Л. Тупчієнко - Політологія - страница 175

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Конт Огюст (1798-1857) французький філософ, який у праці "Курс позитивної філософії" заклав основи нової науки соціології (соціальної фізики). Соціологія, на його думку, має бути вільна від ме­тафізичних проблем, при дослідженні соціальної системи слід викори­стовувати методи природничих наук. О. Конт розрізняє в соціології му соціальну статику, або теорію суспільного порядку, що вивчає струк­туру соціальної системи, закони її функціонування, і соціальну ди­наміку (теорію суспільного прогресу), яка досліджує закони розвитку і зміни соціальних систем. Держава, за О. Контом, виступає органом соціальної солідарності, суспільного порядку.

Костомаров Микола (1817-1885) відомий український історик, один із організаторів та ідеологів Кирило-Мефодіївського братства. У творі "Закон Божий (Книга Буття українського народу)", що стала програмою Братства, заклав основи демократично-народницького напряму в українській політології, якими передбачалося створення са­мостійної української республіки в рамках федерації слов'янських на­родів, знищення кріпацтва й утвердження демократичного суспільно­го ладу. У праці "Две русских народности" М.Костомаров визначив типологічні риси українського і російського народів і на цій підставі довів, що українці схильні до особистої свободи і їхньому характеру відповідає федеративний державний устрій, а росіяни до общинно­го життя, на основі якого виросла міцна монархічна держава.

Котце Д. (XX ст.) американський соціолог. У праці "Націоналізм" доводить, що націоналізм ґрунтується на вірі у здобуття кращої долі

284 Л.С.ТУПЧІЄНКО Політологіяспільно з "власним народом" у власній національній державі.

Крозьє Мішель (XX ст.) французький соціолог, політолог. У праці "Індивід та система", розглядаючи проблему взаємодії індивіда і політичної системи, стверджує, що немає такого суспільства, де індивід міг би дійсно бути незалежним, він завжди є частиною співвідношення сил. Виходячи з розуміння влади як нестабільного співвідношення сил, політолог зазначає, що перед індивідумом поста­ють такі проблеми, як об'єктивність соціологічного пізнання, співвідно­шення нормального і патологічного у соціальному житті, механічна й органічна солідарність, визначальна роль духовних факторів (релігії, моралі) щодо матеріальних (економіки, структури населення тощо), причини суїцидів (егоїстичні, альтруїстичні, тощо).

Кучабський Василь (1895-1945) вкраїнський історик, політолог, публіцист, громадсько-політичний та військовий діяч, автор праць "Більшовизм і сучасне завдання українського народу", "Українська дипломатія і держави Антанти в році 1918", "Україна і Польща", "Зна­чення ідей В'ячеслава Липинського", "Західна Україна в боротьбі з Польщею і більшовизмом в 1918-1923 рр.". Розглянув проблеми ук­раїнського державотворення 1917-1921 рр. у широкому контексті гео-політичних факторів. Сповідуючи консервативні засади державотво­рення, В. Кучабський вважав єдино можливим і неминучим у здобутті незалежності народів абсолютизм, тобто ту чи іншу диктаторську фор­му правління. Появу української еліти він пов'язував із зміною духов­ної сутності народу. Щодо політичної еліти періоду визвольних зма­гань 1917-1921 рр., то її вчений охарактеризував як таку, що не володіє достатніми державно-владними навичками, схиляється до анархізму та відчуженості від народу. Аналізуючи проблему лідерства стосовно історичної ситуації і психічного стану нації, В. Кучабський виділив три типи лідерства: богом натхненні постаті, реформаторські особистості, охлократи, що апелюють до інстинктів народу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія