Л. Тупчієнко - Політологія - страница 29

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Своєрідною сторінкою в історії української політичної думки бу­ла боротьба православ'я та єзуїтів. Якщо представник останніх львів'янин Петро Скарга оспівував зверхність божественної влади над світською, церкви над державою, готував основу для єднання Грецької і Римської церкви, то Іван Вишенський обстоював суспільство як соборну громаду, засновану на принципах ранньо­го християнства, закликав до боротьби з тиранією, вбачав головне призначення влади в утвердженні законності й справедливості. Численні православні братства і братські школи у ХУІ-ХУН! ст.ст. явили собою практичні зразки організації громад на засадах

Тема 3     РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ 47рівності, свободи, справедливості. З цих шкіл, які згодом стали ака­деміями (у Києві та Острозі), вийшли такі мислителі, як Йов Бо­рецький та Захарій Копистенський автори праць, де вперше бу­ло здійснено спробу осмислити категорії етнічної свободи ук­раїнства, знайти шляхи звільнення з-під польського гніту.

Ще один аспект політичних дискусій у XVII ст. роздвоєння мис­лителів України в їхніх орієнтаціях. Якщо один з перших ректорів Києво-Могилянської академії, а згодом митрополит Київський Сильвестр Косів схиляв своїх учнів і паству у бік Варшави, то Іно-кентій Гізель, Лазар Баранович обґрунтовували єднання східно­слов'янських народів і, природно, були прихильниками політично­го зближення з Москвою. Церква у ті часи була осередком освіти, і тому саме її отці були творцями і носіями політичних ідей. Дмит­ро Туптало обстоював у своїх творах високу моральність, скромність та доброзичливість ("Книга життя святих" або Четьї-Мінеї). Михайло Андрелла, який роками був в ув'язненні, висту­пав за возз'єднання Закарпаття з рештою українських земель.

Не бракувало в українських землях і творців світської політичної думки. Юрій Дрогобич пропагував політичні ідеї італійського Рене­сансу, саме на цьому ґрунті у Львові в XVII ст. виник перший ук­раїнський політичний клуб "двір гуманістів". Засновником світської політичної літератури на теренах України (м. Острог) слід вважати першого ректора тамтешньої академії Герасима Смот-рицького, син якого Мелетій (Максим у миру), автор першого підручника східнослов'янської граматики, вперше висловився за визнання зверхності світської влади над церквою.

Як бачимо, українські мислителі доби Середньовіччя були обізнані з сучасними їм політичними ідеями та концепціями, нама­галися витворити власну політичну доктрину. Але цього зробити їм не вдалося. Завадило те, що Україна не мала власної держав­ності, а етнічні українські землі були розшматовані державами-сусідами. І все ж слід сказати, що в своїй переважній більшості во­ни були прихильниками демократичних традицій державності, на­родовладдя у формі віча, соборності, свободолюбства та рівності й братерства людей, місцевих органів влади, поєднання монархічних і аристократичних форм правління. І найкраще це підтвердила військово-старшинська система організації суспільно-політичного життя подніпровського козацтва, що почала складатися на рубежі

48 XVI-XVII ст.ст. і мала всі ознаки християнської демократичної фор­ми державного правління: кошовий отаман (гетьман) Рада стар­шин (аристократія) січова рада (демократія) з явними ознаками розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Так стихійно визрівала національна державницька ідея, яку вперше втілити в життя спробував Богдан Хмельницький (1595-1657 рр.).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія