Л. Тупчієнко - Політологія - страница 65
Дещо інакше виглядає проблема легітимності влади у тих країнах, де відбувається перехід від одного суспільного устрою до іншого до того ж в умовах становлення суверенної державності, як це має місце в сучасній Україні.
102 Л.С.ТУПЧІЄНКО Політологія
Розпочнемо з того, що наша країна стала суверенною в результаті саморозвалу СРСР і краху комуністичної соціальної системи. Це відкрило шлях до легітимного самовизначення Української держави. Проте було у цієї переваги одне "але", а саме: українська незалежність не була результатом масового національно-визвольного руху, який породив би потужну соціальну енергію, достатню для зламу старої командно-адміністративної системи. Перші демократичні вибори 1990 р. замість оновлення влади завершилися формуванням дивного сімбіозу партноменклатури і національно-патріотичних сил, який і закріпився у владі. У принципі не відбувся перехід влади до нових людей, вірус некомпетентності вразив всі її органи, примусові функції (основа старої влади) були вилучені від функцій влади (данина демократії), а тим часом позитивні стимули активної і раціональної діяльності людей ще не "запрацювали". До того ж, як пережиток минулої епохи, зберігалася закритість політики і невизначеність громадянина через відсутність (невизнання) інституту приватної власності. Все це вело до згасання суспільної енергії, певного охолодження суспільства, що зробило його вразливим для криміналу і мафіозних структур. Адже раніше виконання владних рішень трималося на страхові перед тюрмою чи навіть розстрілом (за сталінщини), згодом — із страху позбутися партквитка і, отже, всього, що він давав — можливість побудувати кар'єру, мати доступ (часто неконтрольований) до розподілу ресурсів, повноважень і привілеїв. З крахом влади КПРС це зникло. За часів командно-адміністративної влади номенклатура чітко знала і відчувала, що можна, а що — ні. З переходом до нових владних відносин тих, хто має владу, мало що стримує. У свою чергу безкарність п'янить і весь час хочеться "долити". З'явилося беззаконня, масовими стали розбої, злочини проти майна і людини. Влада в суверенній Україні, на яку стільки покладалося надій, поступово віддалилася від народу і, спираючись на ожилі прагнення українців мати власну державу, звелася до своєрідного держбуду, зайнялася самовлаштуванням і самозабезпеченням. На жаль, бракувало духовного авторитету, відданості ідям, історичній справі, що сприяло б перетворенню державної влади на вольовий центр країни.
Перед країною, яка щойно здобула державну незалежність, з'явилася (у 1993-1994 рр.) реальна загроза втратити останню і зазнати непоправної національної катастрофи. Утримати Україну в
Тема 5 ВЛАДА І ВЛАДНІ ВІДНОСИНИ 103стані стабільності і виробити та реалізувати політику виведення країни із стану системної кризи — ці вимоги стимулювали суспільну потребу у державності, патріотизмі, моральності та духовності, неодмінного вироблення національної ідеї. Поступово, шляхом проб і помилок, через конституційну угоду між Верховною Радою і Президентом України влада вийшла на етап вироблення і прийняття Основного Закону держави (червень 1996 р.).
Конституція України визначила базові засади, координати і орієнтири формування нової політико-економічної системи. Створено передумови для того, щоб функціонування та розвиток держави і суспільства не залежали від політичних орієнтацій партій чи окремих діячів. Вичерпно окреслено відносини держави й громадянина, їхні права та взаємні обов'язки. Встановлено граничні межі втручання держави у життя суспільства та окремої особи. Діяльність державних інститутів та відносини між ними введено у конституційне русло. Суспільство, держава вийшли на новий вектор соціального поступу — від тоталітаризму до демократії, багатоманітності форм господарювання та власності, політичного плюралізму. Україна вийшла на арену міжнародного співробітництва як суверенна держава, що прагне миру, рівноправності і взаємоповаги у відносинах з іншими країнами.