Л. Тупчієнко - Політологія - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Те нове, що зробив у галузі політичної теорії М. Драгоманов, зво­диться до наступного:

- визначення ролі держави, політичної системи суспільства як координатора соціально-економічного життя, організатора кон­ституційно-представницької системи влади;

- визнання реформ, еволюції як способів зміни суспільного ладу (на відміну від революції та повстань, за що ратували радикали);

- обґрунтування європеїзму як джерела і напряму поступу Ук­раїни;

- проголошення ідей федералізму і "громадського соціалізму" як найважливіших чинників перебудови архаїчної політичної сис­теми Росії у бік автономії і демократії;

- підтримка та розвиток освіти, культурництва як передумов і за­собів визвольної боротьби і функціонування майбутньої дер­жави республіки.

Особлива роль у політичній концепції М. Драгоманова відводи­лася тезі про поєднання політичної боротьби і моралі, що знайш­ло відображення у гаслі: "чисте діло вимагає чистих засобів". Політичні погляди вченого були зумовлені насамперед тогочасни­ми умовами і тому не позбавлені історичної обмеженості (напр. ідея "політичного коловороту"). Час "поправив" М.Драгоманова. Але безсумнівним є те, що в українській політичній думці його зу­силлями сформувалася національна концепція влади, держави, суспільного устрою, (проект "Вільної спілки"), яка була співзвучна і співставна як з передовими політичними ідеями того часу, насам­перед європейськими, так і з потребами українського суспільства і в Російській, і в Австро-Угорській імперіях.

Типовий представник ідей суспільного прогресу М. Драгоманов вважав, що вихідним пунктом поступу є вільна людина, яка, доб­ровільно об'єднавшись у більші чи менші колективи (в українсько­му варіанті громади), поступово приходить до вищих форм суспільного життя насамперед завдяки своїм розумовим здібнос­тям, знання визволяє з полону темряви.

52 Л.С.ТУПЧІЄНКО Політологія

На зламі ХІХ-ХХ ст.ст. українська політична думка одержала по­тужне методологічне обґрунтування, що проявилося у перших ва­гомих спробах виробити наукову історію України. Їх ініціатором і виконавцем став учень В. Антоновича випускник Київського університету і професор Львівського університету Михайло Гру-шевський (1866-1934 рр.). Сьогодні уже широко відомі його істо­ричні твори, проте залишаються незатребуваними власне політо­логічні праці "Початки громадянства", "Визволення Росії і ук­раїнське питання" і особливо "Наша політика" свого роду етич­ний катехізис політика (усі написані і опубліковані до 1917 р.).

Як справедливо відзначає Д. Видрін, центральним, що підпоряд­ковує собі всі інші, напрямом досліджень М. Грушевського була проблема національного самовизначення. Спираючись на аналіз величезного історичного матеріалу багатьох народів світу, у т.ч. ук­раїнського, вчений дійшов висновку: "Повна самостійність і неза­лежність є послідовним, логічним завершенням запитів національ­ного розвитку і самовизначення будь-якої народності, котра зай­має певну територію і володіє достатніми завдатками і енергією розвитку". Не екстремісти і націоналісти пробуджують і штовхають народи на здобуття політичної самостійності, а об'єктивна логіка суспільного життя, потреби кожної нації у саморозвитку. Але цей об'єктивний закон суверенізації не діє автоматично, а вимагає для своєї реалізації певних завдатків народних мас, серед яких особ­ливо важливою є наявність у даного народу "енергії розвитку". Цю останню породжують його прагнення зберегти свою автентичність, а особливо "нікудишній державний устрій" багатонаціональної країни, несприятливе міжнародне становище, "експлуатація еко­номічних і культурних сил народності на чужі їй цілі".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія