Л. Тупчієнко - Політологія - страница 147

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

У науці тема міжнародних відносин розробляється з різних по­зицій. Свого часу дуже поширеним у погляді на них був політич­ний ідеалізм, т. б. переконання у необхідності і можливості покінчи­ти зі світовими війнами та збройними конфліктами між держава­ми шляхом правового регулювання та демократизації міжнарод­них відносин, поширення на них норм моралі і справедливості (В. Вільсон, створення Ліги націй, ООН, пакт Бріана-Келлога та ін).

Більш продуктивним виявився підхід до міжнародних відносин з позиції політичного реалізму (Г. Моргентау, Р. Арон), який обстоює ідею створення на основі пізнання об'єктивних законів наукової те­орії, котра дасть змогу виробити раціональну зовнішню політику, сутність якої виражають два символічні персонажі дипломата (винахідливого) і Сократа (мудрого). Спираючись на цей підхід, модернізм акцентує увагу на використанні методів точних наук у вивченні міжнародних відносин. Підхід транснаціоналізму (ще одна концепція) полягає у визнанні суб'єктами міжнародних відносин не лише держав, а й наддержавних утворень, організацій, установ та індивідів.

Такі концепції, як неомарксизм, неореалізм, засновані на ідеях цілісності світового співтовариства, збереження переваг класичної тра-

Тема 14     СВІТОВА ПОЛІТИКА. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ 233диції з неодмінним збагаченням її новими міжнародними реаліями.

Дослідники вказують на різні рівні міжнародних відносин - глобаль­ний (всесвітній), міжрегіональний, регіональний, локальний. Знання їх допомагає конкретизувати сутність відносин. А щоб глибше зрозуміти їхню сутність, необхідно також описати їх структуру.

В літературі зустрічаються різні визначення структури міжнарод­них відносин. Р. Арон вирізняє багатополярні, двополярні, однорідні та гетерогенні (різного походження) системи. М. Каплан пише про систему балансу сил, гнучку двополюсну (біполярну), жорстку біполярну, універсальну, ієрархічну системи та систему міжнарод­них відносин, де кожен актор (учасник) має можливість блокува­ти систему переважно шантажем.

Практично до кінця XX ст. існувала (панувала) двополюсна сис­тема міжнародних відносин, які (полюси) уособлювали табір соціалізму на чолі з СРСР та капіталістичну систему, очолювану США і НАТО. Після краху соціалізму і розвалу Союзу РСР, з появою нових суб'єктів світової політики світ постав перед проблемою створення нової, постбіполярної системи міжнародних відносин. На вирішення цього завдання істотний вплив справляють взаємо­пов'язані і внутрішньо суперечливі процеси модернізації та гло­балізації. Розглянемо їх детальніше.

Що стосується модернізації, то базовими її поняттями є традиційний тип суспільства і сучасний. В основі першого лежать звичка, сила інерції, традиції, що надає стабільності суспільству. В основі модерно­го суспільства основним елементом стає особистість, місцеві цінності замінюються універсальними, не на походженні, а на можливості ви­бору формуються спільноти людей, особа сама обирає мету і спосіб життя. Процес модернізації, оновлення світової спільноти, початок якого датують післявоєнним (1950-ті роки) періодом, коли західні (капіталістичні) підвалини життя утверджувалися (копіювалися) в різних країнах світу. Звідси назва цього етапу - вестернізація і ро­зуміння її як однолінійного руху, коли відсталі країни розвиваються тим же шляхом, що і розвинуті. Така модернізація сприймалася як де­мократизація країн, що розвиваються, за західним зразком, як умова і наслідок успішного соціально-економічного розвитку, нарешті як ре­зультат активного співробітництва цих країн з розвинутими країнами Західної Європи і США. Уже в 70-ті роки цю концепцію модернізації змінили інші, згідно з якими соціально-економічний і політичний роз-

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія