Л. Тупчієнко - Політологія - страница 107

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Але Україна у дореволюційний час була ареною діяльності бага­тьох загальноросійських, а також єврейських, польських та інших партій. Цим можна пояснити ту обставину, що з падінням царизму національний рух в Україні не мав партійного керівництва, а його провідником виступило громадське об'єднання під назвою "Цент­ральна Рада" (тільки згодом до неї ввійдуть представники ук­раїнських партій). Через 7-8 років, після утвердження більшовиць­кої влади, у 1925 році усі партії, окрім комуністичної, були заборо­нені, а їх провідники репресовані.

Лише з розгортанням перебудовчих процесів, посиленням національно-визвольного руху в Україні у 1989-1990 р. відроджують­ся або виникають громадські організації (Українська Гельсінська Спілка, Товариство ім. Лева, "Просвіта", Спілка української молоді, Народний Рух України), а згодом і політичні партії (Українська На­родна партія, Українська Республіканська партія, Демократична плат­форма в КПРС). На сьогодні тут діють 127 офіційно зареєстрованих політичних партій, але лише близько 30 з них чітко вказують у про­грамах свою ідеологічну приналежність, натомість 40 партій у своїх назвах навіть не згадують, що вони українські. Шість партій іменують себе "християнськими", п'ять "патріотичними", є чотири "еко-

Тема 9    ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ, ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ОБ'ЄДНАННЯ ТА РУХИ 169логічних" і стільки ж "зелених", по чотири також "комуністичних", "ліберальних", "соціал-демократичних", по три "соціалістичних", "ре­спубліканських", чорнобильців, жінок, дві партії "слов'янські", дві "за союз", дві "руські", є ще одна "прогресивна", одна закликає "Вперед!", інша нагадує "Пора", ще одна веде боротьбу за "Совість", нарешті є партії, які захищають військових, вкладників, мусульман, анархістів, а також "морська", "інформаційна", "регіонів".

На жаль, дуже важко провести їх типологію за тим чи іншим кри­терієм. В Україні ліві асоціюються як проросійські, праві як націоналістичні, тоді як у Європі, у світі перші, можна узагальнити за бідних, а другі за багатих. Тут, у постсоціалістичному суспільстві лібе­рали діють як радикали, праві виступають прихильниками радикаль­них змін, а комуністи ведуть себе подібно до консерваторів.

Відповідно не може скластися і партійна система в Україні, дуже умовно її можна назвати атомізованою багатопартійною систе­мою, яка дуже слабо реалізує свої переваги ("плюси"), натомість дедалі сильніше виявляє свої вади ("мінуси") руйнує суспільні цінності, національні традиції, порядок і мораль.

Як показали вибори 2006 р., лише 6 їх учасників з 45 ввійшли до Верховної Ради України, до того ж 2 у складі блоків політич­них партій, а найбільшу кількість голосів здобула Партія регіонів, чий кандидат зазнав поразки на президентських виборах 2004 р. Практично ця ж ситуація повторилася і на позачергових виборах у 2007 р., щоправда тут "випала" Соціалістична партія України, а до найвищого законодавчого органу ввійшла Народна партія України.

Таким чином, процес становлення партійної системи в Україні далекий від завершення. Нові правила, передбачені Законом "Про політичні партії" (2002 р.), покликані надати партійній системі більшу стабільність, а політичним партіям відкривають шлях до на­буття ознак теоретичного, політичного і організаційного авторитету в суспільстві.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія