Л. Тупчієнко - Політологія - страница 120

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Тема 11     ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА 189

В історичному плані цей термін існує уже давно, з XVIII ст. Але лише у другій половині XX ст. він надійно ввійшов у політичну лек­сику, зусиллями переважно американських дослідників.

Щоправда, сприйнявши його, одні політологи вбачають у ньому явище цілком суб'єктивне та індивідуальне, інші розуміють політич­ну культуру як суб'єктивно об'єктивний феномен, як спосіб ду­ховно-практичної діяльності і відносин у сфері політики. Отже, у першому випадку політичну культуру розуміють як систему політичної орієнтації і переконань, притаманних тій чи іншій особі. У другому цінності розглядаються як високі принципи, на основі яких забезпечується злагода у суспільстві і в малих групах. Тобто, у структурі політичної культури є два елементи політична свідомість і політична поведінка.

При цьому важливо мати на увазі, що йдеться про свідомість і поведінку як індивідів, так і різного роду спільностей, включаючи соціальні класи і нації.

Однак рівні свідомості і зразки поведінки спільностей, як і зразки функціонування політичної системи та її окремих інститутів не мо­жуть бути виведені із зразків поведінки окремих індивідів. І це то­му, що функціонування політичної системи і елементів, які її утво­рюють, підкоряється власній логіці, характеризується власними формами прояву. Наприклад, якщо є потреба одержати уявлення про усталені моделі функціонування (політичну культуру) уряду чи парламенту, необхідно вивчити діяльність саме цього органу як цілого, а не окремих міністрів, депутатів, які входять до нього.

Тепер можна доповнювати попереднє визначення: політична культура на індивідуальному і груповому рівні виступає як єдність культури політичної свідомості і поведінки. На рівні суспільства йо­го належить доповнити культурою функціонування політичної си­стеми та інституційних структур, що її утворюють.

Тож виходить наступне: політична культура у найбільш загальній формі виступає як система історично усталених і репрезентованих ("зразкових") орієнтацій, т. б. цінностей, уявлень, переконань, устано­вок, почуттів, оцінок і моделей поведінки індивідів та груп, а також мо­делей функціонування політичних інститутів і утворюваної ними систе­ми, що проявляються у безпосередній діяльності суб'єктів політичного процесу, які визначають її основні напрями і форми і тим самим за­безпечують відтворення та подальший розвиток політичного життя.

190 Але при цьому політична культура це не лише кращі, "пози­тивні", але й "негативні" орієнтації та моделі. Так, наприклад, з повідомлень засобів масової інформації, особливо зарубіжних, відомо, що більшість громадян України впевнені, що чиновники всіх рівнів беруть хабарі і що це дискредитує нашу державу. Як це не парадоксально, але і переконання громадян, і поведінка чинов­ників характеризують політичну культуру українського суспільства на сучасному, перехідному етапі. В іншому разі, т. б. якщо включа­ти до неї лише "зразкові", позитивні приклади, це вже буде спо­творений, а не реальний образ політичного суб'єкта.

Розуміння політичної культури як специфічної якості політики пов'язане з її фундаментальною ознакою, а саме політична культура є способом політичної діяльності і поведінки. Таке озна­чення охоплює всі компоненти політичної культури: набуття і ре­алізацію політичних знань, цінностей, зразків поведінки, досвід, зафіксований у нормах (звичаях, законах), здатності людей до політичної дії.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія