типізацію. Відомі різні визначення цієї форми взаємин між різними учасниками бізнес-співто-вариства. У цілому розрізняють 3 широкі визначення кластерів [4]:

— регіонально обмежені форми економічної активності усередині родинних сек­торів, звичайно прив' язаних до тих або інших наукових установ (НДІ, університе­тів і т.п.);

— вертикальні виробничі ланцюжки (виробник—збутовик—клієнт), у яких су­міжні етапи виробничого процесу утворюють ядро кластера; до цієї ж категорії по­падають мережі, що формуються навколо головних фірм;

— галузі промисловості або сукупність сфер діяльності, визначені на високому рівні агрегації (наприклад, «хімічний кластер», «агропромисловий кластер»).

При цьому варто розрізняти кластери й мережі підприємств [9]. Термін «ме­режа» відноситься до групи фірм, які взаємодіють для досягнення загальних цілей, доповнюючи один одного й спеціалізуючись, щоб вирішити загальні проблеми, до­сягти колективної ефективності й/або захопити нові ринки. Термін «кластер» вка­зує на переважно галузеву й географічну концентрацію підприємств, які виробля­ють і продають спільними зусиллями ряд пов' язаних або взаємодоповнюючих товарів.

Отже, надалі у межах розкриття визначеної проблеми під кластером будемо ро­зуміти стійке територіально-галузеве партнерство, в якому підприємства, організа­ції та установи об' єднуються інноваційною програмою впровадження передових виробничих, інжинірингових та управлінських технологій з метою підвищення конкурентоспроможності учасників кластера. Таким чином, відмітними ознаками кластерної моделі просторового розвитку підприємства слід визнати: а) взаємодію його учасників у межах єдиного ланцюжка створення вартості [2]; б) одержання фірмами-учасницями синергійного ефекту; в) розмитість зв' язків між учасниками; г) інноваційну орієнтованість. Кластери, як правило, формуються там, де здійсню­ється або очікується «проривне» просування в області техніки й технології вироб­ництва з подальшим виходом у нові «ринкові ніші».

Як партнерство взаємозалежних підприємств, установ, організацій, окремих осіб ефективно функціонуючий кластер матиме потенціал, що перевищує просту суму потенціалів окремих його складових. Компанії виграють, маючи можливість діли­тися позитивним досвідом і знижувати витрати, спільно використовуючи послуги постачальників. При цьому треба враховувати, що кожний з учасників вирішує свої характерні завдання, що обумовлені статутними, програмними, нормативними до­кументами.

Склад учасників кластерного утворення може бути доволі широким: виробники й постачальники, інжинірингові й консалтингові фірми, науково-дослідні організа­ції й вищі навчальні заклади, кредитні організації й банки, інфраструктура, адмініс­трації регіонів, професійні й громадські організації. Однак функціонування в межах такої «спільноти» сприяє формальному й неформальному обміну знаннями, спів­робітництву між організаціями із взаємодоповнюючими активами й професійними компетенціями [10].

На відміну від звичайних форм коопераційно-господарських зв' язків малого, се­реднього й великого бізнесу, кластерні системи характеризуються наступними особ­ливостями: а) наявністю великого підприємства-лідера, що визначає довгострокову господарську, інноваційну й іншу стратегію всієї системи; б) територіальною лока­лізацією основної маси учасників кластерної системи; в) стабільністю й доміную­чим значенням господарських зв' язків для більшості її учасників; г) довгостроко­вою координацією взаємодії учасників системи в рамках їх виробничих програм, інноваційних процесів та ін.

Найбільш відомими системами кластерного типу є приклади кооперації компа­ній: в області комп' ютерної техніки й інформаційних технологій — у Силіконовій долині (США); зв'язку й телекомунікацій — у Хельсінкі (Фінляндія), кіновиробни­цтва у Голлівуді (США), аерокосмічної промисловості у Московському регі­оні [11].

У більшості випадків галузі промисловості, що входять у кластери, групуються, виходячи зі ступеня міжгалузевої циркуляції продукції й знань та включають: а) потоки технологій, обумовлені придбанням продуктів і проміжних товарів в інших галузях, а також взаємодією між їхніми виробниками та споживачами; б) технічну взаємодію, утілену в патентуванні, освоєнні патентів, використанні наукових ре­зультатів у кількох суміжних галузях, а також у спільних дослідницьких проектах; в) мобільність персоналу між сегментами кластера з метою поширення кращих до­сягнень управління.

Виробнича структура кластера завжди більше вигідна, чим галузева, тому що тут внутрішньофірмові зв' язки більш щільні. Кластер породжує ефект масштабу виробництва, в основі якого наявність «інноваційного ядра» виробництва певного виду продукції або послуги. Кластерна виробнича структура синтезує ефект синер-гії, що виникає на основі загальної стандартизації продукції. Таким чином, всі учасники кластера одержують додаткові конкурентні переваги під впливом сукуп­ного впливу ефектів масштабу, охоплення й синергії.

Роль кластерів у підвищенні рівня конкурентоспроможності різних економічних систем зростає внаслідок передачі по технологічних ланцюжках товарів з високою споживчою цінністю, а також інших переваг високої конкурентоспроможності від фірми-родоначальниці кластера до підприємств-суміжників. Конкурентоспромож­ність поширюється й уверх по технологічному ланцюжку. Учасники кластера ви­магають підняти якість напівфабрикатів, що поставляються їм, що зумовлює по­ступове зростання рівню конкурентоспроможності постачальників. Тому завдяки запеклій конкуренції фірм кластера на внутрішньому національному ринку з од­ного боку, та поділяє між усіма учасниками кластеру спільній «комерційній ідеоло­гії» з іншого, в умовах спільної зарубіжної експансії стартові позиції вітчизня­них підприємств суттєво покращуються.

Саме внаслідок формування високого конкурентного «імунітету» учасників клас­тера уряди багатьох країн концентрують зусилля на підтримці існуючих кластерів та створенні нових мереж компаній, що раніше не контактували між собою. Зокре­ма, кластерні стратегії широко використовуються в країнах Європи. Наприклад, у Німеччині з 1995 р. діє програма створення біотехнологічних кластерів Bio Regio. У Великобританії урядом визначено райони навколо Единбурга, Оксфорда й Пів­денно-Східної Англії як основні регіони розміщення біотехнологічних фірм. У Нор­вегії уряд стимулює співробітництво між фірмами в кластері «морське господарс­тво». У Фінляндії розвинений лісопромисловий кластер, до складу якого входять підприємства з виробництва деревини й дерев' яних продуктів, паперу, меблів, по­ліграфічного й пов'язаного з ним устаткування. За оцінками експертів, Фінляндія лідирує за рівнем дослідницької та технологічної кооперації [12].

Останніми роками впровадження кластерного підходу успішно здійснюється в економіці України.

Прикладом успішного діючого вітчизняного кластера є найбільший в Україні технопарк «Інститут електрозварювання ім. Е. Патона». За період 2000-2004 рр. без бюджетного фінансування технопарком випущено інноваційної продукції на 2,2 млрд грн, відшкодовано в бюджет 179 млн грн, створено більше тисячі робочих місць, вкладено в інноваційні проекти 143 млн грн [6].

Модель технопарку розглядається як перспективна для вітчизняної автомобіль­ної промисловості. Яскравим прикладом кластерної моделі просторового розвитку підприємств автомобілебудування є проект формування під крилом закарпатського заводу «Єврокар» Індустріального парку Соломонове, що поєднує в єдиний ком­плекс автомобільне виробництво, складальне підприємство й виробників комплек­туючих. Передбачається, що до участі в кластері будуть залучені фірми Johnson Controls Inc. (Німеччина-Чехія), Delphi Packard Electric (Чехія), SAS (Чехія),

Quehenberger Logistik (Австрія), Jabil Circuit (Нідерланди-Великобританія-Україна), Siemens AG (Україна), Siemens VDO (Росія), ЗАТ «Росава» (Україна), ВАТ «КрКЗ» (Україна), ТОВ «Торговий Дім ISTA» та ін. У перспективі планується створити ме­режу підприємств, що працюють не тільки для «Єврокар», але й для інших вітчиз­няних автовиробників, а також з перспективою експорту продукції в країни СНД і Європи [13].

В Україні є також приклади успішно діючих кластерів, відмінних від технопар-ків. Так, у Хмельницькій області, що є лідером в сфері формування й діяльності кластерних систем в Україні, діє будівельний кластер, що охоплює Славутський, Шепетівський, Полонський, Теофіпольський та Білогірський райони Хмельницької області й ряд інших регіонів України.

Одним з найстарших і великих вітчизняних кластерних утворень є Хмельниць­кий будівельний кластер «Поділля», що об'єднав біля 30-ти підприємств будіндус-трії області, у результаті чого досягнуті лідируючі позиції на будівельному ринку регіону; забезпечено гнучкість, мобільність, інноваційнність та високу якість робіт при виконанні замовлень на спорудження нетрадиційних об' єктів. Особливих пер­спектив набули туристичні кластери у Хмельницькій області (наприклад, у м. Ка-м' янець-Подільському, кластер еко-агротуризму в м. Грицеві Шепетівського райо­ну), які орієнтовані на використання місцевих багатих природних ресурсів та ініці­ативу ділових кіл. Крім вищезгаданих, варто згадати також кластери деревооброб­ки, будівництва й будматеріалів.

Всеукраїнський високотехнологічний фармацевтичний кластер Група компаній «Біокон» поєднує компанії, що оперують на всіх рівнях оптово-роздрібного сегмен­та фармацевтичного ринку. У групу входять компанії: «Аптека Біокон» — націо­нальний оптовий оператор; «Аптечне об' єднання «Біокон» — роздрібна компанія, аптечна мережа в Києві; «Фармація»— роздрібна компанія, аптечна мережа в АР Крим; «Український медичний союз» — компанія, що здійснює доставку препара­тів поштою; логістичний центр ХФК «Біокон» — митно-ліцензійний склад; офіс­ний центр. Дуже важливим є наявність у складі «Біокон» окремих структур (3 про-моційні компанії — «Хелс Промоушн», «ПромоФарма», «Аркамед»), які здійснюють пошук перспективних лікарських засобів, поки не представлених на українському ринку. Кластер надає повний сервіс, що забезпечує проходження препаратом всіх етапів, — від виробника до покупця [14].

Багато успішних вітчизняних підприємств і компаній знаходяться на стадії ін­туїтивної неформальної кластеризації шляхом реалізації бізнес-схем, подібних до мережевого маркетингу. Наприклад, моделі «оболонкових» фірм отримують поши­рення у фармацевтиці, видавничій справі, а також у виробництві й реалізації кос­метичної й взуттєвої продукції. На таких засадах функціонують компанія «СБС-Фармація», ТОВ «Ардо» (власник бренду «SIMFO»), фірма «Ловді» (власник брен­ду «Color me»). Однак тільки усвідомлене формування кластерів дозволяє повною мірою використовувати й забезпечити їхні конкурентні переваги.

Можна констатувати, що починаючи з 1998 року сфера розвитку кластерів у ре­гіонах України істотно розширилася: мережні об' єднання організацій і фірм були сформовані в Луцьку, Львові, Житомирі, Івано-Франківську, Рівне, Тернополі, Черкасах, Чернівцях, Кіровограді, Херсоні, Миколаєві й Севастополі. Таким чином, в Україні створилися передумови для масового формування нових виробничих сис­тем (кластерів) у різних сферах господарської діяльності.

Незважаючи на ряд істотних переваг кластерної моделі просторового розвитку економічних організацій, необхідно враховувати труднощі, що виникають у розвит­ку кооперації між компаніями-учасницями, інститутами (діловими асоціаціями), а також приватним і державним секторами. По-перше, беручи участь у кластері, компанія ризикує розкрити свої виробничі секрети конкурентам. По-друге, не мож­на не враховувати, що будь-які дії з розвитку кооперації між компаніями, в решті решт, ведуть до додаткових витрат (участь у спільних акціях, інвестування наспільні проекти розвитку, поліпшення соціально-економічного клімату в кластері). По-третє, інститути (ділові асоціації, союзи, торгово-промислові палати), як прави­ло, орієнтовані на роботу з великими компаніями, що зуміли розробити свою кон­курентну стратегію, у зв' язку із чим малі й середні компанії обділені увагою з боку ділових асоціацій. Крім того, багато підтримуючих інститутів, особливо в галузі освіти й науки, не мають прямої зацікавленості в розвитку безпосередніх контактів з виробничими компаніями. По-четверте, на взаємини приватного й державного сек­торів на регіональному й державному рівнях можуть серйозно впливати такі фак­тори, як політична орієнтація учасників, персональні антипатії окремих лідерів, традиційна ворожнеча між сімейними групами, що ускладнює реалізацію кластер-них ініціатив. У зв' язку із цим, не можна не відзначити, що ініціативи приватного сектору можуть зустріти потужний опір з боку місцевих адміністрацій і централь­них урядових структур, що відповідно, гальмує будь-яке просування в справі фор­мування дієвих партнерських відносин.

Як відзначають дослідники, для забезпечення результативності кластерної мо­делі просторового розвитку підприємств в Україні необхідно забезпечити активно розробляти такі напрямки [15]:

формування стратегії підвищення конкурентоспроможності України на осно­ві мережевих структур (кластерів) на державному рівні, т.ч. шляхом законотворчої роботи з формування сприятливого для розвитку підприємництва ділового середо­вища з особливим акцентом на підтримку мережних структур;

широке інформування й підготовка (навчання) представників державного сек­тора, ділових кіл і зацікавлених інститутів з метою більш раціонального розвитку кластерних ініціатив;

поступова та раціональна трансформація галузевого підходу в модель клас-терної взаємодії підприємств, насамперед у таких сферах діяльності, як охорона навколишнього середовища й еко-туризм для створення екологічно чистої продук­ції й екологічно чистого середовища для населення;

активізація ролі неурядових, неприбуткових організацій, ділових асоціацій, орієнтованих на формування сприятливого підприємницького середовища;

уряд має виступати в ролі посередника й каталізатора кластерних ініціатив у різних сферах економіки.

У висновку хотілося б відзначити, що успіх кластерної моделі просторового розвитку економічних систем будь-якого рівня залежить від формування взаємин, що виникають, насамперед, між людьми, а не між організаціями. Виняткову важ­ливість у цих процесах має людський фактор, а також формування здорового інте­лектуального середовища.

Література

1. Мигранян А. А. Теоретические аспекты формирования конкурентоспособных класте­ров в странах с переходной экономикой // Вестник КРСУ. — 2002. — № 3.

2. Кластерная политика в Российских регионах: Справочно-библиографические материалы. — Самара, 2007.

3. Портер М. Международная конкуренция. М.: Международные отношения, 1993.

4. Цихан Т. В. Кластерная теория экономического развития // Теория и практика управления. — 2003. — № 5.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

П О Татарчук - Кластерна модель просторового розвитку підприємства