І А Безверха - Ключові інструменти комерційної дипломатії в рамках сот - страница 1

Страницы:
1 

Формування ринкової економіки. 2011. № 26

9. Глобалізація // Економічна енциклопедія. Т. 1. — К.: Академія, 2000. — С. 264—265.

10. Globalization: A Brief Overview/IMF:issues brief, May 2008 — http://www.imf.org/external/np/exr/ib/2008/053008.htm

11. BIS Quarterly Review, Bank for International Settlements (Decem-

ber2006), p. 29

12. «Growth is Good for the Poor» Journal of Economic Growth (2002), and «Trade, Growth, and Poverty», The Economic Journal (2004)

13. From remarks at an UNCTAD conference in February 2000, in Johan Norberg (2003), In Defense of Global Capitalism (Washington: Cato Institute), p. 155

14. Кашкин В. Б. Основы теории коммуникации: краткий курс. М.: АСТ; Восток-Запад; Минск: Харвест, 2007.

Статтю подано до редакції 21.04.11 р.

УДК 339.54:061.1

І. А. Безверха, аспірантка кафедри міжнародної торгівлі, ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

КЛЮЧОВІ ІНСТРУМЕНТИ КОМЕРЦІЙНОЇ ДИПЛОМАТІЇ В РАМКАХ СОТ

АНОТАЦІЯ. Виокремлено ключові інструменти комерційної дип­ломатії та механізми реалізації пріоритетів у зовнішній торгівлі та просування інтересів національному бізнесу в рамках Світової ор­ганізації торгівлі, а також дано оцінку їх використання Україною.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: комерційна дипломатія; Світова організація тор­гівлі; офіційні, неофіційні переговори; інформаційно-аналітична, представницька діяльність; коаліція; механізм розв'язання супе­речок; ТНК; неурядові організації.

АННОТАЦИЯ. Идентифицированы ключевые инструменты ком­мерческой дипломатии и механизмы реализации приоритетов во внешней торговле и продвижения интересов национального биз­неса в рамках Всемирной торговой организации, а также дана оценка их использования Украиной.

ANNOTATION. The key commercial diplomacy tools and mechanisms of implementation of external trade priorities and promotion of the

© І. А. Безверха, 2011

14

national business interests in the World Trade Organization are idetified. The application of the tools and usage of the mechanisms by Ukraine are assessed.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: коммерческая дипломатия; Всемирная тор­говая организация; официальные, неофициальные переговоры; информационно-аналитическая, представительская деятельность; коалиция; механизм разрешения споров; ТНК; неправительствен­ные организации.

KEY WORDS: commercial diplomacy; World Trade Organization; official, unofficial negotiations; informational and analytical, represen­tative activity; coalition; dispute settlement mechanism; TNC; nongo­vernment organizations.

Постановка проблеми. Приєднання до Світової торговельної організації вважається найбільш важливим етапом на шляху до інтеграції в світову економіку та отримання торговельних пере­ваг. Однак проблемою, з якою стикаються держави після вступу, є те, що він не забезпечує автоматичного успіху країни всередині організації, так само, як і розробка добре обґрунтованої торговель­ної політики. Це обумовлено специфікою прийняття рішення в СОТ — шляхом консенсусу — при великій кількості членів, ко­жен з яких має право вето.

Аналіз існуючих публікацій. Світовій організації торгівлі при­свячено багато літератури, однак публікації щодо інструментарію комерційної дипломатії в рамках СОТ практично відсутні. Робо­ти вітчизняних учених-дослідників О. Білоруса, І. Бураковського, Б. Губського, Д. Лук'яненка, В. Мунтіяна, М. Павловського, Ю. Па-хомова, А. Поручника, В. П'ятницького, В. Сіденка, С. Соколен­ка, Т. Циганкової, А. Філіпенка та інших переважно зосереджені на аналізі переваг та недоліків міжнародної торгової системи, по­зитивних та негативних наслідків приєднання вступу України до СОТ. У роботах іноземних дослідників широко висвітлюються окремі аспекти діяльності СОТ: процесуальні механізми (Е. Ква, В. Кеннес, А. Матту, А. Субраманіан, П. Макрорі), тактика країн, що розвиваються (П. Галахер, В. Кеннес, Д. Лі, Ф. Джавара, К. Мікалопулос, С. Евенет), роль недержавних гравців (Р. Хігот, М.Санчес), коаліційна діяльність (А. Нарлікар, Д. Тусі), механізм розв'язання суперечок (Г. Янг, Ч. Браун, Е. Петерсман). На увагу заслуговують доповіді, які готуються міжнародними недержав­ними громадськими організаціями Oxfam International і ActionAid International і відкривають особливості неофіційних процесів у

СОТ. Загалом існуюча література дозволяє виокремити інструмен­ти та механізми комерційної дипломатії, якими користуються країни у СОТ у досягненні власних цілей.

Постановка завдання. З метою забезпечення реалізації своїх поточних і стратегічних торговельно-економічних інтересів, сприяння просуванню товарів і послуг на зовнішні ринки країні необхідно визначити основні інструменти комерційної диплома­тії та процесуальні механізми в рамках СОТ, якими вона може скористатися.

Виклад основного матеріалу. Розуміючи, що відкритість за­безпечує довготерміновий розвиток, за останні десятиліття бага­то країн лібералізували норми і правила, що регулюють торгівлю товарами та послугами, створивши міжнародну торговельну сис­тему. Але із зростанням числа учасників багатосторонніх торго­вельних переговорів, ускладненням порядку денного, посилен­ням впливу неурядових гравців на прийняття рішення, триває пошук ефективних дипломатичних методів і механізмів просу­вання цієї політики для досягнення успіху у взаємопов' язаному і взаємозалежному світі.

Центральне місце в регулюванні міжнародної торговельної системи посідає Світова організація торгівлі (СОТ), створена в 1995 році як правонаступниця ГАТТ. Сьогодні вона налічує 153 країни-члени, на які припадає майже 90 % світової торгівлі [1]. І попри закиди у недосконалості СОТ уряди продовжують праг­нути членства в ній і вести багаторічні переговори про вступ, очікуючи на отримання інструментарію для лобіювання вигідних умов торгівлі для національних суб' єктів господарювання.

Тому завданням комерційної дипломатії кожної країни на ба­гатосторонньому рівні є знаходження інструментів та механізмів для просування власної експортної стратегії на іноземних ринках.

У міжнародних організаціях глибоке знання процедурних правил забезпечує засоби, дуже важливі для успішної діяльності. СОТ — це організація «рухома членами, де рішення приймають­ся консенсусом урядами всіх країн-членів» [2], крім деяких випа­дках, коли рішення приймається шляхом голосування. Тому од­ним з найважливіших інструментів багатосторонньої комерційної дипломатії є переговори, як офіційні, так і неофіційні.

Найвищий офіційний рівень у СОТ — Міністерська конферен­ція, яка приймає всі основні рішення і збирається не рідше ніж раз у два роки на рівні міністрів торгівлі країн-членів. Другимнайважливішим органом після Міністерських конференцій є Ге­неральна рада, яка складається з представників усіх країн-членів (більшість з яких знаходиться в Женеві) і діє в період між конфе­ренціями (як правило, кілька разів на рік) для виконання функцій, передбачених угодами, що їх підписали міністри.

Генеральна рада також засідає як Орган з розв' язання супере­чок та Орган з перегляду торговельної політики, але з іншими повноваженнями й іншими головами. На нижчому рівні існують різні ради, спеціалізовані комітети, робочі групи та робочі сторо­ни, які засідають з більш вузьких питань. Члени СОТ можуть брати участь у всіх органах, за виключенням апеляційного орга­ну, експертної групи з розв' язання суперечок та декількох бага­тосторонніх комітетів.

Завдяки системі «один голос для одного члена», СОТ можна вважати дещо більш демократичною у своїй діяльності у порів­нянні з МВФ чи Світовим Банком, де повноваження для голосу­вання розподілені відповідно до фінансового внеску кожної краї-ни-члена. Однак з іншого боку, досягти консенсусу між 153 чле­нами, кожен з яких має і відстоює свої інтереси та може застосу­вати вето, під час Міністерських конференцій є надто складним завданням. Тому серйозного значення набула практика неофіцій­них зустрічей, коли країни обговорюють хід торговельних пере­мовин та можливі домовленості у сферах, по яких існують розбіж­ності. Протоколи таких переговорів, як правило, не ведуться. В деяких неформальних консультаціях, наприклад, зустрічах голів делегацій, можуть брати участь всі члени. Проте так звані зустрі­чі в «зеленій кімнаті», які отримали свою назву від кольору кім­нати генерального секретаря ГАТТ, де вони збиралися спочатку, передбачають участь лише обмеженого числа країн. Такий фор­мат зустрічей був започаткований під час Уругвайського раунду ГАТТ і залишився ключовою частиною переговорних процесів у СОТ — наприклад, лише у 2001 році їх було близько 500 [3]. Та­кож дослідники відзначали появу на початку 2000-х років прак­тики проведення міні-міністерських зустрічей, що передують Міністерським конференціям [4]. Вони проводяться в одній з країн-членів із запрошенням обмеженого числа країн з метою на­дання імпульсу справам до проведення Міністерських конферен­цій. Попри те, що такі переговори не є частиною формального процесу прийняття рішення СОТ і не підлягають її правилам, во­ни грають важливу роль у визначенні результатів переговорів,хоча й є предметом звинувачень у непрозорості з боку країн, які не було запрошено, та міжнародних громадських організацій.

Головну роль у неофіційних перемовинах ще з часів ГАТТ грають США та ЄС, які успішно використовують стратегію по­переднього узгодження. Проте країни, що розвиваються, стали все частіше брати участь у неформальних зустрічах, хоча зде­більшого включаються до участі більш впливові з них, такі як Бразилія та Індія. Якщо у минулому у неофіційних переговорах стандартно брали участь близько 8 країн-членів, то сьогодні ця кількість може дорівнювати 30. Свідченням зростаючої ролі і впливу країн, що розвиваються, стала перша міні-міністерська зустріч, проведена в країні, що розвивається, — в Індії в 2009 ро­ці за участі 36 країн [5].

Ще одним інструментом комерційної дипломатії в СОТ є на­лежне представництво країни в організації, яке не тільки надає інформаційно-аналітичне забезпечення, а й веде активну роботу в органах різного рівня. Багато країн не можуть брати адекватну участь у дискусіях через обмежені технічні та людські ресурси — чимало найбідніших країн-членів мають дуже мало або взагалі не мають представників у штаб-квартирі СОТ у Женеві, а значна кількість офіційних осіб представляють свої уряди одразу в де­кількох організаціях. Натомість США та ЄС мають відповідно 25 і 43 посадовці [6], які працюють над питаннями СОТ у Женеві. На їх підтримку діють також команди юристів і радників. Цілком зрозуміло, що країни, що розвиваються, з більшим складом мі­сій — Бразилія, Таїланд, Індія, є серед країн, що беруть найбільш активну участь у переговорах СОТ, оскільки багато засідань і зу­стрічей відбуваються одночасно.

Обмежені фінансові можливості країн, що розвиваються, роб­лять коаліції особливо важливим інструментом ефективної дип­ломатії в СОТ. Хоча слід зауважити, що до створення коаліцій вдаються не тільки слабкі країни. Прикладом цього може бути «Квадра» в ГАТТ/СОТ (Канада, ЄС, Японія та США), яку згодом замінила «Група зацікавлених сторін» (США, ЄС, Австралія, Бразилія та Індія). Станом на початок 2011 року, в рамках СОТ працює 25 коаліцій.

Загалом не існує чітких правил формування коаліцій у СОТ, хоча А. Нарлікар пропонує типологію коаліцій країн, що розви­ваються [7]. Коли групи країн мають спільне розуміння та ідео­логію, консенсус може бути досягнутий простіше. Такі групимають ознаки блоку. В інших випадках групи створюються рад­ше для того, щоб дійти компромісу, вирішити конкретну пробле­му або знайти вихід з глухого кута, ніж для того, щоб опрацюва­ти спільну позицію. Така коаліція будується на принципах аль­янсу. Вибір коаліцій або майбутніх партнерів визначається при­родою національних інтересів, темою переговорів, стадією пере­говорів, наявністю та силою зовнішньої підтримки і опозиції. Хоча більшість коаліцій поєднують у тій чи іншій мірі ознаки обох типів.

Нарлікар відзначає також дві основні тенденції, які характери­зують участь країн, що розвиваються, в СОТ в останні роки. По-перше, країни, що розвиваються, навчилися більш ефективно ви­користовувати коаліції для просування власних інтересів. Під­твердженням цього можна вважати зростання кількості коаліцій і тривалість їх існування. Наприклад, Міністерська конференція СОТ у Канкуні (Мексика) в 2003 році привела до появи принай­мні чотирьох нових коаліцій — «Групи 20-ти», «Групи 33-х», «Основної групи щодо сінгапурських питань» і «Бавовняної гру­пи» — на додаток до тих, що активно працювали ще в доканкун-ський період. Станом на початок 2011 року, в рамках СОТ функ­ціонувало 25 коаліцій [8].

По-друге, якість пропозицій з боку країн, що розвиваються, в розумінні їх діапазону та виконуваності, значно покращилася, особливо в порівнянні з тими, які висувалися в часи ГАТТ. Сьо­годні ці пропозиції характеризуються безпрецедентною обізнані­стю з технічними деталями, що свідчить про те, що вони базу­ються на ґрунтовних дослідженнях.

Часто країни входять одразу до декількох коаліцій, а коаліції можуть виступати єдиним фронтом проти пропозицій, які супе­речать їх інтересам. Найбільш активними коаліціями з сільсько­господарських питань наразі є «Кернська група» і «Група 20-ти». Значною мірою завдяки зусиллям Кернської групи під час Уруг­вайського раунду торговельних переговорів вперше були створе­ні рамки для реформування та лібералізації торгівлі сільськогос­подарською продукцією. Відносно молода «Група 20-ти» змогла добитися суттєвих поступок від США та ЄС. Вона також відома тим, що до її складу входять Китай та Індія, чиї інтереси в сільсь­кому господарстві дуже відрізняються від інтересів Аргентини, Бразилії та Південної Африки.

Процес прийняття нових членів до СОТ створює можливості для країни-члена організації просувати свою політику та інтереси національного бізнесу на ринках кандидатів, адже за існуючими правилами будь-яка держава-член може заблокувати вступ окре­мої країни до організації. Тактика блокування застосовується членами СОТ іноді з політичних мотивів (наприклад, США ветує заявку Ірану на вступ з 1986 року), але найчастіше з економічних міркувань, виставляючи кандидатам умови, які виходять за межі зобов'язань членів організації.

Процедура прийняття нових членів до СОТ дуже складна, за­звичай, тривала і включає в себе переговори з широкого кола пи­тань. Спочатку створюється Робоча група, яка вивчає зовнішньо­торговельний режим країни-кандидата і направляє свої рекомен­дації в Генеральну раду. До складу Робочої групи може увійти будь-який член СОТ, який заявив про своє бажання взяти участь у переговорному процесі. Завдання країни-кандидата і членів Ро­бочої групи — опрацювати в ході двосторонніх і багатосторонніх переговорів умови членства країни, що приєднується. За резуль­татами переговорів формується пакет документів, який містить зобов' язання кандидата і представляється на розгляд усіх членів організації, а Міністерська конференція або Генеральна рада приймають рішення щодо членства.

У доповіді про приєднання до СОТ, що її підготувала міжна­родна неурядова організація Oxfam International відзначається досить сильний вплив найбільших членів СОТ на процес вступу до організації нових держав. Вони не тільки просувають інтереси національного бізнесу, працюючи в Робочих групах, а й викорис­товують для цього надання технічної допомоги, якої потребують багато країн-кандидатів, особливо найменш розвинені країни, для фінансування програм реформ та приведення законодавства у відповідність до вимог СОТ.

Ще в 2004 році група найменш розвинених країн висловила думку, що існуючі програми технічної підтримки не відповіда­ють їхнім потребам [9]. Були висловлені сумніви з приводу якос­ті, змісту та обсягів програм. Невдоволення викликала і розпо­всюджена практика надання технічної підтримки членами СОТ, які входили до Робочої групи і використовували ситуацію для просування власних інтересів. Так, статистика Світового банку свідчить, що, наприклад, В' єтнам при підготовці до приєднання до СОТ отримував значну технічну підтримку [10]. Проте аналіз

Oxfam International свідчить про те, що більшість донорів при цьому були членами Робочої групи, які мали власні інтереси в переговорному процесі. Підтримка, надана ними, часто стосува­лася тих аспектів, по яких у ході переговорів на В' єтнам здійс­нювався найбільший тиск [11].

Координація урядових зусиль із зусиллями транснаціональних корпорацій та неурядових громадських організацій також є діє­вим інструментом активного відстоювання власної політики в СОТ. Причому безпосередня участь недержавних організацій за­кріплена в положеннях Марракеської угоді, однак не є остаточно юридично врегульованою

Зважаючи на те, що основна мета організації — знизити тор­говельні бар' єри для міжнародної торгівлі, глобальні корпорації природно мають великий інтерес до її діяльності. Ці компанії здійснюють прямий та непрямий вплив на політику СОТ. Деякі методи прямого впливу включають прямі контакти з розробни­ками рішень, презентації, листи, е-мейли, формальні звернення по урядову консультацію тощо. Через контроль над медіа, ство­рення дослідницьких центрів, до яких запрошуються розробники політики, корпорації здатні непрямо впливати на розробку полі­тики в СОТ. При цьому слід зазначити, що лобіюванням в органі­зації займаються як ТНК, так і галузеві та міжгалузеві асоціації виробників.

Уряди США і ЄС, де мають штаб-квартири майже 80 % світо­вих корпорацій, інтегрують корпоративних лобістів у процес розробки торгової політики і для просування інтересів основних корпорацій країни часто діють від їх імені на переговорах у СОТ. Так, на міністерській зустрічі в Гонконгу в 2005 році делегація США налічувала понад 350 делегатів, ЄС — понад 800, делегація з Бурунді — 3, Гамбія — 2, Джибуті — 1 [12].

Інші суб' єкти міжнародного життя — неурядові організації громадського суспільства — здійснюють все більш активний вплив на порядок денний переговорів СОТ, який поступово зрів­нюється з впливом компаній. Не довіряючи НГО спочатку, уряди наразі все більш розуміють важливість підтримки чи нейтраліза­ції соціальних рухів для розвитку як міжнародної, так і внут­рішньої торговельної політики.

Однак інтереси компаній і деяких урядів та інтереси громад­ських неурядових організацій можуть значно відрізнятися. НГО навіть здатні здійснювати тиск на транснаціональні компанії,шляхом проведення різних акцій. Крім того, прозорість та демо­кратична легітимність організацій громадського суспільства ство­рюють до них більшу довіру в світовій громадській думці, ніж лобістська діяльність компаній. В останні роки дії НГО дозволи­ли досягти суттєвих результатів в таких важливих питаннях, як доступ до загальних медикаментів і боротьба проти субсидуван­ня бавовни. Фермерські об'єднання також залучають такі органі­зації для просування своїх інтересів в СОТ. До таких організацій відносяться Oxfam International і ActionAid International.

СОТ має достатньо дієвий механізм вирішення торговельних конфліктів, який також використовується членами для захисту інтересів національного бізнесу на експортних ринках. Орган з розв' язання суперечок має повноваження збирати експертну гру­пу, що розглядатиме торговельний конфлікт між членами, при­ймати або відхиляти її рішення чи результати її засідання. Він та­кож слідкує за імплементацією рішень та рекомендацій і може уповноважити одну сторону застосувати заходи у відповідь на невиконання рішення іншою стороною. Так, наприкінці 2009 ро­ку СОТ дозволила Бразилії застосувати торговельні санкції до США через незаконне субсидування виробництва бавовни [13].

Кожна сторона може подати апеляцію на рішення експертної групи, яка заслуховується трьома з семи членів постійного апе­ляційного органу. З огляду на те, що процес розв' язання супере­чок є витратним і відносно тривалим, країни воліють не доводити справу до офіційної процедури і розв' язувати торговельні конф­лікти поза межами системи.

Вступивши до СОТ у 2008 році, Україна почала активно вико­ристовувати членство для просування власної торговельної полі­тики і захисту інтересів національних експортерів. Вона долучи­лася до Робочих груп 29 країн, що ведуть переговори про вступ, і увійшла до складу коаліції «Країни, що недавно вступили до СОТ», яка захищає закріплення у фінальних документах Доха-раунду права цих держав не брати додаткових зобов' язань щодо скорочення показника загальної сукупної підтримки сільського господарства, імпортних тарифів на сільськогосподарські товари та імпортних тарифів з доступу до ринку несільськогосподарсь-ких товарів. Наразі Україна бере активну участь у роботі декіль­кох комітетів та підкомітетів організації, веде переговори про приєднання до Кернської групи і доволі вдало вирішує торго­вельні суперечки. Так, розв' язано вже два торговельні конфлік­ти з Грузією щодо українських сигарет у 2009 році та Арме-нією щодо українських алкогольних та тютюнових виробів у 2010 році. У 2011 році Україна звернулася до Органу з роз-в' язання суперечок СОТ, прагнучи скасування Молдовою еколо­гічного збору з імпортерів українського пива та соків.

Водночас, досі відсутнє українське офіційне представництво в СОТ сьогодні цю місію виконує Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві. Фінансові обмеження не дозволяють представникам міністерств і відомств брати активну участь у роботі деяких ко­мітетів, що не сприяє можливостям країни відстоювати свої по­зиції при обговоренні питань, які є предметом національного ін­тересу. А відсутність діалогу влади та бізнесу обмежує Україну у використанні такого важелю впливу, як неурядові галузеві орга­нізації в рамках СОТ. Так, у Міністерській конференції в Женеві у 2009 році, були акредитовані 152 неурядові організації, з них жод­ної української, тоді як з Канади — 42, США — 42, Індії — 33, Бразилії 7, Аргентини 4, навіть із Росії, яка поки не є чле­ном СОТ, були представники двох громадських організацій [14].

Висновки. Ефективне використання арсеналу комерційної дип­ломатії в рамках СОТ є запорукою успішної реалізації потенцій­них переваг, завдань зовнішньоторговельної політики та захисту і просування інтересів національного бізнесу рамках СОТ. Ключо­вими інструментами комерційної дипломатії в рамках СОТ є пе­реговори, як офіційні, так і неофіційні, а також інформаційно-аналітична і представницька робота в СОТ у Женеві, коаліційна діяльність, координація зусиль з корпоративними лобістами та/ або неурядовими громадськими організаціями. Для реалізації пріоритетів у зовнішній торгівлі та сприяння національному біз­несу країни-члени використовують вступ інших країн до СОТ, процесуальні механізми (Міністерські конференції, засідання Ге­неральної ради, комітетів), а також механізм розв' язання супере­чок. Незважаючи на активне прагнення України використовувати комерційну дипломатію в організації для досягнення завдань зов­нішньоекономічної політики і доволі успішний захист інтересів національного бізнесу на експортних ринках, її зусилля залиша­ються обмеженими відсутністю адекватного представництва в СОТ, фінансовими можливостями та інституційною неврегульо-ваністю відносин уряду та бізнесу.

Література

1. World Trade Organization: Annual Report 2010. Geneva, 2010. — p. 6.

2. Whose WTO is it anyway? Understanding the WTO: The Orga­nization, http://www.wto.org/english/thewto_e/whatis_e/tif_e/org1_e.htm. — офіційний сайт Світової організації торгівлі.

3. Jawara, Fatoumata and Aileen Kwa. Behind the Scenes at the WTO: The Real World of International Trade Negotiations. London: Zed Books Ltd, 2003. — p. 18.

4. Jawara, Fatoumata and Aileen Kwa. Behind the Scenes at the WTO: The Real World of International Trade Negotiations. London: Zed Books

Ltd, 2003. — p. 13.

5. Mini-Ministerial Meeting Should Change WTO track on Food. IPS News. September 3, 2009. http://ipsnews.net/news.asp?idnews=48308.

6. Under the Influence: Exposing undue corporate influence over policy-making at the World Trade Organisation. Report. ActionAid International. Johanesburg, 2004. — p. 6.

7. Narlikar, Amrita. International Trade and Developing Countries: Bargaining Coalitions in the GATT & WTO. London: Routledge, 2005. —

pp. 29—33.

8. Groups in the WTO, http://www.wto.org/english/tratop_e/dda_e/nego-tiating_groups_e.pdf — офіційний сайт Світової організації торгівлі.

9. Simon Evenett. Summary of participants' remarks and recommen­dations in «Accession to the WTO: country experiences and technical assistance». Report of joint BMZ, BMWA, GTZ, World Bank conference, Berlin, 17—19 November 2004. August, 2005. — p. 4.

10. Vietnam's WTO Accession: Summary of TA Programs. 2003. http://siteresources.worldbank.org/INTVIETNAM/Resources/trade-TA.pdf — офіційний сайт Світового банку.

11. Joining the World Trade Organization: Non-government Perspective on the Accession Process. Oxfam International. Oxford, 2007. — p. 30. http://www.oxfam.org.nz.

12. Under the Influence: Exposing undue corporate influence over policy-making at the World Trade Organisation. ActionAid International. Joha-nesburg, 2004.- p.7.

13. WTO authorizes Brazil sanctions over U.S. cotton. Reuters News. Geneva, November 19, 2009. http://www.reuters.com/article/2009/11/19/us-trade-wto-cotton-idUSTRE5AI3EX20091119.

14. Другий рік України в СОТ: Тенденції у зовнішній торгівлі това­рами та аналіз виконання зобов'язань. http://brc.undp.org.ua/img/publica-tions/Ukraine_WTO_II_UKR.pdf — Офіційний сайт Аналітично-дорад-чого центру Блакитної стрічки програми розвитку ООН в Україні.

Статтю подано до редакції 28.04.11 р.

Страницы:
1 


Похожие статьи

І А Безверха - Ключові інструменти комерційної дипломатії в рамках сот