Л. Тупчієнко - Політологія - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Почнемо з того, що за даними сучасної археології тубільне на­селення сучасної української землі налічує близько десяти тисяч літ безперервного на ній існування. Наші предки пройшли власний шлях кочівництва, племінної організації, язичницьких вірувань і первісної військової демократії. На наших землях залишили свій "слід" трипільська культура, найвищі політичні зразки античності державно-полісні утворення, римські традиції, "демократичні " царства скіфів, державні утворення протоукраїнських слов'янських племен, а ще відбилися політичні впливи готів, гунів, хозарів, угрів, печенігів, половців, варягів та інших чужинців. Надто багато назв і влад зазнала українська земля протягом тисячоліть своєї бурхли­вої історії. Але назви не змінюють сутності речей. А сутнісним бу­ло те, що існувало автохтонне населення і що те населення куль­турно належало в античних часах до світу Еллади. У цій культурі, як ми вже знаємо, у центрі стояла людина, людська особистість як засадничий елемент суспільства, держави, політики. Там і тоді дер­жава виростала як природна потреба суспільства, як знаряддя на­роду. Ось що маємо на увазі, коли говоримо, що наша земля про­тягом довгих століть належала до антично-грецького світу, його політичного життя родовища пізнішої цивілізації і Риму, і Євро­пейського Заходу. Це дало, не могло не дати величезних наслідків, які жили, живуть і житимуть в нас, нашій підсвідомості, нашій куль­турі і способі життя. Не випадково, а з науковими підставами пи­сав відомий німецький історіософ Й.-Г. Гердер наприкінці ХУШ ст., за кілька років до зруйнування Запорізької Січі: "Україна стане ко-

46 Л.С.ТУПЧІЄНКО Політологіялись новою Елладою. Прекрасне підсоння цієї країни, погідна вда­ча цього народу, його музичний хист, плодюча земля колись обудиться. Із малих племен, якими адже ж були колись греки, по­встане велика культурна нація. Її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген у широкий світ".

Писані першоджерела наших пращурів, що дійшли до сучасних поколінь, датуються Х-ХІ ст., т. б. добою розквіту Київської (Русь­кої) держави. Головним ідейним джерелом цих творів були Ста­рий і Новий Заповіти, релігійні постулати отців православної церк­ви (християнство прийшло на нашу землю 988 р., а вже 1054 р. стався його розкол на західну-католицьку і східну-православну церкви), а також ідеї та праці Геродота, Аристотеля, Цицерона, а також розмаїта давньоруська філософія.

Насамперед це літописи, серед яких особливо вирізняється "Повість минулих літ", яка містить у собі тексти договорів київських князів з Візантією; зведення перших політико-правових норм під загальною назвою "Правда Ярославова" або "Руська правда", а також церковні устави Володимира, проповіді митропо­лита Іларіона "Про закон і благодать", "Повчання дітям" Монома­ха, знамените "Слово про Ігорів похід". У них дослідники знахо­дять опис характерних для тих часів політичних принципів пану­вання в державі, станового поділу суспільства, недоторканості при­ватної власності, божественного походження влади князя і водно­час її самообмеження, ідей самостійності та єдності Київської дер­жави, миру та злагоди між народами. Перед політичною думкою прадавньої української держави від часу її зародження стояли дві основні проблеми: визволення особистості і впорядкування дер­жавного володарювання.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія