Л. Тупчієнко - Політологія - страница 38

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

На жаль, цей заклик не згуртував українську еміграцію, яка в особі своїх найталановитіших представників віддала перевагу націоналізмові як ідейно-політичному обґрунтуванню української національної незалежності і повної державної самостійності. Фун­датором цієї течії став доктор права і журналіст Дмитро Донцов (1883-1973 рр.). У численних своїх працях, особливо ж у книзі "Націоналізм", він обстоював утопічну ідею насильницьким шляхом дати особистості цілковиту свободу, а головним у житті окремої людини є і має бути воля з її виявами самолюбства, ненависті, лю­бові. Тільки ця і така "нова людина" може витворити націю з своєї любові до самої себе і ненависті до всіх інших. Причина нещасть українців у їх схильності до компромісів, культурництва, лібе­ралізму, сподіванні на інтелект і порозуміння, тоді як "справжні нації" спираються на волю до життя, до влади, романтику бороть­би, винятковість і фанатичну віру в самих себе. Це і була ідеологія "чинного" або дійового націоналізму.

Якщо "провокаційне" звернення М. Міхновського до націона­лізму як засобу порятунку української нації не знайшло більш-

62 Л.С.ТУПЧІЄНКО Політологіяменш широкої підтримки, то "фундаментальна" теорія Д. Донцова стала програмою Організації українських націоналістів (1929 р.), а згодом, у роки світової війни і Української повстанської армії.

З принципово інших позицій виходив В'ячеслав Липинський (1882-1931 рр.) активний політичний діяч доби Центральної Ра­ди, гетьманату, дипломат, історик і по-справжньому перший ук­раїнський професійний політолог. На відміну від М. Грушевського він не вважав українську націю бездержавною, а аргументовано довів у праці "Україна на переломі", що ще в часи Хмельниччини (XVII ст.) українське козацтво спромоглося витворити власну хри­стиянську демократичну республіку. Політична концепція вченого базувалася на досвіді цієї державності, сполученому з високою етичною культурою хліборобської спільноти та національними тра­диціями українства. Звідси його ідеологія національного консерва­тизму не руйнування спільноти (за класовою, як більшовики, чи національною ознакою, як націоналісти), а її політична інтеграція на ґрунті етнокультури і національної свідомості. Виконати цю місію може лише одна, порівняно невелика, але згуртована суспільна група еліта нації, пише він у праці-заповіті "Листи до братів-хліборобів" (1925 р.), уже перебуваючи в еміграції. Лише двічі у часи Київської Русі та в козацько-гетьманську добу український народ мав за провідника власну еліту. Брак її в інші періоди нашої історії головна причина української бездержавності. Тож голо­вною проблемою національно-державного будівництва, і це яскра­во засвідчили події революції 1917-1921 рр., є проблема організації сильної і авторитетної групи, довкола якої могла б національно об'єднатись і політично згуртуватись українська нація. Її, цієї гру­пи, власна сила, її питома вага роблять її здатною притягувати до себе і водночас впливати на все суспільство. Що ж це за сила? Ли-пинський доводить, що це найкращі з хліборобів, військових, інтелігентів, промисловців, одним словом еліта або національна аристократія. Це ті, хто втілює в собі сутність нації, глибину її міфу (національної ідеї), ті, хто постійно словом і прикладом пояснює спільності: хто ми? Звідки? Куди йдемо? Хто наші друзі, хто воро­ги? Де наша Вітчизна? У чому смисл життя?

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія