Л. Тупчієнко - Політологія - страница 64

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Однак досвід багатьох країн свідчить, що і за умов легального панування можуть виникати проблеми для влади. Найголовніша серед них перетворення бюрократії зі слуги суспільства у закри­ту касту, яка стоїть над ним. Демократичні системи напрацювали значний і ефективний досвід подолання або мінімізації такої загро­зи. Це висока заробітна плата чиновників (щоб не було спокуси на хабарі), регулярна ротація управлінських кадрів, контроль їхньої діяльності політичними інститутами, систематичне навчання, відкриті конкурси як основні засоби кар'єрного просування.

Воля божественного провидіння і природне право, що звідси витікало, історично перші способи легітимізації влади. Ще один з древніх способів легітимізації влади її персоніфікація. Адже ду­же часто мужність, хоробрість, героїзм у бою, рішучість в діях, мудрість і знання давали змогу їхнім носіям піднятися на вершину влади і, навіть більше, назавжди вписати свої імена в історію як вожді племен, "батьки" нації, засновники міст-держав, імперій, релігій, "рятівники" вітчизни.

Правда, більш поширеними були намагання володарів найви-тонченішими засобами довести законність своєї влади чи підкори-

Тема 5     ВЛАДА І ВЛАДНІ ВІДНОСИНИ 101ти людей своїй волі. Серед цих засобів центральне місце в усі ча­си належало забороні на інформацію, яка якимось чином спро­можна підірвати пануючу форму правління. Цій меті від самого по­чатку служила цензура, покликана приховати від широкої гро­мадськості невигідні правлячому режиму факти і відомості, закри­ти громадянам доступ до так званих підривних ідей. Ще Жан Поль Марат, один з діячів Французької революції, свідчив, що одні во­лодарі "виганяють зі своїх держав літературу, другі забороняють своїм підданим подорожі, треті не дозволяють народу думати, постійно звеселяючи його парадами, видовищами, святкування­ми... Якщо ж доброчинність невдоволених не піддається підкупу, володарі висувають проти них найманих підлих писак, завжди го­тових виправдовувати гноблення, зводити наклепи на друзів вітчизни, чорнити з усією притаманною їм майстерністю захисників свободи, яких вони оголошують порушниками суспільного спо­кою". Нагадаємо, що це написано понад 200 років тому.

Справа в тому, що забезпечити її (а саме легітимність влади) лише насильницькими засобами неможливо. Ще Конфуцій наго­лошував, що держава в разі крайньої потреби може пожертвува­ти озброєнням, продовольством, але не може і не повинна відмов-люватися від довір'я народу, оскільки "без довір'я (народу) держа­ва не зможе встояти". Показовим у цьому відношенні є приклад СРСР, де влада КПРС, не дивлячись на здавалось би могутність, фундаментальність, завалилася водночас у буквальному значенні слова саме тому, що більшість народу перестала вірити в її легітимність. Тим більше важлива віра громадян у владу, її спро­можність забезпечити їх безпеку, добробут і справедливість для молодих, слабких держав, якою є Україна.

Вказуючи на особливе значення легітимності, М. Дюверже навіть настоює на тому, що владою взагалі можна вважати лише ту вла­ду, за якої підлеглий вірить у те, що, корячись велінням влади, він чинить нормально, справедливо і на законних підставах. Тож вла­да передбачає і примус (у т.ч. фізичний) і віру в законність такого примусу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія