Л. Тупчієнко - Політологія - страница 51

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

3. Функції політики. Політика як професія

Таким чином, всі сфери суспільного життя є об'єктами свідомого політичного керівництва і управління і водночас справляють актив­ний вплив на політику. У політології визначають наступні функції політики:

- вияв та задоволення владою значущих інтересів і потреб ос­новних груп і верств суспільства;

- раціоналізація конфліктів і суперечностей, спрямування їх в рус­ло цивілізованого діалогу між громадянами і державою;

- інтеграція різних верств населення шляхом підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;

- примус в інтересах окремих груп населення або суспільства в цілому;

- забезпечення  послідовності  (наступностіта оновлюваності соціального розвитку суспільства і людини.

З усього сказаного вище можна зробити висновок: політика уп­родовж існування людського суспільства виконувала неоднакову роль, що відбилося у тих чи інших теоретичних концепціях від ігнорування політики до абсолютизації її значення, від ототожнен­ня політики фактично з соціальною діяльністю до зведення її змісту до відносин між класами з приводу влади. Насправді людство по­ступово, з кривавого і жорстокого досвіду виробляло усе потужніші регулятори суспільних відносин, найважливішим з яких ставала політика. За сучасних умов вона покликана бути засобом регулю­вання економічних, соціальних, духовних, міжетнічних і міжнарод­них відносин, орієнтувати розвиток суспільства на мінімальну конфліктність і максимальну життєдіяльність. Щоб бути такою, політика має спиратися на цілком певні засади, які сформовані гро-

82 мадсько-політичною думкою і світовою політичною наукою. Йдеть­ся про оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, національного й універсального, гуманістичне спрямування, подо­лання технократизму, насильства й злочинності, про демократизм і моральність, патріотизм і громадянськість у здійсненні політики.

Однак тут немає і не може бути автоматизму, рівнозначно як не місце у політиці і дилетантизму. І хоч сьогодні немає людини, яка може сказати, що вона існує поза політикою, оскільки її буття знач­ною мірою визначається політичною владою, державним устроєм, законодавством даної країни, все ж політична діяльність усе більше професіоналізується: до неї залучаються і ті, хто бере участь у мітингах, виборах, роботі певної партії чи громадської ор­ганізації, і ті, хто перебуває на виборній посаді в органах уп­равління, і ті, хто живе "для політики" або "за її рахунок".

Насамперед відзначимо, що оскільки політика є для нашої країни відносно новим феноменом, а її інституціоналізація ще далека від за­вершення, то й професії у політиці лише починають формуватися. Відомо, що політикою у нас намагаються займатися всі (досить згада­ти список кандидатів у депутати на різних рівнях влади), але є уже й такі, для кого політична діяльність становить основне джерело доходів. Це - чиновники, управлінці, державна бюрократія, а також політичні радники, політичні журналісти, партійні функціонери, ідеологи, фахівці у галузі виборчих технологій, незалежні аналітики.

Головна діюча особа у політиці -власне політик, головна функція яко­го (в ідеалі) - представництво та захист інтересів певної соціальної групи і, відповідно, придушення чи ігнорування інтересів інших груп (силою закону, морально, ідейно чи примусом). Для цього йому не­обхідні підтримка (або визнання) більшості людей, чого він доби­вається, видаючи інтереси своєї групи і плани дій за вигідні для всьо­го суспільства. Більш того, люди повірять йому, якщо він сам переко­наний. Отже, сила переконання, воля, здатність до компромісів і вміння вести переговори - ось його риси, професійні ознаки.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія