Л. Тупчієнко - Політологія - страница 105

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

Існує багато критеріїв, з допомогою яких класифікуються (розрізняються) політичні партії: організаційні, класові, ідеологічні, за чисельністю, внутрішньою структурою, формою членства, місцем у владі та ставленням до неї. Це кадрові партії, діяльність яких спрямована насамперед на вибори, здобуття якомога більшої підтримки своїм кандидатам. Тут керівництво партіями здійснюють парламентські фракції. Масові партії виникли за умов розширення демократії, запровадження загального виборчого права. Це великі організації зі складною внутрішньою структурою, які користуються реальним впливом у суспільстві. Є також партії з формально виз­наченими (у статутах партій) принципами членства та партії з вільним членством, де належність до партії виражається у голосу­ванні за кандидата даної партії (США) чи купівлі картки приналеж­ності до партії (Італія). За місцем у системі державної влади виділя­ються партії легальні та нелегальні, правлячі та опозиційні.

Дуже своєрідним є поділ партій за ідеологічною ознакою. Тут вио­кремлюють ліберальні, консервативні, соціал-демократичні, фа­шистські, релігійні партії. За способом дії можна виділити реформа-

166 торські, революційні, радикальні. Нарешті, традиційно, ще з часів Французької революції XVIII ст., є партії ліві, що виступають за зміну існуючого ладу, та праві, які обстоюють ідеї збереження нинішньої влади, реставрації (відновлення) віджилих порядків, та центристи. Щоправда, в сучасних умовах належність партії до того чи іншого флангу визначається її ставленням до обсягів державного втручан­ня в економічні процеси, до ринку і соціальних програм. Праві, як правило, виступають за "вільну гру" суб'єктів ринку, за мінімальне втручання держави в економіку, ліві ж роблять наголос на соціальній ефективності, шляхи досягнення якої вони вбачають в обмеженні стихії ринку, в активній ролі держави у регулюванні економічних процесів. До центру ж відносять партії, які чітко не позиціонуються щодо ринку чи держави і виступають нерідко за компроміс.

Важливим є виокремлення партій залежно від місця, яке вони займають у політичній системі. Це правлячі партії ті партії, які одержали в результаті виборів до законодавчого органу країни право формувати уряд і реалізувати політичну програму розвитку суспільства відповідно до своєї мети. Їх може бути одна або декілька. В останньому випадку вони об'єднуються в коаліцію. Опозиційні партії ті, які зазнали поразки на виборах або не до­пускалися правлячим режимом до виборів і через це зосередили свою діяльність на критиці офіційного урядового курсу і на роз­робці альтернативних програм. Вони можуть відігравати суттєву роль у суспільстві або ж не посідати такого місця.

З огляду на це доцільно нагадати, що партії, здійснюючи взаємозв'язок між громадянами і державою, вступають у контакт не тільки з органами влади, але й одна з одною. Такий взаємозв'язок позначають зазвичай терміном "партійна система". У найбільш загальному вигляді це сукупність зв'язків і відносин між партіями, які претендують на здобуття влади.

Зрозуміло, що за умов тоталітаризму виключається можливість існування будь-яких партій, крім правлячої, хоча таку модель інко­ли називають однопартійною системою. Подібна до неї модель уявної багатопартійності або квазіпартійності, де реальна влада зо­середжена в руках однієї партії за формальної наявності інших партій, які визнають керівну роль партії-гегемона.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія