Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета - страница 1

Страницы:
1 

УДК 101.1

Шевчук Дмитро

КОНЦЕПЦІЯ ФІЛОСОФІЇ В ТВОРЧОСТІ ГУСТАВА ШПЕТА

У статті аналізуються погляди Густава Шпета на філософію. Автор досліджує концепцію філософії як чистого знання, яка представлена в працях філо­софа. Також аналізується Шпетівськерозуміння по­зитивної та негативної філософії.

The article is dedicatedto the analysis оf Gustav Shpet's view on philosophy. Author investigates the conception of philosophy as pure knowledge, which is presented in paper of philosopher. The Shpet's ideas concerning positive and negative philosophy are also analyzed.

У сучасній філософії можемо зустріти значне зацікав­лення творчістю видатного філософа початку XX ст. -Густава Шпета (1879-1937). В історико-філософській лі­тературі можна зустріти тезу про „феномен Шпета", який полягає, передусім, у різноманітності його наукових заці­кавлень та напрямків розробки філософських проблем [1; 185-195]. Крім того, як відомо, Густав Шпет займався не лише філософією, але звертався також до інших галузей знання, таких як психологія, історія, лінгвістика, філоло­гія. Був відомим перекладачем філософської та художньої літератури. У кожній галузі, якою займався, він відомий як оригінальний і талановитий мислитель.

Разом з тим, „феномен Шпета" можна представити в інший спосіб. З одного боку, цей феномен пов'язаний із „феноменом російського європейця". Цей феномен як певний історико-культурний тип інтелектуала в Росії описується в російській літературі, присвяченій історії

©Шевчук Дмитро, 2008культури [2]. Зокрема, стверджується, що орієнтовані на Європу росіяни представили нове відношення до світу, яке пов'язане зі спробую своєрідного інтелектуального переживання. „Російськими європейцями" називають, наприклад, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, В. Соловйова, Ф. Степуна. „Феномен Шпета" також можна співвіднести із „феноменом російського європейця", оскільки, як відо­мо, Г.Шпет орієнтувався передусім на західноєвропейську традицію філософування і не обмежувався лише етични­ми та історіософськими проблемами, які вважаються тра­диційно російськими філософськими питаннями.

З іншого боку, „феномен Шпета" в сучасній філософії можна пояснити, посилаючись на загальні тенденції роз­витку філософії в XIX і XX ст. В історико-філософській літературі, в якій розробляється проблема виокремлення фундаментальних орієнтацій в філософії і культурі XIX і XX ст., можемо зустріти прагнення здійснити таке до­слідження на основі окреслення парадигм свідомості. Наприклад, російський дослідник В.Молчанов вирізняє три парадигми свідомості: кантівська, феноменологіч­на, а також парадигма свідомості, яка була розроблена в російській філософії. Філософію Густава Шпета він вва­жає унікальним прикладом поєднання трьох парадигм [3; 7-36]. Відтак, саме філософія Г. Шпета, дозволяє зро­зуміти парадигму свідомості, яка характерна для росій­ської філософської думки кінця XIX - початку XX ст. і в деяких аспектах близька феноменологічній парадигмі свідомості.

Загалом же, дослідження філософської творчості Г. Шпета дозволить зрозуміти низку тенденцій розвитку філософії XX ст. Одним з аспектів такого дослідження може бути розгляд поглядів мислителя на філософію, що дасть змогу реконструювати його концепцію філософії як чистого знання.

Для поглядів Г. Шпета на філософію характерне було переконання, що філософія в своєму розвитку має дві основні форми - „негативну" і „позитивну". Проблема співвідношення цих двох форм є головним аспектом ме­тафілософських роздумів Г. Шпета, представлених у його працях "Мудрість чи розум?" (1917) [4] і "Праця з філо­софії" (1914-1916) [6].

У своєму загальному розумінні філософії Густав Шпет підреслював, що вона спрямована на пізнання усіх речей в їх конкретній цілісності та повноті. Тим самим мислитель вказував на різницю між філософією та будь-якою спеці­альною наукою, яка пізнає річ, беручи до уваги лише якусь окрему частину. Філософ зауважував, що на основі кон­кретного філософського знання створюється пізніше філо­софська система знання. Однак систематизоване філософ­ське знання відрізняється від систематизованого наукового знання, оскільки останнє не "піклується" про критичне визначення принципів [6]. Виходячи з цього, зрозумілим стає зацікавлення Г.Шпета окресленням принципів філо­софування. В його розумінні філософія - це передусім зна­ння про принципи. Філософія встановлює не лише власні принципи, але також принципи наукового знання.

Погляди Густава Шпета на філософію з'явилися в кон­тексті його феноменологічних зацікавлень. А відтак, для нього було характерне розуміння філософії як "строгої науки". Можна також стверджувати, що Шпетівське ро­зуміння філософії має безпосередній зв'язок з розумін­ням філософії в рамках феноменології Едмунда Гуссерля, представлене ним у відомій праці "Філософія як строга наука" (1911). Разом з тим, хочемо звернути увагу на той факт, що гасло "філософія як строга наука" пов'язане в фі­лософії початку XX ст. не лише із традицію феноменоло­гії, але також з неопозитивізмом. Звернувшись до історії філософії, можемо помітити, що в один і той же час неопо­зитивісти і феноменологи, виходячи із різних позицій, ви­голошували подібне гасло філософії як строгої науки; по­зитивісти прагнули розбудовувати філософію за зразком фізики, Е.Гуссерль більше орієнтувався на математику.

Отож, Густав Шпет переймає Гуссерлівське розумін­ня філософії, яке критично осмислює і доповнює. Власні погляди на філософію він представив передусім в праці "Явище і смисл", в якій можемо зустріти інтерпретаціюосновних положень феноменології Е. Гуссерля. У всту­пі до цієї праці Г. Шпет зауважує необхідність звернути увагу на ідею основ наукової діяльності [7; 1]. Виходячи із цього, обґрунтовує необхідність формування філосо­фії як строгої науки. Відтак, з огляду на дане тверджен­ня Г.Шпета, а також на його характеристику філософії як науки про принципи, можемо ствердити, що Шпетівські погляди на філософію генетично пов'язані із традицією розуміння філософії як Grundwissen (знання про основи).

У пізнішій праці "Мудрість чи розум?" Г.Шпет твер­дить, що філософія в своєму історичному та діалектич­ному розвитку проходить три стадії: (1) „мудрості"; (2) метафізики і „світогляду"; (3) строгої науки. Відтак, фі­лософія як строга наука є найвищою стадією розвитку фі­лософії. Філософію як строгу науку Г.Шпет ототожнював з філософією як чистим знанням, яку характеризував як позитивну філософію.

На думку мислителя, філософію як чисте знання не слід плутати із так званою науковою філософією, оскіль­ки ця остання є негативною філософією. Окреслюючи наукову філософію як негативну, Густав Шпет фактично веде дискусію з неопозитивізмом, який на той час висунув власну програму наукової філософії [8; 77-106]. Таким чином, мислитель відкидав позитивістську філософію, утверджуючи власне розуміння позитивної філософії.

Можна припустити, що наукова філософія протистав­ляється ненауковій філософії, псевдофілософії. Однак для Г.Шпета таке противставлення є неістинним, оскіль­ки сама наукова філософія не може вважатися істинною. У праці "Мудрість чи розум?" зустрічаємо твердження, що за видимим самообмеженням наукової філософії при­ховане прагнення за допомогою обмежених засобів, що походять зі сфери певного спеціалізованого наукового знання, вирішувати "світові проблеми" [4; 222]. Так звана наукова філософія може прямувати в одному з двох на­прямів: або подвоювати наукові розв'язки проблем, або старається розв'язувати за допомогою наукових засобів ті проблеми, які не піддаються розв'язку у такий спосіб.

Псевдофілософію Густав Шпет окреслює словом "фан­тазія". Фантазію він розумів як уявлення чогось, що не має пізнавальної цінності. Тому псевдофілософією є: (1) позитивістські фантазії, які стосуються ідеї синтезу усьо­го знання згідно зі зразком певної науки; (2) міфологічні та метафізичні фантазії, яким надано наукову форму, а також які, так само як в попередньому випадку, беруть за взірець певну науку; (3) теологічні фантазії, які старають­ся представляти релігійні догмати в наукоподібній фор­мі; (4) різноманітні гностичні фантазії. Для усіх фантазій спільним є те, що вони стараються набути наукоподібну форму і після цого називати себе філософією. Для Густава Шпета псевдофілософія - це передусім метафізика, яка претендує бути наукою, беручи собі за зразок природничі науки: "Механіцизм, динамізм, біологізм (еволюціонізм), суб'єктивізм (психологізм, гносеологізм), історизм та подібні напрямки наукової філософії не відрізняються від метафізичних концепцій, наприклад, матеріалізму, спіритуалізму, монізму, з їх відмінами: механістичним, еволюціоністським, історичним матеріалізмом, динаміч­ним, інтелектуалістичним, волюнтариським та подібним спіритуалізмом" [4; 224]. Більшість напрямів наукової філософії позбавляють її єдності принципів. На думку Г.Шпета, псевдофілософія має справу із різними концеп­ціями емпіричної природи [4; 235].

Розвиток негативної філософії відбувається, згідно з ГШпетом, у таких напрямах:

1) заперечення абсолютного ідеалізму, яке відкриває можливість нової метафізики. Прикладами цього напрям­ку є філософія Артура Шопенгауера і Ніколая Гартмана;

2) заперечення ідеалізму, яке може призвести до захис­ту релятивізму, або ж бездумного його прийняття. Такий напрям розвитку філософії є, на думку Г.Шпета, негатив­ним з трьох причин: а) проголошує релятивізм як свій принцип; б) з позиції релятивізму пояснює свої принци­пи; в) емпіризм спирається на емпіричному феноменаліз­мі. Окреслюючи цей напрям, Густав Шпет наводить при­клад Л.Фейербаха, Г.Спенсера, В.Вундта;

3) заперечення релятивізму, яке може бути причиною повернення до філософії І.Канта, повного відновлення його філософії; така філософія не обмежується, однак, простою реконструкцією, а намагається повернутися до початків розвитку післякантівської теоретичної філо­софії за допомогою реінтерпретації філософії І.Канта. У працях Густава Шпета можна знайти виокремлення двох видів інтерпретації кантівської філософії: а) філологічна (Ернст Лаас); б) спроба розвитку принципів філософії І.Канта (Генріх Рікерт та інші).

Г.Шпет був переконаний у тому, що всі три напрями заперечують позитивну філософію, яка починає свою „творчу працю", вказуючи на непорозуміння і супереч­ності негативної філософії. Після усунення „кантівського софізму", який, на думку Г.Шпета виражається в дилемі: або речі, або уявлення, завданням позитивної філософії є подолання помилок ідеалізму, а також подолання реляти­візму та ірраціоналізму.

Шпетівські роздуми, що стосуються наукової філосо­фії та псевдофілософії мали на меті показати, чим не є філософія як чисте знання. Він твердив, що філософія як чисте знання є цілісна і протиставляється у цьому сенсі науковій філософії, яка має багато різних напрямів, які взаємно суперечать одне одному.

Предметом філософії як чистого знання, згідно з ГШпетом, може бути усе, що існує. Однак варто також підкреслити, що філософія як чисте знання, накладає на себе сомообмеження, пов'язані з, по-перше, емпіричним самообмеженням людських сил, а по-друге, обмеженням в принципах. Таким чином, філософія як чисте знання не може ставити перед собою завдань, яких не можна вирі­шити за допомогою засобів, які є у її розпорядженні.

Проблематика, якою займається позитивна філософія, представлена Густавом Шпетом в праці "Історія як пред­мет логіки", в якій виокремлено, зокрема, основні риси позитивної філософії. Першою з них є те, що визначаючи проблеми, якими займається позитивна філософія, вона тим самим представляє способи отримання результатів.

Другою рисою позитивної філософії є те, що вона завжди має в своїй основі розум в широкому значенні.

Останнє твердження дає підстави говорити про те, що філософія як чисте знання є передусім раціональною фі­лософією. Сам Г.Шпет зауважує, що йдеться про тради­цію філософування, яка бере свій початок від Платона.

Філософія як чисте знання є, на думку мислителя, ви­твором європейської культури. її початком був момент, коли думка вперше спрямувала рефлексію на саму себе. Першим філософом, вчення якого можна віднести до по­зитивної філософії, був Парменід. Власне у нього Г. Шпет віднаходив розрізнення позитивної філософії як чистого знання і псевдофілософії (міфа). Парменід точно встано­вив для філософії її власний предмет і вказав напрямок, в якому вона повинна розвиватися. Предметом європейської філософії в її метафізичній традиції є буття. Не йдеться про якийсь один вид буття, але про буття як таке - буття на противагу небуттю. Хоча й можемо мати враження, що таке поняття буття є формальним, однак саме воно є окре­мим, специфічним предметом пізнання. Буття стає пред­метом позитивної філософії виключно через думку.

Досліджуючи генезис позитивної філософії, Г.Шпет твердить, що принципи позитивної філософії були роз­роблені Платоном. Зокрема, давньогрецький філософ в своїх діалогах чітко розрізнив позитивну філософію та псевдофілософію. Саме в результаті цього позитивна фі­лософія як чисте знання розвивалася як платонізм.

Зацікавлення платонізмом Г.Шпет вбачав в російській філософії кінця XIX - на початку XX ст. На його думку, тогочасна російська філософська думка надихається філо­софією Платона і у такий спосіб актуалізує своє зацікав­лення філософськими проблемами. По-перше, в позитив­ній філософії на початку XX ст. надалі найважливішим є твердження, що існує абсолютна істина, а не відносна; по-друге, домінує переконання, що джерелом помилок в філософії є сама людина.

На думку Г.Шпета, значний вплив на філософію кінця XIX - початку XX ст. мало протиставлення філософії Пла­тона і Канта. Посилаючись на історію філософії, мислитель стверджував, що представники всіх напрямів філософії XIX ст. старалися представити своє ставлення до кантіан­ства, однак при цьому платонізм аж ніяк не зникає.

Важливим аспектом Шпетівських поглядів на філосо­фію є порівняння філософії як чистого знання з матема­тикою. Пропозицію такого порівння Г.Шпет представив в праці "Мудрість чи розум?" Стверджував, що можна виокремити дві перспективи такого порівняння: (1) пер­спективу досягнутих результатів, а також (2) перспективу специфіки предмета математики і філософії.

Г.Шпет стверджував, що математика абстрагується від живого досвіду, від факту, що усе нам дане через досвід. Математика має справу із предметом, але не з думкою, яка спрямована на предмет. Філософія натомість завжди є кон­кретною, а не абстрактною. Подібність між філософією иа математикою полягає лише у тому, що обидві мають спра­ву із „суттю" речей, а не з „фактами". При цьому нездат­ність визначити різниці між цими двома дисциплінами, часто призводила до того, що філософія „захоплювалася" точністю математики і старалася наслідувати математику, стаючи абстрактною і втрачаючи свою самостійність.

Порівняння філософії і математики, яке було пред­ставлене в праці "Мудрість чи розум?", дозволило Густаву Шпетудоокреслити суть позитивної філософії. По-перше, позитивна філософія визначає різницю між предметами досліджень в рамках різних дисциплін, а також здійснює розрізнення між ідеальними та емпіричними предметами. По-друге, позитивна філософія подолала псевдофілосо­фію і тим самим позбулася ілюзії взірця науковості. По-третє, звільняючись від різних наукових „догматів", пози­тивна філософія застосовує до себе вимоги філософської точності, які беруть свій початок з філософії Платона. Г.Шпет сформулював дві принципові вимоги: (1) для фі­лософії як чистого знання немає важливої чи неважливої істини; (2) для філософії як чистого знання немає нічого, що було б самозрозумілим [4; 253]. По-четверте, маючи визначений предмет та принципи філософії, ми можемопо-новому подивитися на історію філософії. Густав Шпет підкреслював, що визначення предмета визначає крите­рій, за допомогою якого розрізняємо не лише те, що від­носиться до позитивної філософії, а що до негативної, але також можемо чітко усвідомити, яку роль відіграла не­гативна філософія в історії філософії, яке значення вона мала для становлення позитивної філософії.

Важливим аспектом Шпетівських поглядів на філосо­фію є питання значення логіки для філософії як чистого знання. У праці "Мудрість чи розум?" Г.Шпет критику­вав відкидання логіки, яке часто було характерним для негативної філософії. „Протест" проти логіки є, на дум­ку мислителя, абсурдом, так само, як, наприклад, відмова розв'язувати математичні завдання за допомогою мате­матичних засобів. „Алогізм" має сенс, на думку Г.Шпета, як невдоволення формалізмом деяких логіків, що, у свою чергу, заохочує до ревізії логіки. Але філософи, які по­вністю відкидають логіку, є смішними; Густав Шпет був переконаний, що псевдофілософія заперечує логіку тіль­ки для того, аби заперечити власну обмеженість [4; 297].

Визначаючи роль логіки для філософії, мислитель тим самим окреслює напрям розвитку позитивної філософії, яка повинна розвиватися як "герменевтична філософія". Терміном "герменевтична філософія" Г.Шпет окреслює філософію, яка на перший план висуває розуміння і є ра­ціональною філософією ("філософією розуму"). Густав Шпет звертав увагу, що кожне слово має певну внутріш­ню форму, яка складається з "ейдетичного змісту". До цього "ейдетичного змісту" можна проникнути за допо­могою "інтелектуальної інтуїції", яка дає "розуміння від­повідного значення слова". Слово постає перед нами як знак, який потребує розуміння; розуміння, у свою чергу, є "проникненням" в значення слова (його "живу душу").

Погляди Густава на філософію можна охарактеризува­ти як оригінальні в російській філософській думці початку XX ст. Філософ був прихильником позитивної філософії, яку визначав як традицію європейського раціоналізму, за яким стоїть платонізм. Загалом же, Густав Шпет про­пагував ідею позитивної філософії як чистого знання, що іншими словами можна окреслити як ідею філософії як строгої науки, яку, зрештою, й сам намагався реалізувати у власних розробках філософських проблем.

Література

1. Ждан А. Феномен Шпета: о роли методологии в на­учном исследовании // Густав Густавович Шпет. Архивные материалы. Воспоминания. Статьи, Под ред. Т. Марцинков-ской. - М.: Смысл, 2000. - С. 185-195.

2.. Кантор В. Феномен русского европейца: культурфило-софские очерки. - М.: МОНФ, 1999. - 384 с.

3. Молчанов В. Парадигмы сознания и структура опыта // Логос. - 1992. - № 3. - С. 7-36.

4. Шпет Г. Мудрость или разум? // Шпет Г. Философские этюды. - М.: Прогресс, 1994. - С. 222-236.

5. Шпет Г. Очерк развития русской философии//Шпет Г. Сочинения. - М.: Правда, 1989. - С. 9-342.

6. Шпет Г. Работа по философии // Логос. - 1991. - № 2. -http://anthropology.rinet.ru/ old/shpet.htm (28.01.2005).

7. Шпет Г. Явление и смысл. Феноменология как основная наука и ее проблемы. - М.: Гермес, 1914.

8. Filozofia naukowa. Czy sensowne jest poj^ciem filozofii naukowej? (dyskusja) // Edukacja Filozoficzna. - 1996. - Nr 22.

- S. 77-106.

9. Шпет Г. Явление и смысл. Феноменология как основная наука и ее проблемы. - М.: Гермес, 1914.

10. Filozofia naukowa. Czy sensowne jest poj^ciem filozofii naukowej? (dyskusja) // Edukacja Filozoficzna. - 1996. - Nr 22.

- S. 77-106.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології