Л. Тупчієнко - Політологія - страница 117

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 

І, по-третє, оскільки в останні роки значно активізувалося політичне життя в Україні, на політичній арені країни з'явились сотні людей, які в громадській відомості нерідко ототожнюються з політичними лідерами. Однак науковий аналіз їхньої діяльності пе­реконує, що ці діячі ні в якому разі не є і не можуть бути політич­ними лідерами. Це, у кращому разі, чесні і сумлінні ватажки чітко

184 вираженого популістського ґатунку. Придивимося ближче до тих особистостей, як Наталія Вітренко, П. Симоненко, С. Хмара, В. Ко­нов, які ось уже майже десять років перебувають на політичній сцені України. Що характерно для їхньої діяльності? Намагання сподобатись людям, підтримуючи їхні найпростіші вимоги, викори­стання для підтримки і підвищення своєї популярності таких емоційних станів, як залякування, страх, ненависть, ворожнеча, за­стосування лексики натовпу, завищені обіцянки. Ватажок це той, хто неспроможний подолати найнижчі шари суспільної свідомості і вийти на рівень взаємопорозуміння і взаємодії з найперспек-тивнішими суспільними силами. Як справедливо відзначає дослідник цієї проблеми Д. Видрін, ватажок це слухняний рупор "низів", тоді коли політичний діяч комуністичної доби або "номен-клатурник" не менш слухняний рупор "верхів", "начальства". До цієї характеристики додамо не менш виразні спостереження фран­цуза Г.Лебона та П.Струве "Ватажок, писав перший, дуже рідко йде попереду суспільної думки і зазвичай він йде за нею і засвоює... всі її вади. Він повинен володіти цілком спеціальною красномовністю, яка здебільшого проявляється в енергійних, про­те зовсім бездоказових твердженнях і яскравих образах, що спи­раються на достатньо поверхові міркування". Другий дослідник проникливо зауважував, що політичний ватажок паразитує на не­гативі, звинуваченнях, на ідеї руйнування і саме завдяки цьому здобуває популярність і будує свою кар'єру, оскільки маса з більшим захопленням і легко сприймає не будівничі ідеї, а якраз руйнівні заклики. Уже наш, вітчизняний досвід показав, як досить просто стати політичним ватажком мас і який це непевний статус: маса, яка висунула такого фаворита, тут же безжалісно відкидає його, якщо він перестав бути її слухняним рупором, відважився на самостійні вчинки. Україна ж потребує саме політичного лідера не ватажка, а провідника нації, всього українського народу.

Цілком зрозуміло, що проблему політичного лідерства найбільш всебічно розроблено у зарубіжній політичній науці. В Україні є цікаві праці з дослідження особистості лідера (психологія), їх взаємодії з соціальними факторами (соціальна психологія), ролі в житті різних народів (історична наука). Тому при визначенні ознак, рис, властивостей та ролі політичного лідера використовується пе­реважно зарубіжний матеріал, який слід вивчати сумлінно і водно-

Тема 10     ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ТА ПОЛІТИЧЕ ЛІДЕРСТВО 185час критично, зважаючи на українські реалії. Завдяки яким власти­востям певна особа може ним стати? До певної міри це випад­ковість, як, наприклад, те, що саме корсиканець Бонопарт став першим імператором Франції, а на чолі українських козаків опи­нився дрібний, ображений шляхтич Богдан Хмельницький. Ці лю­ди інтуїтивно вгадали інтереси широких верств суспільства, своїм духовним станом співпали з потребами мас. Але ця обставина водночас ілюзорна і стає реальністю лише в умовах виняткових (повстання, революція, війна). Тому шлях у політичне лідерство це вміння виявити і виразити інтереси, визначити пріоритетність потреб, проблем і загроз, не обмежуючись громадською думкою та можливостями здорового глузду, а спираючись на здобуті в ре­зультаті наукового аналізу політичні знання. У противному разі відрив від глибинних інтересів мас або повне ототожнення себе з ними. Але це вже не політичний лідер, а ватажок, отаман (якщо скористатися національною історичною термінологією).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105  106  107  108  109  110  111  112  113  114  115  116  117  118  119  120  121  122  123  124  125  126  127  128  129  130  131  132  133  134  135  136  137  138  139  140  141  142  143  144  145  146  147  148  149  150  151  152  153  154  155  156  157  158  159  160  161  162  163  164  165  166  167  168  169  170  171  172  173  174  175  176  177  178  179  180  181  182  183  184  185  186  187 


Похожие статьи

Л. Тупчієнко - Політологія