Л. Тупчієнко - Політологія - страница 39

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Іншими словами, "коли у людей не буде суб'єктивного хотіння творити свою націю і свою державу, то ніякі наукові праці всіх про­фесорів разом, ніякі об'єктивні закони нам стати нацією не допо-

Тема 3    РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ 63можуть". Методами організації еліти або національної аристократії (на відміну від спадкової або родової знаті) він вважав охлократію, демократію і класократію. Саме остання привертала увагу дослідника, оскільки в умовах класового поділу суспільства тільки завдяки цьому методу класи "спаяні міцно... однаковим способом праці, однаковою психікою, що випливає як з однакового способу праці, так і з їх внутрішнього родства і зі спільної історичної тра­диції". Звідси особлива риса національної еліти її духовна спільність, якої українській еліті бракувало в часи визвольних зма­гань, бракує і в наш час.

Це з вражаючою відвертістю і величезною прозорливістю показав у своїх художніх, поетичних, публіцистичних творах Євген Маланюк (1895-1968 рр.), якого з повним правом можна вважати таланови­тим ученим у царині української політології. Про його "Книгу спос­тережень" (1966 р.) сучасники говорили як про плід потужної еру­диції на шляху глибокого концептуального мислення і мистецьких озорінь. Можна сказати і словами самого автора, якими він удос­тоїв твір Павла Зайцева про "Кобзар" Тараса Шевченка: "... він, був­ши природою своєю, твором чисто літературним, найважнішими своїми точками лежить на стисло наукових, сказати б, координа­тах". Мабуть, немає іншого українського поета, хто так відчайдушно картав би свою саме свою! батьківщину за її інертну вдачу, що виявлялася і в толерантності до загарбників, і в байдужості до своїх провідників ("Коли ж, коли ж знайдеш державну бронзу, Прокля­тий край, Елладо Степова?!"). Пошук причин української бездер­жавності привів його до висновку: з одного боку природні та суспільні обставини, що сформували певний характер, з іншого цілком певна політика позбавили українців самостійності духовної джерела еліти національної, породили "хохляцтво", "мало-російство", зрештою меншовартісність як багато в чому визначальні для долі української державності і української нації. Сьогодні, коли Є.Маланюк повертається в Україну своїми творами, ідеями, життєвими принципами, можна з певністю сказати, що його праці, які нам належить прочитати і переосмислити, важать для освітлен­ня проблеми української державності багато більше, ніж найс-правжнісінькі історичні документи чи наукові трактати.

Мабуть, чи не найбільший науковий доробок в українську політичну думку зробив Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984 рр.),

64 ставши до того ж і першим її істориком. Його перові належить до­кумент під назвою "Заява", поява якого збіглася у часі (60-ті роки) з так званим дисидентським рухом, а по суті з першими спробами відродження української визвольної ідеї в середовищі шестидесят­ників. Добре відчуваючи цю "ходу історії", передбачаючи неминучий і в скорому часі крах СРСР, учений так сформулював завдання ук­раїнської демократичної еміграції: зберегти себе як українську спільноту, заповнити прогалини в культурному процесі на ук­раїнських землях, "знаходити й поширювати в тій стіні щілини, че­рез які промені світла й подуви свіжого повітря доходили б до на­роду, який замурований у темниці". У 1970 р. І. Лисяк-Рудницький писав про радянську імперію, де "кмітливі маніпулятори... можуть колись опинитися у становищі учня чаклуна, який не в змозі впора­тись з джином, якого він викликав". Вчений не дожив року до квітневого (1985р.) пленуму ЦК Комуністичної партії, коли саме та­ка ситуація склалася в СРСР. Подібне ж передбачення висловив і нині зарубіжний член НАН України, член Римського клубу Богдан Гаврилишин у своїй книзі "Дороговкази у майбутнє" (1975 р.).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія