Л. Тупчієнко - Політологія - страница 109

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Так, помітне місце в історії незалежної України відіграв Народний Рух України, який оформився згодом у політичну партію, яка, на жаль розкололася і втратила значну частину своїх прихильників. До­сить активно ведуть себе незалежні профспілки, ветеранські ор­ганізації, проте з політизацією, тобто з оформленням у політичні партії, спала активність екологічних, молодіжних, жіночих організацій.

На початку незалежності, а точніше у період її юридичного оформлення (1990-1991 рр.) і трохи згодом дуже активну роль відігравали природоохоронні рухи, об'єднання та фонди, яких прий­нято називати "зеленими". Серйозним поштовхом для їх активізації була чорнобильська катастрофа. Українське суспільство жваво відгу­кувалося на екологічні ідеї, пропоновані "зеленими". Показово, що, оформившись у політичну партію ("партія зелених"), захисники здо­рового довкілля і способу життя двічі обиралися до Верховної Ради України, мали навіть свого представника в Уряді (міністра охорони навколишнього природного середовища).

Дуже важливо, що цей процес формування громадсько-політич­них організацій і рухів продовжується, що дедалі повніше і різно­манітніше виражається незадоволення різних груп і верств грома­дян тим, як державні інститути і політичні партії задовольняють конкретні потреби та інтереси, як структури влади та управління вирішують злободенні економічні і соціокультурні проблеми. Особ­ливо помітно це на активізації так званого "тендерного" руху громадських ініціатив за рівноправність жінок з чоловіками.

Але якими б важливими не були ці проблеми, є достатньо підстав для висновку про серйозне гальмування процесів самоор­ганізації українського суспільства. Це загальне зубожіння насе-

172 лення, високий рівень соціального розшарування, масова еміграція сотень тисяч громадян, відсутність свідомого і відповідального гро­мадянина, формування напівтіньового і тіньового економічного простору, впевненість людей у тому, що найбільшу роль у житті держави і суспільства відіграють мафія, олігархічні клани, чиновни­ки, бізнесмени. Україна стала країною незадоволених, розгубле­них людей, які знову "потяглися" до державної підтримки, соціаль­ного захисту і навіть до відновлення централізованої економіки замість вияву готовності до активних громадянських дій насампе­ред в обстоюванні власних прав. Декларуючи курс на розбудову відкритого суспільства, формування життєздатних механізмів гро­мадянського суспільства, українська влада все ж таки виходить з того, що головним суб'єктом процесу утвердження демократії мо­же бути лише сильна, дієздатна держава. На жаль, як підтвердив і світовий і національний історичний досвід, держава не може спра­витись із цим завданням. Тільки політичні партії, громадські ор­ганізації та рухи можуть прищепити і закріпити у свідомості грома­дян знання про свої права і свободи такою мірою, щоб вони мог­ли ними керуватися.

Поки що громадські організації та об'єднання в Україні зорієнтовані на захист таких прав, як право на працю, на соціальний захист, на житло, на охорону здоров'я і т.п. Поза їх увагою залишаються право на судовий захист, на рівність перед законом, на повагу до честі й гідності, на відшкодування збитків, завданих незаконними діями вла­ди, право отримувати і поширювати інформацію.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія