Л. Тупчієнко - Політологія - страница 35

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Що ж стосується місцевого самоврядування, то Михайло Іванович добре знав, наскільки правим був його колега О. Чаянов, коли пи-

56 сав, що царська влада менше боялася голоду і народного повстан­ня, ніж народної самодіяльності. І все ж традиції місцевого самовря­дування в Україні були, особливо на західних її землях, та й тут, на Наддніпрянщині, невипадково перший в Росії з'їзд з питань самовря­дування і самофінансування відбувся 1913 р. саме в Києві.

В чому вбачав Туган-Барановський достоїнства місцевого само­врядування? У тому, що воно може і має бути гарантією звільнен­ня особистості від надмірної опіки з боку чиновництва, неможли­вості відчуження влади від народу на користь бюрократії. Щоб цього досягти, учений пропонував: "При розподілі госпзавдань між державою і різними муніципалітетами має бути правило, щоб все, що може бути виконано муніципалітетами, покладалося на ос­танні". Що ж могли б і що мали б робити органи самоврядуван­ня? Регулювання надходжень податків для ведення місцевих справ, добір висококваліфікованих кадрів для ведення місцевого господарства, нагляд за якістю шкільної і вищої освіти, фінансова допомога впровадженню нових навчальних програм, допомога чисельним самодіяльним об'єднанням, визначення їхнього "фрон­ту робіт" (чергування в лікарнях, будинках для людей похилого віку, одинаків, інвалідів, ліквідація наслідків стихійних лих), коорди­нація їх діяльності, створення історії свого поселення (району, міста) з обов'язковою згадкою про його доброзичливців та бла­годійників. Хіба це не актуально сьогодні і в Україні, хоч було на­писано 100 років тому?

Завдяки старанням М. Драгоманова, М. Грушевського та їхніх од­нодумців виразно оформилися теорія українського консти­туціоналізму, концепції автономізму та федералізму, еволюційного поступу, виокремилася і збагатилася українська державницька ідея. Принципово інший напрям в розвитку політичних ідей запо­чаткував молодий адвокат, випускник Київського університету Микола Міхновський (1873-1924 рр.). Його політологічний доробок і в співзасновництві першої української політичної організації на Наддніпрянщині (Братство тарасівців, 1891 р.), і в авторстві про­грамної брошури "Самостійна Україна", яка одразу ж стала (нена­довго) програмою Радикальної Української Партії, і в участі у ро­боті Центральної Ради, зокрема у підготовці військового з'їзду (1917 р.). Але, як видно із ґрунтовного дослідження М. Горєлова, Микола   Міхновський  не  цією  подвижницькою практичною

Тема 3    РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ 57діяльністю залишив свій слід в українській політичній думці, а тим, що першим серед українських політиків проголосив найвищою цінністю націю, державу неодмінною передумовою індивідуаль­ного розвитку, а насилля неодмінним виправданим засобом у боротьбі за національну ідею. Найбільш виразно це проявилося у "Декалозі (десяти заповідях) українського націоналіста": "1. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець залишається на нашій території, ми не маємо права покласти зброю; 2. Візьмемо силою те, що належить нам по праву, але відняте від нас теж си­лою; 3. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і озиратись назад; 4. Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат до Кавказу!" Зауважимо, що саме на цих засадах було створено 1929 р. за рубежем Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Міхновському не раз закидали, що він відіграв роль політичного провокатора в українському політичному життя. Та він і не зрікав­ся цієї "заслуги" і свідомо йшов на провокацію як на джерело збу­дження, пробудження українського національного духу, бо був пе­реконаний, що ні драгоманівською просвітою, ні академізмом по-грушевськи, ні театральними виставами не зруйнувати кам'яного муру кількастолітньої бездержавності, національного без-батьківства, до того ж за умови, коли від нації відмовився навіть її мозок інтелігенція. Так, скажемо сьогодні, заклик М. Міхновсь-кого принципово розходився з традиціями та ідеями української політичної думки. Але він першим відкрито і прямо заявив, що ли­ше здобуття державної самостійності Україною відродить і збере­же українську націю, приречену в умовах царату на політичну і культурну смерть. Націоналізм як нічим необмежена, фанатична любов до свого народу тільки він може розбудити в українцях почуття людської гідності. Об'єктивно в націоналістичній ідеології відобразилася тенденція до обґрунтування необхідності досягнен­ня української національної незалежності і повної державної са­мостійності. Але домінуючою аж до національно-визвольних зма­гань 1917-1921 рр., як і раніше, залишалася ідея політичної автономії України у складі Росії чи оновленої імперії, чи демократичної федерації, чи конституційної монархії, що не могло не відбитися на драматичному перебігу подій української революції ХХ ст.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія