Л. Тупчієнко - Політологія - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Першим документом, що втілив у собі націонал-комуністичні ідеї, була брошура С. Мазлаха і В. Шахрая "До хвилі" (1918 р.), написа­на у вигляді тестів-звернень авторів до В. Леніна. Якщо більшовики настоювали на соціальному характері революції 1917 р., то націонал-комуністи вбачали в ній засіб як соціального, так і національного визволення українського народу. "Українське національне питання, коли не буде вирішене зараз, у революційну добу, коли воно буде передане у спадок історії, як іржа точитиме соціально-економічний і культурно-політичний розвиток і в Україні, і в сусідніх державах".

Автори звинувачували В.Леніна, ЦК РКП(б) у "грі в неза­лежність" України, якою більшовики приховували справжню суть своєї політики, яка по суті нічим не відрізнялася від політики інших політичних партій Росії відвертих ворогів української незалеж­ності. Щоб позбутися залишеного царизмом у спадщину національного гніту, С.Мазлах і В.Шахрай пропонували державне відокремлення України від Росії, набуття Компартією більшовиків України тоді обласної організації РКП(б) статусу національно-

60 державної партії. Ідея поєднання комунізму і державної са­мостійності України, як і сподівання на відмову "советської" Росії від великодержавницьких амбіцій говорили не стільки про щирість і демократичність позицій українських революціонерів, скільки про брак у них політичного реалізму. Але справу було зроблено, бро­шура стала своєрідним націонал-комуністичним маніфестом сил і течій, які продовжували пошук шляхів і моделей національного і державного самоствердження України: укапістів, боротьбистів, са­мостійників, шумськістів, хвильовістів. Своєрідним виявом практич­ної реалізації цих ідей стала політика українізації т. б. сукупність дій партійних і державних органів УСРР у 20-і роки, які забезпечу­вали безболісне і навіть органічне впровадження комуно-радянсь-кої ідеології силами в основному національних кадрів і у формі, звичній та доступній для українського народу. Йшлося про якнай­ширше застосування української мови в середовищі парт держа­парату, сприяння розвитку української мови, мистецтва, традицій, ширше української культури. Нагадаємо, що ініціаторами і провідниками такої політики були комуністи, в тому числі ті, які обіймали високі державні посади (член Політбюро ЦК КП(б)У, ге­неральний прокурор, нарком освіти Микола Скрипник, нарком освіти Олександр Шумський), талановиті журналісти, письменники (Микола Хвильовий, Василь Елан-Блакитний). Але згодом вони переконалися, наскільки дворушницькою була політика більшо­вицької Росії, особливо з утвердженням на чолі комуністичного керівництва Йосипа Сталіна, і були змушені або піти з життя через самогубство, або загинути в жорнах диктатури.

3. Внесок учених-емігрантів у скарбницю української політичної думки

Своєрідним завершальним акордом у цій трагічній епопеї націонал-комуністичної ідеї стала політична концепція активного діяча української народної революції Володимира Винниченка (1880-1951 рр.) (керівника Генерального секретаріату Центральної Ради, керівника Директорії), викладена уже в еміграції в книзі "Відродження нації" (1920 р.) та брошурі "Заповіт борцям за виз­волення" (1940 р.). Зберігаючи вірність своїй ідеї про єдність

Тема 3     РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ 61соціального і національного визволення, уже після очевидної по­разки змагань 1917-1921 рр. і перемоги більшовиків в Україні, ав­тор не вважав свою боротьбу марною, а поразку остаточною. Вин-ниченко мав мужність заявити, що ідея визволення і національ­ного і соціального живе і житиме, доки живе і творить ук­раїнський народ. Тому продовжувачем справи Центральної Ради, як це не парадоксально, стали комуністи. Тож незалежну Україну слід творити тільки в Україні і не через війну, а через порозуміння її основних політичних сил. На той час в еміграції було чимало провідників української справи, але тільки Володимир Винничен-ко зміг самокритично, не принижуючи і не перебільшуючи, оціни­ти роль емігрантської боротьби за незалежність України. "Треба чесно, одверто сказати собі й усьому світові, що українська еміграція тільки невелика частина нації, що вона претендує не на командування нацією, не на надання їй своїх урядів, "консти­туцій", законів, а бажає тільки допомогти їй у боротьбі за її виз­волення. Бажає творити тут на чужині кадри, які мають стати в пригоді Батьківщині, коли вона скине ярмо поневолення, а так са­мо бажає творити серед інших народів опінію, сприятливу для ук­раїнської державності".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія