Л. Тупчієнко - Політологія - страница 114

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Коли ми говоримо про Україну, доречним буде розрізняти елітарність і елітність. Першим терміном фіксують формальну на­лежність людей до правлячої верстви (політичної еліти), другий вка­зує на наявність у людей певних якостей (про що йшла мова), які й роблять цю групу елітою.

Частину теперішньої української еліти склали харизматичні ва­тажки масових акцій перших років перебудови і державної неза­лежності, а також колишні в'язні сталінських таборів безмежно віддані українській національній ідеї, але, на жаль, і "вихідці" з мафіозних та кримінальних структур. А що це не якась чи випад­ковість, чи помилка, підтверджують і політична теорія, і політична практика. Адже формування, виховання, становлення еліти справа тривала, складна і дуже суперечлива. В теорії розрізняють різні системи рекрутування (поповнення) еліт. Ми вже згадували номенклатуру або псевдоеліту. її добір характеризується такими ознаками: закритістю, добором на вищі посади здебільшого з лав тієї ж еліти, але нижчого рівня, наявністю величезної кількості фор­мальних вимог для зайняття посади, обмеженим і відносно закри­тим колом людей, які добирають кадри, відсутністю конкуренції між претендентами.

Є й інша система демократична, яка має такі відмітні риси: відкритість, широкі можливості для представників різних суспільних

180 верств посісти місце серед еліти, невелика кількість формальних приписів, а головне висока конкурентність відбору і найбільша значущість індивідуальних якостей претендента. Аналіз показує, що у кожної з цих систем є плюси і мінуси. Але однозначно, що друга хоч і не така конфліктна, проте більше схильна до динамізму суспільного життя, а тому і демократична по суті. Саме ця система забезпечує прихід у політичну еліту талановитих організаторів, інте­лектуалів. Зрозуміло, що перша система в Україні ще не відійшла, а до другої наше суспільство не повністю готово. Проте поступово у нас запроваджується такі методи, як обмеження термінів перебу­вання при владі обраних і призначених осіб, їх періодична звітність, обов'язкове оновлення кадрового складу органів уп­равління, введення конкурсної системи заповнення керівних ва­кансій тощо. Хоч і в обмежених формах. але в Україні діють такі демократичні принципи, як плюралізм, гласність, багатопартійність. Варто також пам'ятати, що в нашому суспільстві є два класи 10­20 відсотків багатих і решта тих, хто перебуває за або біля межі бідності. А це означає, що тут відсутні матеріальні передумови для формування і високої політичної культури, і демократичної, патріотичної еліти. Вони, ці умови, тісно пов'язані з існуванням так званого середнього класу людей, які задоволені своїм суспільним становищем, впевнені у завтрашньому дні становлять основну масу населення.

Зрозуміло, що критикувати сучасну еліту хоч і треба, але легше, ніж відповісти на запитання а де взяти, як підготувати високо-професійну, високоморальну еліту взагалі і в сучасних умовах Ук­раїни зокрема? Уже йшлося про дві основні системи рекрутуван­ня еліт відкриту та закриту, демократичну й номенклатуру. Тут відзначимо, що в інформаційну епоху приречена система, яка за­криває або обмежує шлях вгору талантам та здібностям. На часі са­ме здатність до інновацій, до нестандартного мислення, до оригінальних рішень і дій, які формуються у людей з юних літ. А це означає, що принципово іншою повинна бути система освіти, відхід її від радянської єдиної і одноманітної, яка не враховує роз­маїття особистісних орієнтацій, глушить і нівелює індивідуальність, не стимулює розвиток таланту та унікальних здібностей.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія