Л. Тупчієнко - Політологія - страница 106

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Складнішою є двопартійна система, де можуть існувати більше партій, але незмінними лідерами виборчих кампаній залишаються

Тема 9     ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ОБ'ЄДНАННЯ ТА РУХИ 167дві партії (наприклад, республіканська та демократична партії у США). Це дуже практична або економна модель, особливо коли у законодавчій владі матиме більшість одна партія, а у виконавчій інша (американці подібну ситуацію розглядають як додатковий поділ влад).

Наступні типи партійних систем можна узагальнити поняттям "багатопартійні": помірковані, поляризовані, атомізовані, блокові та коаліційні, сутність яких і специфіка виражені у їхніх назвах.

Більш важливо, як це засвідчує практика, зрозуміти, що не кількість партій і навіть не якість відносин між ними засвідчують де­мократизм політичної системи. Принципове значення має усвідо­млення політичними партіями, їхнім авангардом суті, переваг та недоліків (втрат) багатопартійності.

Понад століття тому на цю тему чітко і переконливо висловився Б. Чичерін. За наявності кількох чи багатьох партій будь-яка суспільна потреба знаходить своїх захисників і критиків, через що політичні питання набувають всебічного висвітлення. Багато­партійність зумовлює існування опозиції, яка не прощає владі по­милок, змушує діяти ефективно. Щоб зберегти себе як політичну силу, кожна партія зміцнює свою внутрішню дисципліну, виховує у своїх членів готовність здолати конкурента. Нарешті, за цих умов виявляються і висуваються по-справжньому обдаровані лідери. Це "плюси" багатопартійності.

Але Б. Чичерін як чесний учений розглядав їх у зв'язку з "мінусами" багатопартійності. До них автор відносив: однобічність спрямування членів партії, оцінку політичних явищ і процесів виключно з точки своєї партії, її інтересів; через це глушиться безкорисливе прагнення до за­гального блага, головним стає перемогти суперника; останнє розпа­лює пристрасті, штовхає на аморальні вчинки і звернення до най-примітивніших потреб мас; безперервна боротьба послаблює владу, відводить її основні зусилля на боротьбу з опозицією.

Отже, багатопартійність це суспільне благо, джерело внутрішньої енергії розвитку політичної системи. Але вона ж сприяє тому, що жор­стокішим стає політичне життя, зазнає кризи вся суспільна мораль. На цю обставину необхідно звернути увагу у зв'язку з аналізом партійної системи в Україні.

На жаль, бурхливе зростання числа політичних партій за роки неза­лежності відвернуло увагу від питання про історію партійного руху в

168 Україні. А це, як доводить партологія (наука про політичні партії), тоб­то партійна генетика, має принципове значення для процесу партійно­го будівництва. Тому нагадаємо, що перша власне українська політич­на партія виникла на початку 90-х рр. ХІХ ст. на Галичині. 1900 р. за­хисником інтересів селян як основи української нації уже на Наддніпрянщині оголосила себе Революційна українська партія (РУП). Від неї у 1902 р. відкололася радикально націоналістична група на чолі з М. Міхновським, а у 1903 р. угрупування на чолі з Б. Ярошевським. Нарешті, на цій же базі (РУП) у 1904 р. виникає організація під назвою Українська соціал-демократична спілка, яка ввійде як автономна до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії (меншо­виків). Упродовж 1904-1905 рр. формується Українська демократич­но-радикальна партія (О. Лотоцький, Є. Чикаленко, Є. Єфремов, Б.Грінченко). Тоді ж Д.Антонович, В.Винниченко, М.Порш, С.Петлюра засновують Українську соціал-демократичну робітничу партію, яка під тиском репресій згодом розпалася, як і Спілка. Натомість у 1907 р. по­став міжпартійний блок під назвою "Товариство українських посту­повців" (ТУП). Всі ці об'єднання були дуже малочисельними.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія