Л. Тупчієнко - Політологія - страница 16

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Як для олігархії, так і для демократії основними формоутворюю-чими принципами є бідність і багатство. Щоправда за демократії саме бідні переважають у владі. Але для Аристотеля не це є озна­кою політичної справедливості. Адже демократія може означати і участь всіх (багатих і бідних) у владі, і участь більшості залежно від розміру власного майна, і дотримання закону в діяльності магістра­тур, і, нарешті, владу власне демосу (юрби, натовпу). Цей останній різновид демократії грецький філософ піддавав найбільшому осу­ду за те, що тут вирішальна роль належить демагогам (а не кра­щим) і народним декретам (замість законів). Така демократія на­гадує тиранію і є прямим шляхом до неї.

Учення Аристотеля немов би увінчує процес становлення політики як мистецтва і науки. З його смертю завершилась ціла епоха в історії політичної філософії, так само як і життям його великого учня Олек­сандра Македонського було покладено початок новій добі в політиці та історії європейської цивілізації. Людина як суспільна (політична) тварина, часточка полісу, припинила своє існування зі смертю Арис­тотеля, з Олександром Македонським у людині прокидається осо­бистість. Вона відчула потребу осмислити як правила свого власно­го життя, так і стосунки з іншими особистостями, які разом з нею складали "населений світ". Так виникли різні філософії поведінки, з одного боку, і нові ідеї про загальне братерство з другого.

Тема 2    ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ І СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОЇ НАУКИ ПОЛІТИКИ 27

Відчуття людьми того, що вони за своєю природою повинні мати на­хил до спілкування як основи справедливого співжиття, дало поштовх до започаткування римського права, а також породило релігійний підхід, згідно з яким закон і держава є визначені наперед Божествен­ним Провидінням для керівництва життям людей. З усіх мислителів тієї пори тільки один Цицерон (106-43 рр. до н.е.), політичний діяч і зна­менитий оратор Римської республіки, автор політичних трактатів "Про державу" і "Про закони", виступив як політичний теоретик. Його тво­ри читали всі. Для розуміння цього мислителя і його історичної значи­мості слід розрізняти найближчі завдання, заради яких він писав (тут він зазнав повного фіаско), і той вплив, що справляли його ідеї упро­довж віків (тут йому немає рівних в історії політичної думки перших століть нашої ери). ктинна заслуга Цицерона в історії політичної дум­ки полягає в тому, що він надав ученню природного права того ви­гляду, в якому воно стало загальновідомим у всій Європі від початку нашої ери аж до XIX ст., до того ж представленому у формі справжнь­ого літературного шедевру.

На відміну від Аристотеля римський оратор твердив, що через підлеглість усіх людей одному законові вони мають бути, у певно­му сенсі, рівними. Цим утверджується право кожної людини на певну частку людської гідності і поваги, оскільки вона належить до великого вселюдського братства. Держава, згідно з Цицероном, -це множина осіб, яка допускає і формує усвідомлення взаємних обов'язків і взаємного визнання прав, що об'єднують всіх грома­дян. Ось чому державу він називає "res popuIi" або "res pubIica" -справа народу. Але народ - це не група осіб, що згромадилася аби як, а значна множина людей, об'єднаних спільною домо­вленістю про закони й права, а також прагненням користатися благами на взаємовигідний основі. А держава являє собою корпо­ративну організацію, членство в якій спільно належить усім її гро­мадянам, вона існує, щоб забезпечити своїх членів перевагами взаємодопомоги і справедливістю врядування. Влада делегується народом, має функціонувати виключно на підставі закону і може бути виправдана тільки моральними чинниками. Ці принципи вря-дування, сформульовані вперше Цицероном, дістали практично повсюдне визнання і впродовж багатьох століть служили загаль­новідомими положеннями в теорії політичної філософії, ввійшли до загальної скарбниці політичних ідей.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія