А П Врагов - Массообмінні процеси та обладнання хімічних і газонафтопереробних виробництв - страница 18

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 

У різних галузях хімічної промисловості широко застосовують апара­ти - розчинники зі зваженим шаром твердих частинок (рис. 5.2).

Рис. 5.2 - Апарат-розчинник зі зваженим шаром:

А - подача часток; Б - підведення розчинника; В - відве­дення розчину; Г, Д - підведення і відведення теплоносія; Е -відведення твердого залишку; Ж - підведення промивної води;

1 - конічна секція; 2 - корпус; 3 - кришка; 4 - перегородка; 5 - розподільна камера; 6 - промивна камера

В апараті, поданому на рис. 5.2, процес розчинення проводять безперервно, при цьому можливо підігрівати суспензію через сорочку, закріплену на корпусі. Гідро-зважений шар часток в апараті створюється за допомо­гою зовнішнього циркуляційного насоса. Верхня розши­рена конічна камера розділена перегородкою, що дозво­ляє зменшити винесення твердих часток у циркуляцій­ний контур, у нижній частині апарата влаштована про­мивна камера 6, у якій промивають та відводять нерозчинний залишок.

Особливістю апаратів-розчинників зі зваженим шаром зернистого ма­теріалу є протитечійний рух рідкої та твердої фаз, супроводжуваний гідра­влічною класифікацією частинок за розмірами і густиною. У процесі взає­модії фаз утворюється високорозвинена поверхня контакту частинок з рі­диною, що забезпечує високі значення коефіцієнтів тепловіддачі при на­гріванні суспензії, а також високу швидкість розчинення частинок. В апа­раті можна розчиняти як чисті зернисті речовини (такі як мінеральні солі), так і екстрагувати речовини із частинок, що містять нерозчинний залишок.

Основним методом інтенсифікації та оптимізації процесів розчинен­ня є створення відносно високих швидкостей обтікання частинок пото­ком рідини при порівняно невисоких витратах енергії.

З цією метою використовують механічні, гідроімпульсні, пневмати­чні та електромагнітні вібратори.

На рис. 5.3 показаний апарат-розчинник з герметичним електромаг­нітним генератором низькочастотних імпульсів.

Апарат ємнісного типу з обігрівальною сорочкою споряджений со­леноїдними катушками 5, що працюють від генератора імпульсів.

При подачі імпульсів магнітний сердечник 4, з'єднаний штоком з тарілками 6, здійснює зворотньо-поступальні рухи, під впливом яких рідина проходить через отвори тарілок, змулює та підтримує у зваже­ному стані тверду фазу, тим самим інтенсифікуючи процес розчинення.

За невеликої затрачуваної потужності (до 1 кВт) при частоті коливань 4-10 Гц амплітуда коливань досягає 10 мм.

Рис. 5.3 - Аппарат-розчинник з безсальниковим перемішуючим устрієм (БПУ):

А - подача розчинника; Б - подача твердого ма­теріалу; В - відведення суспензії; Г, Д - подача і відведення теплоносія; Е, Ж - підведення і відве­дення води; З, К - підведення і відведення масла;

1 - корпус; 2 - кришка; 3 - кожух; 4 - магніт­ний сердечник; 5 - катушка соленоїдна; 6 - тарілки перфоровані; 7 - вентиль розвантажувальний

Особливістю апарата є те, що його можна ви­користовувати для роботи під тиском та на апа­раті можна встановлювати декілька БПУ. В   апаратах   безперервної   дії   часто   використовують рідини-розчинники, що рухаються разом із щільним зернистим шаром матеріа­лу, переміщуваного у горизонтальному або вертикальному напрямку за допомогою стрічкових, гребкових і шнекових мішалок.

У промисловості для розчинення руд і солей широкого грануломет­ричного складу знайшли застосування горизонтальні коритоподібні одно- і двовальні шнекові апарати-розчинники, у яких використовують стрічково-шнекові, гребкові та лопатєві мішалки. Для видалення нероз-чиненого осаду в апаратах застосовують ківшевий елеватор [44, 56].

При розчиненні великих грудкових матеріалів часто використову­ють обертові барабанні апарати-розчинники з перекачувальними кера­мічними або металевими кулями, які в процесі розчинення подрібню­ють і перетирають частки матеріалу, що розчиняється.

5.4 Апарати для твердофазного екстрагування

Різноманітність застосовуваних конструкцій твердофазних екстракто­рів обумовлена особливостями фізико-хімічних властивостей розчинника і сировини, з яких вилучають цільовий компонент [43 - 45, 56].

Екстрактори періодичної дії є більш складними апаратами порівняно з розчинниками, що обумовлене значно складнішим характером проце­сів, що в них проходять.

Ємнісний вертикальний апарат - дифузор (рис. 5.4) з нерухомим шаром оброблюваного матеріалу, широко використовуваний переважно у цукро­буряковому виробництві, постачений від'ємними кришкою 3 і днищем 6, звичайно може працювати під тиском. Розчинник - екстрагент, як правило, попередньо нагрітий, подається зверху (або знизу) та фільтрується через шар матеріалу, розчин відводиться через нижню решітку 5.

По закінченні процесу екстрагування відпра­цьований матеріал вивантажують знизу через днище, що відкидається, або через донний клапан.

Рис. 5.4 - .Екстрактор (дифузор) з нерухомим шаром:

А - подача екстрагента; Б - відведення розчину; 1 - корпус; 2 - розподільча камера; 3 - зажимний при­стрій верхньої кришки; 4 - сито додаткове; 5 - решітка; 6 -кришка нижня

Зважаючи на тривалість процесу розчинення, такі апарати поєднують у групу - батарею, що дозволяє регулювати степінь вилучення речовини, а також відключати окремі апарати для перезаван­таження, не зупиняючи процес в інших апаратах. На рис.   5.5  показана  батарея екстракторів, використовувана в процесі екстрагування цільових компонентів з рос­линної сировини (наприклад, целюлози з деревини).

Рис. 5.5 — Схема з'єднання дифузійної батареї:

А - подача розчинника; Б - відведення розчину; 1 - дифузор; 2 - теплообмінник

Дифузійна батарея складається з декількох дифузорів, установлених паралельно у два ряди, і має комунікацію для подачі розчинника, що може подаватися в кожний із дифузорів. Уздовж батареї проходить також продуктова комунікація, за допомогою вентилів змінюють напрямок подачі розчинника (прямотечією або протитечією) і прово­дять відбирання розчину з будь-якого дифузора.

Розчинник, що поступає, підігрівають у теплообмінниках 2, регу­люючи температурний режим у дифузорах. Завантаження сировинизвичайно проводять в заповнений розчинником дифузор, тривалість процесу дифузії (обороту батареї) залежить від розміру часток, власти­востей сировини та розчинника, числа дифузорів та їх ємності.

Для інтенсифікації процесу екстрагування широко застосовують пневматичне або циркуляційне перемішування, а також методи механі­чного та електрофізичного стимулювання.

Для розчинення та вилуговування з руд цільових компонентів широ­ко застосовують автоклавні, секціоновані та камерні екстрактори з механічним і циркуляційним перемішуванням пульпи.

Так, у виробництві екстракційної фосфорної кислоти апатитовий концентрат обробляють розчинами сірчаної кислоти в залізобетонних багатокамерних екстракторах ящикового типу, із установленими на криші циркуляційними заглибними пульповими насосами.

У гідрометалургійних виробництвах використовують автоклави-екстрактори, що працюють при підвищених температурах і тиску.

У таких автоклавах подрібнена руда з розмірами часток 0,2-0,5 мм обробляється розчинами кислот або лугів. Окислювання мінералів у процесі вилуговування звичайно здійснюється подачею повітря.

За допомогою окисного екстрагування переробляють сульфідні мід­но-нікелеві концентрати та руди розсіяних елементів.

Як приклад на рис. 5.6 показана будова секціонованого автоклава-екстрактора, застосовуваного для окисного розчинення кобальт-мишьяковистого концентрату.

Рис. 5.6 - Секціонований автоклав-екстрактор:

А - подача пульпи; Б - подача роз­чинника; В - відведення розчину; Г - відведення газів; Д - відведення пульпи твердого залишку;

1 - корпус; 2 - привід мішалки; 3 - мішалка; 4 - перегородка; 5 - лапа-опора

>—д

Автоклави-екстрактори можуть мати обігрівну сорочку, а також мо­жуть бути футеровані різними кислотостійкими покриттями.

Запитання та вправи для самоконтролю

1. У чому полягає фізична сутність процесів розчинення та твердофазної екстрак ції, у чому полягає відмінність між ними?

2. Назвіть основні стадії процесів розчинення та твердофазної екстракції.

3. Від яких факторів залежать процеси розчинення та екстрагування?

4. Від яких факторів залежить швидкість процесу масопередачі при розчиненні?

5. За якими ознаками класифікують розчинники та екстрактори?

6. Нарисуйте конструкції розчинників періодичної дії та розкажіть, як улаштовані та працюють ці апарати.

7. Нарисуйте конструкції розчинників безперервної дії та розкажіть, як улаштовані та працюють ці апарати.

8. Нарисуйте конструкції екстракторів періодичної дії та розкажіть, як улаштова­ні та працюють ці апарати.

РОЗДІЛ 6

МАСОВА КРИСТАЛІЗАЦІЯ СОЛЕЙ ІЗ ВОДНО-СОЛЬОВИХ РОЗЧИНІВ

Кристалізація, як метод утворення та виділення твердої фази з газо­вої і парової фаз, рідин, розчинів і розплавів, відноситься до найпошире­ніших процесів багатьох промислових технологій і природних процесів.

Кристали (від грецького ІоузІаПоя - лід, гірський кришталь) зобра­жують собою об'ємні тверді частинки певної форми, що характеризу­ються вельми впорядкованим, періодично повторюваним розміщенням атомів, іонів і молекул в просторовій кристалічній решітці речовини.

В хімічній та деяких споріднених галузях промисловості переважно з використанням кристалізації виробляють мільйони тонн мінеральних солей і добрив, чистих речовин і реактивів, багатьох лікарських засобів.

У нафтопереробній промисловості розвиваються кристалізаційні методи очищення важко поділюваних рідких вуглеводнів з викорис­танням низьких температурах замість дорогих та енерговитратних дис­тиляційних методів. У металургійній промисловості метод кристалізації з розплавів використовується у виробництві чорних і кольорових мета­лів. У харчових технологіях за допомогою кристалізації виробляють мільйони тонн сахарози та інших харчових продуктів. У будівництві на основі використання методів кристалізації в'яжучих матеріалів створені грандіозні інженерні споруди (від пірамід Хеопса до найбільших гідро­електростанцій). Кристалізацію використовують в багатьох спеціальних галузях промисловості для вирощування монокристалів, застосовуваних у генераторах випромінювання (лазерах і мазерах), в інформаційних тех­нологіях, у машинобудуванні, оптиці, радіоелектроніці, фізиці твердого тіла. У передових країнах організоване виробництво технічно важливих продуктів (кварцу і його пофарбованих різновидів, окислів металів і комплексних сполук), а також штучних дорогоцінних каменів (алмаза, рубіна, сапфіра, смарагда та багатьох ін.).

Особливістю використання процесів кристалізації в хімічній проми­словості є те, що вони протікають переважно в рідкій фазі при одноча­сному утворенні та вирощуванні в кристалізаторах великої кількості твердих частинок в одиницю часу. Такий процес отримав назву масової кристалізації і є характерним для багатотонажних виробництв мінера­льних добрив, солей і багатьох корисних речовин [3, 17, 46, 52, 53, 58].

Кристалізацією називають спосіб фізико-хімічного утворення твердої фази із інших фаз (газо-парової або рідкої) в результаті направленої зміни фізико-хімічних і термодинамічних параметрів складної системи.

Кристалізація із розчинів - один із найскладніших процесів хімічної технології, тому що він відноситься до термодифузійних процесів, ускладнених процесами перенесення тепла та маси речовини, а такожутворенням нової твердої фази, зародків і ростом кристалів до необхід­ного розміру, що одночасно протікають в об'ємі кристалізатора.

Ці особливості процесів масової кристалізації речовин із розчинів вирішальним чином впливають на технологію виробництва кристаліч­них продуктів, на технологічний розрахунок процесу в цілому, на вибір способу кристалізації, типу кристалізаційної установки, необхідного для реалізації процесу кристалізаційного обладнання [53, 57].

6.1 Фізико-хімічні основи кристалізації солей із розчинів

Кристалізація, як і інші фізико-хімічні та масообмінні процеси хімі­чної технології, характеризується статикою та кінетикою.

Статика процесу кристалізації вивчає умови рівноваги в системі кристали - розчин при конкретних фізико-хімічних параметрах стану системи. Кінетика кристалізації характеризує механізм утворення твер­дої фази та швидкість кристалізації речовини залежно від гідродинаміч­них, термодифузійних, фізико-хімічних і кінетичних факторів процесу.

6.1.1 Статика процесу кристалізації

Будова, форма та властивості кристалів. Кожна хімічна сполука -тверда речовина - звичайно складена з атомів хімічних елементів та утворює кристали певної кристалічної структури і форми. Структура і форма кристалів тісно пов'язані з фізичними умовами утворення речо­вини та фізико-хімічними властивостями атомів, що входять у криста­лічну решітку. Звичайно кристали мають симетричну форму (габітус), кожній формі кристалів відповідає індивідуальна будова просторової кристалічної решітки, у вузлах котрої на певній відстані розташовані атоми, іони та молекули, що входять до складу речовини. Характерною рисою кристалів є чітко впорядковане, періодично повторюване розта­шування атомів, іонів і молекул, що утворять кристалічну решітку.

Кристали утворять симетричні багатогранники, які мають центри, осі та площини симетрії, при цьому математично доведене і практично підтверджене існування 32 видів просторових елементів симетрії реа­льних кристалів. Всі відомі види симетрії кристалів згруповані в сім груп видів симетрії (сингоній): триклинну, моноклинну, ромбічну, три­гональну, тетрагональну, гексагональну та кубічну [51, 53].

Зовнішня форма кристалів деяких речовин та відповідні їм групи симетрії (сингонії) показані на рис. 6.1.

Форма кристалів, їх будова й фізичні властивості пов'язані зі струк­турою та типом кристалічної решітки, розташуванням атомів і характе­ром хімічного зв'язку між елементами решітки, а також відстанню між ними. За типом хімічного зв'язку між елементами кристалічної решітки речовини підрозділяють на металеві, іонні та ковалентні. Так, кристали хлоридів лужних металів (Чаї, №0, КІ, КВг, КС1, ІлБ, ЧаБ та ін.) утворюють кристалічні решітки кубічної сингонії, при цьому зі змен­шенням відстані між атомами та іонами зростає твердість речовини та температура плавлення.

Кристали, що утворюють однакову форму при зміні деяких складо­вих хімічних елементів, називаються ізоморфними.

Деякі речовини під впливом фізичних умов (температури та тиску) здатні змінювати параметри кристалічної решітки та сингонію.

Рис. 6.1 - Зовнішня форма кристалів деяких речовин і відповідні їм групи симетрії (сингонії):

а - КСІ, та, СаБ2; б - алмаз, КН4АІ(804)2-12Н20; в - КаК03; г - Ба804; д - РЬ(Я0)2; е - СяСІ; ж - АІЩ04)2-12Н20; з - К2804; и - (ИН4)2804; к - апатити, кварц; л - К2Сг207; м - ^а2В407-10Н20\

сингонії: 1 - триклинна (л); 2 - моноклинна (м); 3 - ромбічна (г, з); 4 - тригона­льна (в); 5 - гексагональна (в, к); 6 - кубічна (а, б, д, ж)

Так алмаз, маючи кубічну гранецентровану решітку, є самою твердої серед усіх відомих речовин, при атмосферному тиску та температурах вище 1850оС навіть у безповітряному середовищі миттєво переходить у графіт, який характеризується шаруватою гексагональною будовою кристалічної решітки, що обумовлює м'якість і крихтість графіту.

Явище зміни форми кристалів під впливом різних факторів процесу, називають поліморфізмом, а кристали речовини, що при цьому утво­рюються, називають поліморфними.

Температура, за якої одна кристалічна форма речовини переходить в іншу, називається температурою фазового переходу. Так, для сірки залеж­но від температури при атмосферному тиску встановлені дві кристалічні модифікації: у діапазон температур 0-95,5оС сірка (жовта) кристалізується в ромбічній сингонії із щільністю 2070 кг/м3 і температурою плавлення 112,8оС; при температурах вище 95,5оС сірка кристалізуються у вигляді блідо-жовтих кристалів моноклинної сингонії щільністю 1960 кг/м3із температурою плавлення 119,3 оС. Зі зростанням тиску підвищується як температура фазових переходів, так і щільність упакування атомів, відпо­відно змінюється сингонія кристалів. Установлено, що при тисках близько 3000 МПа та температурі до 300оС сталою є кубічна сингонія, а при тис­ках вище 20 тис. МПа сірка може бути переведена в металевий стан.

На форму зростаючих кристалів впливають природа розчинника, кислотність розчину і наявність домішок, спосіб і температура криста­лізації, швидкість охолодження, інтенсивність перемішування, напря­мок конвекційних потоків та ін. В процесі кристалізації форма криста­лів також може порушуватися внаслідок різних швидкостей росту окремих граней кристала, обумовлених впливом різних факторів.

Багато хімічних сполук (солей) при різних температурах кристаліза­ції здатні захоплювати із розчину та включати до кристалічної решітки декілька молекул води на одну молекулу солі, утворюючи кристалогід­рати. Установлено, що чим вища температура розчину в процесі крис­талізації, тим менше молекул води вбудовується в кристали, при цьому також змінюються і параметри кристалічної решітки. Так, сульфат дво­валентного заліза Бе(804)2 при температурах кристалізації в інтер­валі від -2 до +57оС кристалізується у формі кристалогідрату Ре(804)2 7Н2О, у діапазоні температур +(57-64)оС сіль кристалізується у формі кристалогідрату Ре(804)2-4Н2О, при температурах +(64-100)0С у вигляді кристалогідрату Ре(804)2Н2О і лише при температурах вищих за 100 оС при кристалізації утворюється безводна сполука.

Найважливішими фізико-хімічними властивостями кристалічних речовин є щільність (густина), теплоємність, теплопровідність, темпе­ратура плавлення й питома теплота розчинення (кристалізації).

Як випливає з наведених вище прикладів щодо сірки й вуглецю, гус­тина кристалічної речовини залежить від сингонії кристалічної решіт­ки, при цьому речовини із щільним упакуванням елементів кристаліч­ної решітки мають більшу твердість і високу щільність. Так, найбільш щільними є кристали з металевим хімічним зв'язком і з гранецентичним кубічним або гексагональним упакуванням.

Для характеристики вироблених кристалічних продуктів і солей важ­ливими характеристиками є істинна та насипна густина. Істинною гус­тиною називають відношення маси кристалічної щільної частинки до за­йманому нею об'єму. При визначенні істинної густини речовини вважа­ють, що частинка не має шпарин і внутрішніх макропор, тому одним з поширених методів експериментального визначення істинної густини є метод витиснення газу з макропор речовини нерозчинною рідиною. їстинна густина неорганічних речовин, як правило, вища від густини води й багатьох органічних розчинників. У зв'язку із цим, істинна густи­на кристалогідратів неорганічних солей менша від густини безводної солі. їстинну густину кристалічних речовин, солей і кристалогідратів звичайно визначають експериментально та представляють у таблицях залежно від їх хімічного складу і фізичного стану [12, 21, 48, 53].

Для сипких речовин, солей і добрив найчастіше використовують па­раметр, названий насипною густиною, що характеризує масу одиниці об'єму вільно засипаного у мірну посудину шару дисперсних часток.

Істинна густина кристалічних речовин звичайно більша від їх наси­пної густини, тому що частина об'єму зернистого шару завжди зайнята повітрям. Густина кристалічних суспензій теж, як правило, менша від істинної густини кристалічних частинок, що знаходяться у суспензії.

Характеристикою вільного, незаповненого твердими частками об'єму зернистого шару, є порізність шару, при цьому між об'ємами вільно насипаного зернистого шару, твердого речовини, насипною та істинною густиною встановлені такі співвідношення

V - V V р

є   =-т = 1--т = 1 -Ун_ (61ч

0      VV р.

ШШ г і

на основі яких визначена залежність між істинною і насипною густи­ною зернистих частинок та порізністю зернистого шару

Рн = (1 о)Р,, (6.2)

де Ео - порізність нерухомого зернистого шару; VШ, V,,, - об'єми зернистого шару та власне твердих часток відповідно; рь рн - істинна густина твердих частинок та насипна густина зернистого шару відповідно, кг/м3.

Порізність зернистого шару та відповідно насипна густина залежать від форми частинок, від гранулометрії розмірів частинок у шарі, від способу їх укладання, від їхньої вологості. Для більшості повітряно су­хих вільно засипаних неущільнених кристалічних порошків із частками округлої форми порізність змінюється у межах єо = 0,36 - 0,44.

Для процесів масової кристалізації солей з розчинів дуже важливою характеристикою кристалічного порошку є питома поверхня - зовніш­ня сумарна поверхня частинок загальною масою один кг.

Для частинок однакової форми та вузького гранулометричного складу (коли відношення (сІтах/сСтіп) < 1,41) питома поверхня частинок

= 6/<РсІсрт ,

де срс - коефіцієнт сферичності, що виражає відношення поверхонь частинок однакової маси відповідно сферичної та несферичної форми; сСс - середній діаметр частинок, ви­значений як середньогеометрична величина, ІІС = у]ІІтах • ІІтіп ; рт - істинна густина твердих частинок; /у - питома поверхня частинок, кг/м2.

Для полідисперсних несферичних кристалічних частинок однакової форми питому поверхню визначають за залежністю

6 1

1

де Ші - масова частка окремих монофракцій частинок; йсі - середній діаметр монофра-кції частинок; срсі - коефіцієнт сферичності окремих монофракцій частинок.

Розчинність солей у воді. Міжфазна взаємодія розчинних твердих речовин з розчинником призводить до утворення однорідного розчину.

Особливістю водно-сольових розчинів є їхній змінний склад залеж­но від фізичних властивостей речовини і розчинника, а також обмежена розчинність речовини у визначеному (певному) об'ємі розчинника.

Здатність речовини вступати у взаємодію з розчинником і тією чи іншою мірою розподілятися між фазами на молекулярному рівні нази­вають розчинністю. Розчинність є дуже важливою характеристикою індивідуальних властивостей речовини та по суті визначає спосіб її виділення - кристалізації з розчину. Вибір способу кристалізації засно­ваний на скерованій зміні розчинності речовини в розчиннику з ураху­ванням властивостей системи та умов проведення процесу.

Процеси розчинення речовини в розчиннику на молекулярному рівні являють собою руйнування кристалічної решітки та перерозподілу ато­мів, молекул і іонів хімічних елементів у міжмолекулярному об'ємі розчинника при одночасній зміні міжмолекулярних сил взаємодій у си­стемі розчинник - розчинена речовина. Процес розчинення речовини супроводжується тепловим ефектом, величина якого залежить від фізи-ко-хімічних властивостей розчинного та від форми зв'язку атомів, іонів і молекул розчинної речовини з атомами й молекулами розчинника.

Залежно від властивостей розчинної речовини та розчинника тепло­та розчинення може бути негативною (ендотермічною - з поглинанням тепла) або позитивною (екзотермічною - з виділенням тепла).

Найпоширенішим - універсальним розчинником у природі є вода, тому що в ній розчиняються практично всі відомі речовини, але в різній мірі. Граничною мірою розчинності є концентрація насиченого розчи­ну щодо розчиненої солі залежно від температури.

Концентрацію розчину щодо розчиненої речовини найчастіше вира­жають в %% мас. (масова концентрація), числом молів розчиненої речовини в 1000 мл води (моляльная концентрація) або числом молів розчиненої речовини в 1000 молях води (мольна концентрація).

Розчинність твердих речовин у розчинниках залежить від фізико-хімічних властивостей розчинника і речовини, що розчиняється, а також від температури і тиску. Залежність розчинності речовин від названих факторів представляють у вигляді діаграм розчинності.

За певних фізичних і термодинамічних умов у системі розчинна речовина - розчинник досягається динамічна рівновага, названа ста­ном насичення, при якому маса речовини, що розчиняється і переходить до розчину, та маса солі, що виділяється із розчину - кристалізується, залишаються незмінними і незалежними від часу.

Для двокомпонентних систем, коли в розчиннику знаходиться всьо­го одна розчинена речовина, найбільш зручною для розрахунків є діаг­рама розчинності в координатах концентрація - температура.

На рис. 6.2 представлені дані щодо розчинності деяких солей у воді залежно від хімічних властивостей і температури.

Розчинність речовин у воді пов'язують із концентрацією солі в наси­ченому розчині та з впливом температури.

Рис. 6.2 - Розчинність деяких солей у воді залежно від температури та хімічних властивостей:

1 - КС104;

2 - Ш2В407 10Н20;

3 - Ш2В407-5Н20; 5 - К2Б04; 6 - ЛІК^Ь; 7 - К2СГ207; 8 - ЬІ280420; 9 - №0; 10 - КС1;

11 - N^04 20;

12 - N^04 Н20;

13 - КЖ)3; 14 - К2СЮ4

О        10        20       ЗО       40       50        60 70

Розчинність, г безводної солі/100 г води

Речовини, концентрація яких у насиченому розчині при кімнатній температурі перевищує 20 % мас., називають добре розчинними; речо­вини, розчинність яких менше 5% мас., називають слабко розчинними.

Розглядаючи розчинність як різновид обмінних реакцій між речови­ною та розчинником, залежність розчинності речовини від температури для ідеальних розчинів описується відомим термодинамічним рівнян­ням Вант-Гоффа - Арреніуса [40, 53]

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38 


Похожие статьи

А П Врагов - Гідромеханічні процеси та обладнання хімічних і нафтопереробних виробництв

А П Врагов - Сравнительный анализ энергетических затрат в процессах высаливающей и испарительной кристаллизации

А П Врагов - Массообмінні процеси та обладнання хімічних і газонафтопереробних виробництв