Автор неизвестен - Конспект лекцій з дисципліни історія української культури - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 

На формування культури впливає також ментальність народу - підсвідомий тип мислення, система цінностей. В українському менталітеті найбільш яскраво простежуються такі ознаки: емоційність, індивідуалізм, споглядальність, самозаглиблення, відсутність агресивності, інтровертність, кордоцентризм, екзекутивність, толерантність, антеїзм, селянськість (орієнтація на ідеали хліборобів, що зумовлює поміркованість, традиційність, злиття з природою, працелюбність), орієнтація на малий гурт (прагнення створити рай у власному домі), бівалентність, (двоїстість психічних реакцій українців: авантюрно-козацька, схильна до максималізму, та селянська, схильна самозаглиблення й самопізнання).

Отже, український народ зумів створити культуру, яка займає гідне місце у світовій, має

власне обличчя, самобутня і неординарна.

1. Українська культура належить до євразійського типу, вона формувалася на стику європейської та азійської культур, не протистояла ні європейським, ні азійським духовним цінностям, але й не підпорядковувалася їм. На цій території залишила відбиток антична культура, але разом з тим відчутні віяння кіммерійців, сарматів, скіфів, печенігів, татар.

2. Українська культура є складовою індоєвропейського кола культур, що визначається і походженням мови, спорідненням міфологічного світогляду, уявленням про Всесвіт.

3. Українська культура є відкритою, функціонує і розвивається у світовому культурному просторі.

4. Українська культура є гетерогенна (неодноріна) і в культурно-етнографічному, і в соціально-історичному, і в конфесійному відношенні.

5. Вона є культурою селянською, хліборобською. Причому селянськість - ознака не лише сільського населення, а й інтелігенції. Це певний тип психології, ментальності (обожнення землі, працьовитість)

6. Культурно-етнографічна неоднорідність (наявність різних культурно-сторичних зон, різних субетносів).

В історії української культури культурологи виділяють кілька періодів, тісно пов'язаних з історичними умовами формування української нації.

1. Перший період — стародавня культура України (від кам'яного віку, 15 тис. рр. до н. е., до прийняття християнства, Х ст. н. е.).

2. Другий період — культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (Х -

ХІІІ ст.).

3. Третій період — українська культура литовсько-польської доби. Український ренесанс (ХГ\ - Х\^ ст.).

4. Четвертий період - культура українського бароко (Х\ІІ - Х\ІІІ ст.).

5. П'ятий період — епоха просвітництва й романтизму в Україні (кінець Х\ІІІ - перша половина ХІХ ст. ).

6. Шостий період — національно-культурне відродження (друга половина ХГХ -початок ХХ ст.). Зародження модернізму.

7. Сьомий період - Українська культура в період соцреалізму (30-40 - 80-ті рр ХХ ст.).

8. Восьмий період — культуротворчі процеси в умовах незалежності. Постмодернізм у мистецтві. (90-ті рр.ХХ ст - перше десятиліття ХХІ ст.).

Оскільки культура базується на стику багатьох наук, спектр методів і принципів її дослідження досить широкий. Вони дають змогу показати логіку розвитку культури упродовж століть з урахуванням специфіки національних моделей. Головним принципом є принцип історизму, який передбачає аналіз усіх явищ життя у послідовному часовому розвитку. При цьому використовують діахронні, синхронні, порівняльно-історичні, структурно-функціональні, системні та інші методи дослідження, а також методи, запозичені з інших наук (психологічний, психоаналітичний, соціологічний, структуралістський).

Джерела вивчення історії української культури дуже різноманітні. Їх можна згрупувати у кілька видів:

1) пам'ятки духовної культури, зафіксовані в усній формі - казки, міфи, легенди, билини, думи, пісні тощо;

2) незліченні пам'ятки матеріальної культури: археологічні знахідки, містобудування, культова та побутова архітектура, хатнє начиння, меблі, сільськогосподарський та ремісничий реманент, технології виробництва;

3) писемні джерела - літописи, різні види літератури, закони й державні документи;

4) живопис як симбіоз духовної й матеріальної культури.

Лекція 2. Прадавня культура на теренах України

План

9. Сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України.

10. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.

11. Діалог культур на праукраїнських землях.

a. Скіфська культура.

b. Антична епоха в українському контексті.

c. Культура та дохристиянські вірування давніх слов'ян.

Словник

Палеоліт, мезоліт, неоліт, енеоліт, «первісні венери», археологічна культура, мізинська культура, буго-дністровська культура, середньостогівська культура, ямна культура, трипільська культура, культура шнурової кераміки, зарубинецька культура, ченяхівська культура, скіфи, кіммерійці, сармати, анти, пантеон.

Основна література

1. Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. - Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. - С. 59 - 87.

2. Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - С. 86 - 118.

3. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. - К.: КНЕУ, 2003. - С. 69 - 127. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до джерела : http://6201.org.Ua/files/1/ukr kulultura.zip

Додаткова література

4. Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ : НМетАУ, 2009. - С. 11 - 28. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до джерела : http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09voiiuk.pdf

5. ГрушевськийМ.С. Історія України-Руси.— Т. 1.— К., 1994

6. Денисов Я. Я., Макарчук О. Г. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник. - Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. - С. 24 - ?. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до джерела : http://nkckhust.dyndns.org/elibrary/library/books/40436/maket.pdf

7. Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. - К.: НТУ «КПІ», 2010. - С. 28 - 56.

1. Сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України.

Найтривалішим етапом культурного становлення людства є первісна культура, яка зародилась у кам'яний вік, близько 150 тис. рр. до н.е. Сутнісними ознаками первісної культури є:

- привласнювальний тип господарства;

- синкретизм (нерозчленованість);

- гомогенність (однорідність);

- самодетермінація (самообумовленість);

- образно-чуттєве сприйняття світу (нездатність теоретизувати, узагальнювати);

- міфологічна свідомість, міфологічне пояснення світу;

- первинні релігійні уявлення існували у формі анімізму, тотемізму, фетишизму, магії; формою буття релігійних уявлень були ритуали й обряди;

Щоб збагнути суть і закономірності розвитку первісної культури, слід засвоїти її періодизацію. Нині склалися декілька видів періодизації, зокрема археологічна, культурно-цивілізаційна та історична.

Виокремлюють кілька періодів первісної доби:

1. Кам'яний вік - найдовша епоха в історії людства, яка тривала від появи людини 150 тис. рр. до н. е. до початку поширення перших металів 3 тис. рр. до н. е. Кам'яний вік поділяється на три етапи, кожному з яких відповідає археологічний тип культури (має назву за місцем знайдення):

- палеоліт (давньокам'яний, 150 тис. рр. до н. е. - 10 тис. рр. до н. е.; мізинська та межиріцька культури);

- мезоліт (10 тис. рр. до н. е. - 6/5 тис. рр. до н. е.; деснянська культура та ін.);

- неоліт (6/5 тис. рр. до н. е. - 4 тис. рр. до н. е.; азовсько-дніпровська й буго-дністровська культури, культура лінійно-стрічкової та ямково-гребінцевої кераміки).

2. Мідний вік або енеоліт (4 - 3 тис. рр. до н. е.; ямна культура, середньостогівська культура, трипільська культура).

3. Бронзовий вік (3 тис. рр. до н. е. - 1 тис. рр. до н. е.; культура шнурової кераміки, зрубна культура)

4. Залізний вік (1 тис. рр. до н. е., кіммерійська культура, скіфська культура, сарматська культура, зарубинецька культура, черняхівська культура)

Існує також етнокультурна періодизація дохристиянської культури України:

I. Дотрипільська доба (до V тис. до н. е.).

II. Трипільська доба (V - ІІІ тис. до н. е.).

III. Післятрипільська доба (ІІ тис. до н. е.). Скіфо-сарматська доба (7 ст. до н. е. - 3 ст. н. е.).

V. Слов'янська (4 - 6 ст. н. е.).

VI Доба Київської Русі (від 7 ст. н. е.).

2. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.

Людина почала жити на території України мільйон років до н. е. Археологічні знахідки доводять, що в період палеоліту одними з перших були заселені Закарпаття, Крим і Середнє Подніпров'я. У 70-х рр. ХХ ст. біля сіл Королеве та Молодове Чернівецької обл. на Закарпатті, біля с. Мізин на Десні Чернігівської обл. та ін. були знайдені стоянки первісної людини часів палеоліту. Носії цієї культури виготовляли примітивні крем'яні та кістяні знаряддя праці (наконечники, різці, рубила, вістря, відщепи, скребки); будували житла з дерева, кісток, покритих шкурою тварин; займалися збиральництвом та полюванням; виготовляли прикраси з орнаментом (намиста, браслети), фігурки тварин, людей, зокрема жінок («первісні венери», образи матері-прародительки). У с. Мізин був знайдений унікальний набір 16 кістяних музичних інструментів, означений ЮНЕСКО як «оркестр кам'яного віку». У цей період з'являються не лише зачатки мистецтва, а й релігійних уявлень (анімізм, тотемізм, фетишизм, магія).

У добу мезоліту на теренах України продовжує існувати мисливський привласнювальний тип господарювання; використовується лук і стріли, розвивається рибальство; приручено собаку; започатковуються форми первісної племінної організації; основою суспільного устрою стає матріархат; для обробки дерева використовується кам'яне долото, сокира, тесло; виготовляються нові знаряддя - ножі, кинджали, списи з ріжучими кам'яними пластинами; з'являються зооморфні й антропоморфні зображення.

У середині ХХ ст. були виявлені кілька стоянок доби неоліту в басейні річок Південний Буг, Дністр, Дунай (буго-дністровська та дунайська культури). У цей період відбувається перехід людей до відтворювального типу господарства (хліборобства, скотарства), з'являється перший штучний матеріал - кераміка. На Закарпаття приходить культура так званої мережаної кераміки, на Волинь - лінійно-стрічкової кераміки, а в лісову та лісостепову зону Лівобережної України - ямково-гребінцева.

Велике значення у формуванні поліфонічного фундаменту культури українських земель відіграла доба міді (енеоліту). У цей період (4 тис. рр. до н. е.) склалися три основних культурно-географічних зони:

1. Степова причорноморська, або південноукраїнська зона, пов'язана ямною культурою, поширена в Приазов'ї та Криму. Назва «ямна культура» походить від поховань у ямах під курганами. Прикладом такого поховання є Сторожова могила поблизу біля Дніпропетровська, де знайдено залишки возу, у який запрягали волів. Носії цієї культури займалися переважно скотарством, поряд з хліборобством, мисливством, рибальством; поселення були укріплені; житла переважно наземні; виготовляли гостродонний і круглодонний керамічний посуд з високим горлом з орнаментом, прикраси з раковин і кістки, кам'яні вироби.

2. Лісова та лісостепова культурна зона, у якій збиральницькі та мисливські громади сусідили з середньостогівською культурою. Ця культура названа від урочища Середній Стіг (на о. Хортиця у Запоріжжі), поширена у степовому Придніпров'ї, Приазов'ї. Носії цієї культури робили поховання ґрунтових могилах або кам'яних скринях; користувалися знаряддями праці, посудом і прикрасами з міді; основним заняттям було скотарство, зокрема конярство (тут уперше в Європі приручено коня) та рибальство.

3. Правобережна степова зона, пов'язана з трипільською культурою. Ця культура була відкрита у 1896 р. археологом В.Хвойкою біля м. Трипілля на Київщині. Пізніше подібні селища були розкопані по всій Правобережній Україні від Дніпра до Дунаю, а також на території Польщі, Молдови, Румунії. Спільною основою трипільської культури було землеробство, зокрема хліборобство, та пов'язане з ним скотарство (велика рогата худоба). Прогрес культурі забезпечив перехід від мотичного землеробства до орного, що підвищило продуктивність праці. Трипільці винайшли плуг і колесо, одомашнили бика, освоїли ткацтво, бронзоливарні печі.

Селища трипільців розташовувались біля річок по колу з вільним, незабудованим майданом посередині (імовірно для великої рогатої худоби), не мали оборонних споруд, що доводить їх мирний спосіб життя. Житло нагадувало українську селянську хату - дерев'яний стовповий каркас, обмазаний глиною. Хата мала сіни, кілька кімнат (2 - 4) з піччю та лежанками, де мешкали родини одного роду. Стіни хати й піч розмальовувались червоними, теракотовими, рожево-брунатними й жовтим кольорами. Окрім селищ на 300 - 500 людей, розкопані величезні поселення - своєрідні протоміста з майже квартальною забудовою (с. Володимирівка біля річки Синюха, Веселий Кут та ін.). Соціальним устроєм трипільців був перехідний період від материнсько-родового устрою до батьківсько-родового.

Релігійним уявленням трипільців притаманний політеїзм, анімізм і фетишизм. Вони вклонялися Богині-Матері (знайдені численні жіночі статуетки, часто у позі Оранти або жінки з немовлям, що символізували материнство і родючість); бику (символу обробки землі і багатства), змії (символу спритності), голубу (символу неба) та ін. Сакральні уявлення втілені не лише у глиняних статуетках, а й у візерунках на кераміці.

Кераміка у трипільців досягла особливо високого рівня. З добре випаленої глини виготовляли предмети найрізноманітнішого характеру: столовий та кухонний посуд, дитячі іграшки, моделі жител, човнів, возів, антропоморфні та зооморфні статуетки. Вироби прикрашали орнаментом та розмальовували в червоний, коричневий, жовтий, чорний кольори. Через це трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки. В орнаменті використовували солярні, астральні образи й символи: спіралі, кола, сварги, хрести, хвилі, трикутники; поширений був ромбо-точковий орнамент, що символізував засіяне поле; антропоморфні й зооморфні зображення.

Отже, Україна часів трипілля (5 - 4 тис. до н. е) була мирною хліборобською, суцільно заселеною місцевістю, з селищами та містами, великими стадами рогатої худоби, з високорозвиненим орнаментально-прикладним мистецтвом, що єднало трипільську культуру з висококультурними азійськими цивілізаціями того часу - Шумеру, Єгипту, Вавилонії й Ассирії.

У добу бронзи (3 - 1 тис. до н. е.), яка тривала в Україні близько двох тис. років, були такі зміни:

-   відбулися етнічно-культурні зрушення, міграція племен, зокрема навала кочовихіндоєвропейських племен на українські землі, асиміляція місцевого населення.

- індоєвропейські племена принесли з собою на територію України у суспільній сфері -патріархат, формування ранньокласового суспільства, у духовній - культ сонця та розвинену флективну мову;

- розвивається металургія бронзи, з'являється значна кількість металевих знарядь праці та зброї, що вдосконалило засоби пересування, орного землеробства, підняло продуктивність праці і призвело зрештою до майнового розшарування та руйнування первіснообщинного ладу.

- постає садівництво, городництво, ремісництво.

Україна, яка в епоху неоліту входила до передньоазійського культурного світу, очолюваного Месопотамією (Єгипет), починаючи з енеоліту індоєвропеїзується, входить до європейського світу.

3. Діалог культур на праукраїнських землях. 3.1. Скіфська культура.

На межі бронзового й залізного віку (1 тис. до н. е.) розпочалася нова хвиля експансії кочових культур, які домінували в культурному просторі українських земель. Це час панування скотарських кочових племен з індо-іранськими коренями, які прийшли з Центральної Азії. Цю добу умовно поділяють на три періоди:

- кіммерійський (9 - 8 ст. до н. е.)

- скіфський (7 - 2 ст. до н. е.)

- сарматський (2 ст. до н. е. - 4 ст. н. е.).

Експансивна кіммерійська культура майже не залишила артефактів. Це переважно пам'ятки поховань у курганах, залишки архітектури і скульптури, посуду, зброї, знарядь праці, поширені від Дунаю до Волги. Кіммерійці одні з перших оволоділи залізом, що покращило культуру виробництва, прискорило суспільний розвиток, розпочало процеси державотворення. Для релігійних вірувань кіммерійців характерний культ предків, вірування в життя після смерті (у похованнях клали речі, що належали покійнику), а також культ богині-матері (стели з зображенням жінок).

Декоративно-прикладне мистецтво надзвичайно розмаїте: вони володіли навичками художнього литва з бронзи й коштовних металів, різьбленням по деревині, кості, гравіюванням, карбуванням і паянням золотом, керамікою. В орнаменті домінує геометричний стиль (вертикальні лінії в шаховому порядку заповнені трикутниками, ромбами, зиґзаґами, хрестоподібні форми, кола, спіралі). Дрібна пластика представлена фігурками коня, кози, вівці, корови.

З усіх культур доби заліза скіфська культура є однією з найдивовижніших, вона залишила велику кількість царських поховань-курганів, найвідоміші з яких могила Куль-Оба під Керчю, курган Чортомлик під Нікополем, могила Солоха поблизу Запоріжжя, Товста Могила біля Орджонікідзе та сотні ін. Виявлені також залишки могутніх городищ: Пастирське городище на Черкащині, Мотронинське на Київщині, Немирівське на Поділлі.

Держава скіфів - це величезна поліетнічна імперія від Дунаю до Обі, від Альп до Алтаю з центром в Україні. Попри державне об'єднання, культура скіфів не була однорідною. Її складали племена іранського та угро-фінського походження, що вступали в діалог з балтами, греками, праслов'янами. Грецький історик та мандрівник Геродот називав такі племена скіфів: скіфи-орачі, царські скіфи, скіфи-елліни, гіпербореї, гелони, неври, що свідчить про етнічну та соціальну неоднорідність. Це був конгломерат народів, сплав різних компонентів — кочової культури, привнесеної з Азії, та осілої, частково місцевої.

Науковці стверджують, що і скотарство, і землеробство досягло у скіфів значного розвитку: вони володіли навичками селекції, розводили велику рогату худобу, коней, свиней; вирощували просо, ячмінь, пшеницю; розвиненими були ремесла - ткацтво, прядіння, металообробка, гончарство, кушнірство, ювелірне ремесло.

Чинником єдності культури стало активне формування релігійних та ідеологічних уявлень. Скіфи вірили в божественне походженні царів, що надавало їм верховної військової, світської та релігійної влади, існував культ царів з посмертною героїзацією, спорудженнямсвятилищ. У скіфів був політеїзм, упорядкований пантеон богів: верхівку посідала богиня вогню, що єднає світ Табіті (та, що зігріває); другий рівень пантеону обіймали подружжя богів неба і землі - Папай (бог грому, усіх небесних світил) та його дружина Апі (богиня землі). Третій рівень богів пов'язаний з культом богів-героїв, пов'язаних з античним впливом: Гойтосір (Аполлон) - захисник спільноти, Аргімпаса (Афродіта) - богиня родючості, захисниця людей і тварин, Арей - божество воєнної вдачі, Тагімсад -покровитель воїнів, втілення царської влади. Міфологія скіфів була багата на сказання про героїчні діяння предків, проте лише уривки її відомі з грецьких переказів.

Велике значення у скіфів мав культ предків, віра в потойбічне життя, що підтверджує велика кількість артефактів у скіфських курганах-святилищах, куди клали обладунки, одяг, зброю, золоті прикраси. Вони свідчать про високий розвиток мистецтва, досконалий художній смак скіфів.

Важливою складовою художнього доробку скіфів була скульптура - стовпоподібні статуї, фігури воїнів у бойових обладунках

Художнім досягненням скіфської доби є так званий «звіриний стиль» у декоративно-прикладному мистецтві. Запозичений з Азії, цей стиль ґрунтувався на використанні різних матеріалів (золото, срібло, бронза, залізо, кістка, ріг), різних технологій (литво, штампування, гравіювання, кування, різьблення, інкрустація), декорування (зброї, кінської зброї, предметів культового характеру). Провідну роль у цьому стилі відіграли образи оленя, кабана, коня, хижих тварин і птахів. Зі Сходу запозичені образи лева, грифона, цапа, сфінкса. Розташовували ці звірині композиції горизонтальними чи вертикальними рядами.

Найвідоміші у світі такі скіфські артефакти:

- скіфська пектораль (з лат. пектус - груди) з кургану Товста могила (Дніпрпетровська обл.). Це золота нагрудна прикраса скіфського царя вагою 1140 г і діаметром понад 30 см, шедевр ювелірного мистецтва світового значення, знайдена в 1971 р. Зберігається у Київському музеї історичних коштовностей України у Києві. Композиція пекторалі складається з трьох рівнів: найнижчий — анімалістичні сцени (міфологічні та реалістичні звірі); середній — флористичні мотиви; верхній — побутові сцени із життя скіфів за участю домашніх тварин (є версія, що це скіфський варіант легенди про пошуки золотого руна).

- золотий гребінь з кургану Солоха на Мелітопільщині Запорізької обл., відкритого й дослідженого М. Веселовським. Гребінь оздоблено мініатюрними левами, над якими - сцена бою вершників. Зберігається в Ермітажі.

- срібні вази з позолотою з Чортомлицького й Гайманового курганів та кургану Солоха. Прикрашені сценами приборкання коней, полюванням вершників, побутовими сценами.

У 4 - 3 ст. до н. е. скіфська культура починає занепадати внаслідок економічних (криза кочового скотарства), соціальних (занепад віськового стану) та ідеологічних чинників (занепад військової ідеології). На українські землі прийшли сармати (об'єднання іранських племен - сіраків, аорсів, роксоланів, аланів та ін.), які витіснили скіфську культуру. Це були споріднені зі скіфами племена (Геродот писав про їх походження від шлюбу скіфів з амазонками). Головним досягненням сарматської культури став розвиток військової ідеології, культ меча, вогню, коня. У художній сфері надбанням сарматів став новий звіриний стиль, поліхромно-інкрустований камінням чи емаллю. Визначними пам'ятками цього мистецтва є комплекс золочених предметів та прикрас, виявлених у могилі-кургані сарматського вельможі біля м. Азова, а також золоті прикраси з могили цариці в кургані Хохлач на Подонні (Новочеркаський скарб).

3.2.    Антична епоха в українському контексті.

Значний внесок у культурний полілог, що склався у давні часи на теренах України, зробила антична культура. Майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації в Північному Причорномор'ї поділяють на два періоди - грецький і римський.

У грецький період (7 - 1 ст. до н. е.) тривало виникнення полісів у Північному Причорномор'ї, у дельтах річок Дністра, Бугу і Дніпра. Серед них Тіра (Белгород-Дністровський), Ольвія (біля Миколаєва), Херсонес (тепер Севастополь), Пантікапей (Керч), Фанагорія (на Таманському п-ові), Керкініда (Євпаторія), Теодосія (Феодосія), на основі яких у 5 ст. до н. е. виникла Боспорська держава. Грецькі назви мали й річки - Дністр

(гр. Тірас), Буг (гр. Гіпаніс) і Дніпро (гр. Борисфен). У полісах була добре розвинена архітектура: житлові будинки об'єднані в квартали, вулиці вимощені бруківкою, існував водогін, каналізація, велика кількість колонад, храмів, були театри, школи, скульптура, впроваджувалась своя грошова система. Високого рівня набули ремесла: ткацтво, різьбярство, кушнірство, гончарство, ювелірне мистецтво.

Грецькі міста-держави зберігали культурний, політичний, економічний зв'язок з материковою Грецією, проте відбувався процес еллінізації місцевого люду, культурні зв'язки зі Скіфією, Гіпербореєю (так греки називали територію України, розташовану на північ від грецьких колоній). В основі зв'язків з Україною лежало хліборобство. Геродот розповідає про двох гіперборейських дівчат, які в супроводі охорони несли вінки з пшениці на о. Делос, де був відомий храм Деметри, Матері-Землі.

Греки-колоністи просувалися углиб краю, шукаючи багатств і ринків збуту. Залишки від храму Діоніса знайдені на Полтавщині. Грецькі впливи позначились у художньо-мистецькій сфері українців (прагнення прикрасити, декорувати одяг, житло, у народній музиці), а також в ідеологічно-світоглядній сфері (поширення антропоцентризму, ідей єдності індивіда і спільноти, високої громадянської свідомості).

У римський період (1 ст. до н. е. - 4 ст. н. е.) грецькі поліси Ольвія, Херсонес, Тіра увійшли до складу римської провінції. Завдяки римлянам відбулось проникнення християнства на південь України, адже за римськими легіонерами йшли купці й місіонери. Є археологічні знахідки укріплень римлян на берегах Дністра (м. Заліщики на Тернопольщині), Дніпра (у Києві знайдено скарб римських монет, посуд, прикраси).

В умовах утвердження військово-політичної могутності Риму, господарство України включається в економічну систему античного світу, інтенсивно розвивається хліборобство, хатні промисли, ремесла, збільшується кількість населення. Разом з тим відчутні й елементи міліарного гноблення, примусової романізації. Місцеве населення було залучене до спорудження оборонних валів (т.зв. Троянові вали, залишки яких є майже по всій лісостеповій та степовій території України), відбувалось рекрутування для служби у римських легіонах. Римські впливи в українській культурі відбилися в стародавніх віруваннях та обрядах, зокрема колядках (у римлян новорічний день), русаліях.

Отже, тисячолітня історія античної цивілізації в Північному Причорномор'ї мала надзвичайно серйозні наслідки.

По-перше, у ході колонізації на місцевий ґрунт було перенесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території сучасної України.

По-друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин.

По-третє, виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я.

По-четверте, різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури.

Усі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров'я, Побужжя та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури — Візантії.

3.3.    Слов'янська доба в дохристиянській культурі українських земель.

Слов'яни — один з величезних індоєвропейських етносів, який виділився з. германо-балто-слов'янської групи у II тис. до н. е. і розвивався в розмаїтому культурному полілозі на перехресті торгівельних і міграційних шляхів.

Формування слов'янської культури відбувається у римський період, про що свідчить зарубинська та черняхівська археологічні культури, відкриті В. Хвойкою (с. Черняхів на Київщині та с. Зарубинці на Черкащині). Знайдено цілі городища 2 ст. до н. е. - 4 ст. н.е., де багато бронзових і срібних прикрас, вишуканих керамічних виробів. Римські монети, амфори свідчать про торгівлю з римськими колоніями. У носіїв цієї культури (антів) був своєріднийглиняний календар - широка посудина, край якої поділено на 12 секцій (місяців), у кожній із яких зображені характерні явища природи, сільськогосподарські роботи чи свята. Черняхівці й зарубинці вели землеробський спосіб життя, проте володіли технікою обробки кольорових металів. Наприкінці 4 ст. черняхівська культура занепадає під навалою гунів.

Перші згадки про слов'ян датуються VI ст. і належать римським історикам Плінію Старшому, Тациту, Птоломею, які вважають племена антів, склавинів та венедів, автохтонним і стародавнім народом. В арабських джерелах згадується держава 3 - 4 ст. н. е. на теренах України - Ортанія, Ратанія чи Рутенія розташована на території між Дністром і Дніпром, де мешкали переважно анти (племінне об'єднання східних слов'ян - полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа