Л. Тупчієнко - Політологія - страница 100

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Тема 8    ДЕРЖАВА. СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ 157но-політичного самостійного існування. Більше того, для українців є характерним доволі негативне ставлення до держави, оскільки вона була переважно чужою.

З особливим драматизмом підтвердилося це в роки визвольних змагань 1917-1921 рр., коли відчайдушні спроби різних політичних груп підняти український народ на створення власної держави бу­ли потоплені у братовбивчій війні, чим скористалися антиук­раїнські сили в Україні та із-за її кордонів.

Істини ради слід визнати, що за радянських часів формально існу­вала українська держава у вигляді УРСР. Проте це не була держава українського народу, а насамперед формальний атрибут, поклика­ний приховати напівколоніальний статус краю у великій імперії під назвою СРСР. А що це було саме так, свідчать незаперечні факти. КПРС реальна керівна і спрямовуюча сила багатонаціональної Ра­дянської держава здійснювала щодо неросійських народів політику, яка ввібрала в себе їх виселення, репресії, справжній геноцид (голо­домор 1932-33 рр. щодо українського народу), змішування, пересе­лення народів, формування в усіх республіках СРСР компрадорських груп, закамуфльовану русифікацію. В результаті крах тоталітарної си­стеми, розвал СРСР, породивши райдужні сподівання на успіх суспільних перетворень, не спричинилися до потужного націє- і дер­жавотворення. Цьому завадили і боротьба старих та нових еліт за владу, неготовність місцевого керівництва до управління державою, відсутність у нього ясних позитивних ідей і сильної волі до перетво­рення їх на потужні будівничі сили. Особливо негативно позначився на суспільній активності панічний страх демократичних і національно свідомих сил України в черговий раз зазнати поразки у здобуті влас­ної державності.

Все це зумовило звуження всієї суперечливої проблематики суспільних перетворень в Україні на рубежі 80-х 90-х рр. ХХ ст. до своєрідного "держбуду", т. б. простої заміни імперських владних структур національними, чим вправно скористалася стара партно­менклатура. Залишившись при владі, вона зберегла контроль над загальнонародною власністю, спираючись на підтримку кланово-кримінальних елементів, і з допомогою уже демократичних проце­дур забезпечила приватизацію, а точніше привласнення багатства країни. Вона виміняла свої комуністичні гасла на національно-демо­кратичні лозунги, які стали своєрідним прикриттям її далеко небла-

158 Л.С.ТУПЧІЄНКО Політологіяговидних дій. "Патріотизм" можновладців, як це не раз бувало в історії, виявився нічим іншим, як знаряддям задоволення властолюб­них цілей і корисливих інтересів. Держава, яка покликана стежити за "правилами гри", т. б. розробляти і впроваджувати закони в інтере­сах суспільства і кожного громадянина, нерідко виступає вотчиною чиновництва, яке спрямовує виконання службових обов'язків на власне збагачення, але аж ніяк не на службу народові.

Громадяни ж, позбавлені досвіду і способів боротьби за свої права, до того ж психологічно травмовані блискавичним розвалом СРСР, залишаються один на один зі своїми проблемами і змушені вдаватися до різних форм виживання.

Практика українського державотворення останнього 18-річчя яс­краво демонструє виняткову складність і гостроту цього процесу. Суть його зовсім не у формі та кількості державно-самостійниць­ких установ. Державність для кожного народу дає суттєві перева­ги, головна з яких можливість самостійно вирішувати власні проблеми. А щоб ця можливість була реалізована, заповідав М. Грушевський, необхідні як об'єктивні, так і суб'єктивні передумо­ви. Серед них перший голова Української Народної Республіки на­зивав наявність у даного народу "енергії розвитку, морально-політичної готовності до боротьби і випробувань, впевненості нації у тому, що вона може викохати, виховати у своєму середовищі ро­зумних, далекоглядних державних діячів, які не доведуть її до краю загибелі своєю бездумною і неефективною політикою".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія