Г Дідук-Ступ'як - Питання інтеракції в когнітивно-комунікативному контексті - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ЛІНГВОДИДАКТИКА

 

 

 

Галина ДІДУК-СТУП'ЯК

 

ПИТАННЯ ІНТЕРАКЦІЇ В КОГНІТИВНО-КОМУНІКАТИВНОМУ

КОНТЕКСТІ

 

У статті дається стислий аналітичний огляд нових напрямів мовознавчих та лінгводидаткичних досліджень у сфері когнітології та комунікативної лінгвістики з проблеми інтеракції (взаємодії мовців) у процесі спілкування; простежено генезу основних дослідницьких напрямів за вказаним питанням; з'ясовано типологію інтеракцій у процесі вивчення чотирьох видів мовленнєвої діяльності в загальноосвітніх закладах; схематично окреслено весь стратегічний процес технології інтеракції.

Сьогоденна освітня ситуація в Україні потребує вчителя-філолога, який би був висококваліфікованим фахівцем, що володіє фундаментальними знаннями, вміннями й навичками з мовознавчих, літературознавчих, психологічних, педагогічних наук та використовував ефективні сучасні методики і технології навчання й виховання.

Всі ці ідеї покладено в основу Державного стандарту української мови та Програму для загальноосвітніх навчальних закладів для 5-12 класів і виокремлено як основні змістові лінії: мовленнєву, мовну, соціокультурну і діяльнісну.

Нагадаємо, що призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування і вдосконалення вмінь та навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, читанні, говорінні, письмі, тобто у процесі формування мовленнєвої компетенції школярів. Реалізація її змісту здійснюється не лише на спеціальних уроках зв'язного мовлення, а й на уроках вивчення мовного матеріалу.

Призначення мовної змістової лінії здійснюється у процесі засвоєння учнями системних знань про мову і формування на їх основі відповідних умінь як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини (мовна компетенція).

Роль діяльнісної змістової лінії виявляється у вдосконаленні загальнопізнавальних, організаційних, контрольно-оцінних, творчих умінь, ціннісних орієнтацій, в опануванні стратегій, що визначають оптимальність мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв' язання навчальних завдань і життєвих проблем (стратегічна компетенція). Реалізація цієї змістової лінії відбувається у процесі роботи над опрацюванням навчального матеріалу мовної, мов­леннєвої і соціокультурної змістових ліній, а також використання засвоєного інтелектуально-операційного та ціннісного змісту інших навчальних предметів. Окремо години на реалізацію діяльнісної змістової лінії не виділяються.

Соціокультурна змістова лінія є засобом опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові особистості, органічному входженню її в соціум (соціокультурна компетенція). Змістове наповнення цієї лінії здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх галузей «Мови і літератури», «Суспільствознавство», «Естетична культура» та ін. Реалізується ця змістова лінія на основі дібраних текстів відповідної тематики, що використовуються як дидактичний матеріал мовної і мовленнєвої змістових ліній, а також за допомогою системи спеціальних та інтелектуально й емоційно орієнтованих завдань, передбачають опрацювання цих текстів і, зокрема, вивчення деяких із них напам'ять. Окремо години на реалізацію цієї змістової лінії не виділяються [12, 6].

Сучасна школа потребує нових поглядів та авторських методик щодо ефективного засвоєння учнями чотирьох видів мовленнєвої діяльності, коректного, толерантного та дозованого застосування різних типів підходів до навчання української мови як державної. Для


цього вчителям-словесникам слід бути обізнаними з інноваційними напрямками та складовими мовознавства.

Метою нашої статті є аналітичний огляд наукових засад інтеракції в когнітивній та комунікативній лінгвістиках; з'ясування типів інтеракції при вивченні читирьох видів мовленнєвої діяльності в загальноосвітніх навчальних закладах.

Дослідження вчених-лінгвістів Ф.С.Бацевича, Є.А.Карпіловської, М.П.Кочергана, Т.А. ван Дейка, Л.І.Мацько, О.О.Селіванової, Є.В.Сидорова, Й.О. Стерніна, Ноема Хомського та інших; науковців-методистів А.М. Богуш, Л.О. Варзацької, О.М. Горошкіної, Т.К. Донченко, С.О. Карамана, М.І. Пентилюк, Е.Я. Палихати, Ю.В. Романенко, О.М. Семеног, Т.В. Симоненкової, Г.Т.Шелехової засвідчили тенденції формування і розвитку висококультурної мовно-мовленнєвої особистості на основі нових досягнень когнітології, комунікативної лінгвістики та прагматичної комунікативістики.

Найважливіші ідеї комунікативної лінгвістики зародились у межах лінгвістики другої половини XX ст. Саме в цей час стало зрозумілим, що уявлення дослідників про мову як самодостатню систему знаків, яку потрібно вивчати «саму в собі й для себе», застаріли. Лінгвісти почали говорити про мову як форму, спосіб життєдіяльності людини, вербалізації людського досвіду і його усвідомлення, вираження особистості й організації міжособистісного спілкування у процесі спільної діяльності людей. Від об' єктивізованого, деперсоналізованого, предметного представлення мови вчені поступово почали переходити до її особистісного, діяльнісного розуміння [2, 14].

Як вказують наукові джерела, у лінгвістиці 60-70-х років XX ст. відбувся «прагматичний поворот», результатом якого став акцент на прагматичних (передусім соціально-психологічних та конситуативних) чинниках використання мови. Саме лінгвістична прагматика від самого початку керується принципами динамічного підходу до мови, роблячи ідею діяльності своєю методологічною основою. Лінгвістична прагматика цього періоду (та й наступних) охопила значну кількість проблем, пов'язаних з динамічною теорією тексту, зародженням дискурсивного аналізу і теорії дискурсу в цілому, комунікативним синтаксисом, теорією й типологією мовлення, теорією функціональних стилів, соціо- і психолінгвістикою та іншими напрямами.

Паралельно з розвитком прагмалінгвістики зароджуються ідеї когнітивного (лат. cognosco пізнавати) підходу до мови, який певною мірою починає домінувати в науці про мову на початку 80-х років XX ст.

У центрі уваги когнітивної лінгвістики перебувають проблеми мови як загального пізнавального механізму репрезентації та трансформування найрізноманітнішої інформації з використанням специфічних (мовних) знаків. Функціонування мови також розглядається як різновид когнітивної діяльності. Як нова галузь досліджень, когнітивна лінгвістика тісно пов' язана з когнітивною психологією, теорією штучного інтелекту, породження й сприйняття мовлення, різними типами семантик і граматик, семіотикою та іншими науковими напрямами.

Тісний зв'язок комунікативної лінгвістики з теорією інформації, або інформатикою, яка вивчає проблеми створення, передавання, приймання, зберігання, перетворення та обчислення інформації. І власний об' єкт - функціонування інформації в системах «людина - людина» і «людина — машина - людина». Водночас одним з об' єктів вивчення теорії інформації є мова як засіб і сфера створення, зберігання, переробки і передавання інформації. Крім того, теорія інформації пов'язана з лінгвістичним забезпеченням інформаційних систем. Зв'язок комунікативної лінгвістики з цією наукою значною мірою виявляється у використанні її поняттєвого апарату. Зокрема, такими поняттями, як код (засоби передавання інформації), біт (одиниця виміру інформації), надлишковість (різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом передаваної інформації), ентропія (міра невизначеності обсягу недостатньої інформації, яка залежить від кількості знаків у коді й імовірності їх появи в тексті) та іншими, стала послуговуватися комунікативна лінгвістика.

На розвиток комунікативної лінгвістики останніх десятиліть активно впливають ідеї комунікативістики.

Комунікативістика (англ. communicology, communication science - наука про комунікацію)  -  наука,  яка  вивчає  системи засобів  і  гуманітарних  функцій масових


інформаційних зв'язків, що здійснюються на різних етапах цивілізації за допомогою різних мов, а також вербальних і невербальних засобів.

Як самостійна наукова галузь, комунікативістика сформувалась у середині XX ст. у США та деяких інших країнах. Предмет її дослідження різноманітні форми і засоби, функції та можливості інформаційно-соціальних зв' язків від наскельних малюнків, ритуальних танців і звуків барабанів до комп' ютерного дизайну, відеодисків і телефаксів. Найбільша увага приділяється новітнім засобам зв'язку. Комунікативістика завдяки своїй інтегративній природі об' єднує досягнення всіх напрямів досліджень інформаційних систем.

Комунікативна лінгвістика спирається на теоретичний потенціал комунікативістики, зокрема добре опрацьовані методики і прийоми контент-аналізу (тобто дослідження дискурсів і текстів за допомогою точних статистичних даних). Однак вона не є складовою кому-нікативістики, оскільки має своїм предметом дослідження не просто рух інформаційних потоків, а засоби природної мови в процесах спілкування людей у різноманітних ситуаціях.

Важливим для нашого дослідження є з'ясування дефініції «інтеракція», яка є частотною в когнітивній і комунікативній лінгвістиках.

Вчений-мовознавець Ф.І. Хміль дає таке визначення інтеракції: «Інтеракція — процес організованих вербальних і невербальных взаємодій, які виникають під час спілкування» [15, 10].

Своє трактування поняття інтеракції у процесі спілкування дає Ф.С. Бацевич: «інтеракція мовленнєва - це взаємодія комунікантів у процесах спілкування з використанням засобів мовного коду» [2, 326].

Отже, кожна людина перед тим як вступати у комунікативний акт з іншою людиною спочатку робить своєрідну психодіагностику свого опонента, звертаючи увагу на такі зовнішні ознаки, як стать, вік, жести, міміку, фігуру, позу, рухи очей, .рук тощо. І лише після або під час візуального сприйняття наступає комунікативний акт. «Акт комунікативний — найзагальніше поняття комунікативної лінгвістики; інтеракція - процес, який відбувається в певному місці на пересіченні осей простору і часу між адресантом і адресатом, результатом якого є дискурс (текст)» [2, 318]. Успіх комунікативного акту залежатиме від уміння мовця зацікавити реципієнта сказаним. Джон Остін називає це вміння впливати на опонента перлокуцією. Перлокуція, відповідно, - переконання, досягнення мети, реакція подиву, страху, обман. На уроках мови при опрацюванні чотирьох видів мовленнєвої діяльності слід використовувати типи інтеракцій, перлокуцію через афірмації та звукотерапію, вивчення адресата через етикетні формули певного етносу та правила їхньої мовленнєвої поведінки.

Проблема комунікативної лінгвістики пов'язана з динамічним розвитком мови в її антропоцентричному вираженні в сучасному світі. За кордоном, а саме в Західній Європі і США, ця наука розвивається досить стрімко, що пов' язано із прагматичним аспектом в лінгвофілософії. Учені зазначають, що людина не може існувати без єдності з мовою (Остін, Серль, Вадервекен, Грайс). Тому в США було відкрито Бостонську школу дискурс-аналізу, яка здійснює дослідження комунікації в малих групах для дітей і дорослих. Крім того, в американських школах існують предмети, на яких діти спеціально вчаться розмовляти на різні теми в певних ситуаціях. Вважаємо, що і в наших загальноосвітніх навчальних закладах слід зосередити увагу на правильному, методично обгрунтованому вивченні державної мови у прагматичному руслі, тобто у взаємопов' язаних чотирьох формах мовленнєвоїи діяльності.

Отже, для успіху сучасній людині потрібно володіти мистецтвом ведення інтеракції, тобто мати відповідну комунікативну компетентність і володіти комунікативними стратегіями і тактиками. Успіх будь-якої інтеракції залежить від уміння адресанта маніпулювати реципієнтом через засоби вербального і невербального впливу, тобто адресат повинен володіти комунікативними вміннями і навичками.

Пропонуємо класифікацію американського психоаналітика Еріка Берна. Психолог виділяє шість типів інтеракцій:

1)   ритуальна взаємодія;

2)   розважальна взаємодія;

3)   спільна ціленаправлена активність;

4)   відсутня взаємодія;

5)   взаємодія у формі ігор;


6) інтимна взаємодія.

Таким чином, все попередньо зазначене дозволяє нам зробити такі узагальнення. По-перше, науковцями-психологами, мовознавцями виведено визначення комунікативної компетенції. Нею є сукупність знань і умінь учасників інтеракції спілкування у різних ситуаціях. По-друге, комунікативна компетенція складається з:

-      мовленнєвої компетенції - уміння застосовувати знання мови на практиці, користування мовними одиницями;

-    мовної компетенції - знання одиниць мови та правил їх поєднання;

-    предметної компетенції - уміння на основі активного володіння загальною лексикою відтворювати в свідомості картину світу;

-    прагматичної компетенції - здатність до здійснення мовленнєвої діяльності, зумовленої комунікативною метою, до вибору необхідних форм, типів мовлення, урахування функціонально-стильових різновидів мовлення.

На наш погляд, функціоналізм у мовознавстві привів до того, що сучасна лінгводидактика велику увагу приділяє комунікативному аспекту, тому в загальноосвітніх школах ведуться уроки зв' язного мовлення, у вищих навчальних закладах вивчається теорія комунікативної лінгвістики, а її практичне втілення можна прослідкувати під час проведення студентами-практикантами відкритих уроків з української мови у школах.

Навчальна мовленнєва діяльність детермінована тематикою текстів та ситуацій, що, як показує досвід, сприяє інтеграції всіх навчальних ліній - мовленнєвої, мовної, соціокультурної, стратегічної, а відтак - формуванню відповідної компетенції. Робота з текстом чи в межах навчальної ситуації закладає основи творчого підходу до навчання і співпраці вчителя та учнів.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Г Дідук-Ступ'як - Питання інтеракції в когнітивно-комунікативному контексті

Г Дідук-Ступ'як - Питання інтеракції в когнітивно-комунікативному контексті