Л. Тупчієнко - Політологія - страница 28
Почнемо з того, що за даними сучасної археології тубільне населення сучасної української землі налічує близько десяти тисяч літ безперервного на ній існування. Наші предки пройшли власний шлях кочівництва, племінної організації, язичницьких вірувань і первісної військової демократії. На наших землях залишили свій "слід" трипільська культура, найвищі політичні зразки античності — державно-полісні утворення, римські традиції, "демократичні " царства скіфів, державні утворення протоукраїнських слов'янських племен, а ще відбилися політичні впливи готів, гунів, хозарів, угрів, печенігів, половців, варягів та інших чужинців. Надто багато назв і влад зазнала українська земля протягом тисячоліть своєї бурхливої історії. Але назви не змінюють сутності речей. А сутнісним було те, що існувало автохтонне населення і що те населення культурно належало в античних часах до світу Еллади. У цій культурі, як ми вже знаємо, у центрі стояла людина, людська особистість як засадничий елемент суспільства, держави, політики. Там і тоді держава виростала як природна потреба суспільства, як знаряддя народу. Ось що маємо на увазі, коли говоримо, що наша земля протягом довгих століть належала до антично-грецького світу, його політичного життя — родовища пізнішої цивілізації і Риму, і Європейського Заходу. Це дало, не могло не дати величезних наслідків, які жили, живуть і житимуть в нас, нашій підсвідомості, нашій культурі і способі життя. Не випадково, а з науковими підставами писав відомий німецький історіософ Й.-Г. Гердер наприкінці ХУШ ст., за кілька років до зруйнування Запорізької Січі: "Україна стане ко-
46 Л.С.ТУПЧІЄНКО Політологіялись новою Елладою. Прекрасне підсоння цієї країни, погідна вдача цього народу, його музичний хист, плодюча земля — колись обудиться. Із малих племен, якими адже ж були колись греки, повстане велика культурна нація. Її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген у широкий світ".
Писані першоджерела наших пращурів, що дійшли до сучасних поколінь, датуються Х-ХІ ст., т. б. добою розквіту Київської (Руської) держави. Головним ідейним джерелом цих творів були Старий і Новий Заповіти, релігійні постулати отців православної церкви (християнство прийшло на нашу землю 988 р., а вже 1054 р. стався його розкол на західну-католицьку і східну-православну церкви), а також ідеї та праці Геродота, Аристотеля, Цицерона, а також розмаїта давньоруська філософія.
Насамперед це літописи, серед яких особливо вирізняється "Повість минулих літ", яка містить у собі тексти договорів київських князів з Візантією; зведення перших політико-правових норм під загальною назвою "Правда Ярославова" або "Руська правда", а також церковні устави Володимира, проповіді митрополита Іларіона "Про закон і благодать", "Повчання дітям" Мономаха, знамените "Слово про Ігорів похід". У них дослідники знаходять опис характерних для тих часів політичних принципів панування в державі, станового поділу суспільства, недоторканості приватної власності, божественного походження влади князя і водночас її самообмеження, ідей самостійності та єдності Київської держави, миру та злагоди між народами. Перед політичною думкою прадавньої української держави від часу її зародження стояли дві основні проблеми: визволення особистості і впорядкування державного володарювання.