Л. Тупчієнко - Політологія - страница 59
Нарешті, особливою формою політичної влади у XX ст. проявила себе партократія — влада партійних структур, коли кандидати на найвищі державні посади висуваються за ознакою партійності. Особливо згубною виявила себе ця форма в умовах однопартійної системи, як це було в СРСР, що поставило КПРС у виняткове становище поза впливом мас, без будь якого контролю і критики.
Специфічною формою влади можуть виступати і мафіозні структури. Спираючись на тіньову економіку і корумпованих чиновників, вони здатні посилювати свої позиції і намагаються будь-що і неодмінно мати своїх представників у органах влади. На жаль, цей процес не обминув і сучасну Україну (як і усі пострадянські країни). Виникнувши у 70-80-ті рр. на базі підпільного виробництва, масових крадіжок у торгівлі, громадському харчуванні та деяких інших сферах, ця влада зміцніла за рахунок зв'язків з партійними і державними чиновниками. Згодом, у перебудовчі і наступні роки, уже в добу незалежності, мафія
94 проникла у банківські структури, вино-горілчаний бізнес, встановила міжнародні контакти і, нарешті, одержала представництво в органах влади усіх рівнів.
Слід зауважити, що розглянутий вище поділ влад характерний для більшості сучасних держав. Проте питома вага, значущість кожного з видів (способів) влади (їх ще називають центрами притягування влади) різні, залежно від рівня економічного і соціального розвитку конкретної країни, особливостей її історичного і культурного розвитку та політичних традицій. Для сучасної України, яка не мала більш-менш тривалого політичного досвіду державного життя і сформованого класу національної буржуазії, характерне поєднання процесу утвердження демократії зі зростанням впливу авторитаризму, бюрократії і плутократії, становлення номенклатурного капіталізму.
Від достатності засад влади і ефективності використання ресурсів залежить ступінь виконання нею своїх завдань і функцій, т. б. ефективність діяльності або реалізації влади. Реалізація влади передбачає взаємодію між багатьма її складовими. Законне право розробляти і втілювати в життя рішення, від яких залежить створення і розподіл ресурсів та цінностей, — найважливіша ознака державної влади. Завдання уряду — забезпечення необхідних для переважної частини суспільства миру і порядку всередині країни, стабільності, добробуту. Завдяки цьому (такій діяльності) влада стимулює підтримку себе і підкорення законам. Дуже важливо також, щоб влада користувалася довір'ям людей, щоб у них була впевненість у тому, що влада поділяє і захищає ті ж ідеали і цінності, що й громадяни. Невіра у спроможність влади розв'язувати питання, пов'язані з забезпеченням нормальних умов життя і побуту населення, викликає у нього протест, супротив державній владі. Цей опір у демократичних країнах має законні підстави (право на непокору у такій ситуації записано в конституції) тому, що саме громадяни, народ є сувереном, носієм права і влади, яку він делегує "наверх" для ефективного управління суспільством. Зрозуміло, що при цьому є ризик того, що суб'єкт, якому народ делегує владу, може повернути її проти самого народу (виникнення культу особи, диктатури, тоталітарного режиму). Але цей ризик перетворення управлінської діяльності у владу небагатьох (олігархія) зменшується в міру того, як утверджуються в суспільстві